Постанова

від 13.08.2024 по справі 910/705/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2024 р. Справа№ 910/705/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна транспортна компанія "Еталон"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 (повний текст складено 28.03.2024)

у справі № 910/705/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна транспортна компанія "Еталон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверт груп"

про стягнення 182 070,60 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна транспортна компанія «Еталон» (далі - ТОВ «БТК «Еталон», Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверт Груп» (далі - ТОВ «Аверт Груп», Товариство) 182 070,60 грн.

На обґрунтування заявлених вимог Компанія зазначає, що Товариство проавансовані нею роботи за договором підряду №22/9 від 24.09.2021 не виконало, авансовий платіж не повернуло.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від договору, яка є безумовною, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених за цим договором коштів з відповідача, як це передбачається ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024, ТОВ «БТК «Еталон» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати, позовну заяву задовольнити та стягнути з ТОВ «Аверт груп» на користь Компанії грошові кошти у розмірі 182 070,60 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 22 000,00 грн, а також суму сплаченого судового збору.

Скаржник зазначає таке. Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, що позивач не вчинив дій щодо відмови від договору підряду №22/09 від 24.09.2021, що унеможливлює вирішення питання про повернення сплаченого авансу. Апелянт відзначає, що він не може відмовитися від спірного договору, оскільки строк його (договору) дії сплив, а зобов`язання сторін є припиненими.

На думку скаржника, ст. 849 ЦК України передбачає механізм відмови замовника від діючого договору підряду, а не від договору, який вже два роки як припинив свою дію. За таких обставин апелянт вважає, що має право на підставі ст. 1212 ЦК України вимагати повернення сплаченого авансу, який відповідач отримав фактично безпідставно, оскільки не виконав жодних робіт за договором підряду, що не є еквівалентним сплаченому авансу.

Апелянт відзначає, що суд першої інстанції, зазначивши в оскаржуваному рішенні про те, що у випадку припинення дії договору підряду позивач може вимагати повернення авансу на підставі ст. 1212 ЦК України, не звернув увагу на те, що договір підряду вже є припиненим без окремого звернення позивача до відповідача.

Позиції учасників справи.

Від ТОВ «Аверт Груп» відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/705/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «БТК «Еталон» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 до надходження матеріалів справи №910/705/24.

25.04.2024 матеріали справи №910/705/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ «БТК «Еталон» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/705/24 залишено без руху. Надано ТОВ «БТК «Еталон» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн у встановленому порядку та для надання доказів, що посвідчують повноваження адвоката Максимова М.І. як представника ТОВ «БТК «Еталон» в Північному апеляційному господарському суді. Попереджено ТОВ «БТК «Еталон», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційної скарги, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція № від 03.05.2024) та повноваження адвоката Максимова М.І. як представника ТОВ БТК «Еталон» в Північному апеляційному господарському суді (ордер АН №1253627 від 09.05.2024).

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

24.09.2021 Компанія (замовник) та Товариство (підрядник) уклали договір підряду №22/09 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого підрядник зобов`язується на свій страх і ризик виконати за завданням замовника роботу з вогнезахисної обробки металевих конструкцій на об`єкті: Реконструкція відкритих розподільчих пристроїв 330 кВ (інв. №2371), 110 кВ (інв. №2377) та 35 кВ (інв. №2372) ПС 330/110/35/6 кВ за адресою: м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 4, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботу.

Згідно з п. 2.1 договору підрядник зобов`язується почати роботи у строки, вказані у Додатку №1 до цього договору.

Строки виконання робіт можуть бути змінені сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди (п. 2.2 договору).

За умовами п. 3.1.4 договору у разі, якщо підрядник не приступає до виконання робіт у строки, передбачені п. 2.1 цього договору, або виконує роботи настільки повільно, що закінчення їх у строк стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання цього договору, відшкодування збитків, а також повернення всіх сум, отриманих підрядником за цим договором.

У п. 3.1.7, 3.1.9 договору підряду сторони узгодили, що якщо підрядник відступив від умов цього договору, що призвело або очевидно може призвести до погіршення виконання робіт та/або в результаті цього виникли недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення таких недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок і вимагати відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботи, в т.ч. вимагати повернення сум, отриманих підрядником за даним договором; реалізовувати інші права, передбачені договором та чинним законодавством України.

За умовами п. 4.1 договору вартість робіт та порядок розрахунків визначається сторонами у Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 14.2 договір набирає чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2021. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язання за договором.

24.09.2021 сторони підписали Додаток №1 до договору, у п. 1.3 якого визначили, що строк робіт за договором становить 30 (тридцять) календарних днів з моменту оплати авансу та за умови надання актів на приховані роботи з ґрунтування.

Загальна вартість договору складає 617 102,40 грн, що відображається в Додатку №2, який є невід`ємною частинною даного додатку та договору (п. 1.4 Додатку №1).

Відповідно до п. 1.5 Додатку №1 замовник сплачує авансовий платіж в розмірі 50% відсотків від вартості матеріалів - 182 070,60 грн протягом п`яти днів з дати підписання договору та 50% від вартості матеріалів - 182 070,60 грн - за 10 робочих днів до дати початку робіт.

Дата початку робіт визначається замовником додатково та повідомляється підряднику за 15 робочих днів до її настання.

30% від вартості робіт - 75 888,36 грн - сплачуються замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дати початку робіт.

Остаточний розрахунок - 177 072,84 грн - проводиться замовником протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

19.10.2021 платіжною інструкцією №1694 Компанія сплатила Товариству 182 070,60 грн з призначенням платежу «сплата згідно рахунку №79 від 22.09.2021, в т.ч. ПДВ 20% - 30 345,10 грн».

13.11.2023 та 02.01.2024 Компанія направила Товариству (після прийняття засновниками рішення щодо припинення юридичної особи) вимогу кредитора від 14.11.2023, у якій нагадувало про наявність у Товариства непогашеної грошової заборгованості (кошти невикористаного авансового платежу) за договором підряду №22/09 від 24.09.2021 на суму 182 070,60 грн та просило сплатити цю заборгованість.

Станом на дату звернення Компанії з позовною заявою Товариство не перебуває в процесі припинення.

Посилаючись на несплату (неповернення) Товариством 182 070,60 грн авансового платежу за договором №22/09 від 24.09.2021 та невиконання Товариством робіт за цим договором, Компанія звернулась з позовом у справі, що розглядається.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГПК України).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що укладений сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором підряду.

За визначенням ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ст. 846 ЦК України).

Частиною 2 ст. 849 ЦК України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ч. 2 ст. 849 ЦК України не передбачено права замовника на повернення сплачених коштів у якості попередньої оплати за договором підряду у випадку не виконання робіт, а передбачено саме право замовника відмовитися від договору та вимагати від виконавця відшкодування збитків.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки зобов`язання сторонами за договором не виконано, в силу положень п. 14.2 укладений сторонами спору договір є чинним.

Суд першої інстанції констатував, що в матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від договору, яка є безумовною, що виключає можливість стягнення сплачених за цим договором коштів з відповідача, як це передбачається ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Суд також зауважив, що докази реалізації позивачем відмови від договору у визначеному законом порядку матеріали справи не містять. Також суд відзначив, що припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови у разі його порушення, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України може бути застосовано, якщо це встановлено договором або законом, що в даному випадку відсутнє.

Щодо дії договору колегія суддів зазначає, що за умовами п. 14.2 договір діє до 31.12.2021 і у договорі відсутні умови, які продовжували би строк його дії після цієї дати.

Узгодження сторонами у цьому ж пункті договору того, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за ним, не є такою умовою.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У ст. 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов`язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 та ст. 509 ЦК України. Отже за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідно, право замовника відмовитись від договору, передбачене ст. 849 ЦК, зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч. 2), якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (ч. 3) або передбачене ч. 4 цієї статті безумовне право відмовитись від договору до закінчення роботи виникають лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

Оскільки договір передбачав момент його припинення (31.12.2021), у цьому разі його розірвання після цієї дати на підставі ст. 849 ЦК України є фактично неможливим.

Водночас згідно зі ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про повернення попередньої оплати за договором підряду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, зазначила:

«6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем».

Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави як закінчення строку дії договору для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним.

Договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Водночас зобов`язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом.

Відповідно, передбачені спірним договором зобов`язання сторін не були припинені.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії спірного договору, в силу його п. 14.2 зобов`язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього договору, не є припиненими.

Щодо ст. 1212 ЦК України колегія суддів зазначає, що положення цієї статті до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Питання повернення спірних грошових коштів (за твердженням Компанії - суми авансу) за встановлених у цій справі обставин підлягає вирішенню на підставі положень ЦК України, що регулюють відносини підряду, та самого договору.

Наведеним спростовуються відповідні доводи апеляційної скарги.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Як зазначено вище, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України, а тому повернення авансу має відбуватись відповідно до вимог закону та договору.

За умовами п. 3.1.4 договору у разі, якщо підрядник не приступає до виконання робіт у строки, передбачені п. 2.1 цього договору, або виконує роботи настільки повільно, що закінчення їх у строк стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання цього договору, відшкодування збитків, а також повернення всіх сум, отриманих підрядником за цим договором.

У п. 3.1.7, 3.1.9 договору підряду сторони узгодили, що якщо підрядник відступив від умов цього договору, що призвело або очевидно може призвести до погіршення виконання робіт та/або в результаті цього виникли недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення таких недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок і вимагати відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботи, в т.ч., вимагати повернення сум, отриманих підрядником за даним договором; реалізовувати інші права, передбачені договором та чинним законодавством України.

За погодженими у додатку №1 до договору умовами (зокрема, у п. 1.3 та 1.5.1) строк робіт за договором становить 30 (тридцять) календарних днів з моменту оплати авансу та за умови надання актів на приховані роботи по ґрунтуванню; замовник сплачує авансовий платіж в розмірі 50% відсотків від вартості матеріалів - 182 070,60 грн протягом п`яти днів з дати підписання договору та 50% від вартості матеріалів - 182 070,60 грн, за 10 робочих днів до дати початку робіт, дата початку робіт визначається замовником додатково та повідомляється підряднику за 15 робочих днів до її настання.

Відповідно, обов`язок Товариства щодо виконання робіт та початку їх виконання безпосередньо пов`язаний зі здійсненням Компанією платежів згідно з Додатком №1 до договору, а також виконанням Компанією обов`язку щодо повідомлення Товариству дати початку робіт за договором.

При чому дата початку робіт за договором пов`язана не з першим, а з другим платежем, який мала здійснити Компанія.

Так, Компанія мала здійснити перший авансовий платіж (розмірі 50% від вартості матеріалів - 182 070,60 грн) протягом п`яти днів після 24.09.2021; другий платіж (50% від вартості матеріалів - 182 070,60 грн) - за 10 робочих днів до дати початку робіт, про яку було зобов`язане повідомити Товариство за 15 робочих днів до її настання.

Колегія суддів відзначає, що Компанія, стверджуючи про сплату нею Товариству авансового платежу, надала у матеріали справи платіжну інструкцію №1694 від 19.10.2021 на суму 182 070,60 грн. Згідно з призначенням платежу, зазначеним у цій платіжній інструкції, зазначена сума була сплачена Товариством на користь Компанії згідно з рахунком №79 від 22.09.2021, в т.ч. ПДВ 20% - 30 345,10 грн.

Інформація про те, що така оплата здійснена згідно з договором підряду №22/09 від 24.09.2021 або є авансовим платежем за вказаним договором у платіжній інструкції №1694 від 19.10.2021 відсутня; рахунок №79 від 22.09.2021, якій свідчив би про те, що він виставлений на підставі договору, до матеріалів справи не надано.

Також надана Компанією платіжна інструкція датована 19.10.2021 та свідчить про те, що така оплата була здійснена більш як «протягом 5 днів з дати підписання договору» (24.09.2021).

Докази на підтвердження другого платежу, якій мав бути здійснений за 10 робочих днів до початку робіт та через 5 робочих днів після повідомлення Компанією Товариству про дату початку робіт (15 - 10 = 5), до матеріалів справи не надано.

Так само Компанія не надала доказів на підтвердження повідомлення Товариству дати початку виконання робіт за договором.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що дата початку робіт визначається саме замовником - Компанією, а не Товариством.

За таких підстав колегія суддів вважає, що Компанія на надала належних доказів, з яких можливо було би встановити дату початку робіт, а також не довела прострочення Товариством виконання зобов`язання (робіт) за договором.

Крім того, Компанія не зверталась до Товариства щодо повернення авансового платежу за договором.

Щодо наданої Компанією вимоги кредитора колегія суддів зазначає, що ця вимога за своєю суттю не є таким зверненням, оскільки за умовами договору та за встановлених вище обставин Товариство не мало перед Компанією грошових зобов`язань, тобто 182 070,60 грн спірних грошових коштів (згідно з наданими Компанією доказами) не були заборгованістю Товариства перед Компанією.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ГПК України, втрачає сенс.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак вважає за необхідне викласти мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, мотивувальна частина судового рішення місцевого господарського суду має бути змінена та викладена в редакції цієї постанови.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна транспортна компанія "Еталон" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/705/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/705/24 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/705/24 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова