Постанова

від 12.06.2024 по справі 522/17844/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2770/24

Справа № 522/17844/23

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Дришлюка А.І.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника РО «ЦУ НЄЛЦУ» -адвоката Карташова А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідорова Дмитра Дмитровича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Федчишиної Т.Ю., про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги,

встановив:

11.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної організації «Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що даний спір має розглядатись за правилами господарського, а не цивільного судочинства (а.с.111-115).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сідоров Д.Д. ставить питання про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.120-129).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що, чинним законодавством України передбачено, що церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Судова влада є складовою державної влади в Україні. Законодавець надав релігійним організаціям в Україні право автономно здійснювати свою діяльність, визначати напрями цієї діяльності, утворювати в своєму складі необхідні органи, для провадження діяльності, та, в тому числі, вирішувати відповідні спори, у випадку їх виникнення, відокремлено від держави. Суди наділені повноваженням розглядати спори щодо релігійних організацій, однак, у визначених випадках, наприклад, трудові спори, питання щодо ліквідації релігійної організації (правила цивільного судочинства), майнові спори (господарське судочинство) тощо.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, яка міститься у постановах Верховного Суду від 09.01.2020 у справі № 522/10230/17 та від 04.11.2020 у справі № 916/3530/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суди за правилами цивільного судочинства наділені повноваженням розглядати спори щодо релігійних організацій, зокрема, трудові спори.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до преамбули Статуту Церковного Управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України (далі - ЦУ НЄЛЦУ) остання належить до єдиної, святої християнської і апостольської Церкви.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ЦУ НЄЛЦУ Єпископат НЄЛЦУ є центром релігійного об`єднання з відповідною назвою, який репрезентує всю Церкву України та об`єднує пов`язані між собою місцеві громади НЄЛЦУ, котрі сповідають своє в НЄЛЦУ у дусі Преамбули, не належать до інших релігійних об`єднань та приймають на принципах добровільності та духовної дисципліни загальноцерковний канонічний Статут НЄЛЦУ.

У розділах 3, 4 Статуту ЦУ НЄЛЦУ містяться положення щодо органів управління НЄЛЦУ та їх діяльності.

Згідно з п. 3.3 Статуту Синод є вищим законодавчим органом Церкви України, в якому представлені усі громади НЄЛЦУ за квотою.

За змістом п. 3.6 Статуту Президія Синоду з Єпископом Церкви складають «синодальний комітет».

Відповідно до п. 3.7 Статуту Єпископ Церкви здійснює поточне керівництво та репрезентує Церковне керівництво з усіх правових питань і сосунків на усіх рівнях та з усіма юридичними та фізичними особами.

Отже, Єпископ належить до органів управління юридичної особи відповідача.

Посилаючись на те, що Єпископ є фактично керівником юридичної особи - релігійної організації та вищою посадовою особою відповідача та має повноваження щодо представництва юридичної особи у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, що відображено в наказі від 10.02.2014 про обрання його на посаду керівника ЦУ НЄЛЦУ.

Оскільки ОСОБА_1 був керівником відповідача, про що зазначено і у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.05.2019 року, суд дійшов висновку про те, що даний спір є корпоративним, а тому має розглядатись за правилами господарського судочинства.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, однак вважає що в даному випадку мається трудовий спір, який має розглядатись саме за правилами цивільного судочинства.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається із позовних матеріалів, позивач ставив перед судом питання про стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні його за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України як керівника юридичної особи.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що даний спір є трудовим, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9212/36/18 (провадження № 12-293 гс 128), а також Верховний Суд в своїй постанові № 336/8047/20 від 13.07.2022 року, в якій зазначено, що «відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами ЦПК України».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що справа за позовом ОСОБА_1 до РО «ЦУ НЄЛЦУ» про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвала постановлена не у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідорова Дмитра Дмитровича задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М. і Дришлюка А.І. у відпустках, повне судове рішення складено 12.08.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М.Драгомерецький

А.І. Дришлюк