Рішення

від 23.11.2023 по справі 911/2698/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2698/22

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дадвані М.Т., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №911/2698/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП"

до відповідача: держави-агресора російської федерації

в особі: міністерства юстиції російської федерації

про стягнення 230 470, 80 доларів США

за участю представників:

від позивача: Бумба О.А., ордер серія АА № 1267520 від 16.01.2023

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 14.12.2022 до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, за якою позивач просить суд стягнути з держави-агресора російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" вартість знищених товарних залишків у сумі 6287243, 31 грн., вартість знищених необоротних активів у сумі 641721, 52 грн., вартість проведеного ремонту в орендованих приміщеннях у сумі 920757, 09 грн., що разом складає 7849721, 92 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2022 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Ухвалою суду від 26.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.01.2023 о 14:00. Встановлено строк відповідачу до 12.01.2023 для подання до суду відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

Ухвалою суду від 19.01.2023 відкладено підготовче засідання на 02.02.2023 о 14:00.

Ухвалою суду від 02.02.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/2698/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2023 о 14:30.

Ухвалою суду від 23.02.2023 відкладено розгляд справи на 09.03.2023 о 15:00.

Судове засідання призначене на 09.03.2023 о 15:00 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Смірнова О.Г. з 07.03.2023 по 10.03.2023 включно на лікарняному.

Ухвалою суду від 13.03.2023 призначено розгляд справи на 30.03.2023 о 15:00.

29.03.2023 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 30.03.2023 відкладено розгляд справи на 13.04.2023 о 17:00.

Ухвалою суду від 13.04.2023 відкладено розгляд справи на 28.04.2023 о 09:30.

28.04.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про повернення на етап підготовчого провадження, в якому останній просить суд повернутись до розгляду даної справи у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання. Вказане клопотання мотивовано необхідністю надання позивачу часу для подання до суду висновку експерта, який буде складено за результатами проведення судової товарознавчої експертизи знищеного майна ТОВ «Спайс Груп».

Ухвалою суду від 28.04.2023 постановлено перейти зі стадії розгляду по суті справи №911/2698/22 на стадію підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 01.06.2023 о 14:00.

31.05.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 01.06.2023 відкладено підготовче засідання на 03.08.2023 о 14:00.

14.07.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому останній просить суд поновити йому строк на подання доказів, приєднати до матеріалів справи копію висновку експерта №1-230612 від 12.06.2023 та визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів.

14.07.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

03.08.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій останній просить суд провести судове засідання призначене на 03.08.2023 за відсутності позивача.

Ухвалою суду від 03.08.2023 постановлено розглядати позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.07.2023. Відтак, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем, а саме 230 470, 80 доларів США. Поновлено позивачу строк для подання доказів та відкладено підготовче засідання на 07.09.2023 о 13:45.

Ухвалою суду від 07.09.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/2698/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2023 о 14:00.

Ухвалою суду від 05.10.2023 відкладено розгляд справи на 26.10.2023 о 13:45.

Ухвалою суду від 26.10.2023 відкладено розгляд справи на 23.11.2023 о 16:15.

У судове засідання 23.11.2023 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 23.11.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

У зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача правом на подання відзиву на позовну заяву за весь час розгляду справи не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, неявка в судове засідання 23.11.2023 представника відповідача, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію представника позивача, суд встановив.

Позов мотивовано тим, що в лютому 2022 року, внаслідок влучання боєприпасів випущених російськими військами, відбулась пожежа та згоріло належне позивачу нерухоме майно, а саме продукти харчування та обладнання, що розташоване за адресою: Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 230 470, 80 доларів США збитків.

Так, на підставі договору купівлі-продажу комунального майна шляхом викупу №4952 від 12.07.2002, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №35806382 від 11.10.2012, технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 07.08.2019 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №180705528 від 12.09.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю «РІК - 96» (код ЄДРПОУ 24101450) на праві приватної власності належить цех для виробництва харчових сумішей, кулінарний цех та складські приміщення, загальною площею 864, 7 кв. м., що розташовані за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІК - 96» (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спайс Груп» (далі - Орендар) було укладено Договір оренди №2019-3 (далі-Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування складські та виробничі приміщення площею 20, 0 кв. м. (надалі іменується «майно, що орендується»).

Згідно пунктів 1.2., 1.3. Договору адреса «майна, що орендується»: Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18. Мета оренди: використання майна для здійснення господарської діяльності.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 7.1. Договору).

Відповідно до Акта приймання-передачі орендного майна від 01.10.2019, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування складські та виробничі приміщення площею 20, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18.

Позивач зазначає, що в смт Ворзель Київської області російські військові зайшли у перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.

В позові вказано, що орієнтовно з 25.02.2022 по 27.02.2022, в результаті влучання боєприпасів випущених російськими збройними силами, відбулась пожежа і згоріло належне позивачу нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18.

Позивач наголошує, що наявність продуктів харчування та обладнання в орендованому складі, до моменту знищення нерухомого майна, підтверджується інвентаризаційним описом №1 від 30.12.2021 та інвентаризаційним описом необоротних активів від 30.12.2021.

Так, в матеріалах справи містяться інвентаризаційний опис №1 від 30.12.2021 товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" на загальну суму 9174266, 40 грн. та інвентаризаційний опис необоротних активів Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" від 30.12.2021 на загальну суму 471847, 15 грн.

Також, з позовної заяви вбачається, що право власності позивача на пошкоджене майно підтверджується Інвентаризацією товарів на складі №2 від 01.04.2022 на загальну суму 6287243, 31 грн. та Інвентаризвційним описом необоротних активів від 01.04.2022 на загальну суму 2382467, 30 грн.

