Постанова

від 16.10.2024 по справі 916/1795/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1795/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.І.

за участю представників учасників справи:

від Кодимського споживчого товариства, м. Кодима Одеської області - не з`явися

від Кодимської міської ради, м. Кодима Одеської області - не з`явися.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кодимського споживчого товариства, м. Кодима Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Пінтеліна Т.Г., повний текст рішення складено 09.08.2024 року

у справі № 916/1795/24

за позовом: Кодимського споживчого товариства, м. Кодима Одеської області

до відповідача: Кодимської міської ради, м. Кодима Одеської області

про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У квітні 2024 року Кодимське споживче товариство, м. Кодима Одеської області, звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кодимської міської ради Одеської області, в якій просило суд визнати незаконним та скасувати рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671-VIII «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Одеська область, Подільський район, м.Кодима, вул.Соборна,86 та зобов`язати вчинити певні дії, якими визнати за Кодимським споживчим товариством право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею 0.0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості нежитловим приміщенням - магазин «Гастроном», що знаходиться за адресою: Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул.Соборна,86, а також стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у власності Кодимського споживчого товариства, перебуває нежитлова будівля магазину «Гастроном» за адресою: 66000, Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул.Соборна (Леніна), 86. Об`єкт нерухомості магазин «Гастроном» введено в експлуатацію в 1960 році та взято на облік споживчого товариства.

Листом Кодимської районної державної адміністрації від 29.03.2013 року № 59 надано перелік об`єктів торгівлі, зазначених на генеральному плані м. Кодима станом на 1984 рік. В даному переліку наявна будівля магазину «Гастроном» за адресою: м.Кодима, вул. Леніна, 86.

Рішенням Виконавчого комітету Кодимської міської ради від 02.07.2003 року № 230, було визнано право власності за Кодимським районним споживчим товариством на нежитлову будівлю магазину «Гастроном», розташованого в м.Кодима, вул.Леніна, буд.86 та здійснено державну реєстрацію права власності на підставі рішення Державного реєстратора Кодимського РБТІ від 09.09.2003 року, реєстраційний номер 1436735. Нежитлова будівля магазину «Гастроном» розташована на земельній ділянці кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 0.0912 га.

Позивач посилється на те, що рішенням виконкому № 520 від 18 листопада 1958 року: «Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», йому нібито було відведено земельну ділянку, на якій побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул.Леніна,буд.86.

Позивач стверджує, що відповідно до вимог ст.15 Земельного кодексу Української РСР, який діяв на той час, земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. На переконання позивача, відповідно до вимог ст.16 Земельного кодексу Української РСР, надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. Відповідно до вимог ст.21 Земельного кодексу Української РСР, видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

У зв`язку з вищезазначеним позивач вважає, що ним було отримано в постійне користування земельну ділянку, на якій в подальшому побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м.Кодима, вул.Леніна, буд.86, в спосіб та на підставі земельного законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин.

Тобто, на думку позивача, право Кодимського споживчого товариства підлягає захисту шляхом визнання за ним права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі №916/1795/24 (суддя Пінтеліна Т.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження факту наявності раніше наданого йому права постійного користування земельною ділянкою, набутого в установлених законодавством випадках та порядку.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що до 01.01.2002 Кодимським споживчим товариством Державні акти на право постійного користування земельними ділянками, розташованою під належними йому спорудами не виготовлялися, тобто, Кодимське споживче товариство не здійснювало державної реєстрації права постійного користування на зазначені земельні ділянки, отже і не набуло права постійного користування на вказані земельні ділянки, і згідно ч.2 ст.92 Земельного кодексу України, Кодимське споживче товариство на даний час не може бути суб`єктом права постійного користування землею.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Кодимське споживче товариство, м. Кодима Одеської області, з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі № 916/1795/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок відповідача судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно прийнято відзив на позовну заяву, що вказує на протиправність ухвали від 08.07.2024 року, якою було закрито підготовче провадження. Скаржник вказує, що під час розгляду справи суд фактично вийшов за межі позовних вимог, зробив висновок, який не відповідає фактичним обставинам справи та заявленим позовним вимогам, а сам висновок судом було зроблено виключно на припущеннях та доводах представника відповідача. Відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності у позивача заборгованості зі сплати податків та інших платежів до бюджету, за користування спірною земельною ділянкою, чим в свою чергу фактично здійснив дискредитацюю ділової репутації Кодимського споживчого товариства, як сумлінного платника податків.

Також, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не було взято до уваги, що надані в якості письмових доказів копії документів, а саме: копія розпорядження Кодимської районної державної адміністрації «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського РСТ» № 515 від 3 вересня 2002 року, яким затверджено матеріали інвентаризації земель, що знаходились фактично в користуванні Кодимського споживчого товариства та рекомендовано Кодимській міській раді видати Кодимському споживчому товариству документи, що посвідчують право користування земельними ділянками під об`єктами комерційного використання, в тому числі і на земельну ділянку, на якій розташована нежитлова будівля магазину «Гастроном», за адресою: м. Кодима, вул. Леніна, 86; копія Акту Інвентаризації земель, що знаходиться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства від 25 серпня 2002 року, затвердженого Головою Кодимської РДА С.В.Огінським.

Тобто, на думку позивача, зазначені вище документи є обов`язковим елементом землеустрію та невід`ємною складовою частиною відповідної технічної документації із землеустрою, складеною для подальшої видачі документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, яка є предметом спору даної справи, що підтверджується наданою Кодимському райспоживтовариству з Кодимського відділу земельних ресурсів довідкою № 185 від 18.10.2001 року, якою повідомлено, що документація на видачу Державного акту на право постійного користування землею під Кодимськими магазинами знаходиться в стадії розробки в Одеському філіалі Інституту землеустрою.

Скаржник зауважує, що твердження відповідача, що відсутність у Кодимського споживчого товариства Державного акту, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою під власним об`єктом нерухомості, не дає права постійного користування

самою земельною ділянкою, є хибними, так як право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування.

Отже, скаржник вважає, що за результатом судового розгляду справи, судом першої інстанції було повністю залишено поза увагою те, що отримання в постійне користування земельної ділянки, кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею 0.0912 га., на якій розташована нежитлова будівля магазину «Гастроном» в м. Кодима, вул. Соборна, буд. 86, що є власністю позивача, було здійснено виключно в межах чинного законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин, а довготривале неотримання позивачем документу, що посвідчує право користування вказаною земельною ділянкою відбувається не з вини користувача - позивача, а за повної, довготривалої бездіяльності органів місцевого самоврядування м. Кодими, чим створено наявність факту довготривалої невизначеності та порушує право позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кодимського споживчого товариства на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі №916/1795/24., справу призначено до судового розгляду.

01.10.2024 року через електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Кодимської міської ради надійшов відзив (вх. №3142/24/Д2), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Кодимського споживчого товариство залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

02.10.2024 року через електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Кодимського споживчого товариства надійшла заява (вх.№3142/24/Д3), в якій позивач просить відзив відповідача та додані до нього додатки в якості письмових доказів залишити без розгляду, обґрунтовуючи це тим, що відповідачем подано відзив з порушенням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України та поза межами встановленого судом строку. Крім того, зазначає, що надані письмові докази до відзиву не були подані до суду першої інстанції та відповідачем взагалі не зазначено про неможливість їх подання, що суперечить вимогам ст.269 Господарського процесуального кодексу України.

Також, 16.10.2024 року через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Кодимської міської ради надійшла заява (вх. №3142/24/Д5), в якій останній просив долучити до відзиву додатки, а саме: копію рішення Кодимської міської ради першої сесії восьмого скликання від 08.12.2020 року №4 VIII, яким затвердили на посаду першого заступника Кодимського міського голови Чернійчука О.А., копію розпорядження Кодимського міського голови від 09.12.2020 року №2/ОС про прийняття на посаду першого заступника Кодимського міського голови Чернійчука О.А., копію розпорядження Кодимського міського голови від 08.12.2021 року 3207/ОД про розподіл обов`язків між міським головою, секретарем міської ради, першим заступником міського голови, заступниками міського голови та керуючого справами виконавчого комітету міської ради.

Так, дослідивши наданий відповідачем відзив колегія зазначає наступне.

Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі ().

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, ухвалою Південно-західного господарського процесуального кодексу України від 04.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кодимського споживчого товариства на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі №916/1795/24., справу призначено до судового розгляду та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі протягом засобами електронного зв`язку.

Вищезазначену ухвалу відповідачем було отримано 06.09.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку до його електронного кабінету.

Проте, відзив на апеляційну скаргу позивача від Кодимської міської ради надійшов до суду апеляційної інстанції через електронний суд лише 01.10.2024 року, тобто поза межами строку, який був встановлений судом апеляційної інстанції, при цьому відповідачем не було надане суду клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву.

У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що наданий відзив відповідача разом із додатками до нього потребує залишення без розгляду в зв`язку з пропуском встановленого судом строку, а справа переглядається в апеляційному порядку за наявними матеріалами.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до електронного кабінету ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду. Від Кодимської міської ради будь-яких клопотань чи заяв з процесуальних питань додатково не надходило.

14.10.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Кодимського споживчого товариство Панченко Владислава Юрійовича надійшла заява про розгляд справи №916/1795/24 без його участі, яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, судом задоволено клопотання скаржника про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників всіх учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Кодимського споживчого товариство, м. Кодима Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі № 916/1795/24 відповідає вимогам чинного законодавства України і відсутні підстави для його скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним і скасування рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671-VIII «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Одеська область, Подільський район, м.Кодима, вул.Соборна,86 та зобов`язання вчинити певні дії, якими визнати за Кодимським споживчим товариством право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею 0.0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості нежитловим приміщенням - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул.Соборна,86

Матеріали справи містять такі документи, які надані позивачем до позовної заяви:

акт інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства від 20.08.2002 року, з якого вбачається, що загальна площа ділянок, які знаходяться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства на території Кодимської міської ради згідно облікових даних становить 4,4343 га;

витяг з Державного земельного кадастру станом на 09.02.2022 року, де зазначено що спірна земельна ділянка по вул. Соборна (Леніна), 86 знаходиться на території Кодимської міської ради територіальної громади, Подольського району, вул. Соборна,86;

копія рішення Кодимської міської ради народних депутатів № 308 від 10.11.1993р. "Про закріплення земельних ділянок";

копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.09.2003 року з якого вбачається, що власником нежитлової будівлі магазину «Гастроном» м. Кодима, вул.Леніна,86 є Кодимське райспоживтовариство на підставі Свідоцтва про право власності 02.07.2003р., рішення про реєстрацію права власності 09.09.2003 року;

копія довідки № 185 від 18.10.2001 року Кодимського відділу земельних ресурсів, яка надана Кодимському райспоживтовариству про те, що технічна документація на видачу державного акту на право постійного користування землею під Кодимськими магазинами знаходиться на стадії розробки;

копія клопотання Кодимського споживчого товариство від 14.03.2024 р. до Кодимської міської ради, в якій останній просить прийняти рішення про право постійного користування спірною земельною ділянкою ;

копія додатку до рішення Кодимської міської ради № 590 від 31.08.2017 року, в якому визначений перелік земельних ділянок комерційного використання в місті Кодима;.

копія відповіді Кодимської міської ради ( № 03-17/1502 від 22.04.2024р.) на лист Кодимського споживчого товариства від 14.03.2024 року з доданням копії рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 року № 4671 "Про відмову Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування земельної ділянки за адресою: вул. Соборна,86";

копія листа Кодимської міської ради № 03-17/2799 від 05.09.2023 року Кодимському споживчому товариству про те, що товариство користується земельними ділянками без будь-яких правовстановлюючих документів більше 60 років;

копія листа відділу містобудування та архітектури Кодимської районної державної адміністрації від 29.03.2013 року № 59 з переліком об`єктів торгівлі станом на 1984 рік;

копія листа прокуратури Кодимського району від 19.02.2004р. № 3/187-вих на адресу державного інспектора по контролю за використанням та охороною земель, яким підтверджено (абзац 2 листа), що Кодимським РайСТ використовуються земельні ділянки по 20 торгових об`єктах, які знаходяться у м.Кодима, загальною площею 4,4343 га без правовстановлюючих документів, що посвідчують право на ці земельні ділянки, що в свою чергу є порушенням ст.125, 126 Земельного кодексу України;

копія рішення виконкому Кодимської районної ради депутатів трудящих № 520 від 18.11.1958 року "Про відведення земельної ділянки під будівництво раймагу Кодимської райспоживспілки";

копія рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 року № 4671-VIII, яким відмовлено Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування спірної земельної ділянки для будівництва для обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна,86 у зв`язку із невідповідністю приписам діючого законодавства;

копія рішення Кодимської міської ради від 06.02.2015 року № 1492-VI про внесення змін в рішення Кодимської міської ради № 856 від 20.08.2013 року «Про надання дозволу добровільному об`єднанню громадян Кодимського районного споживчого товариства Одеської області споживчих товариств на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою магазину Гастроном за адресою вул.Леніна,86 м. Кодима» яким слова «на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користувания земельною ділянкою» замінено словами «на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)»; у вирішальній частині пункт слова та цифри «ст. 56 Закону України «Про землеустрій» замінено словами та цифрами «ст. 55 Закону України «Про землеустрій»; пункт 2 викладено в такій редакції: технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) подати до Кодимської міської ради, для затвердження та прийняття рішення».

копія рішення Кодимської міської ради «Про надання дозволу Кодимській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі ( на місцевості ) в місті Кодима» з якого вбачається, що 1. надано дозвіл Кодимській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима, 2. проаналізувати всі земельні ділянки комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима та доповнити додаток 1 незареєстрованими земельними ділянками, з подальшим затвердженням на послідуючих сесіях міської ради. 3. Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима згідно додатка 1 подати на розгляд сесії Кодимської міської ради, для прийняття рішення про затвердження, 4. Передбачити в міському бюджеті кошти на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима. Рішення засвідчено секретарем Кодимської міської ради від 29.09.2017 року.

копія рішення Кодимської міської ради № 308 від 10.11.1993р. «Про закріплення земельних ділянок»;

копія розпорядження Кодимської районної державної адміністрації від 2013 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться у користуванні Кодимського РСТ» ;

копія Свідоцтва про право власності Кодимського райспоживтовариства на магазин «Гастроном» по вул.Леніна,86;

копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно магазин «Гастроном» по вул.Соборна (Леніна), ;

копія листа Кодимської міської ради на адресу Кодимського районного споживчого товариства Одеської облспоживспілки від 03.10.2014 № 841/0216, яким повідомлено, що Кодимська міська рада рішень про прийом вказаних земельних ділянок не приймала, актів прийому - передачі зазначених земельних ділянок не складалось та зазначено, що було прийнято рішення № 308 від 10 листопада 1993 року «Про закріплення земельних ділянок», яким було закріплено, у відповідності з вимогами діючого на той час земельного законодавства, праве постійного користування земельними ділянками під об`єктами нерухомості Кодимського РайСТ в м. Кодима.

копія листа від 25.07.2000 року № 516 Одеської філії інституту землеустрою Української академії аграрних наук на адресу Кодимського міського голови про те, що філія може виконати роботи по складанню державного акту на право постійного користування землею Кодимському райспоживтовариству, однак для цього необхідно надати відповідні документи.

Інших належних та допустимих письмових доказів матеріали справи, яка переглядається, не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання незаконним і скасування рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024р. № 4671-VIII « Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Одеська область, Подільській район, м.Кодима, вул.Соборна,86 та зобов`язання вчинити певні дії, якими визнати за Кодимським споживчим товариством право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею 0.0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості нежитловим приміщенням , магазин «Гастроном», що знаходиться за адресою: Одеська область, Подільській район, м. Кодима, вул.Соборна,86.

За змістом статті 14 Конституції України, статті 373 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Частиною другою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суд виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 92, частини другої статті 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, та відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні як предмета позову, так і способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальних норми статті 152 Земельного кодексу України.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 921/504/20.

Підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами відповідного права особи на земельну ділянку, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання, перешкоди у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

До аналогічних висновків Верховний Суд прийшов у постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, від 20.11.2018 у справі № 921/7/18.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Такі норми містилися у всіх редакціях Земельного кодексу, що діяли за спірних правовідносин.

Отже, на думку позивача, його право на постійне користування вказаною земельною ділянкою підтверджено Рішенням Кодимської міської ради народних депутатів № 308 від 10 листопада 1993 року «Про закріплення земельних ділянок». Крім того, позивач вважає, що розпорядженням Кодимської районної державної адміністрації «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського РСТ» № 515 від 3 вересня 2002 року затверджено матеріали інвентаризації земель, що знаходились фактично в користуванні Кодимського споживчого товариства, яким рекомендовано Кодимській міській раді видати Кодимському споживчому товариству документи, що посвідчують право користування земельними ділянками під об`єктами комерційного використання, в тому числі і на земельну ділянку, на якій розташована спірна нежитлова будівля магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул. Соборна (Леніна), 86.

Конституція України визначає місцеве самоврядування, як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави, а також закріпляє припис, згідно із яким органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально- фінансову самостійність, межі якої встановлені Конституцією та законами України.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Так, на момент прийняття наданого позивачем «Решення Исполкома Кодымского Совета Депутатов Трудящихся» № 520 від 18 листопада 1958 року: « Об отводе земельного участка под строительство Раймага Кодымского Райпотребсоюза», відповідні відносини регулювались Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, який діяв до 1971 року.

Рішення виконкому Кодимської ради депутатів трудящих № 520 від 18.11.1958, на яке посилається позивач, було прийнято у період дії першого Земельного кодексу УРСР, прийнятого 25 жовтня 1922 року

Згідно статті 158 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, відвід земель спеціального призначення, до яких цей кодекс відносив землі під військовими спорудами, здійснювався за загальними правилами землеустрою.

Відповідно до статті 168 цього кодексу землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.

До землевпорядних дій стаття 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.

Відповідно до вимог статті 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (стаття 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).

За змістом статей 192-194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після такого затвердження та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов`язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою.

Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.

Відповідно до статті 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов`язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

Дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, який включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблену землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державними актами було визначено як обов`язкові умови землекористування як у Земельному кодексі УСРР від 29.11.1922 (статті 158, 193, 194), так і Земельному кодексі Української РСР від 08.07.1970 (статті 20-21).

Схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі УРСР (18.12.1990). Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Розпочинати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Аналогічні положення містяться і в Земельному кодексі України (25.10.2001).

Отже, право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17.

Розділом II ЗК УРСР 1922 "Про державний запис землекористування. Земельна реєстрація" встановлено обов`язковий порядок вчинення державних записів землекористування (земельна реєстрація), встановленого перелік обов`язкових відомостей, які мають міститися у записах державної реєстрації землекористування. .

Реєстрації підлягають в межах області всі без виключення окремі земельні ділянки (ст. 198). Органи земельної реєстрації несуть законну відповідальність за правильність відомостей, що містяться в актах реєстрації і виданнх з них виписок (ст.201).

При органах земельної реєстрації в центрі та на місцях утворюються земельні архіви, до яких передаються з усіх установ на зберігання раніше сформовані земельні справи, акти і плани (ст.202).

В пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року по справі № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції від 05.05.1993 визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Земельний кодексу Української РСР ( вводився в дію Законом № 2874-VII ( 2874-07) від 08.07.70, на зміну раніше діючого ЗК УРСР 1922 (Кодекс втратив чинність на підставі Постанови ВР УРСР № 562-XII (562-12) від 18.12.90) статтею 20 "Документи, що стверджують право землекористування" встановив, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до ст.21 Земельний кодексу Української РСР від 08.07.70 "Порядок видачі документів на право користування землею" видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Статтею 22 Земельного кодексу в редакції 1970 було встановлено недопустимість користування земельною ділянкою до оформлення землекористування. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Доказів належного оформлення будь-якого права користування спірною земельною ділянкою за правилами раніше діючих Земельних кодексів Кодимським районним споживчим товариством та його правонаступником Кодимським споживчим товариством, в иому числі права постійного користування, позивач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

При цьому громадяни не можуть набувати права постійного користування земельними ділянками.

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Статтею 28 Закону № 1952-IV, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Також, стаття 28 Закону № 1952-IV визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Отже, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зокрема, право постійного користування, можна проводити одночасно з державною реєстрацією права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також, згідно пункту 812 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Забезпечення проведення державної реєстрації прав, відповідно до частини першої статті 6, статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п. 34 та 34 з позначкою « 1», ч. 1, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

Частинами 1-2 статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177. 181. 324. глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах.

Приписами ст. 13, 14, 140, 142. 143 Конституції України, ст. 14. 16. 167. 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. 2, 8, 48. 133, 148. 152.197 Господарського кодексу України, ст. 80, 84. 123, 124. 127. 128 Земельного кодексу України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють, як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Статтями 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачалось, що приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 3002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичній осіб, при умові що вони видані та зареєстровані.

Враховуючи ту обставину, що до 01.01.2002 Кодимським споживчим товариством Державні акти на право постійного користування земельними ділянками, розташованими під належними їм спорудами не виготовлятись, тобто, Кодимське споживче товариство не здійснювало державної реєстрації права постійного користування на зазначені земельні ділянки, отже і не набуло права постійного користування на вказані земельні ділянки, а згідно частини 2 статті 92 Земельного кодексу України Кодимське споживче товариство на даний час не може бути суб`єктом права постійного користування землею, то висновок суду першої інстанції про правомірність рішення органу місцевого самоврядування про відмову позивачу у передачі йому в постійне користування спірної земельної ділянки і правомірним.

Отже, колегія суддів зазначає, що право постійного користування земельними ділянками Кодимське споживче товариств не мало, оскільки ним не було належним чином його оформлено раніше, не отримано Державного акту на право постійного користування на спірну земельну ділянку на якій перебуває нежитлова будівля магазину «Гастроном», тому в даному випадку, по-перше, на нього не може бути розповсюджено дію вищевказаного рішення Конституційного Суду України, по-друге, на теперішній час він не відноситься до суб`єктів, як можуть за законом оформлювати отримання землі саме у постійне користування. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними та не є підставою для скасування вірного висновку суду.

Щодо доводів апелянта, стосовно того, що відповідачем до суду першої інстанції було подано відзив з порушенням процесуального строку, який був встановлений судом, а судом першої інстанції було безпідставно прийнято відзив на позовну заяву та закінчено підготовче провадження, колегія суддів вважає, що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 06 травня 2024 року запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив, відповідачем зазначену ухвалу було одержано 06.05.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету, з рекомендованого листа АТ «Укрпошта» вбачається, що відповідачем було надіслано відзив 22.05.2024 року, тобто, наведене свідчить про те, що відповідачем було дотримано процесуальні строки на подання відзиву до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Апелянтом не доведено належними засобами доказування ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції про те, що Кодимське споживче товариство має право постійного користування земельними ділянками, на яких знаходиться його об`єкт нерухомості, а всі надані позивачем документи та відомості не є належними доказами на підтвердження будь-яких його майнових прав на земельну ділянку під магазином Гастроном за адресою АДРЕСА_1 , а фактичне користування земельною ділянкою, навіть упродовж тривалого часу не є правовстановлюючим фактом та не свідчить про наявність у позивача права користування земельною ділянкою у розумінні вимог цивільного та земельного законодавства.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні факти порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача оспорюваним рішенням Кодимської міської ради від 18.04.2024 № 4671 про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі у постійне користування земельної ділянки за адресою: вул. Соборна, 86, оскільки позивачем не доведено наявність у нього права на користування зазначеною земельною ділянкою, з огляду на що відмова у задоволенні позовних вимог є правомірною.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 30.07.2024 року у справі №916/1795/24 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Кодимського споживчого товариства, м. Кодима Одеської області, не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі № 916/1795/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кодимського споживчого товариства, м. Кодима Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі № 916/1795/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року у справі № 916/1795/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М.Принцевська А.І. Ярош