Постанова

від 31.07.2024 по справі 914/3310/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Справа №914/3310/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукБ.Д. Плотніцького,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за № 14-11-01919 від 09.05.2024 (вх. № 01-05/1424/24 від 17.05.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 (повний текст рішення складено 25.04.2024, м. Львів, суддя Н.Є. Березяк)

у справі № 914/3310/23

за позовом: заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова В.І. Голюх, м. Львів, в інтересах держави

в особі позивача Міністерства освіти і науки України, м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Альгретто, смт Івано-Франкове Львівської області

до відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача-3: Національного університету Львівська політехнік, м. Львів

про визнання недійсним договору оренди державного майна та виселення з нежитлових приміщень.

за участю представників:

прокурора: Н.В. Пиць;

позивача: не з`явився;

відповідача-1: не з`явився;

відповідача-2: О.Б. Стефанишин;

відповідача-3: І.М. Поліщук.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Міністерства освіти і науки України звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгретто» та до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання недійсним договору оренди державного майна та виселення з нежитлових приміщень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор вказував, що в порушення вимог чинного законодавства об`єкт оренди за спірним договором переданий в користування не за освітнім призначенням, а в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 30 від 10.03.2023, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альгретто» та Національним університетом «Львівська політехніка» щодо передачі в оренду нежитлових приміщень № 236-242 загальною площею 732,2 кв.м, що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286. Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Альгретто» (Львівська область, смт. Івано-Франкове, вул. Яворівська, 46 код ЄДРПОУ 38966420) з нежитлових приміщень № 236-242 загальною площею 732,2 кв.м, що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що з огляду на те, що згідно договору оренди договір №30 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, частина нежитлових приміщень №236-242, які знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 (технопарк), загальною площею 723, 2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286, навчального закладу освіти балансоутримувача Національного університету «Львівська політехніка» передана відповідачу-1 в оренду з метою використання «створення виробництва високотехнологічної кераміки за технологією концерну «Rauschert», а також те, що сторонами не доведено суду факту використання вказаного приміщення для цілей пов`язаних з освітнім процесом, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відтак, встановивши факт недійсності правочину, господарський суд першої інстанції вказав, що відповідач 1 повинен звільнити та повернути майно, а тому, позовна вимога прокурора в частині виселення товариство з обмеженою відповідальністю «Альгретто» з нежитлових приміщення №236-242 загальною площею 732,2 кв.м, що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286 та перебувають на балансі Національного університету «Львівська політехніка» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погодившись з даним рішенням суду Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 14-11-01919 від 09.05.2024 (вх. № 01-05/1424/24 від 17.05.2024) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує, що висновок суду першої інстанції проте, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об?єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов?язаної з навчально-виробничим процесом, суперечить положенням ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки її положення визначають також можливість використання такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов?язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Разом з тим, апелянт звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, серед іншого, зробив висновок про обгрунтованість позову з огляду на те, що Відповідач-1 (орендар) в розумінні положень Закону України «Про освіту» не є суб?єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу, а тому спірне майно не могло бути надане йому в оренду, а враховуючи специфічний режим орендованого майна, характер діяльності орендаря має або були передбаченим спеціальним законодавством, або бути пов?язаними із наданням послуг, пов?язаних із освітнім процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Такі висновки суду першої інстанції на переконання апелянта є необгрунтованими, оскільки законодавство, яке регулює спірні відносини, не встановлює обов?язку мати статус суб?єкта освітнього процесу для орендарів майна, що належить закладам вищої освіти. В іншому випадку, надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов?язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, було б можливим виключно іншими суб?єктами освітнього процесу .

Також необгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що Відповідач- 1 як орендар позбавлений можливості використовувати спірне майно з передбаченою ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» метою.

Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова подав до суду відзив на апеляційну скаргу (вих. №01-04/3341/24 від 10.06.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився прокурор, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник відповідача -2, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник відповідача -3, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідач -1 явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

В ході вивчення інформації, оприлюдненої на офіційному сайті системи електронних аукціонів з продажу та оренди майна «РrоZоrrо/Продажі» https://рrozorro.sale/, встановлено, що 10.03.2023 за результатами проведеного аукціону між РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альгретто» укладено договір №30 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір №30), а саме: нежитлових приміщень №236-242, які знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 (технопарк) Національного університету «Львівська політехніка», загальною площею 723, 2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286.

Того ж дня, майно було передано орендареві ТзОВ «Альгретто», про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності між ТзОВ «Альгретто» та балансоутримувачем Національним Університетом «Львівська політехніка».

Вказане майно, яке стало предметом договору оренди, перебуває у державній власності.

Відповідно до п. 4.1 розділу І Договору №30 об`єктом оренди є державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №236-242 загальною площею 732,2 кв.м, що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286 та перебувають на балансі Національного університету «Львівська політехніка».

Відповідно до п. 6.1 розділу І Договору №30 балансова залишкова вартість майна, визначена на підставі фінансової звітності балансоутримувача станом на 01.01.2023 становить 00, 00 грн без ПДВ.

Пункт 7 розділу 1 Договору №30 встановлює цільове призначення майна, зазначаючи у підпункті 7.1 Договору №30, що «Майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (може бути використане за будь-яким цільовим призначенням), якщо майно не використовується у діяльності відповідного закладу протягом 5 років (для об`єкт і в площею більше 500 кв.м)».

Відповідно до п. 12 розділу І Договору №30 договір діє з дати укладення договору і протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до п.2.1 розділу II Договору №30 орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання- передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується між Орендарем та Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

ТзОВ «Альгретто» має наступні види діяльності: основний вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; інші види діяльності: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах 71.20 Технічні випробування та дослідження 38.12 Збирання небезпечних відходів 38.22 Оброблення та видалення небезпечних відходів 39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами.

Як зазначає прокурор, Договором №30 визначено, що майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендодавця (може бути використане за будь-яким цільовим призначенням), тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень використання майна, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Відповідно до інформації Національного університету «Львівська політехніка (лист №64-01-1628 від 01.08.2023) 12.01.2023 університетом на адресу РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях скеровано лист №68-01-63, разом з яким надано Інформацію про нерухоме державне майно, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, в якій в розділі «Додаткові умови» зазначені вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт оренди (корпус №25) належить до державної форми власності, уповноваженим органом управління є Міністерство освіти і науки України.

В листі РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Франківської окружної прокуратури м. Львова від 19.06.2023 №10-03-02849, зазначено, що передача в оренду майна здійснювалась за погодженням Міністерства освіти і науки України (лист від 25.01.2022 №1/1256-22).

Відповідно до листа Національного університету «Львівська політехніка» до Франківської окружної прокуратури м. Львова, від 20.06.2023 №64-01-1376 та додатків до нього, встановлено, що 12.11.2021 Національний університет «Львівська політехніка» звернувся до МОН України із листом №62-01-1996 щодо надання дозволу на оренду спірних приміщень з метою створення виробництва високотехнологічної кераміки за номенклатурою та технологією концерну «Rauschert» ТзОВ «Спектроаналітика». Інших звернень щодо надання дозволів на оренду за іншими видами цільового призначення Балансоутримувач не скеровував (що підтверджується листом Національного університету «Львівська політехніка» №64-01 -1628 від 01.08.2023).

19.06.2023 Франківська окружна прокуратура м. Львова звернулась до Міністерства освіти і науки України із запитом №14.51 /04- 14-5235ВИХ-23 щодо надання відомостей про погодження можливості використання нежитлових приміщень №236-242, які знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 (технопарк) Національного університету «Львівська політехніка», загальною площею 723, 2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286 на умовах Договору №30.

В своєму листі від 04.07.2023 №1/9693-23 Міністерство освіти і науки України надало відповідь, що ним створено Комісію з майнових питань підприємство, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства.

29.12.2021 відповідно до протоколу №20 Комісією з майнових питань підприємство, установ та організацій, що належать до сфери управління МОН України було розглянуто питання оренди вказаних вище нежитлових приміщень та надано позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі майна в оренду, про що було повідомлено Балансоутримувачу листом 1/1256 від 25.01.2022.

Водночас, в своєму листі МОН України повідомляє, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій, Міністерство просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

З листа МОН України №1/1256 від 25.01.2022, скерованого до Національного університету «Львівська політехніка» встановлено, що вказаним листом МОН України надало дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна з метою використання «створення виробництва високотехнологічної кераміки за технологією концерну «Rauschert».

Як зазначає прокурор, для інших видів використання, в тому числі для використання «за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (може бути використане за будь-яким цільовим призначенням)» Міністерство освіти і науки України дозволів не надавало, а отже укладення Договору №30 здійснено без визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Щодо підстав звернення з даним позовом прокурора.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Визначаючи позивачем у спірних правовідносинах, прокурор зазначає, а матеріалами справи підтверджується, що 19.06.2023 Франківська окружна прокуратура м. Львова звернулась до Міністерства освіти і науки України з листом №14.51/04-14-5235ВИХ-23, в якому повідомила про факт передачі в оренду приміщень навчального закладу всупереч вимогам ч. 4 ст. 80 Закону України, запропонувавши МОН України вжити заходів для усунення порушень вимог законодавства, або повідомивши про причини невжиття таких заходів.

В листі №1/9693 від 04.07.2023 МОН України повідомило, що у разі виявлення ознак можливих протиправних дій, Міністерство просить прокуратуру вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави.

Крім того, 16.06.2023 листом № 14.51/04-14-5125ВИХ-23 та листом твід 10.07.2023 № 14.51/04-14-5923ВИХ-23 Франківська окружна прокуратура м. Львова зверталась до РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях щодо виявлених порушень при укладенні Договору №30, пропонуючи Регіональному відділенню вжити заходів для усунення таких порушень. Однак в листах №10-03-02849 від 19.06.2023 та №10-03- 03360 від 17.07.2023 РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, що не вбачає порушень інтересів держави та відповідно - підстав для вжиття заходів для їх усунення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У з в`язку із наведеним, має місце бездіяльність органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: уповноваженому органу було відомо про можливі порушення інтересів держави, проте відповідних заходів згідно норм чинного законодавства не вжито. Вказане є підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді.

Щодо позовних вимог, колегія суддів вказує наступне.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи встановлено, що 10.03.2023 за результатами проведеного аукціону між РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альгретто» укладено договір №30 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір №30), а саме нежитлових примішень Nє236-242, які знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 (технопарк) Національного університету «Львівська політехніка», загальною площею 723, 2 кв.м., що розташоване за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 286.

Того ж дня, майно було передано орендареві ТзОВ «Альгретто», про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності між ТОВ «Алыгретто» та балансоутримувачем - Національним Університетом «Львівська політехніка».

Вказане майно, яке стало предметом договору оренди, перебуває у державній власності.

Відповідно до п. 4.1 розділу І Договору №30 об?сктом оренди є державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №236-242 загальною площею 732,2 кв.м., що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 286 та перебувають на балансі Національного університету «Львівська політехніка».

Пункт 7 розділу І Договору №30 встановлює цільове призначення майна, зазначаючи у підпункті 7.1 Договору №30, що «Майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (може бути використане за будь-яким цільовим призначенням), якщо майно не використовується у діяльності відповідного закладу протягом 5 років (для об?єктів площею більше 500 кв.м.)».

Нормативно-правовий акт, яким регулюються суспільні відносини, які виникають в сфері реалізації конституційного права громадян на освіту, є Закон України «Про освіту».

Суспільні відносини. що виникають в процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов?язки фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, визначено положеннями Закону України «Про освіту».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/1090/21.

Частина 1 ст. 80 Закону України «Про освіту» встановлює, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: - нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; - майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об?єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об?єкти авторського права та/або суміжних прав; - інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Виходячи з вимог законодавства про освіту об?єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 25.07.2018у справі№ 906/143/17, від 10.10.201 8у справі № 917/1934/17).

Відповідно до долученої до матеріалів справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна (довідка № 347454185) об?скт нерухомості реєстраційний номер 1647341546101 є «корпус Nє25, технопарк».

Таким чином, з огляду на наведені вимоги законодавства, предмет оскаржуваного Договору оренди - нежитлові приміщення №236-242. які знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 (технопарк) Національного університету «Львівська політехніка», загальною площею 723, 2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286, охоплюються поняттям майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, а відповідно на предмет договору поширюються вимоги Закону України «Про освіту».

Частина 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» встановлює, що об?єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов?язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управлиния можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені норми Закону України «Про освіту», хоча згідно із абзацом 6 частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» джерелами фінансування суб?єкгів освітньої діяльності можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках та в порядку, визначеному ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», тобто якщо об?єкт оренди використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, або для надання послуг, пов?язаних із забезпеченням освітнього процесу, чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду віл 05.10.2022 По справі № 908/2757/21, від 08.11.2022 по справі № 917/1090/21 та інші.

Стаття 52 Закону України «Про освіту» встановлює, що учасниками освітнього процесу с: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Враховуючи специфічний режим орендованого майна, характер діяльності, орендаря має або бути передбаченим спеціальним законодавством, або бути пов?язаними із наданням послуг, пов?язаних із освітнім процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Згідно відомостей ЄДРПОУ, відповідач - ТзОВ «Альгретто» має наступні види діяльності: - основний вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; - інші види діяльності: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах 71.20 Технічні випробування та дослідження 38.12 Збирання небезпечних відходів 38.22 Оброблення та видалення небезпечних відходів 39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами.

Серед видів діяльності орендаря відсутні ті, які були б пов?язані із освітнім процесом.

Відповідно до офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства освіти і науки України, в Реєстрі суб?єктів освітньої діяльності не містяться жодні відомості про здійснення освітньої діяльності ТзОВ «Альгретто».

Колегія суддів погоджується з доводами наведеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що посилання в апеляційній скарзі на можливість ТОВ «Альгретто» надавати послуги, пов?язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, є лише припущенням, яке не містить жодного обгрунтування або підтвердження такої діяльності або таких намірів. Більше того, жодним чином відносини, які виникли на підставі оскаржуваного договору не обумовлюють та не передбачають виникнення між ТОВ «Альгретто» та Національним університетом «Львівська політехніка» відносин освітнього характеру.

Спірним Договором оренди визначено, що майно може бути використане Орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (може бути використане за будь-яким цільовим призначенням), тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень або умов використання майна, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Відповідно до інформації Національного університету «Львівська політехніка (лист Nє64-01-1628 від 01.08.2023) 12.01.2023 університетом на адресу РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях скеровано лист №68-01-63, разом з яким надано Інформацію про нерухоме державне майно, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, в якій в розділі «Додаткові умови» зазначені вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту».

Верховний суд у справі № 902/51/21 (постанова від 17.01.2023) погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання відповідачами імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» при укладенні договору оренди є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та зумовлене цим зобов`язання Підприємця повернути Балансоутримувачу спірні приміщення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 902/51/21.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать, що об`єкт оренди передано в оренду ТзОВ «Альгретто» всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки умовами договору передбачено використання орендарем майна за будь-яким цільовим призначенням та без погодженої органом управління (МОН України) можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналізуючи положення ст. ст. 203, 215 ЦК України можна дійти висновку, що недотримання сторонами правочину вимог законодавства України при укладенні договору є підставою для визнання такого договору недійсним.

Сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 частини 3 статті 6 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лиш е у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави

За приписами ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У статті 217 ЦК України зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки без предмету договору останній вважається не вчиненим (не укладеним), тому оспорюваний Договір №30 оренди слід визнати недійсним в цілому.

У частині 1 статті 236 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (частина 3 статті 207 ГК України).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що договір підлягає визнанню недійсним, відповідач 1 повинен звільнити та повернути майно, а тому, позовна вимога прокурора в частині виселення товариство з обмеженою відповідальністю «Альгретто» з нежитлових приміщення №236-242 загальною площею 732,2 кв.м, що знаходяться на третьому поверсі навчального корпусу №25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286 та перебувають на балансі Національного університету «Львівська політехніка» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі №914/3310/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за № 14-11-01919 від 09.05.2024 (вх. № 01-05/1424/24 від 17.05.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі №914/3310/23 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя Б.Д. Плотніцький