Разом з цим, позивач зазначає, що його право власності на товарні залишки (харчові продукти та складові) підтверджується: видатковою накладною №1-000002597 від 05.08.2020 на суму 412 612, 80 грн., видатковою накладною №723 від 03.09.2022 на суму 260200, 00 грн., видатковою накладною №1-000003200 від 24.09.2020 на суму 384 122, 21 грн., видатковою накладною №812 від 29.09.2020 на суму 316 940, 00 грн., видатковою накладною №826 від 30.09.2020 на суму 85200, 00 грн., видатковою накладною №1-000003298 від 30.09.2020 на суму 636512, 27 грн., видатковою накладною №1-000003527 від 29.10.2020 на суму 305 217, 36 грн., видатковою накладною №936 від 06.11.2020 на суму 378 078, 00 грн., видатковою накладною №1271 від 10.11.2020 на суму 226 430, 00 грн., видатковою накладною №1-000003830 від 19.11.2020 на суму 556 736, 50 грн., видатковою накладною №1-000004127 від 14.12.2020 на суму 719 715, 80 грн., видатковою накладною №1-000004284 від 28.12.2020 на суму 615 709, 20 грн., видатковою накладною №50 від 13.01.2021 на суму 638 239, 20 грн., видатковою накладною №82 від 18.01.2021 на суму 618 730, 00 грн., видатковою накладною №125 від 08.02.2022 на суму 191 005, 00 грн., видатковою накладною №Б00101 від 12.02.2021 на суму 603 720, 00 грн., видатковою накладною №1-000000388 від 16.02.2021 на суму 189 273, 19 грн., видатковою накладною №47 від 26.02.2021 на суму 287000, 00 грн., видатковою накладною №529 від 11.03.2021 на суму 258117, 84 грн., видатковою накладною №220 від 22.03.2021 на суму 298 200, 00 грн., видатковою накладною №221 від 25.03.2021 на суму 307 400, 00 грн., видатковою накладною №299 від 29.04.2021 на суму 299 370, 00 грн., видатковою накладною №564 від 27.04.2021 на суму 84 624, 00 грн., видатковою накладною №620 від 05.05.2021 на суму 202 248, 00 грн., видатковою накладною №865 від 17.05.2021 на суму 239 976, 00 грн., видатковою накладною №389 від 17.05.2021 на суму 53 950, 00 грн., видатковою накладною №440 від 02.06.2021 на суму 186 500, 00 грн., видатковою накладною №483 від 07.06.2021 на суму 439 950, 00 грн., видатковою накладною №485 від 02.07.2021 на суму 507335, 00 грн., видатковою накладною №577 від 05.07.2021 на суму 510560, 00 грн., видатковою накладною №611 від 19.07.2021 на суму 607 750, 00 грн., видатковою накладною №330 від 27.08.2021 на суму 711 000, 00 грн., видатковою накладною №750 від 03.09.2021 на суму 491 097, 50 грн., видатковою накладною №769 від 16.09.2021 на суму 447940, 00 грн., видатковою накладною №1743 від 22.09.2021 на суму 284 760, 00 грн., видатковою накладною №1607 від 22.09.2021 на суму 25200, 00 грн., видатковою накладною №201 від 23.09.2021 на суму 211 900, 00 грн., видатковою накладною №59 від 29.09.2021 на суму 91200, 00 грн., видатковою накладною №806 від 07.10.2021 на суму 144300, 00 грн., видатковою накладною №806 від 07.10.2021 на суму 144 300, 00 грн., видатковою накладною №1863 від 11.10.2021 на суму 304 056, 00 грн., видатковою накладною №857 від 04.11.2021 на суму 457 400, 00 грн., видатковою накладною №2241 від 17.11.2021 на суму 333 960, 00 грн., видатковою накладною №975 від 24.11.2021 на суму 113 250, 00 грн., видатковою накладною №515 від 30.11.2021 на суму 363 216, 00 грн., видатковою накладною №987 від 01.12.2021 на суму 130900, 00 грн., видатковою накладною №2405 від 09.12.2021 на суму 228 660, 00 грн., видатковою накладною №2406 від 09.12.2021 на суму 53550, 00 грн., видатковою накладною №1023 від 17.12.2021 на суму 466 800, 00 грн., видатковою накладною №РН-0001026 від 23.12.2021 на суму 750019, 68 грн., видатковою накладною №51 від 28.12.2021 на суму 507 124, 80 грн., видатковою накладною №36 від 13.01.2022 на суму 164 394, 00 грн., видатковою накладною №59 від 17.01.2022 на суму 139 986, 00 грн., видатковою накладною №4 від 31.01.2022 на суму 398 370, 00 грн., видатковою накладною №36 від 31.01.2022 на суму 170100, 00 грн., видатковою накладною №153 від 16.02.2022 на суму 201171, 96 грн. та видатковою накладною №183 від 18.02.2022 на суму 226213, 80 грн.

Позивач вказує, що його право власності на знищені необоротні активи підтверджується видатковою накладною №373 від 16.09.2021, видатковою накладною №Б/-190520-007 від 18.05.2020, видатковою накладною №Б/-190520-008 від 18.05.2020, видатковою накладною №Б/-190520-024 від 19.05.2020, видатковою накладною №Б/-260620-028 від 23.06.2020, Актом виконаних робіт №92 від 18.05.2020.

Позивач наголошує, що факт пошкодження належного йому майна, внаслідок обстрілу збройними силами російської федерації, підтверджується Актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації №377 від 30.05.2022, листом слідчого відділу Бучанського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Київській області за вих. №109/1403-22 щодо внесення відомостей до ЄРДР та Актом про пожежу від 30.09.2022 на об`єкті цеху для виробництва харчових сумішей, кулінарного цеху та складських приміщень за адресою Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, 18.

Також позивач зазначає, що факт обстрілу військовими формуваннями російської федерації смт Ворзель підтверджується публікаціями в ЗМІ, зокрема: «Обстріл Ворзеля: як зараз виглядає селище (фото)» - публікація інтернет-видання «Сьогодні» від 25.02.2022 https://kiev.segodnya.ua/ua/kiev/kother/obstrel-vorzelya-kak-seychas-vyglyadit-poselok-foto-1605279.html; «Росія обстріляла Ворзель у Київській області та влучила в дитячий будинок - відеоматеріали Телевізійної служби новин (ТСН), на 37 секунді - палаюче нерухоме майно позивача - https://www.youtube.com/watch?v=5YA2quX-ZfE.

В позовній заяві зазначено, що сума нанесених відповідачем збитків підтверджується також Актом списання товарів №1 від 30.05.2022 на загальну суму 6287243, 31 грн., Актами списання основних засобів СПС 00000002 від 30.05.2022 у кількості 3 шт. та довідкою №011 від 06.12.2022.

Також, в підтвердження права власності на знищені товарні залишки (харчові продукти та їх складові) позивачем долучено до матеріалів справи Договір №ТД-0000089 від 13.04.2012, Договір №ШС-010614 від 16.06.2014, Договір №333 від 20.11.2014, Договір №279 від 15.04.2019, Договір №473 від 15.04.2019, Договір №КІ-08052020 від 08.05.2020, Договір №1/10-03-21 від 10.03.2021, Договір №020821-1 від 02.08.2021, Договір №09/2021 від 29.09.2021, Договір №21-12 від 01.12.2021, Договір №20/12/2021 від 20.12.2021 з відповідними платіжними дорученнями.

Вказаними вище Договорами визначено умови поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП", а платіжними дорученнями підтверджено проведення оплат за поставлений товар.

Для встановлення розміру збитків, завданих внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей, які знаходились за адресою: Київська область, смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18, під час ведення бойових дій та тимчасової окупації російською федерацією смт Ворзель, позивач звернувся до експертної організації - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІС НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТИЗ».

Судовим експертом Чередніченком Павлом Васильовичем, який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1. «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання» та діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва №1096 від 22.03.2013, виданого Міністерством юстиції України, складено Висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи №1-230612 від 12.06.2023 року, згідно якого визначено, що розмір прямих збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" в результаті знищення у лютому місяці 2022 року товарно-матеріальних цінностей згідно переліку, що знаходилися в орендованому приміщенні за адресою: Україна, Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18 у зв`язку із збройною агресією російської федерації станом на 26.12.2022 року (дату відкриття провадження у справі №911/2698/22) складає 230 470, 80 доларів США (двісті тридцять тисяч чотириста сімдесят доларів США, 80 центів), що за курсом НБУ на дату оцінки 26.12.2022 року (1 USD = 36, 5686 грн.) дорівнює 8 427 990, 00 грн. (вісім мільйонів чотириста двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 00 коп.).

Таким чином, позивач вказує, що знищення належного йому переліченого вище майна, завдало останньому збитків у розмірі 230 470, 80 доларів США та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.ч.1-3 ст.3 ГПК України ).

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Із змісту позовної заяви вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" відповідачем визначено російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації.

Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції (п.68, п. 31).

Отже, особливістю правового статусу держави, як суб`єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Водночас, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому, відповідними нормативно-правовими актами з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року продовжено строком на 90 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН, остання переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживає ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводить мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення майна останньої; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21.

Також, судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Отже, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у резидента України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії рф на території України, тому рф є відповідачем у цій справі. Оскільки, держава є специфічним суб`єктом цивільно-правових відносин, то може виступати стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватно-правових відносинах через відповідні компетентні органи. Таким органом є Міністерство юстиції російської федерації.

Відповідно до Указу президента російської федерації від 28.05.2018 року №271 «Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313» внесено в Положення про Міністерство юстиції російської федерації, затверджене Указом президента російської федерації від 13.10.2004 № 1313 «Питання Міністерства юстиції російської федерації» наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: « 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».

За таких обставин, Міністерство юстиції російської федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів рф в межах цього спору.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно до ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 2 ст.74 ГПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).

При цьому, ч. 3 ст. 75 ГПК України визначено, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Орієнтовно з 25.02.2022 по 27.02.2022 у процесі горіння, внаслідок влучання боєприпасів у складські та виробничі приміщення, розташовані по вулиці Європейській, 18, смт Ворзель, Київської області, яке орендувалося позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «РІК-96», було знищено товарно-матеріальні цінності на площі 20 м2, належні на праві власності позивачу, інформація про що додатково закріплена в Акті обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації №377 від 30.05.2022 та в Акті про пожежу від 30.09.2022, складеному комісією у складі головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області Дерди В.І., гр. Бумби О.А. , гр. ОСОБА_2 .

З наявного в матеріалах справи листа Слідчого відділу Бучанського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Київській області за вих. №109/1403-22 вбачається, що заява від 07.06.2022 щодо обстрілу військовослужбовцями російської федерації цивільного об`єкту з важкого озброєння, а саме виробничо-складського приміщення, що розташоване за адресою : Київська обл., Бучанський р-н, смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18, власником якого є ТОВ "СПАЙС ГРУП", що спричинило повне знищення сировини, яка зберігалась в орендованих приміщеннях належних ТОВ «РІК-96» розглянута. Матеріали вказаного звернення зареєстровані до ЄО 6148 від 07.06.2022 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, приєднано до матеріалів кримінального провадження №12022111050001840 від 08.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Також, обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто, наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

Суд констатує, що факт пошкодження майна позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, факт заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Стосовно права власності позивача на знищене відповідачем майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності позивача на майно (товар), яке було знищене під час проведення бойових дій і знаходилось в орендованих складських та виробничих приміщеннях, розташованих за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вул. Європейська, буд. 18, підтверджується сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи, зокрема: інвентаризаційним описом №1 від 30.12.2021, Інвентаризацією товарів на складі №2 від 01.04.2022 та видатковими накладними.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв`язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Щодо розміру заявлених позивачем збитків, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно висновку судового експерта Чередніченко П.В., складеного за результатами проведення судової товарознавчої експертизи №1-230612 від 12.06.2023, визначено, що розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу в результаті знищення товарно-матеріальних цінностей згідно переліку, що знаходилися в орендованому приміщенні за адресою: Україна, Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18 у зв`язку із збройною агресією російської федерації станом на 26.12.2022 року (дату відкриття провадження у справі №911/2698/22) складає 230 470, 80 доларів США, що за курсом НБУ на дату оцінки 26.12.2022 року (1 USD = 36, 5686 грн.) дорівнює 8 427 990, 00 грн.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Висновок експерта та розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів поставлено не було, заперечень та власних міркувань з цього приводу не висловлено.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Оцінивши висновок експерта №1-230612 від 12.06.2023, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 230 470, 80 доларів США, завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

Таким чином, відповідно до вказаного висновку загальний розмір збитків, завданих позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 230 470, 80 доларів США.

Враховуючи викладене, а також, встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 230 470, 80 доларів США є обґрунтованими, підтвердженими документально, а тому, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тобто, людині мають бути надані такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.85 у справі "Бентем проти Нідерландів"). Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.20033-рп/2003).

Суд констатує, що судовий захист порушеного права позивача буде максимально відповідати вимогам щодо ефективного засобу правового захисту лише у випадку вираження розміру шкоди в еквіваленті до доларів США як основної резервної ("твердої") та найпоширенішої валюти у світі.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі, визначеному у доларах США є правомірною.

Надаючи оцінку визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи, судом було враховано наступне.

Загальновідомо, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи повномасштабну збройну агресію. Тому, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав позивача у судах російської федерації, визнана Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 року у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц, в яких Верховний Суд дійшов висновків, що у зв`язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч. 2 ст. 20 ГК України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки, місцем заподіяння шкоди майну позивача є: Київська область, смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано правила підсудності, а тому, позивач правомірно звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Київської області.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 230 470, 80 доларів США обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 230 470, 80 доларів США, розмір судового збору складає 126 419, 85 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

За таких обставин, з російської федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 126 419, 85 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.11.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації задовольнити.

2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (російська федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ГРУП" (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 30/39, кВ. 88, код ЄДРПОУ 37310748) 230 470 (двісті тридцять тисяч чотириста сімдесят) доларів США 80 центів збитків, видавши наказ.

3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Київ.обл./м.Київ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA708999980313181206083010001) 126 419 (сто двадцять шість тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн. 85 коп. судового збору, видавши наказ.

Повний текст рішення складено 12.08.2024.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.