Постанова

від 03.12.2024 по справі 914/3310/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3310/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Гамор Н. В.,

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д.) і рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 (суддя Березяк Н. Є.) у справі

за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альгретто", 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, 3) Національного університету "Львівська політехніка"

про визнання недійсним договору оренди державного майна та виселення з нежитлових приміщень,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2023 року заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альгретто" (далі - ТОВ "Альгретто"), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях), Національного університету "Львівська політехніка", в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 10.03.2023 № 30;

- виселити ТОВ "Альгретто" з нежитлових приміщень № 236-242 загальною площею 732,2 м2, що знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286, та перебувають на балансі Національного університету "Львівська політехніка".

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна укладений із порушенням приписів Закону України "Про освіту", оскільки об`єкт оренди за цим договором передано ТОВ "Альгретто" для використання за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

На думку Прокурора, оспорюваний договір оренди нерухомого майна суперечить вимогам, установленим частинами 1- 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому такий договір має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, Прокурор зазначав, що у випадку визнання недійсним оспорюваного договору оренди нерухомого майна в орендаря виникає обов`язок виселитися з орендованого майна.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 у справі № 914/3310/23, задоволено позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до ТОВ "Альгретто", РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Національного університету "Львівська політехніка" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення з нежитлових приміщень.

Вирішено визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 10.03.2023 № 30, який укладено між РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, ТОВ "Альгретто" та Національним університетом "Львівська політехніка", щодо передачі ТОВ "Альгретто" в оренду нежитлових приміщень № 236- 242 загальною площею 732,2 м2, що знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286.

Крім того, вирішено виселити ТОВ "Альгретто" з нежитлових приміщень № 236- 242 загальною площею 732,2 м2, що знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 914/3310/23 по суті позовних вимог, установили, що в цьому випадку наявна бездіяльність органу, який уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах. Крім того, господарські суди зазначили, що уповноваженому органу було відомо про можливі порушення інтересів держави, проте цей орган не вжив відповідних заходів. Тому, за висновком господарських судів, наведене є підставою для захисту прокуратурою інтересів держави шляхом представництва в суді.

2.3. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, господарські суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідно до приписів статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності можуть бути доходи від надання в оренду приміщень. Водночас, за висновком господарських судів, оренда приміщень суб`єктів освітньої діяльності дозволяється лише у випадках та в порядку, визначених частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", тобто якщо об`єкт оренди використовуватиметеся для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, або для надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти. Враховуючи специфічний режим орендованого майна, характер діяльності орендаря має бути або передбаченим спеціальним законодавством, або бути пов`язаним із наданням послуг щодо освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу. Проте, як установили господарські суди, серед видів діяльності орендаря відсутні ті, які були би пов`язані з освітнім процесом. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до умов оспорюваного договору оренди нерухомого майна майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень або умов використання орендованого майна. Наведене, за висновком господарських судів, є порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна слід визнати недійсним, оскільки його умови не відповідають приписам законодавства. Оскільки договір оренди нерухомого майна підлягає визнанню недійсним, то, за висновком господарських судів попередніх інстанцій, також слід задовольнити позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про виселення ТОВ "Альгретто" з нежитлових приміщень № 236- 242 загальною площею 732,2 м2, що знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 та рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі № 914/3310/23, до Верховного Суду звернулося РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до ТОВ "Альгретто", РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Національного університету "Львівська політехніка" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення з нежитлових приміщень.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" з урахуванням приписів абзацу 5 частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" про те, що на відносини оренди рухомого та нерухомого майна, яке належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, які є засновниками наукового парку, поширюються приписи Закону України "Про наукові парки", а не Закону України "Про освіту".

3.4. Скаржник також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" з урахуванням положень абзацу 5 частини 6 статті 2, частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 29 Порядку передачі майна в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, за обставин, коли майно належить закладу вищої освіти і не використовується більше 5 років, і таке майно за результатами проведеного аукціону передано в оренду без конкретно визначеної у договорі мети використання.

3.5. РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях наголошує на тому, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, які є засновниками наукового парку, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки".

3.6. При цьому, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій помилково послалися в оскаржуваних рішеннях на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 14.04.2021 у справі 917/782/20, від 12.07.2022 у справі № 909/597/21, оскільки такі висновки Верховний Суд зробив до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядком передачі майна в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. Крім того, скаржник зазначає, що у висновках Верховного Суду, які застосовані господарськими судами попередніх інстанцій, наявні посилання на положення Закону України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ "Про освіту", який втратив чинність на момент виникнення спірних відносин.

3.7. Скаржник вважає, що висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 та від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, на які послалися господарські суди попередніх інстанцій, також не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах. Так, за доводами скаржника, у справах № 917/1090/21, № 906/1551/20, № 908/2757/21, № 902/51/21 договорами оренди було визначено конкретну мету використання орендованого майна, яка, за висновками Верховного Суду, суперечить приписам Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-УІІІ. Крім того, в цих справах предметом договорів оренди було майно, що належало закладам загальної середньої освіти (перебувало в їх користуванні). Водночас у справі № 914/3310/23, яка розглядається, за договором оренди нерухомого майна таке майно передано в оренду без конкретно визначеної мети використання. Крім того, нерухоме майно, яке передано в оренду ТОВ "Альгретто" за договором оренди нерухомого майна, належить закладу вищої освіти - Національному університету "Львівська політехніка".

3.8. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Прокурор зазначає, що недотримання сторонами договору оренди нерухомого майна імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору оренди нерухомого майна та для зобов`язання ТОВ "Альгретто" повернути таке майно балансоутримувачу.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Прокурор під час вивчення інформації, оприлюдненої на офіційному сайті системи електронних аукціонів з продажу та оренди майна "РrоZоrrо/Продажі" https://рrozorro.sale/, установив, що 10.03.2023 за результатами проведеного аукціону між РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Національним Університетом "Львівська політехніка" та ТОВ "Альгретто" укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 30, а саме: нежитлових приміщень № 236- 242 загальною площею 732,2 м2, які знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 (технопарк) Національного університету "Львівська політехніка".

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що 10.03.2023 майно за договором оренди передано ТОВ "Альгретто", про що між ТОВ "Альгретто" та Національним Університетом "Львівська політехніка" складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуального визначеного майна.

4.3. Відповідно до пункту 4.1 договору оренди нерухомого майна об`єктом оренди є державне нерухоме майно - нежитлові приміщення № 236- 242 загальною площею 732,2 м2, що знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 286, та перебувають на балансі Національного університету "Львівська політехніка".

4.4. Відповідно до пункту 6.1 договору оренди нерухомого майна балансова залишкова вартість майна визначена на підставі фінансової звітності балансоутримувача станом на 01.01.2023 і становить 0,00 грн без ПДВ.

4.5. Пунктом 7 договору оренди нерухомого майна встановлено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, якщо майно не використовується у діяльності відповідного закладу протягом 5 років (для об`єктів площею більше 500 м2).

4.6. Пунктом 12 договору оренди нерухомого майна передбачено, що цей договір діє з дати його укладення та протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Альгретто" здійснює такі види діяльності: 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний вид діяльності); інші види діяльності: 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 71.20 - технічні випробування та дослідження; 38.12 - збирання небезпечних відходів; 38.22 - оброблення та видалення небезпечних відходів; 39.00 - інша діяльність щодо поводження з відходами.

4.8. Як зазначав Прокурор, договором оренди нерухомого майна визначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендодавця, тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень щодо використання майна. Наведене, на думку Прокурора, є порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до інформації Національного університету "Львівська політехніка" (лист від 01.08.2023 № 64-01-1628) Національний університет "Львівська політехніка" 12.01.2023 на адресу РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях направив лист № 68-01-63, до якого додав інформацію про нерухоме майно, стосовно якого прийнято рішення про передачу в оренду.

4.10. Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт оренди (корпус № 25) належить до державної форми власності, уповноваженим органом управління є Міністерство освіти і науки України.

4.11. У листі від 19.06.2023 № 10-03-02849, який направлено Прокурору, РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях зазначало, що передача в оренду майна здійснювалася за погодженням з Міністерством освіти і науки України (лист від 25.01.2022 № 1/1256-22).

4.12. Суди зазначили, що відповідно до листа Національного університету "Львівська політехніка" від 20.06.2023 № 64-01-1376, направленого Прокурору, Національний університет "Львівська політехніка" 12.11.2021 звернувся до Міністерства освіти і науки України з листом щодо надання дозволу на передачу в оренду спірних приміщень з метою створення виробництва високотехнологічної кераміки за номенклатурою та технологією концерну "Rauschert". Інших звернень щодо надання дозволів на передачу в оренду за іншими видами цільового призначення балансоутримувач не скеровував, що підтверджується листом Національного університету "Львівська політехніка" від 01.08.2023 № 64-01 -1628.

4.13. Прокурор 19.06.2023 звернувся до Міністерства освіти і науки України із запитом № 14.51/04-14-5235ВИХ-23 про надання відомостей щодо погодження можливості використання нежитлових приміщень № 236- 242, які знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 (технопарк) Національного університету "Львівська політехніка".

4.14. У відповідь на зазначений лист Прокурора Міністерство освіти і науки України листом від 04.07.2023 № 1/9693-23 повідомило про створення Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України. 29.12.2021 відповідно до протоколу № 20 Комісія з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України, розглянула питання щодо можливості передачі в оренду нежитлових приміщень № 236-242, які знаходяться на 3 поверсі навчального корпусу № 25 (технопарк) Національного університету "Львівська політехніка" та надала позитивні висновки. Про це рішення Міністерство освіти і науки України повідомило балансоутримувача листом від 25.01.2022 № 1/1256. Крім того, Міністерство освіти і науки України в листі від 04.07.2023 № 1/9693-23 просило вжити заходи, спрямовані на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна в разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій.

4.15. Господарські суди зазначили, що Міністерство освіти і науки України листом від 25.01.2022 № 1/1256, який направлено Національному університету "Львівська політехніка", надало дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна з метою: "створення виробництва високотехнологічної кераміки за технологією концерну "Rauschert".

4.16. Прокурор зазначав, що Міністерство освіти і науки України не надавало дозволів на укладення договору оренди державного нерухомого майна для використання майна за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Тому Прокурор вважав, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна укладений із порушенням приписів Закону України "Про освіту". На думку Прокурора, оспорюваний договір оренди нерухомого майна суперечить вимогам, установленим частинами 1- 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому такий договір має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, Прокурор зазначав, що у випадку визнання недійсним оспорюваного договору оренди нерухомого майна в орендаря виникає обов`язок виселитися з орендованого майна. З урахуванням наведеного Прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з позовом до ТОВ "Альгретто" та РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Національного університету "Львівська політехніка" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення з нежитлових приміщень.

5.4. Підставою позовних вимог є порушення, на думку Прокурора, приписів Закону України "Про освіту" під час укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна, оскільки об`єкт оренди за цим договором передано ТОВ "Альгретто" для використання за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.6. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

5.7. Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21, від 13.08.2024 у справі № 922/2219/19.

5.8. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.9. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.10. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.11. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

5.12. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

5.13. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

5.14. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

5.15. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 914/3310/23 по суті позовних вимог, дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

5.16. РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.17. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.18. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.19. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 924/85/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23.

5.20. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 924/85/24, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.

5.21. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" з урахуванням приписів абзацу 5 частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" про те, що на відносини оренди рухомого та нерухомого майна, яке належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, які є засновниками наукового парку, поширюються приписи Закону України "Про наукові парки", а не Закону України "Про освіту".

5.22. Скаржник також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" з урахуванням положень абзацу 5 частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 29 Порядку передачі майна в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, за обставин, коли майно належить закладу вищої освіти і не використовується більше 5 років, і таке майно за результатами проведеного аукціону передано в оренду без конкретно визначеної у договорі мети використання.

5.23. Верховний Суд, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає таке.

5.24. Приписи Закону України "Про освіту" регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

5.25. За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

5.26. Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

5.27. Частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

5.28. Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна), передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

5.29. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

5.30. Верховний Суд також зазначає, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.

5.31. Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.

5.32. Крім того, відповідно до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

5.33. Отже, наведені приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23.

5.34. Проте, як установили господарські суди попередніх інстанцій, у пункті 7 договору оренди нерухомого майна від 10.03.2023 № 30 передбачено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, якщо майно не використовується у діяльності відповідного закладу протягом 5 років (для об`єктів площею більше 500 м2).

5.35. Водночас відсутність у договорі оренди нерухомого майна конкретного цільового призначення та надання відповідачу права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване приміщення, порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23.

5.36. Оскільки господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до умов оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 10.03.2023 № 30 майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень або умов використання орендованого майна, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про невідповідність умов договору вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

5.37. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що серед видів діяльності орендаря відсутні ті, які були би пов`язані з освітнім процесом. Господарські суди також установили, що відповідно до офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства освіти і науки України, в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності не міститься жодних відомостей про здійснення ТОВ "Альгретто" освітньої діяльності.

5.38. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів про те, що об`єкт оренди передано в оренду ТОВ "Альгретто" всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки умовами договору передбачено використання орендарем майна за будь-яким цільовим призначенням.

5.39. Щодо доводів скаржника про те, що на відносини оренди рухомого та нерухомого майна, яке належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, які є засновниками наукового парку, поширюються приписи Закону України "Про наукові парки", а не Закону України "Про освіту", колегія суддів зазначає таке.

5.40. Відповідно до абзацу 5 частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна) відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки".

5.41. Верховний Суд зазначає, що Закон України "Про наукові парки" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна) регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов`язані із створенням та функціонуванням наукових парків, і спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів та інноваційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

5.42. За змістом статті 1 Закону України "Про наукові парки" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

науковий парк - юридична особа, що створюється у формі господарського товариства, яке повинно мати у складі учасників не менше одного закладу вищої освіти та/або наукової установи;

засновники наукового парку - заклад вищої освіти та/або наукова установа та інші юридичні особи, що уклали засновницький договір про створення наукового парку або затвердили його установчий документ;

договір про партнерство з науковим парком - договір між науковим парком і суб`єктами господарювання щодо умов участі суб`єктів господарювання у процесі розроблення та виконання проектів наукового парку;

партнери наукового парку - суб`єкти господарювання, що уклали з науковим парком договір про партнерство.

5.43. Відповідно до частини 2 статті 13 Закон України "Про наукові парки" заклад вищої освіти та/або наукова установа мають право бути орендодавцем приміщень та обладнання для наукового парку та його партнерів на строк реалізації проектів наукового парку згідно із статтею 20 цього Закону.

5.44. Приписами частини 1 статті 20 Закону України "Про наукові парки" встановлено, що за проектами наукового парку, зареєстрованими згідно із статтею 15 цього Закону, реалізація яких передбачає використання приміщень та обладнання закладу вищої освіти та/або наукової установи, що є засновником (учасником, акціонером) наукового парку, за поданням виконавчого органу управління наукового парку між закладом вищої освіти та/або науковою установою і науковим парком та/або партнером наукового парку укладається договір оренди на строк, передбачений умовами реалізації проекту наукового парку.

5.45. Разом з тим скаржник, посилаючись на приписи абзацу 5 частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не зазначає, що орендар (ТОВ "Альгретто") є партнером наукового парку, з яким укладено договір про партнерство. При цьому зміст оскаржуваних судових рішень також не містить таких установлених обставин справи.

5.46. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України "Про освіту" регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

5.47. За змістом статті 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

5.48. Як вже зазначалося частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

5.49. Верховний Суд, здійснивши комплексний аналіз приписів Закону України "Про освіту", зазначає, що обмеження, встановлені частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", поширюються на всі заклади освіти, в тому числі на заклади вищої освіти.

5.50. При цьому колегія суддів погоджується з доводам РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про те, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, які є засновниками наукового парку, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки". Разом з тим Верховний Суд зазначає, що незалежно від рівня акредитації закладу освіту, на відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить таким закладам, поширюються водночас приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", які передбачають відповідні обмеження.

5.51. Колегія суддів також вважає на необхідне врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування приписів частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" в подібних правовідносинах, викладені в постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, за участю вищого навчального закладу України. Верховний Суд у зазначеній постанові застосував до спірних правовідносин частину 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та констатував, що приписами Закону України "Про освіту" чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

5.52. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про невикористання об`єкта оренди в діяльності закладу освіти більше 5 років та посилання РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на приписи пункту 29 Порядку передачі майна в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, оскільки за змістом пункту 1 цього Порядку він визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Механізм оренди майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Порядку, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

5.53. Водночас відповідно до частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. З огляду на викладене Порядок передачі майна в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не може мати перевагу над Законом України "Про освіту". Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

5.54. Отже, Порядок передачі майна в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, є підзаконним нормативно-правовим актом і має застосовуватися лише з урахуванням приписів Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

5.55. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна слід визнати недійсним, оскільки його умови не відповідають приписам законодавства.

5.56. Оскільки господарські суди попередніх інстанцій установили наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди нерухомого майна, то дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про виселення ТОВ "Альгретто" з нежитлових приміщень.

5.57. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на частину 2 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду, оскільки у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи частини 4 статті 80 спеціального Закону України "Про освіту".

5.58. Крім того, колегія суддів зазначає, що втручання у право орендаря на мирне володіння майном у цьому випадку не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки укладення оспорюваного договору і використання майна за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, суперечить імперативним приписам спеціального законодавства щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Тому задоволення цього позову не порушить справедливий баланс та не покладе надмірний індивідуальний тягар на орендаря.

5.59. Таким чином, за результатами розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив порушення та неправильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій приписів частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", абзацу 5 частини 6 статті 2, частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 29 Порядку передачі майна в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

5.60. Водночас посилання господарських судів на висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ "Про освіту", який втратив чинність на момент виникнення спірних відносин, у цьому випадку не призвело до неправильного вирішення спору у цій справі. Подібні висновки за аналогічних обставин викладені в постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

5.61. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.62. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.

5.63. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позову в цій справі.

5.64. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі № 914/3310/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак