Постанова

від 09.08.2024 по справі 463/6829/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 463/6829/21

провадження № 61-7354св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Івана Миколайовича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року в складі колегії суддів Шандри М. М.,Крайник Н. П., Левика Я. А.

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич» про усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку, відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич» (далі - ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич») про усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28 квітня 2001 року між ним та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Станом на день смерті ОСОБА_4 була власником 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Заповітом від 06 липня 2015 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частинах. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 липня 2017 року за № 544 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли спадщину. Він та ОСОБА_4 постійно проживали в 1/4 частини житлового будинку протягом останніх двох років до дати смерті останньої, що підтверджується актом про фактичне місце проживання. Крім того, вони також проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 .

18 листопада 2020 року він повернувся із роботи до будинку за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де його при вході на територію будинку зустріли працівники ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич», які зазначили, що 1/2 частину будинку, а саме: 1/4 частину ОСОБА_4 та 1/4 частину ОСОБА_3 взято під охорону на підставі укладеного договору із ОСОБА_3 , у результаті чого ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич» не надають йому доступу до 1/4 частини будинку.

18 листопада 2020 року він звернувся із заявою про притягнення до відповідальності ОСОБА_3 та працівників ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич» на ім`я начальника Личаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області). 30 листопада 2020 року Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області надало відповідь про те, що обставини, викладені ним у заявах від 18 листопада 2020 року та від 19 листопада 2020 року, мають цивільно-правовий характер та вирішуються виключно в судовому порядку.

04 грудня 2020 року він звернувся із скаргою до суду на бездіяльність службових осіб Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року в справі № 463/11794/20 задоволено скаргу та зобов`язано уповноважену посадову особу Личаківського ВП ГУНП у Львівській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_2 від 18 листопада 2020 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочато з приводу цих обставин досудове розслідування, що підтверджується копією відповідної ухвали.

Цього ж дня він звернувся до Шостої Львівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . За його заявою заведено спадкову справу № 480/2020. Згідно з довідкою Шостої львівської державної нотаріальної контори від 11 травня 2021 року він є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 .

Вважає, що дії відповідачів порушують його законні права та інтереси, зокрема, він як член сім`ї власниці 1/4 частини житлового будинку, який постійно проживав з останньою за зазначеною адресою, а також є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , починаючи із 18 листопада 2020 року та до цього часу не має доступу до 1/4 частини житлового будинку, де зберігаються його приватні речі, документи, майно, ліки, тощо, а, отже, не може розпоряджатись вказаним майном через неправомірні дії відповідачів. Вказує, що відповідачі в добровільному порядку відмовляються усунути ці обставини та передати йому ключі від вхідних дверей 1/4 частини житлового будинку, чим порушують його права та законні інтереси володіти та користуватися цим майном.

Крім того, в результаті порушення відповідачами його законних прав та інтересів йому завдано моральної шкоди.

Враховуючи викладене, позивач просив зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його звільнення та видачі ключів від замка (замків) вхідних дверей; стягнути солідарно з відповідачів на його користь 25 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

16 червня 2022 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні 1/4 частиною житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом видачі ОСОБА_2 ключів від замка (замків) вхідних дверей. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

22 листопада 2022 року постановою Львівського апеляційного суду рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

30 грудня 2022 року додатковою постановою Львівського апеляційного суду заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з

ОСОБА_2 на її користь 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

22 березня 2023 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року скасовано, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022 року залишено в силі.

09 квітня 2024 року ухвалою Львівського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, -

ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в цій справі ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником 1/2 ідеальної частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ухвалене судом рішення про надання ОСОБА_2 ключів від замка (замків) вхідних дверей може стосуватися і частки будинку, в якому вона проживає, чим порушуються її права як власника майна. Судом встановлено, що, незважаючи на те, що частки співвласників житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ідеальними, такий фактично складається із двох окремих квартир з окремими входами, що підтверджується технічним паспортом на будинок та матеріалами інвентаризаційної справи, які були оглянуті судом апеляційної інстанції. Спір у справі виник лише щодо квартири, яка є у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (позначена у технічному паспорті під номером 2). Оскаржуваним рішенням суду зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні 1/4 частини житлового будинку, шляхом видачі ОСОБА_2 ключів від замка (замків) вхідних дверей, які замінила саме ОСОБА_3 , тобто у квартирі, якою користуються вона та позивач у справі. ОСОБА_1 , якій належить 1/2 ідеальна частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично є власником окремої квартири (позначена у технічному паспорті під номером 1), і рішенням суду не вирішувались питання про її права та обов`язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. М. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в якій просить її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в 2021 році загальна площа будинку за адресою: АДРЕСА_1 , збільшилася з 455,7 кв. м до 592,3 кв. м, внаслідок чого вона крім права власності на першопочаткову частину будинку в розмірі 227,85 кв. м володіє 68,3 кв. м у другій частині будинку за рахунок збільшеної площі. В натурі ідеальні частки виділені не були, а тому спір стосується спільного майна усіх співвласників будинку, зокрема і її. Тобто суд мав залучити її до участі в справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови в позові. Апеляційний суд безпідставно закрив апеляційне провадження.

Апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, у постанові Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19, у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15, щодо визначення суб`єктного складу учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

На момент смерті дружини позивача право власності на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належало: ОСОБА_1 - 1/2 частина; ОСОБА_3 - 1/4 частина; ОСОБА_4 - 1/4 частина.

ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , із дружиною ОСОБА_4 до її смерті. ОСОБА_4 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , із 25 листопада 2020 року.

Шостою Львівською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_4 .

Довідкою Шостої Львівської державної нотаріальної контори від 11 травня 2021 року № 488/02-14 підтверджено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом після смерті дружини ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яку позивач вважає порушником його права та до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (на неї посилається заявниця), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20), від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20(провадження № 12-31гс22), сформульовані правові висновки про те, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Поняття «сторона в спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона в процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами в спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), на яку посилається заявниця, зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивач повинен залучити до участі в справі в якості відповідачів усіх осіб,на чиї права та обов`язки впливає оскаржуване ним рішення і чиї права можуть бути порушені.

Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зазначав, що відповідачка як співвласник частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належала його дружині, чинить йому перешкоди у доступі до будинку шляхом зміни замків на вхідних дверях і брамі, винайняла охорону, яка перешкоджає його доступу до будинку.

Суд першої інстанції захистив інтереси позивача як володільця 1/4 частини спірного будинку та усунув йому перешкоди в користуванні майном.

Це рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , якій належить 1/2 ідеальна частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зазначала, що суд першої інстанції вирішив питання про надання ключів від замка (замків) вхідних дверей будинку, в якому вона має 1/2 частку, тобто вирішив питання про її права та обов`язки.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Близькі за змістом висновки викладені також упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18).

Під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі в справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 548/1887/21(провадження № 61-4306св23)).

Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року в cправі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року в cправі № 913/567/19).

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частини перша, друга статті 355 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У статті 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15, яку заявниця зазначає в касаційній скарзі, сформульовано правовий висновок про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд. У процесі здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

В апеляційній скарзі заявниця зазначала, що в спорах про встановлення порядку користування житловим будинком учасниками справи мають бути всі його співвласники.

Однак апеляційний суд, дослідивши технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виснував, що ОСОБА_1 , якій належить 1/2 ідеальна частка житлового будинку, фактично є власником окремої частини, позначеної в технічному паспорті під № НОМЕР_1 , а у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебуває окрема частина будинку, позначена в технічному паспорті під № НОМЕР_2 .

Враховуючи те, що спір у справі виник між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стосовно доступу до окремої частини будинку № 2, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскаржуваним рішенням суду зобов`язано ОСОБА_3 усунути позивачу перешкоди в користуванні майном шляхом видачі ОСОБА_2 ключів від замка (замків) вхідних дверей, які замінила саме ОСОБА_3 , тобто у квартирі АДРЕСА_3 , якою користуються вона та позивач у справі.

Рішенням суду не вирішувались питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , а спір не стосується порядку користування спірним будинком чи спільним майном у ньому.

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в 2021 році загальна площа будинку збільшилася з 455,7 кв. м до 592,3 кв. м, внаслідок чого вона крім права власності на першопочаткову частину будинку в розмірі 227,85 кв. м володіє 68,3 кв. м у другій частині будинку за рахунок збільшеної площі, з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

У цій справі питання збільшення частки у праві спільної часткової власності за рахунок добудови (прибудови) відповідно до частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України не є предметом заявленого позову, відповідні обставини в справі не встановлювалися.

ОСОБА_1 не позбавляється права заявити позов про визнання за нею права на 68,3 кв. м у другій частині будинку, належній сторонам, у разі, якщо іншими співвласниками її права не визнаються, порушуються чи оспорюються. Усунення перешкод у користуванні не стосується визначення в натурі часток у власності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

За викладених обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , у зв`язку з чим правильно закрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Івана Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк