Постанова

від 07.08.2024 по справі 918/650/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року Справа № 918/650/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року по справі №918/650/23 (суддя Андрійчук О.В.)

час та місце ухвалення рішення: 18 березня 2024 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 17:00 год; повний текст рішення складено 19 березня 2024 року

за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Відділу освіти та гуманітарної роботи Демидівської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 190 718 грн 76 коп.

за участю представників сторін:

від Прокурора - Кривецька-Люліч Т.А.;

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Якимчук О.М..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дубенської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти та гуманітарної роботи Демидівської селищної ради (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" (надалі - Відповідач), в якій просив:

·визнати недійсною Додаткову угоду № 6 від 2 листопада 2020 року до Договору на постачання природного газу №41GB337-331-20 від 3 березня 2023 року;

·визнати недійсною Додаткову угоду № 3/362 від 29 вересня 2022 року до Договору;

·визнати недійсною Додаткову угоду № 4/363 від 30 вересня 2022 року до Договору;

·визнати недійсною Додаткову угоду № 5/26 від 30 січня 2023 року до Договору;

·стягнути із Відповідача на користь Позивача кошти у розмірі 190718 грн 76 коп..

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилався на те, що 3 березня 2020 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір №41GB337-33 -20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (надалі Договір; том 1, а.с. 37-39), протягом дії якого сторонами укладено вісім додаткових угод, за якими тричі зменшувалася ціна за газ та п`ять разів підвищувалася (з 4 854 грн 95 коп. до 8600 грн 83 коп., що склало 77,16% від вартості, з якої почалося збільшення ціни), в наслідок чого постачальник поставив замовнику лише 70774,46 тис.куб.м газового палива на суму 590144 грн 85 коп., що на 26253,54 тис.куб.м менше запланованих 97028 куб.тис.м. Отже, на переконання Прокурора, додаткові угоди №6 від 2 листопада 2020 року, №7 від 2 листопада 2020 року, №8 від №9 від 11 грудня 2020 року, якими внесено зміни до основного Договору про збільшення ціни за одиницю товару, підлягають визнанню недійсними, а зайво сплачені грошові кошти на їх виконання поверненню.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року (том 2, а.с. 25-40) позов задоволено частково.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оцінка належності визначеного Прокурором позивача у спірних правовідносинах в контексті наявності/відсутності порушення прав держави в його особі у спірних правовідносинах, а також ефективності заявленого позову, може надаватись для з`ясування обґрунтованості позовних вимог при розгляді спору по суті, і не може бути підставою для залишення позову без розгляду через недоведення підстав для представництва інтересів держави в особі саме визначеної прокурором сторони правовідношення тому, що за висновком суду стороною спірного правовідношення має бути інша юридична особа, тоді коли суд, має лише перевірити дотримання Прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо належного обґрунтування підстав для представництва та виконання прокурором визначених законодавством дій, що мають передувати його зверненню до суду.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у Договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

При цьому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача, на момент підписання основного Договору Відповідач знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.

Також, судом першої інстанції зазначено, що можливість зміни ціни Договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) Договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Місцевий господарський суд виснував, що Прокурор розцінює додаткові угоди № 5, № 6, №7 від 2 листопада 2020 року, як окремі та самостійні додаткові угоди, кожна з яких спрямована на реальний перегляд ціни природного газу, вказавши, що суд таку позицію не поділяє, оскільки при укладанні упродовж одного дня трьох додаткових угод підряд сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на три додаткові угоди. З позиції суду першої інстанції, про вказане також свідчить те, що: по-перше, вказані додаткові угоди, окрім дати їх вчинення, розповсюдили свою дію на одну й ту ж дату 1 жовтня 2020 року; по-друге, вартість природного газу, визначена у додаткових угодах № 5 та №6 від 2 листопада 2020 року, жодного разу сторонами не застосовувалася, вартість визначалася на підставі додаткової угоди № 7 від 2 листопада 2020 року. Суд констатував, що те саме стосується додаткових угод № 8, № 9 від 11 грудня 2020 року. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що додаткові угоди № 8, № 9 від 11 грудня 2020 року до Договору суперечать наведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі, тому підлягають визнанню недійсними.

Стосовно вимоги Прокурора щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно надмірно сплачених коштів за Договором, то суд зазначив, що дана позовна вимога є можливою одночасно із заявленою вимогою про визнання недійсними додаткових угод, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216, 1212 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом, що містять заявлені позовні вимоги.

Відповідач не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 78-84), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач вказав, що Прокурором в порушення вимог положення про Держаудитслужбу до позовної заяви не долучено жодного доказу про те, що Держаудитслужбою проводилася перевірка та вживалися в установленому порядку заходи по усуненню виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме керівника та інших осіб установи, що контролюють усунення виявлених порушень законодавства.

Відповідач в апеляційній скарзі вказав, що Прокурор звертаючись в інтересах держави в особі Позивача в позовній заяві не наводить жодних обставин та не надає до позову належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення прав та/або інтересів Позивача по Договору (спірних Додаткових угод). За твердженням скаржника, додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладені між сторонами у відповідності до вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без порушення вимог чинного законодавства. Ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в Договорі.

За доводами апелянта, підставою укладання Додаткових угод стало зростання ціни на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку у липні, серпні, вересні 2022 року та що за Додатковими угодами, збільшено ціну в межах 10% від вартості за одиницю товару із застосуванням норм Закону України «Про публічні закупівлі», а тому будь які підстави для визнання її недійсною на його переконання відсутні.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі № 918/650/23 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано учасникам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

25 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що повноважень Держаудитслужби України та її підрозділів належить звернення до суду в інтересах держави з позовними заявами у разі невиконання вимог про усунення виявлених порушень. Зазначив, що відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю має право звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу також вказав, що аналізуючи підстави внесення змін до Договору шляхом підписання додаткових угод встановлено, що упродовж 2020 року мало місце як збільшення, так і зменшення цін на електричну енергію. Прокурор зазначив, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод), вказуючи, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Констатував, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений Договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Прокурор вказав, що не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в Договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку. Виходячи з наведеного, внесення змін до Договору, за твердженнями Прокурора, є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладання Договору до моменту укладання додаткової угоди. На переконання Прокурора, заперечення, викладені Відповідачем у апеляційній скарзі, не спростовують твердження про безпідставність укладення згаданих додаткових угод, а лише повторюють твердження Відповідача про коливання цін на «ринку на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, що були викладені в листах Відповідача до Позивача із пропозицією щодо укладення додаткових угод.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги призначено на 31 травня 2024 року об 10:00 год.

19 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно яких вказав, що ціна газу по Договору становила 6823 грн 86 коп. за 1000 куб.м., крім того ПДВ -1364 грн 77 коп., всього з ПДВ 8188 грн 63 коп.. Відтак, з позиції апелянта, враховуючи всі підписані додаткові угоди, фактичне збільшення, зважаючи на ціну газу, яка погоджена за результатами публічних закупівель у Договорі в розмірі - 6 823 грн 86 коп. без ПДВ, та на кінець Договору - 7 167 грн 36 коп. без ПДВ, у відсотковому відношенні склало лише - 5,033%. Відповідач вказав, що покликання суду та Прокурора на ціни на ТОВ «Українська енергетична біржа» є неправильним. Вказує, що по-перше, біржа не є уповноваженим органом, який може надати документальне підтвердження про коливання ціни на ринку природного газу, та й такого письмового доказу Прокурор не надав; по-друге, у роздруківках з сайту біржі, ціна зазначена на конкретну дату торгів та щодо купівлі-продажу відповідного місячного ресурсу (газ на відповідний місяць поставки). Вказані ціни розраховуються для оптових покупців, які є учасниками біржових торгів і лише по договорах укладених на ТОВ "Українська енергетична біржа" та що до ціни вказаної на сайті біржі не включені всі складові, зокрема торгова націнка постачальника природного газу, компенсація вартості послуги доступу до потужності, що значно збільшує вартість природного газу. Відтак, надані Прокуратурою роздруківки спотворюють дійсну ситуацію яка склалася на ринку природного газу та є неналежним доказом.

2 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду у справі № 918/650/23 до перегляду судового рішення у справі №918/1043/21 Великою Палатою Верховного Суду. Мотивоване тим, що станом на сьогодні, Великою Палатою Верховного Суду розглядається справа №918/1043/21, в якій порушено питання щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним. Відповідач зазначає, що установивши недійсність Договору згідно з частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 ЦК України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. Апелянт вважає, що підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 Цивільного кодексу України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі (том 2, а.с. 146-148).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 червня 2024 року розгляд апеляційної скарги по справі №918/650/23 призначено до розгляду 7 серпня 2024 року о 14:00 год..

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Бучинської Г.Б., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 6 серпня 2024 року за 01-05/673 призначено заміну судді-члена колегії в справі №918/650/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 серпня 2024 року №918/650/23 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В..

В судове засідання від 7 серпня 2024 року представник Позивача не з`явився.

З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (том 2, а.с. 144).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 21 червня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Позивача, оскільки останній не скористався своїми правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 7 серпня 2024 року заслухано представника Відповідача з приводу заявленого клопотання про зупинення провадження по справі, який пояснив, що Великою Палатою Верховного Суду у справі №918/1043/21 будуть розглядатися питання про предмет доказування у справах про недійсність правочину та про особливості застосування статтей 203, 216 та 228 Цивільного кодексу України, просив суд зупинити апеляційне провадження у даній справі, посилаючись на пункт 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 7 серпня 2024 року заслухано пояснення Прокурора з приводу заявленого Відповідачем клопотання про зупинення апеляційного провадження, який просив відмовити в задоволенні зазначеного клопотання, вказавши, що відносини по справі №918/1043/21 не є релевантними до правовідносин. котрі склалися в даній справі.

Колегія суддів, заслухавши думку представників учасників справи, які з`явились у судове засідання, щодо заявленого клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, як вбачається з аналізу вищезазначеної норми, зупинення провадження у справі з підстав перегляду судового рішення в іншій справі у касаційному поряду обмежується лише випадками, коли перегляд іншої справи здійснюється саме палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, правовідносин сторін у справах є подібними.

Подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Колегією суддів встановлено, що предметом розгляду у справі №918/1043/21, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду, є вимоги про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення 199850 грн 40 коп. в порядку реституції, тобто правовідносини у вказаній справі та їх правове регулювання суттєво відрізняються від правовідносин у даній справі, які виникли з Договору підряду, та не є релевантними до правовідносин в справі 3918/650/23.

З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції не вбачає підстав підстав для зупинення провадження по справі та відмовляє апелянту в задоволенні відповідної заяви.

В судовому засіданні від 7 серпня 2024 року Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення скасувати та ухвали нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Відповідача зазначив, що Прокурором в порушення вимог положення про Держаудитслужбу до позовної заяви не долучено жодного доказу про те, що Держаудитслужбою проводилася перевірка та вживалися в установленому порядку заходи по усуненню виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме керівника та інших осіб установи, що контролюють усунення виявлених порушень законодавства. Представник апелянта вказав, що Прокурор звертаючись в інтересах держави в особі Позивача в позовній заяві не наводить жодних обставин та не надає до позову належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення прав та інтересів Позивача по Договору. Також представник зазначив, що додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладені між сторонами у відповідності до вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без порушення вимог чинного законодавства та наголосив, що ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в Договорі. Представник Відповідача констатував, що підставою укладання Додаткових угод стало зростання ціни на «ринку на добу наперед», та що враховуючи всі підписані додаткові угоди, фактичне збільшення, зважаючи на ціну газу, яка погоджена за результатами публічних закупівель у Договорі в розмірі - 6 823 грн 86 коп. без ПДВ, та на кінець Договору - 7 167 грн 36 коп. без ПДВ, у відсотковому відношенні склало лише - 5,033%.

В судовому засіданні від 7 серпня 2024 року представник Прокурора просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що до повноважень Держаудитслужби України та її підрозділів належить звернення до суду в інтересах держави з позовними заявами у разі невиконання вимог про усунення виявлених порушень. Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю має право звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Констатував, що аналізуючи підстави внесення змін до Договору шляхом підписання додаткових угод встановлено, що упродовж 2020 року мало місце як збільшення, так і зменшення цін на електричну енергію. Прокурор зазначив, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) та що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. За його доводами не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку. Виходячи з наведеного, внесення змін до договору на переконання Прокурора є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладання договору до моменту укладання додаткової угоди.

Заслухавши пояснення представників Відповідача та Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 27 грудня 2019 року на вебсайті електронної системи публічних закупівель «Prozorro» (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-12-27-001140-b) замовником - Управлінням освіти, культури, туризму, молоді та спорту Демидівської селищної ради опубліковано оголошення UA-2019-12-27-001140-Ь про проведення відкритих торгів на закупівлю природного газу (ДК 021:2015: 09120000- 6), зокрема 97028 куб.м газового палива зі строком поставки товару до 31 грудня 2020 року з очікуваною вартістю закупівлі 970 280 грн.

У вказаній закупівлі взяли участь ТОВ «Волиньгаз Збут», ТОВ «Сервіс Груп ЛТД» та Відповідач.

За результатам проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Відповідача з ціновою пропозицією 794 526 грн 39 коп., з яким 3 березня 2020 року укладено договір №41GB337-331-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (том 1, а.с. 37-39).

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Договору, Відповідач зобов`язався передати у власність споживача протягом 2020 року природний газ в обсязі 97028 куб.м.

Згідно з пунктом 3.6 Договору, загальна сума Договору становить 794 526 грн 39 коп..

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що ціна газу становить 6 823 грн 86 коп. за 1000 куб.м, крім того ПДВ -1364 грн 67 коп., всього з ПДВ-8188 грн 63 коп..

У пункті 3.3 Договору погоджено, що ціна, зазначена у пункті 3.2 Договору, може змінюватися протягом дії Договору. Зміна ціни за одиницю товару може бути не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. Збільшення ціни за одиницю товару можливе шляхом укладення додаткової угоди один раз на півріччя, але у будь-якому випадку не раніше ніж через 4 місяці з моменту підписання Договору та поставки постачальником 50% від загального річного планового обсягу природного газу, зазначеного в пункті 1.2 Договору.

Додатковими угодами №1 від 10 березня 2020 року, №2 від 12 березня 2020 року та №3 від 10 червня 2020 року ціну за газ зменшено до 7 148 грн 99 коп./тис.куб.м, 5 663,89 грн/тис.куб.м, 4 854,95 грн/тис.куб.м відповідно.

За інформацією, розмішеною на офіційному сайті Української енергетичної біржі, що є джерелом ринкових цін на природний газ, середньозважена ціна природного газу протягом березня-червня 2020 року була в межах 4-5 тис. грн/тис.куб.м газу.

Додатковою угодою № 5 від 2 листопада 2020 року збільшено ціну за 1000 куб.м газу до 5 340 грн 45 коп. з ПДВ.

Додатковою угодою № 6 від 2 листопада 2020 року збільшено ціну за 1000 куб.м газу до 5 874 грн 49 коп. з ПДВ, розповсюджено строк її дії з 1 жовтня 2020 року.

Додатковою угодою № 7 від 2 листопада 2020 року збільшено ціну за 1000 куб.м газу до 6 461 грн 94 коп. з ПДВ, розповсюджено строк її дії з 1 жовтня 2020 року.

Додатковою угодою № 8 від 11 грудня 2020 року ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 7 818 грн 94 коп. з ПДВ, розповсюджено строк її дії з 1 жовтня 2020 року.

Додатковою угодою № 9 від 11 грудня 2020 року ціну за 1000 куб.м газу збільшено до 8 600 грн 83 коп. з ПДВ, розповсюджено строк її дії з 1 жовтня 2020 року.

Підставами для укладення додаткових угод № 5 від 2 листопада 2020 року, № 6 від 2 листопада 2020 року, № 7 від 2 листопада 2020 року, № 8 від 11 грудня 2020 року, № 9 від 11 лютого 2020 року стали листи-повідомлення Відповідача № 337-Сл-6781-1020 від 5 жовтня 2020 року, №337- Сл-6782-1020 від 5 жовтня 2020 року та № 337-Сл-6783-1020 від 5 жовтня 2020 року щодо зміни ціни на постачання природного газу.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод обґрунтовано тим, що ціна на природний газ для промислових споживачів залежить від ціни його придбання у оптового продавця і може змінюватись в місячному діапазоні.

При цьому Відповідачем до вказаних листів долучено довідки Рівненської Торгово-промислової палати, а саме: довідка Рівненської Торгово-промислової палати №56/03-379 від 15 жовтня 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ (ресурс жовтня станом на 2 жовтня 2020 року та ресурс жовтня станом на 8 жовтня 2020 року) за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» становили на 2 жовтня 2020 року 5 574 грн/тис.куб.м та на 8 жовтня 2020 року 6 186 грн/тис.куб м. Коливання ціни становило за вказаний тиждень 10.9%; довідка Рівненської Торгово-промислової палати №56.03/378 від 15 жовтня 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ (ресурс жовтня станом на 28 вересня 2020 року та ресурс жовтня станом на 8 жовтня 2020 року) за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» становили на 28 вересня 2020 року 5592 грн 70 коп./тис.куб.м та на 8 жовтня 2020 року 6 186 грн/тис.куб.м. Коливання ціни становило за вказаний період 10,6%; довідка Рівненської Торгово-промислової палати № 56.03/398 від 15 жовтня 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ (ресурс жовтня станом на 8 жовтня 2020 року та ресурс листопада станом на 20 жовтня 2020 року) за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» становили на 8 жовтня 2020 року 6 186 грн/тис.куб.м та на 23 жовтня 2020 року 6 686 грн 57 коп./тис.куб.м. Коливання ціни становило за вказаний період 8,9%; довідка Рівненської Торгово-промислової палати № 56.03/409 від 2 листопада 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ (ресурс жовтня станом на 8 жовтня 2020 року та ресурс листопада станом на 26 жовтня 2020 року) за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» становили на 8 жовтня 2020 року 6 186 грн/тис.куб.м та на 26 жовтня 2020 року 6 726 грн 15 коп/тис.куб.м. Коливання ціни становило за вказаний період 8,739%; довідка Рівненської Торгово-промислової палати № 56.03/436 від 18 листопада 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ для потреб непобутових споживачів на території України, відповідно до інформації газорозподільних підприємств в період жовтня 2020 року, становили 7 860 - 7 865 грн 89 коп./тис.куб.м та в період листопада 2020 року становили 2808875 грн 55 коп./тис.куб.м; довідка Рівненської Торгово-промислової палати № 56.03/437 від 18 листопада 2020 року, згідно з якою ціни на природний газ для потреб непобутових споживачів на території України, відповідно до інформації, отриманої від ТОВ «Львівгаз Збут», ТОВ «Харківгаз Збут», ТОВ «Миколаївгаз Збут», ТОВ «Дніпропетровськагаз Збут», ТОВ «Волиньгаз Збут» ТОВ «Вінницягаз Збут», ТОВ «Закарпатгаз Збут», ТОВ «Хмельницькгаз Збут» в період жовтня 2020 року становили 7 860 - 7 865 грн 89 коп./тис.куб.м.

У свою чергу, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті ТОВ «Українська енергетична біржа», що є джерелом ринкових цін на природний газ, середньозважена ціна природного газу ще на момент внесення пропозицій становила 5302 грн 77 коп./тис.куб.м. Також протягом березня 2020 року ціна на природний газ залишалась незмінною і становила 5302 грн 77 коп./тис.куб.м, протягом червня 2020 року ціна на газ зменшилась до 4582 грн 35 коп./тис.куб.м. Станом на 2 листопада 2020 року ціна на газ збільшилась до 6700 грн/тис.куб.м і станом на 11 грудня 2020 року ціна збільшилась до 6 284 грн 76 коп..

Крім того, 31 грудня 2020 року, 28 січня 2021 року укладено додаткові угоди № 10 та № 11 відповідно, якими продовжено строк дії Договору до 31 січня 2021 року для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі. Ціна додаткової угоди № 11 становить 158 900 грн.

Згідно зі звітом про виконання Договору про закупівлю, сформованого 11 лютого 2021 року та завантаженого до електронної системи публічних закупівель «Prozorro», Договір виконано. Відповідачем поставлено Позивачу природного газу на загальну суму 580 821 грн 11 коп., у тому числі ПДВ 96 803 грн 52 коп..

Відповідно до актів приймання-передачі Відповідач поставив замовнику за період дії Договору 69 660,41 тис.куб.м газового палива на суму 580 821 грн 11 коп., вартість якого сплачена, про що свідчать відповідні платіжні доручення.

Прокурор вважає, що додаткові угоди № 6 від 2 листопада 2020 року, № 7 від 2 листопада 2020 року, № 8 від 11 грудня 2020 року, № 9 від 11 грудня 2020 року, якими внесено зміни до Договору про збільшення ціни за одиницю товару, суперечать вимогам чинного на час їх вчинення законодавства та умовам укладеного Договору, а відтак такі угоди підлягають визнанню недійсними, а зайво сплачені грошові кошти - поверненню. З огляду на що, звернувся до суду з позовом про визнання додаткових угоди недійсними та стягнення 190718 грн 76 коп..

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Сторони уклали Договір за результатами процедури закупівлі на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

При цьому пунктами 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» від 18 вересня 2019 року (чинного станом на дату укладання оспорюваних додаткових угод) процедури закупівель товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Згідно із частиною 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами частин 1-3 статті 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України врегульовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У силу вимог частин 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частин 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Приписами пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі унормовано, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

У свою чергу, пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (у редакції Закону від 18 вересня 2019 року) передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Ураховуючи викладене, норма Закону України Про публічні закупівлі в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку. Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 18 вересня 2019 року, яким Закон України Про публічні закупівлі було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена, як зазначалося, у пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії. Отже, в новій редакції наведена норма не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі можна дійти висновку, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України Про публічні закупівлі, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (подібна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 922/2321/22).

Досліджуючи обставини звернення Прокурора в особі Позивача з даним позовом до суду, зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо представництва інтересів держави в особі Позивача, колегія суду зауважує, що згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Системне тлумачення положень частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягають інтереси держави, обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також має довести підстави для представництва, однією з яких є відсутність органу державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись з цим позовом до суду в інтересів держави в особі Позивача, Прокурор зазначив про необхідність даного захисту у спірних правовідносинах у зв`язку із нераціональним та неефективним використання коштів державного бюджету у результаті укладення спірного правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Зважаючи на характер спірних правовідносин, колегія суду звертається до позиції Верховного Суд у постанові від 23 вересня 2021 року в справі № 907/576/19, що замовниками, у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», є суб`єкти, які створені державою або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства, яких має забезпечувати держава та які витрачають для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг публічні фінанси. Наслідком порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» є нераціональне використання бюджетних коштів, що в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу суб`єкта закупівлі.

Преамбулою Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: - юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; - органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; - у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, а безпідставне витрачання бюджетних коштів не відповідає меті та принципам бюджетного процесу, закріплених в Бюджетному кодексі України. Неефективне використання бюджетних коштів, їх безпідставне витрачання порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів.

Щодо того, чи є Позивач належним Позивачем у справі, то колегія суду зазначає таке.

Закон України "Про прокуратуру" не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі № 912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справі № 923/449/18).

За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 917/341/19, від 2 лютого 2021 року в справі № 922/1795/19, від 7 квітня 2021 року в справі № 917/273/20).

Відповідно до пункту 1.1 Положення про відділ освіти та гуманітарної роботи Демидівської селищної ради, останній є виконавчим органом Демидівської селищної ради, утворюється селищною радою, підзвітний і підконтрольний селищній раді.

Згідно з пунктами 5.3.6, 5.3.7 Положення, відділ виконує функції головного розпорядника коштів для закладів освіти, культури, туризму, молоді та спорту, що фінансуються з бюджету Демидівської селищної ради, здійснює контроль за ефективним і раціональним використанням бюджетних коштів в межах затвердженого кошторису витрат, пов`язаних із функціонуванням галузі освіти, культури, туризму, молоді та спорту.

У частині 1, пункту 3 частині 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

В силу дії частини 1 статті 5 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає, зокрема сільську, селищну, міську раду; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Підпунктом 4 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» унормовано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету; а підп. 1 п. «а» ч. 1 ст. 32 - управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Отже, Позивач є головним розпорядником бюджетних коштів, до власних повноважень якого відноситься фінансування видатків з місцевого бюджету, а також контроль за ефективністю їх здійснення, а відтак правильно визначив позивача у цій справі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

За наслідками розгляду листів Прокуратури від 3 вересня 2021 року № 51/1-1039ВИХ-21, від 5 травня 2022 року № 51/1-604ВИХ-22, якими Позивача поінформовано про виявлені факти порушення інтересів держави внаслідок незаконного підвищення ціни товару, визначеної в Договорі, будь-які заходи Позивачем з метою повернення надміру сплачених коштів за товар, який фактично не поставлено, не вживались.

Прокурор листом від 9 вересня 2022 року № 51/1-1347ВИХ-22 повідомлено Позивача про намір звернутися з позовною заявою до суду за захистом інтересів держави в його особі. Однак, остання повідомила, що заходи щодо оскарження додаткових угод не здійснювала.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то апеляційний господарський суд доходить висновку, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Враховуючи вище викладені обставини, колегія суду констатує, що Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, безпідставним є доводи Відповідача щодо необхідності проведення моніторингу закупівлі органами Держаудитслужби та звернення саме цього органу до суду з даним позовом.

Спростовуючи дане твердження Відповідача колегія суддів зауважує, що питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано статтею 8 Закону "Про публічні закупівлі". Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Прокурору про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання Додаткових угод до Договору, стало відомо в ході опрацювання інформації системи публічних закупівель "Прозоро", уже після фактичного виконання сторонами умов Договору.

Отже, у зв`язку з закінченням строку дії Договору на момент виявлення порушення, підстави для проведення органами Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2021-12-24-009158-b за предметом "Електрична енергія" були відсутні.

Водночас, слід зазначити, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснював фінансовий контроль та, як наслідок, не виявив порушення законодавства, то і право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року в справі №912/898/18.

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора щодо визнання Додаткових угод недійсними із посиланням на порушення при укладення такого правочину статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд апеляційної інстанції констатує, що суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Досліджуючи оспорювані Додаткові угоди до Договору на предмет їх недійсності, що входить в предмет позовної вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача щодо відсутності порушень частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів досліджує наступні обставини.

У відповідності до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційні збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни зі одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електрично енергії.

При цьому метою регулювання, передбаченого частиною п`ятою статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 висловив правову позицію, що закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Саме тому основою, на підставі якої визначається збільшення ціни товару та розмір такого збільшення, є ціна товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Споживач має право на отримання природного газу за ціною, визначеною за результатами процедури закупівлі.

Як установлено колегією суду, виходячи із фактичних обставин справи, вбачається, що між Позивачем та Відповідачем укладено вісім додаткових угод, якими змінювалася вартість природного газу.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги та розмір безпідставно сплачених Позивачем грошових коштів, посилається не на ціну товару, погоджену сторонами станом на дату вчинення правочину, а на найнижчу ціну, визначену сторонами внаслідок внесення змін до Договору.

Як зазначалося, за умовами Договору, укладеного за результатами закупівлі, вартість газу становила 8 188 грн 63 коп./тис.куб.м з ПДВ. У подальшому ціна змінювалася таким чином:

·до 7 148 грн 99 коп./тис.куб.м (що на 12,7% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

·5 663 грн 89 коп./тис.куб.м (що на 18,62% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 4854 грн 95 коп./тис.куб.м (що на 40,71% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 5340 грн 45 коп./тис.куб.м (що на 34,78% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 5874 грн 49 коп./тис.куб.м (що на 28,26% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 6461 грн 94 коп./тис.куб.м (що на 21,09% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 7 818 грн 94 коп./тис.куб.м (що на 4,51% менше від ціни, визначеної на момент укладення Договору);

· 8 600 грн 83 коп./тис.куб.м (що на 5,03% більше від ціни, визначеної на момент укладення Договору).

Отже, лише однією додатковою угодою збільшено вартість природного газу понад вартість, обумовлену сторонами під час укладення Договору.

На виконання умов Договору Відповідачем поставлено, а Позивачем отримано 69660,41 куб.м природного газу, що в перерахунку на вартість, визначену при укладенні Договору, становило б 570 423 грн 32 коп. (69660,41 куб.м х 8,18863 грн) (при фактично сплачених 580 821 грн 11 коп.), у тому числі за оспорюваними договорами 463 423 грн 56 коп. (56593,54 куб.м х 8,18863 грн) (при фактично сплачених 498 743 грн 05 коп.), тобто різниця між вартістю, розрахованою за ціною, визначною умовами договору, та фактично сплаченими грошовим коштами становить 10397 грн 79 коп..

Заразом, аналізуючи підстави, а відтак обґрунтованість внесення змін до Договору в частині збільшення ціни за одиницю товару, колегією суду встановлено, що за даними, розміщеним на ТОВ «Українська енергетична біржа», установлено, що станом на 10 червня 2020 року (дата вчинення Додаткової угоди № 3, за якою вартість природного газу становила 4 854 грн 95 коп. з ПДВ) вартість природного газу була найменшою та становила 3 781 грн 90 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна за всіма умовами оплати) та 4 582 грн 35 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна, післяплата); станом на 1 жовтня 2020 року 5 465 грн 55 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна за всіма умовами оплати) (дата, на яку розповсюджено дію додаткових угод №№ 5-7 від 2 листопада 2020 року), 2 листопада 2020 року 6 618 грн 83 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна за всіма умовами оплати) та 6 700 грн з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна, післяплата), 11 грудня 2020 року 6271 грн 38 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна за всіма умовами оплати) та 6 284 грн 76 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна, післяплата).

Як установлено апеляційним господарським судом, тип оплати за Договором післяплата.

Отже, від останнього зменшення сторонами ціни за одиницю товару та до 2 листопада 2020 року, остання станом на 2 листопада 2020 року зросла на ринку з 4 582 грн 35 коп. з ПДВ за тис.куб.м до 6 700 грн з ПДВ за тис.куб.м, тобто на 46,21%.

Прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, вважає (посилаючись на пункт 3.3 Договору), що для обрахунку вартості поставленого газу слід брати за основу ціну, визначену в Додатковій угоді № 5 від 2 листопада 2020 року, за якою, як зазначалося, остання становила 5 340 грн 45 коп. з ПДВ, що станом на 2 листопада 2020 року на 25,46% менше від ринкової.

При цьому Прокурор розцінює Додаткові угоди № 5, № 6, № 7 від 2 листопада 2020 року, як окремі та самостійні Додаткові угоди, кожна з яких спрямована на реальний перегляд ціни природного газу.

В той же час колегія суду вважає таку позицію Прокурора безпідставною та такою, що спростовується самими Додатковими угодами, оскільки при укладанні упродовж одного дня трьох Додаткових угод підряд сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на три додаткові угоди. Про вказане також свідчить те, що: по-перше, вказані Додаткові угоди, окрім дати їх вчинення, розповсюдили свою дію на одну й ту ж дату 1 жовтня 2020 року; по-друге, вартість природного газу, визначена у Додаткових угодах № 5 та №6 від 2 листопада 2020 року, жодного разу сторонами не застосовувалася, вартість визначалася на підставі Додаткової угоди № 7 від 2 листопада 2020 року.

Теж саме стосується додаткових угод № 8, № 9 від 11 грудня 2020 року.

Отже, сторони фактично уклали дві додаткові угоди, спрямовані на підвищення ціни природного газу: № 7 від 2 листопада 2020 року та № 9 від 11 грудня 2020 року, де визначили ціну в розмірі 6 461 грн 94 коп. та 8 600 грн 83 коп. з ПДВ за 1000 куб.м газу відповідно.

Відтак враховуючи наведене, судова колегія виснує, що для вирішення питання про наявність підстав для внесення змін до Договору про перегляд ціни на природний газ в бік збільшення слід досліджувати саме вказані додаткові угоди.

Відповідно зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

У свою чергу, як зазначалося, за даними ТОВ «Українська енергетична біржа» станом на 2 листопада 2020 року ціна на природний газ становила 6 700 грн з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна, післяплата), а станом на 11 грудня 2020 року 6284 грн 76 коп. з ПДВ за тис.куб.м (середньозважена ціна, післяплата), тобто мало місце зростання ціни лише станом на 2 листопада 2020 року, тоді як на 11 грудня 2020 року ціна зменшилася.

Що ж стосується заперечень Відповідача наведених в апеляційній скарзі, щодо неналежного підтвердження Прокурором обставин збільшення/зменшення ціни на природний газ на ринку, а саме довідок Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа», то колегія суду зазначає, що джерелом релевантних біржових котирувань на енергоресурси та єдиними біржовим майданчиком в Україні, що забезпечує ринок інформацією про біржові котирування є Українська енергетична біржа (Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа»). При цьому ТОВ «Українська енергетична біржа» забезпечує організаційні, технологічні, правові та інші умови для функціонування та розвитку ринків біржової торгівлі електроенергією та енергоносіями. Міністерство економіки України рекомендує використовувати котирування Української енергетичної біржі в якості цінового орієнтиру на природний газ.

Враховуючи те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, то за таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними Додатковими угодами є безпідставною (шляхом збільшення ціни до 6 461 грн 94 коп. з ПДВ було обґрунтованим, оскільки дійсно пов`язувалося із суттєвим коливанням цін на ринку; щодо збільшення ціни до 8 600 грн 83 коп. з ПДВ, то останнє є необґрунтованим та безпідставним), суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак, Додаткові угоди №8, № 9 до Договору суперечать вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі, а тому підлягають визнанню недійсними.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом. Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про часткове задоволення позову щодо визнання недійсними Додаткових угод №8 від 11 грудня 2020 року та №9 від 11 грудня 2020 року та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними Додаткових угод № 6 від 2 листопада 2020 року та № 7 від 2 листопада 2020 року, залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно сплачених коштів в сумі 190718 грн 76 коп., то колегія суду зазначає наступне.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Зокрема, положеннями статті 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Згідно з частиною 1 статтею 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений позивачу, врегульований нормами глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".

Дана правова позиція щодо застосування наведених правових норм у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За таких обставин вартість природного газу, поставленого Відповідачем, підлягає перегляду, а саме: з 2 листопада 2020 року (оскільки постачання природного газу здійснювалося щоденно, тобто останній не тільки переходив у власність Позивача, а й споживалася ним, однак додаткові угоди укладалася з урахуванням вимог частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Заразом ціна товару, будучи істотною умовою договору, не може змінюватися після передачі продавцем товару у власність покупця, протилежне суперечить вимогам частині 3 статті 632 Цивільного кодексу України) та по усіх наступних поставках до завершення строку дії Договору.

Колегія суду, здійснивши перерахунок поставленого природного газу, установив, що його розмір мав становити 445 793 грн 98 коп. (у тому числі у перерахунку з 1 жовтня 2020 року по 31 січня 2021 року: станом на 31 жовтня 2020 року - 4 008 грн 39 грн (825,63 х 4,85495 грн) + станом на 1 листопада 2020 року 1 998 грн 05 коп. (411,55 (12346,65 х 1/30) х 4,85495 грн) + станом на 30 листопада 2020 року 77 123 грн 90 коп. (11935,1 (12346,65 - 411,55) х 6,46194 грн) + станом на 31 грудня 2020 року 181 231 грн 25 коп. (28045,95 х 6,46194 грн) + станом на 31 січня 2021 року 99 354 грн 33 коп. (15375,31 х 6,46194 грн)), тоді як Позивачем фактично сплачено 580 821 грн 11 коп., відтак різниця становить 135 027 грн 13 коп..

Все вищеописане є підставою для часткового задоволення позовних вимог Прокурора щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 135027 грн 13 коп.. У стягненні 55 691 грн 63 коп. слід відмовити.

Дане рішення в цій частині прийнято Господарським судом Рівненської області.

Відтак, приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Відповідача як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження порушення оскаржуваними Додатковими угодами умов Договору та вимог діючого законодавства України, констатує, що доводи наведені Відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Прокурора.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Виносячи постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року по справі №918/650/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2024 року по справі №918/650/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/650/233 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 13 серпня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.