Постанова

від 12.08.2024 по справі 464/2812/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/2812/21 Головуючий у 1 інстанції: ЛУЦІВ-ШУМСЬКА Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/3226/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ковальчука Ю.П.,

з участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника(адвоката) Іваницького Я.О.,

відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Бартківа І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 адвоката ІваницькогоЯрослава Олеговичана рішенняШевченківського районногосуду м.Львовавід 06жовтня 2023року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ), третя особа без самостійних вимог Львівське комунальне підприємство "Муніципальна обрядова служба" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на території Янівського кладовища у м. Львові,-

в с т а н о в и в:

В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Львівське комунальне підприємство "Муніципальна обрядова служба", про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме звільнити від частини бетонної конструкції над могилою ОСОБА_4 під прохід між могилою ОСОБА_4 25.10.1975 року захоронення, та могилою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташована на Янівському кладовищі у м. Львові, відстанню не менше 0,5м.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 09.10.1979 року на Янівському кладовищі на полі № 48 у м. Львові був похований чоловік позивачки, ОСОБА_5 . Даний факт підтверджується Довідкою №208 від 07.05.2018 року виданою ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (зараз ЛКП "Муніципальна обрядова служба").

25.10.1979 року на полі №48 Янівського кладовища у м. Львові було здійснено захоронення ОСОБА_4 , батька відповідача. Могила ОСОБА_4 розташована ліворуч від захоронення ОСОБА_5 ..

У 2012 році на місці захоронення ОСОБА_4 встановлено пам`ятник розміром 2,6м Х 2,5м. Встановлення даного пам`ятника, як стверджує позивачка порушує норми Інструкції про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України КДІ-204/12 Україна 182-91 в частині того, що розмір земельної ділянки під одинарне поховання не повинен перевищувати 2,2м х 1,5м.

Крім цього, позивачка зазначає, що в 2018р. виявила відсутність на могилі її чоловіка металевої огорожі, яка була встановлена у жовтні 1979 року. Відповідальним за це вважає відповідача, який близько шести років тому встановив муровану загородку розміром 254см Х 274см, за 10см до огорожі на могилі її чоловіка.

Зазначає, що при встановленні пам`ятника ОСОБА_4 захоплено прохід між ділянками декількох сусідніх захоронень, також частково захоплено прохід по верхньому та нижньому рядами захоронень. На встановленому пам`ятнику намогильна плита захоронення батька відповідача зміщена вправо на 60см, впритул до огорожі позивачки. Такі порушення під час встановлення пам`ятника ОСОБА_4 унеможливили вільний доступ по ряду до могили чоловіка позивачки. З приводу даних обставин, позивачка зверталася до відділу поліції із заявою про вчинення злочину, було відкрито кримінальне провадження. Крім цього нею був скерований лист в Департамент житлового господарства та інфраструктури та повторна заява. Також позивачка зверталась в ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (зараз ЛКП "Муніципальна обрядова служба"). Оскільки, позитивної відповіді на її звернення не отримала, вирішила звернутись в суд з цим позовом. З цього приводу вона подавала заяву про злочин до Шевченківського ВП та заяву до Департаменту житлового господарства.

В жовтні 2022р. представник відповідача ОСОБА_6 подав відзив на позовну заяву, яким повністю заперечив вимоги позивачки. Вважає, що оскільки позивачка не є власником земельної ділянки, де похований її чоловік, а відповідач не є власником земельної ділянки, де похований його батько, даний спір не має правового обґрунтування. Пояснив, що відповідачем ОСОБА_3 не порушені жодні правила організації захоронення, що підтверджено відповіддю директора ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (зараз ЛКП "Муніципальна обрядова служба") ОСОБА_7 №318 від 31.07.2018 року. У цьому листі вказано що виділена земельна ділянка, що знаходиться під похованням ОСОБА_4 , 1979 року захоронення, відповідає родинному похованню та встановлений пам`ятник не порушує норми та вимоги чинного законодавства. Жодних стягнень на відповідача не накладалось.

Рішенням Шевченківськогорайонного судум.Львовавід 06жовтня 2023року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Львівське комунальне підприємство "Муніципальна обрядова служба" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме звільнити від частини бетонної конструкції над могилою ОСОБА_4 під прохід між могилою ОСОБА_4 . 25.10.1975 року захоронення та могилою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташована на Янівському кладовищі у м.Львові, відстанню не менше 0,5м було відмовлено.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду,представник позивача ОСОБА_1 адвокат ІваницькийЯ.О.подав апеляційнускаргу, в якій просить визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ..

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач є фактичним користувачем місця для поховання де розташована могила ОСОБА_5 та власником відповідної намогильної споруди, а відтак висновки суду першої інстанції суперечать ст..ст.317,391 ЦК України та п.2.4,2.5,2.11 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого Наказом Держитлокомунгоспу України від 19.11.2003 №193.

Також звертає увагу суду на те, що відповідно до ч.5 ст.30 Закону України «Про поховання та похоронну справу», утримання в належному естетичному та санітарному стані могил, місць родинного поховання, колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів здійснюється відповідно їх користувачами(власниками) за рахунок власних коштів.

У відповідності до Інструкції про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування, відстань від однієї земельної ділянки з похованням до сусідньої по коротким сторонам для проходу повинні бути не менше 0,5 м. і 1 м. біля довгих сторін поховання. Детально про це описано у висновку експерта №014/22 будівельно-технічної експертизи(т.1 а.с.97-103)

За наведених вище обставин, вважає, що внаслідок недотримання Відповідачем вимог законодавства щодо розмірів намогильної споруди ОСОБА_4 при її встановленні, порушуються права позивача, як користувача місця для поховання її чоловіка ОСОБА_5 та власника відповідної намогильної споруди щодо доступу до таких та користування такими.

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.(т.2 а.с.133).

Ухвалою судового засідання від 22.07.2024р. було залучено його правонаступника ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника(адвоката) Іваницького Я.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Бартківа І.Б. на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не є і не може бути власником чи користувачем землі під захороненням ОСОБА_5 , оскільки, землі Янівського кладовища є комунальною власністю, право постійного користування належить ЛКП "Муніципальній обрядовій службі". Саме це підприємство здійснює повноваження стосовно належного утримання кладовища, надання дозволів на встановлення надмогильних споруд та пам`ятників, здійснює контроль за дотриманням порядку і правил їх встановлення. Відтак, воно має право вимагати від власників надмогильних споруд усунення порушень вимог Інструкції про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України, Правил утримання кладовищ та інших місць поховань, інших нормативно-правових документів у цій сфері. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини, що виникають після смерті особи щодо проведення процедури поховання та ритуального обслуговування врегульовано Законом України "Про поховання та похоронну справу", Інструкцією про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України КДІ-204/12 Україна 182-91 зі змінами та доповненнями, внесеними Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 03 березня 1995 року №10( z0072-95 ) "Про затвердження Правил організації поховання та ритуального обслуговування в населених пунктах України", Правилами утримання кладовищ та інших місць поховань, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу №193 від 19.11.2003р.

Статтею 8 Закону України "Про поховання та похоронну справу" передбачено, що організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції:

1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23- 1 цього Закону;

( Пункт 1 частини п`ятої статті 8 в редакції Закону № 2292-IX від 31.05.2022 )

2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23- 1 цього Закону;

( Пункт 2 частини п`ятої статті 8 в редакції Закону № 2292-IX від 31.05.2022 )

3) створюють ритуальні служби;

4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом;

5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності;

6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про поховання та похорону справу", ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом з метою здійснення організації поховання померлих і падання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим п.2 ч.2 ст.8 цього Закону.

Статтею 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу" встановлено, що для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Порядок функціонування місць поховань визначається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

У місті Львові створено ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (після зміни назви 22.03.2022р. ЛКП "Муніципальна обрядова служба"), яке здійснює організацію поховань померлих і надання ритуальних послуг відповідно до статей 9,10,12 Закону України "Про поховання та похоронну справу".

Відповідно до Ухвали Львівської міської ради від 17.04.2003р. за №395 земельна ділянказа адресою АДРЕСА_1 передана впостійне користуванняЛКП "Муніципальнаобрядова служба"для обслуговуванняЯнівського кладовища. Акт на право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1-4 №142. (т.2 а.с.3-4)

Судом встановлено, що на території Янівського кладовища у м.Львові знаходяться захоронення чоловіка позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_5 09.10.1979р. та захоронення батька відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 25.10.1975р.

Відповідно до ст.28 Закону, землі, на яких розміщені місця поховання, є об`єктами права комунальної власності, крім випадків, передбачених статтею 23- 1 цього Закону, і не підлягають приватизації або передачі в оренду. На території місця поховання не можуть бути розташовані об`єкти іншої форми власності, крім комунальної, за винятком випадків, передбачених статтями 23- 1 та 29 цього Закону.

Згідно ст.29 Закону, власником колумбарної ніші вважається особа, яка придбала її за власні кошти. Власником намогильної споруди, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання).

Таким чином, власником землі під кладовищем є територіальна громада м. Львова (ст.28 Закону), а користувачем третя особа ЛКП "Муніципальна обрядова служба", які жодних претензій до ОСОБА_3 не пред`являють.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно довідки №208 від 07.05.2018 року ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (зараз ЛКП "Муніципальна обрядова служба") у Книзі реєстрації поховань на Янівському кладовищі під реєстраційним № 3358 є запис про захоронення ОСОБА_5 09.10.1979р. на полі №48 (т.1 а.с.5).

Як вбачається із відповіді директора ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" Іваночко Т.С. №318 від 31.07.2018 року на звернення ОСОБА_1 щодо порушення чинних норм утримання кладовищ та встановлення пам`ятника, зазначено, що при обстеженні вказаної у заяві могили ОСОБА_4 встановлено, що виділена на поховання і встановлення надмогильної споруди земельна ділянка під похованням ОСОБА_4 відповідає родинному похованню і не виходить за його межі. Встановлений пам`ятник не порушує норми та вимоги чинного законодавства (т.1 а.с.7).

У відповіді Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №2502-853 від 08.05.2018 року вказано, що з виходом на місце 04.05.2018 року представників даного управління та представників ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг" (зараз ЛКП "Муніципальна обрядова служба"), за участі позивачки, встановлено, що біля поховання ОСОБА_5 зарезервоване місце для майбутнього поховання, яке окреслено квітником. Між родинними похованнями ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (без врахування резервного місця для майбутнього поховання біля могили ОСОБА_5 ) є відстань 30 см. Враховуючи наявність резервного місця, ОСОБА_1 має можливість в майбутньому здійснити під поховання біля могили чоловіка ОСОБА_5 .. Щодо огорожі, яка зі слів позивачки була викрадена, вказано, що на момент огляду місця родинного поховання ОСОБА_5 , будь які ознаки її там розташування відсутні, що унеможливлює підтвердження даного факту (т.1 а.с.8).

Як вбачається із Листа від 19.11.2021р. ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг", останнє повідомило представнику позивача, що власником надмогильної споруди на могилі ОСОБА_4 на полі №48 є ОСОБА_3 .. Намогильний пам`ятник ОСОБА_10 встановлений в межах виділеної земельної ділянки під поховання та відповідно до діючих на момент встановлення нормативно-правових актів (т.1 а.с.71).

В обґрунтування своїх вимог, позивачка покликається на норми ст.ст.317,391 ЦК України.

Відповідно до частини1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка неє іне можебути власникомчи користувачемземлі підзахороненням ОСОБА_5 і резервної земельної ділянки для під поховання, а відтак права позивача не порушено.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (частини перша, третя, четверта, пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише вразі порушення,невизнання абооспорювання самеїї прав,свобод чиінтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повиненустановити,чи булипорушені,не визнаніабо оспореніправа,свободи чиінтереси цихосіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги позивачки, спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, є безпідставними.

Кожною із сторін, надано суду експертні висновки з приводу фактичного розташування та розмірів намогильної споруди ОСОБА_4 та наявності проходів довкола неї.

Так, згідно висновку судового експерта ОСОБА_11 №014/22 будівельно-технічної експертизи від 29.04.2022 року, виконаного на замовлення позивачки ОСОБА_1 (а.с.95-107 Том 1): розміри намогильної споруди ОСОБА_4 та зайнятої нею земельної ділянки, а також фактичне розташування намогильної споруди ОСОБА_4 не відповідають Інструкції про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України, які діяли на час поховання ОСОБА_4 та нормам які діють на час виконання експертизи. Доступ до захоронення ОСОБА_5 згідно норм по коротким лініям зі сторони алей, що межують з полем №48 відсутній.

Відповідач з цим висновком не погодився, подав висновок №08-23ДЕ судової інженерно-технічної 27.03.2023 року, виконаний на замовлення відповідача ОСОБА_3 . ФОП ОСОБА_12 (т.1а.с.173-179). За цим висновком взаємне розміщення могил ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідає чинному законодавству. Експертом констатовано наявність проходів довкола могили ОСОБА_4 і до могили ОСОБА_5 та розміри цих проходів.

Покликання апелянта на висновок судового експерта ОСОБА_11 №014/22 будівельно-технічної експертизи від 29.04.2022 року, виконаного на замовлення позивачки (а.с.95-107 Том 1), колегія суддів вважає безпідставним, оскільки такий є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення,підстави для нового розподілу судових витрат,понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій,відсутні.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.ст.375,381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ІваницькогоЯрослава Олеговича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районногосуду м.Львовавід 06жовтня 2023року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13.08.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.