Рішення

від 30.07.2024 по справі 916/1795/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1795/24

Суддя Господарського суду Одеської області Пінтеліна Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В., розглянувши матеріали позовної заяви від 23.04.2024 (вх.№ 1841/24) за позовом Кодимського споживчого товариства (Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул.Соборна, 60, код ЄДРПОУ 01706245)

до відповідача Кодимської міської ради (Одеська область, Подільський район, м.Кодима, площа Перемоги,1-1, код ЄДРПОУ 04527342)

про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

Представники:

Від позивача - не з`явився;

Від відповідача - Марковська І.В. (зал)

ВСТАНОВИВ:

Кодимське споживче товариство звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кодимської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 18.04.2024р. № 4671-VIII та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 29.04.2024р. судом, у порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Кодимського споживчого товариства було залишено без руху.

30.04.2024р. до Господарського суду надійшла заява (вх. № 17544/24) від Кодимського споживчого товариства про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 06.05.2024р.,керуючись ст.ст.120,176,234 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 30.05.2024р.

Ухвалою суду було запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву згідно ст. 165 ГПК України.

27.05.2024р. через підсистему Електронний суд від позивача надійшло клопотання -заява - у зв`язку із відкриттям провадження за позовною заявою Кодимського споживчого товариства до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, позивач повідомив, що позовні вимоги підтримую повністю та прошу задовольнити їх в повному обсязі, розгляд справи призначений на 30 травня 2024 року, провести без присутності представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 року було відкладено підготовче засідання на 08.07.2024р.

14.06.2024 року на адресу суду від Кодимської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО № 23526/24).

21.06.2024 року через підсистему «Електронний суд» від Кодимського споживчого товариства надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. ГСОО № 24312/24).

05.07.2024 року через підсистему «Електронний суд» від Кодимського споживчого товариства надійшла заява про розгляд справи без участі.

Станом на 08.07.2024 року заперечення на відповідь на відзив чи інші клопотання від відповідача не надходили.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 ст.177 ГПК України, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Керуючись ст.ст.120,177,185,234,235 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 08.07.2024р. закрив підготовче провадження у справі № 916/1795/24 за позовом Кодимського споживчого товариства до відповідача Кодимської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 30 липня 2024р.

В судове засідання 30.07.2024р. прибув представник відповідача, проти позову повністю заперечує, оскільки у позивача ніколи не було права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Суд враховує, що за приписами ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.

Згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Керуючись даними принципами суд долучив до матеріалів справи та прийняв до уваги подані відповідачем процесуальні документи, відзив, пояснення тощо, підписані першим заступником голови Кодимської місьради та допустив до участі у справі представника відповідача Марковську І.В., що діє на підставі довіреності від 14.02.2024р. № 03/17-664 (а.с.177), паспорта, посадової інструкції від 01.09.2022р. (а.с.'78-183).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Позивач просить суд прийняти рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення Кодимської міської ради від 19.04.2024року «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул.Соборна,86, м.Кодима, Подільський район, Одеська область » та визнати за Кодимським споживчим товариством, код 01706245, право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 0.0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, магазин « Гастроном », що знаходиться за адресою: 66000, Одеська область, м.Кодима, вул..Соборна (Леніна) буд. 86 ;

Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги наступним.

Відповідно до вимог п.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положеннями статей 15, 16 ЦК, статтею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 16 ЦК, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

В свою чергу стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Відповідно до ст.11 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом" суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. . Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Як визначено ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.14 ГПК України ( Диспозитивність господарського судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд зазначає, що позивачем на підтвердження його позовних вимог додано наступні докази в електронних копіях ( додатки до позовної заяви) :

- Виписка з ЄДР стосовно позивача станом на 25.09.2020р (а.с.26-27,30,31,33,35-39,);

- Акт інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства від 20.08.2002р. (а.с.34,18);

- Витяг з Державного земельного кадастру - а.с.32, станом на 09.02.2022р. - спіона земельна ділянка по вул.Соборна (Леніна), 86 знаходиться на територіх територіальної громади;

- копія рішення Кодимської міської ради народних депутатів № 308 від 10.11.1993р. "Про закріплення земельних ділянок" -а.с.41,40;

- копія Витягу про реєстрацію права власності за Кдоимським райспоживтовариством на нерухоме майно Гастроном м.Кодима, вул.Леніна,86 - свідоцтво про право власності 02.07.2003р., рішення про реєстаці. права власності 09.09.2003р. - а.с.42;

- копія листа № 185 від 18.10.2001р. Кодимського відділу земельних ресурсів (про те, що технічна документація в стадії розробки) - а.с.43;

- копія клопотання споживтовариства від 14.03.2024р. до Кодимської міської ради - просить прийняти рішення про право постійного користуввання земельною ділянкою - а.с.45-46;

- копія додатку до рішення Кодимської міської ради № 590 від 31.08.2017р. - перелік земельних ділянок комерційного використання в місті Кодима - а.с.47;.

- копія відповіді Кодимської міської ради ( № 03-17/1502 від 22.04.2024р.) на лист Кодимського споживчого товариства від 14.03.2024р. - з доданням копії рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671 "Про відмову Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування земельної ділянки за адресою вул. Соборна,86 " - а.с.49,50,51;

- копія листа Кодимської міської ради 3 03-17/2799 від 05.09.2023р. Кодимському споживчому товариству про те, що товариство користується земельними ділянками без будь-яких правовстановлюючих документів більше 60 років - а.с.52,48;

- копія листа відділу містобудування та архітектури Кодимської районної державної адміністрації від 29.03.2013р. № 59 з переліком об"єктів торгівлі станом на 1984 рік - а.с.53-54;

- копія листа прокуратури Кодимського району від 19.02.2004р. № 3/187-вих на адресу державного інспектора по контролю за використанням та охороною земель, яким підтверджено (абзац 2 листа), що Кодимським РайСТ використовуються земельні ділянки по 20 торгових об"єктах , які знахходяться у м.Кодима , загальною площею 4,4343 га без правовстановлюючих документів, що посвідчують право на ці земельні ділянки, що в свою чергу є порушенням ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України - а.с.55;

- копія паспорту ОСОБА_2 ;-а.с.56

- копія рішення виконкому Кодимської районної ради депутатів трудящих № 520 від 18.11.1958р. "Про відведення земельної ділянки під будівництво раймагу Кодимської райспоживспілки" - а.с.57;

- копія рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671 "Про відмову Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування земельної ділянки... за адресою вул. Соборна,86 "- а.с.58;

- копія рішення Кодимської міської ради від 06.02.2015р. № 1492 "Про внесення змін в рішення Кодимської міської ради № 856 від 20.08.2013р. "Про надання дозволу добровільному об"єднанню громадян Кодимського районного споживчого товариства... на розробку технічної документації із землеутрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою ..магазину Гастроном за адресою вул.Леніна,86 м.Кодима... " - а.с.59;

- копія аркушу рішення Кодимської міської ради "Про надання дозволу Кодимській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі ( на місцевості ) в місті Кодима - а.с.61;

- копія аркушу рішення Кодимської міської ради № 308 від 10.11.1993р. "Про закріплення земельних ділянок" - а.с.62, 67;

- копія розпорядження Кодимської районної державної адміністрації від 2013р. "Про затвердження матеріалів інвентарзації земель, що знаходяться у користуванні Кодимського РСТ" - а.с.63;

- копія свідоцтва про право власності Кодимського райспоживтовариства на магазин Гастроном по вул.Леніна,86 - а.с.65;

- копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно магазин Гастроном по вул.Соборна (Леніна), 86 - а.с.66;

- копія листа Кодимської міської ради на адресу Кодимського РСТ від 03.10.2014р № 841/0216 - а.с.69;

- а.с.70 - копія листа від 25.07.2000р. № 516 Одеської філії інституту землеустрою Української академії аграрних наук на адресу Кодимського міського голови про те, що філія може виконати роботи по складанню державного акту на право постійного користування землею Кодимському райспоживтовариству, однак для цього необхідно надати відповідні документи

* виписку з рішення відповідної ради або держадміністрації про надання в постійне користування земельноїх ділянки, та інші обов"язкові документи.

Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи суд встановлює на підставі доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згаданою статтею передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

За змістом статті 14 Конституції України, статті 373 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 92, частини другої статті 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, та відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні як предмета позову, так і способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальних норми статті 152 Земельного кодексу України.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 921/504/20.

Підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами відповідного права особи на земельну ділянку, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання, перешкоди у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

До аналогічних висновків Верховний Суд прийшов у постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, від 20.11.2018 у справі № 921/7/18.

З приводу наявності/відсутності порушення права на земельну ділянку, на захист якого спрямовано позов про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування від 19.04.2024року «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул.Соборна,86, м.Кодима, Подільський район, Одеська область » та визнання за Кодимським споживчим товариством, код 01706245, право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 0.0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, магазин « Гастроном », що знаходиться за адресою: 66000, Одеська область, м.Кодима, вул..Соборна (Леніна) буд.86 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, організація землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Такі норми містилися у всіх редакціях Земельного кодексу, що діяли за спірних правовідносин.

Так на момент заявленого позивачем «Решения Исполкома Кодымского Совета Депутатов Трудящихся» № 520 від 18 листопада 1958 року: «Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», відповідні відносини регулювались Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, який діяв до 1971 року.

Згідно статті 158 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, відвід земель спеціального призначення, до яких цей кодекс відносив землі під військовими спорудами, здійснювався за загальними правилами землеустрою.

Відповідно до статті 168 цього кодексу землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.

До землевпорядних дій стаття 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.

Відповідно до вимог статті 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (стаття 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).

За змістом статей 192-194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після такого затвердження та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов`язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою.

Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.

Відповідно до статті 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов`язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Тобто діюче на момент прийняття «Решения Исполкома Кодымского Совета Депутатов Трудящихся» № 520 від 18 листопада 1958 року: «Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», земельне законодавство визначало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

Дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, який включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблену землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державними актами було визначено як обов`язкові умови землекористування як у Земельному кодексі УСРР від 29.11.1922 (статті 158, 193, 194), так і Земельному кодексі Української РСР від 08.07.1970 (статті 20-21).

Схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі УРСР (18.12.1990). Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Розпочинати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Аналогічні положення містяться і в Земельному кодексі України (25.10.2001).

Таким чином, право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17.

В такий спосіб суд дійшов висновку, що всі надані суду Позивачем документи та відомості не є належними доказами на підтвердження будь-яких його майнових прав на земельну ділянку під магазином Гастроном за адресою м.Кодима, вул. Соборна (Леніна),86 . а фактичне користування земельною ділянкою, навіть упродовж тривалого часу, яке не заперечується Відповідачем, не є правовстановлюючим фактом та не свідчить про наявність у Позивача права користування земельною ділянкою у розумінні вимог цивільного та земельного законодавства.

Водночас це не породжує права постійного користування в поза встановлений законодавством порядок.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача оспорюваним рішенням Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671 "Про відмову Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування земельної ділянки... за адресою вул. Соборна,86 ", оскільки позивачем не доведено будь-яких прав на зазначену земельну ділянку.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо оцінки доказів Верховний Суд неодноразово зазначав, що вона має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності та взаємозв`язку всієї сукупності доказів (постанови Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21).

Так, позивач зазначає, що у його у власності Кодимського споживчого товариства, код ЄДРПОУ 01706245, перебуває нежитлова будівля магазину «Гастроном» за адресою: 66000, Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул.. Соборна (Леніна), 86.

Об`єкт нерухомості магазин «Гастроном» введено в експлуатацію з 1960 року та взято на облік споживчого товариства.

Листом Кодимської РДА від 29.03.2013 року № 59 надано перелік об`єктів торгівлі зазначених на генеральному плані м. Кодима станом на 1984 рік.

В даному переліку наявна будівля магазину «Гастроном» за адресою: м.Кодима, вул. Леніна, 86

Рішенням Виконавчого комітету Кодимської міської ради від 02.07.2003 року № 230, було визнано право власності за Кодимським районним споживчим товариством на нежитлову будівлю, магазину «Гастроном» розташованого в м.Кодима, вул.Леніна, буд.86, Свідоцтво про право власності Серії САА № 524508 від 09.09.2003року та здійснено державну реєстрацію права власності на підставі Рішення Державного реєстратора Кодимського РБТІ від 09.09.2003 року, реєстраційний номер 1436735.

Нежитлова будівля магазину «Гастроном» розташована на земельній ділянці кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 0.0912 га.

Як зазначає позивач у тексті позовної заяви (мовою оригіналу) «Решением Исполкома Кодымского Совета Депутатов Трудящихся» № 520 від 18 листопада 1958 року: «Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», було відведено земельну ділянку, на якій побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул.Леніна,буд.86.

Позивач стверджує, що відповідно до вимог ст.15 Земельного кодексу Української РСР (позивач не зазначає на редакцію Земельного кодексу якого року посилається), який діяв на той час, земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

На переконання позивача, відповідно до вимог ст.16 Земельного кодексу Української РСР (позивач не зазначає на редакцію Земельного кодексу якого року посилається), надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до вимог ст.21 Земельного кодексу Української РСР, видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Суд зазначає, що позивачем не було додано до позовної заяви державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею, які б йому видавались протягом 1958р - 2024р.

Розглядаючи дану справу, суд керується наступним.

Частиною другою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суд виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Суд враховує, що рішення виконкому Кодимської ради депутатів трудящих № 520 від 18.11.1958р. , на яке посилається позивач , було прийнято у період дії першого Земельного кодекс УРСР, прийнятого 25 жовтня 1922р.

Кодекс складався з преамбули та 4 частин ("Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій та переселення"), містив 227 статей.

Відображаючи тогочасні політичні й економічні реалії, Земельний кодекс УРСР 1922 закріплював націоналізацію землі та скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж та інші. угоди, пов`язані з відчуженням землі.

Всі громадяни, незалежно від статі, віросповідання та національності, наділялися правом на одержання землі в користування безплатно.

У Земельному кодексі УРСР 1922 регламентувалося землекористування селянського двору, допускалася "трудова оренда" землі, обмежувалося землекористування селян, які використовували у своїх господарствах найману працю.

В ньому містилися й норми, що регулювали землеустрій, земельну реєстрацію, переселення й визначали правовий режим міських земель спеціального призначення та земель державного запасу.

Разом з тим, відповідно до ст.15 Земельного кодексу УРСР 1922р. відвід землі земельними органами мав відбуватись за правилами землеустрою (часть IV Кодексу).

Згідно ст.180 Земельного кодексу УРСР 1922р. справи по землеустрою здійснюються у наступному порядку послідовності 1) відкриття землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекта та надання його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекта землеустрою та приведення його до виконання з встановленням на місцевості пограничних межових знаків; 4) складення та видача сторонам землевпорядних документів.

Відповідно до ст.188 Земельного кодексу УСРР 1922р., складений проект землеустрою пред`является сторонам на плані та в натурі, із складанням особого протоколу.

Згідного ст.192 ЗК УРСР 1922р., правильно складений проект землеустрою затверджується землевпорядною установою. При цьому в постанові про затвердження виконаного проекта землеустрою повинно бути визначено з відповідним посиланням на проектний план:

а) коли, у якій місцевості, за яким распоряженням та які саме здійснені землевпорядні дії;

б) які землі (по їх роду, кількості, місцезнаходженню та межам), кому та якої мети відводяться землі; та інші обов"язкові відомості.

За приписами ст.193 ЗК УРСР 1922р., після кінцевого затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами, складаються та, после державного запису утвореного землекористування (земельної реєстрації), видаються учасникам землеупорядкування належним чином посвідчені документи.

В названих документах повинні бути зазначені межі, місцезнаходження,склад землекористувань, а також відображено їх назви, найменувания землекористувача, час використання землевппорядкування та його підстави, умови землекористування та інші суттєві відомості, що містяться в постанові про затвердження проекта землеустрою.

Оригінали землевпорядних планів, актів та діловодства зберігаються при землевпорядних установах.

Як прямо встановлено ст.194 ЗК УРСР 1922р., усілякі інші плани та інші акти землеустрою, складені помимо землевпорядних установ або не посвідчені належним чином цими установами, визнаються недійсними і не можуть слугувати доказами правомірності землекористування.

Розділом II ЗК УРСР 1922р. "Про державний запис землекорситування. Земельна реєстрація" встановлено обов"язковий порядок вчинення державних записів землекористування (земельна реєстрація), встановленого перелік обов"язкових відомостей, які мають міститися у записах державної реєстрації землекористування. .

Реєстрації підлягають в межах області всі без виключення окремі земельні ділянки (ст. 198). Органи земельної реєстрації несут законну відповідальність за правильність відомстей, що містяться в актах реєстрації і виданнх з них виписок (ст.201).

202. При органах земельної реєстрації в центрі та на місцях утворюються земельні архіви, до яких передаються з усіх установ на зберігання раніше сформовані земельні справи, акти і плани (ст.202).

Будь-яких документів, складених на виконання рішення виконкому Кодимської ради депутатів трудящих № 520 від 18.11.1958р. позивач не надав.

Проте позивач Кодимське споживче товариство вважає, що ним отримано в постійне користування земельну ділянку, на якій в подальшому побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул.Леніна, буд.86.

Також, позивач стверджує, що право постійного користування вказаною земельною ділянкою було підтверджено Рішенням Кодимської міської ради народних депутатів № 308 від 10 листопада 1993 року.

Крім того, розпорядженням Кодимської районної державної адміністрації « Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського РСТ» № 515 від 3 вересня 2002 року, затверджено матеріали інвентаризації земель, що знаходились фактично в користуванні Кодимського споживчого товариства та рекомендовано Кодимській міській раді видати Кодимському споживчому товариству документи що посвідчують право користування земельними ділянками під об`єктами комерційного використання, в тому числі і на земельну ділянку на якій розташована нежитлова будівля магазину «Гастроном», за адресою: м. Кодима, вул.Леніна, 86.

Рішенням загальних зборів членів споживчого товариства від 18 вересня 2020 року, змінено назву Кодимського районного споживчого товариства на Кодимське споживче товариство, без зміни організаційно - правової форми (код 01706245).

25.09.2020р. здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна найменування юридичної особи ( повного та скороченого) - 25.09.2020 13:14:15, 1005371070030000016.

В пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року, Справа № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції від 05.05.1993р., визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Позивач зазначає, що після набрання чинності ст. 92 Земельного Кодексу 2001 року свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках.

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки регулюється Розділом V Закону.

Разом з тим, позивач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження факту наявності раніше наданого йому права постійного користування земельною ділянкою, набутого в установлених законодавством випадках та порядку.

Земельний кодексу Української РСР ( вводився в дію Законом № 2874-VII ( 2874-07) від 08.07.70р., на зміну раніше діючого ЗК УРСР 1922р., Кодекс втратив чинність на підставі Постанови ВР УРСР N 562-XII ( 562-12 ) від 18.12.90) статтею 20 " Документи, що стверджують право землекористування" встановив, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до ст.21 Земельний кодексу Української РСР від 08.07.70р. " Порядок видачі документів на право користування землею" видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Стаття 22 Земельного кодексу в редакції 1970р. було встановлено недопустимість користування земельною ділянкою до оформлення землекористування. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Доказів оформлення будь-якого права кориситування земмельною ділянкою за правилами Земельного кодексу в редакції 1970р. Кодимським районним споживчим товариством та його правонаступником Кодимським споживчим товариством, позивач суду не надавав.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України , право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

При цьому громадяни не можуть набувати права постійного користування земельними ділянками.

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Статтею 28 Закону № 1952-IV, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Також, стаття 28 Закону № 1952-IV визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності право постійного користування, можна проводити не після державної реєстрації права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки, а одночасно з реєстрацією похідного речового права на земельну ділянку.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також, згідно пункту 81? Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Забезпечення проведення державної реєстрації прав, відповідно до частини першої статті 6, статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог пп. 34 та 34 з позначкою « 1», ч. 1, Ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

Частинами 1-2 статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

18 квітня 2024 року, сесією Кодимської міської ради від 18.04.2024 року було прийнято рішення «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, м. Кодима, Подільський район, Одеська область », з мотивів невідповідності приписам діючого законодавства, а саме, з урахуванням того, що Кодимське споживче товариство ніколи не набувало права постійного користування згідно вимог будь-яких редакцій Земельних кодексів України за пеірод з 1958р по 2024р..

Згідно з пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.

Наведені положення ЗК України визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

У цьому Рішенні КСУ також зазначив, що Земельний кодекс Української РСР від 08 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни.

При цьому судом встановлено, що позивач ніколи не набував та не реєстрував права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відповідач погоджується та не оспорює фактів, що. у власності Колимського споживчого товариства, перебуває нежитлова будівля магазину «Гастроном» за адресою: 66000. Одеська область, Подільський район, м. Кодима. вул. Соборна (Леніна), 86. Даний об`єкт нерухомості - магазин «Гастроном» введено в експлуатацію з 1960 року та взято на облік споживчого товариства.

Листом Колимської РДА від 29.03.2013 року № 59 Позивачу було надано перелік об`єктів торгівлі зазначених на генеральному плані м. Кодима станом на 1984 рік. В даному переліку наявна будівля магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул. Леніна. 86.

Рішенням Виконавчого комітету Колимської міської ради від 02.07.2003 року № 230, було визнано право власності за Колимським районним споживчим товариством на нежитлову будівлю, магазину «Гастроном» розташованого в м. Кодима. вул. Леніна, буд. 86, Свідоцтво про право власності Серії САА № 524508 від 09.09.2003 року та здійснено державну реєстрацію права власності на підставі Рішення Державного реєстратора Колимського РБТ1 від 09.09.2003 року, реєстраційний номер 143673

Нежитлова будівля магазину «Гастроном» розташована на земельній ділянці кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 03)912 га. «Решением Исполкома Колымского Совета Депутатов Трудящихся» № 520 від 18 листопада 1958 року: «Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», було відведено земельну ділянку, на якій побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима. вул.Леніна. буд.86.

Тому, на думку Позивача право постійного користування вказаною земельною ділянкою було підтверджено - Рішенням Кодимської міської ради народних депутатів № 308 від 10 листопада 1993 року «Про закріплення земельних ділянок». Крім того, Позивач вважає, що розпорядженням Кодимської районної державної адміністрації «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Колимського РСТ» № 515 від 3 вересня 2002 року, затверджено матеріали інвентаризації земель, що знаходились фактично в користуванні Колимського споживчого товариства, яким рекомендовано Колимській міській раді видати Колимському споживчому товариству документи, що посвідчують право користування земельними ділянками під об`єктами комерційного використання, в тому числі і на земельну ділянку на якій розташована нежитлова будівля магазину «Гастроном», за адресою: м. Кодима. вул. Леніна, 86.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177. 181. 324. глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах.

Приписами ст.ст. 13, 14, 140, 142. 143 Конституції України, ст.ст. 14. 16. 167. 169, 374 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 8, 48. 133, 148. 152.197 Господарського кодексу України, ст.ст. 80, 84. 123, 124. 127. 128 Земельного кодексу України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють, як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Статтями 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачалось, що приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 3002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичній осіб, при умові що вони видані та зареєстровані.

На підставі наведеного, право користування земельними ділянками у Кодимського споживчого товариства виникло, але упродовж останніх ЗО (тридцяти) років не посвідчено нічим, так як прийняте рішення Колимської міської ради про закріплення земельних ділянок від 10.11.1993 року № 308 (копія додана до Позовної заяви Позивача) не посвідчує право постійного користування землею, та не дає право користування земельною ділянкою на правах постійного користувача, так як державний акт на право постійного користування землею на території Колимської міської територіальної громади Подільського району на об`єкти Кодимського споживчого товариства - відсутній.

У зв`язку з цим, суд погоджується з доводами відповідача про те, що права постійного користування земельними ділянками Кодимське споживче товариство не має, так як не набувало права постійного користування земельними ділянками, на яких знаходяться його о"єкти нерухомості та не отримувало державні акти на право постійного користування ні на жоден об`єкт належного позивачу нерухомого майна.

Частиною 13 статгі 120 Земельного кодексу України передбачено, що при набутті права власності на об`єкт нерухомого майна, іншу будівлю або споруду, єдиний-майновий комплекс, об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають її із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. У Кодимського споживчого товариства наразі є право лише на один вид користування земельними ділянками - це оренда, так як юридична особа не є державшем або комунальним підприємством, що передбачено ст. 92 Земельного кодексу України!

Позивач набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку, не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею магазину « Гастроном » по вул. Соборна, 86 в м. Кодима Подільського району з кадастровим номером 5122510100:02:003:0499, з площею земельної ділянки, яка використовується - 0.0912 га.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме Майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на земельній ділянці комунальної власності знаходиться нерухоме майно - нежитлова будівля, магазин «Гастроном», яке належить на праві колективної власності Колимському споживчому товариству.

Так як. згідно рішення Колимської міської ради від 30.11.2021 № 2698-УПІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду Колимському споживчому товариству для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (магазин « Гастроном ») за адресою: вул. Соборна. 86, м. Кодима » (копія рішення долається). Позивачу було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, але станом на день розгляду справи проект землеустрою на затвердження до міської ради не надходив, договір оренди і Відповідачем не укладався, тобто - відсутній.

Позивач не сплачує кошти за користування спірною земельною ділянкою тривалий строк у встановленому законом розмірі, отримавши від Відповідача дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, навмисно не подає його на затвердження, чим завдає збитків Колимській міській громаді у вигляді недоотриманої орендної плати. Тобто суом встановлено , що відповідач у період понад 30 років користувався земельною ділянкою без укладання договору оренди.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) зробила правовий висновок, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Тобто, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідач зауважує, чому взагалі Позивач оскаржує рішення Кодимської міської ради від /9.04.2024 року «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгів/і за адресою: вул. Соборна. 86. м.Кодима. Подільський район. Одеська область», якщо сам власноруч писав Клопотання (копія додається) від 15.11.2021 року № 31 до Кодимської міської ради Подільського району Одеської області щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років Колимському споживчому товариству для обслуговування нежитлового приміщення (магазин « Гастроном ») за адресою: вул. Соборна. 86, м. Кодима , після чого було винесено та затверджено рішення від 304 1.2021 №2698-VII! «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду Колимському споживчому товариству для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (магазин « Гастроном ») за адресою: вул. Соборна. 86. м. Кодима ».

Відтак дії Позивача є непослідовні та суперечливі, так як Позивач на протязі багатьох років звертається до міської ради різних скликань то з питанням щодо передачі йому в оренду земельних ділянок розташованих під будівлями Позивача, то з приводу надання дозволу щодо передачі в постійне користування.

Відповідно до пункту 1 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2001 року передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Враховуючи ту обставину, що до 01.01.2002 Колимським споживчим товариством державні акти на право постійного користування земельними ділянками розташованими під належними їм спорудами не виготовлятись, тобто Колимське споживче товариство не здійснювало державної реєстрації права постійного користування на зазначені земельні ділянки, отже і не набуло права постійного користування на вказані земельні ділянки, а згідно ч.2 ст.92 ЗУ Колимське споживче товариство на даний час не може бути суб`єктом права постійного користування землею.

Судом враховано правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципу добросовісності у цивільних відносинах та доктрини "заборони суперечливої поведінки".

. Ураховуючи такі посилання колегія суддів суду касаційної інстанції відмічає, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цей принцип знаходиться, зокрема, в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і дійсно має призводити до припинення зазначеного права.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо оцінки доказів Верховний Суд неодноразово зазначав, що вона має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності та взаємозв`язку всієї сукупності доказів (постанови Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21).

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені судом після закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч.ч.1,2 т.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09 серпня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна