Рішення

від 05.08.2024 по справі 916/2148/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2148/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/2148/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 75/2, код ЄДРПОУ 34840889)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (68000, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд.20, код ЄДРПОУ 42846767)

про стягнення 757 387,31грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ про стягнення 757 387, 31 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов"язань по договору від 01.10.2020р. про надання послуг машин та механізмів № 84/20 в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.05.2024р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25 червня 2024р.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, в його електронний кабінет 20.05.2024р., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №916/2148/24/34074/24.

Ухвалою суду від 25.06.2024р. було відкладено підготовче засідання на 09.07.2024 р.

08.07.2024 року за вх.№26153/24 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача щодо позовних вимог, згідно яких заперечує проти суми нарахованих штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.08.2024 року.

16.07.2024 року за вх.№27179/24 до суду надійшли заперечення на письмові пояснення представника позивача.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 05.08.2024 року на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

01 жовтня 2020 року між ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" (Замовник) та ТОВ "Аврора Терм" (Виконавець) було укладено договір на надання послуг машин та механізмів №84/20 (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов?язання з надання послуг машин та механізмів з екіпажем на об?єктах Замовника, а Замовник зобов?язується прийняти та оплатити надані Послуги на умовах даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору, послуги надаються Виконавцем відповідно до заявки Замовника в письмовій або усній формі (по телефону), яка подається не пізніше, ніж за добу, що передує дню в якому потрібно отримати послугу.

Згідно з п. 2.7. Договору, після завершення надання послуг Виконавець надає Замовнику акт наданих послуг.

Відповідно до п.2.8. Договору, Замовник зобов?язаний підписати та повернути Виконавцю акт наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи у той же строк направити останньому мотивовану відмову від підписання.

Згідно з п. 3.4 Договору, остаточні розрахунки за фактично надані Виконавцем послуги здійснюються Замовником протягом 5 (п?яти) календарних днів після підписання Сторонами Акту наданих послуг.

На виконання зобов`язань за договором, в період з 01 жовтня 2020 року по 12 липня 2021 року позивачем було надано послуг на загальну вартість 506 874,66 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами наданих послуг та податковими накладними. Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату в розмірі 100 000 грн.

Отже, з урахуванням підписаних актів наданих послуг та податкових накладних між сторонами, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" станом на 10. 05.2024 року складає 406 874,66 грн.

Також, позивачем в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором, було нараховано відповідачу пеню в сумі 34 846,31грн., штраф в розмірі 122 062,40 грн., інфляційні витрати в розмірі 159 237,79 грн. та 3% річних в сумі 34 366,15 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №84/20 від 01 жовтня 2020 р. про надання послуг стало підставою для звернення Приватного підприємства "Аврора Терм" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Стаття 16 ЦК України надає кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначає способи захисту, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з положеннями статей 626 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, договір є обов`язковим для виконання.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2020 року між ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" та ТОВ "Аврора Терм" (Виконавець) було укладено договір на надання послуг машин та механізмів №84/20.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов?язання з надання послуг машин та механізмів з екіпажем на об?єктах Замовника, а Замовник зобов?язується прийняти та оплатити надані Послуги на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, послуги надаються Виконавцем відповідно до заявки

Замовника в письмовій або усній формі (по телефону), яка подається не пізніше, ніж за добу, що передує дню в якому потрібно отримати послугу.

Згідно з п. 2.7. Договору, після завершення надання послуг Виконавець надає

Замовнику акт наданих послуг.

Відповідно до п. 2.8. Договору, Замовник зобов?язаний підписати та повернути

Виконавцю акт наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи у той же строк направити останньому мотивовану відмову від підписання.

Згідно з п. 3.4 Договору, остаточні розрахунки за фактично надані Виконавцем послуги здійснюються Замовником протягом 5 (п?яти) календарних днів після підписання Сторонами Акту наданих послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, то замовник зобов`язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач в повному обсязі виконав свої обов`язки за Договором перед відповідачем, що підтверджується підписаними обома сторонами актами наданих послуг.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання зобов`язань за договором, в період з 01 жовтня 2020 року по 12 липня 2021 року позивачем було надано послуг на загальну вартість 506 874,66 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами наданих послуг та податковими накладними. Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату в розмірі 100 000 грн.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем наявність договірних відносин та наявності заборгованості не заперечується

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартість поставленого товару в сумі 406 874,66 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором № 84/20 від 01.10.2020р., що зумовило нарахування останнім пені в сумі 34 846,31грн. та неустойку (штраф) в розмірі 122 062,40 грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

У п. 7.1. договору встановлено, що за кожний день прострочення платежу замовник повинен сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, на який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено його правильність та стягнення пені у розмірі 34 846,31 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафу в сумі 122 062,40 грн., суд зазначає наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Отже, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У п. 7.1. договору встановлено, що за порушення замовником строків оплати більше як на 30 календарних днів, додатково до пені він сплачує штраф у розмірі 30% від загальної вартості заборгованості.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок штрафу, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 122 062,40 грн. підлягає задоволенню.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 34 366, 15 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 34 366,15 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат в розмірі 159 237,79 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційних витрат в розмірі 159 237,79 грн.

Заперечення відповідача викладені в письмових поясненнях, до уваги судом не приймаються, з наступних підстав.

Відповідач погоджується із вимогами про стягнення основної заборгованості за договором з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми основної заборгованості.

Стосовно нарахування штрафу та пені відповідач посилається на введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та просить зменшити розмір штрафу та пені згідно ст. 233 ГПК України.

Відповідачем не доведено, що порушення щодо своєчасної оплати за договором сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що відповідно до приписів ст.617 ЦК України могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, в разі якщо б таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні).

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні зазначив, що: - ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:

- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, судам необхідно звернути уваги, що такий лист адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Оскільки дія листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. поширюється абсолютно на всіх суб`єктів господарювання, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій інстанції про те, що факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі підтверджено таким листом.

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.

Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі № 904/3469/21.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 75/2, код ЄДРПОУ 34840889) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (68000, Одеська область, Одеський район, м.Чорноморськ, вул. Праці, буд.20, код ЄДРПОУ 42846767) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (68000, Одеська область, Одеський район, м.Чорноморськ, вул. Праці, буд.20, код ЄДРПОУ 42846767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора Терм" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 75/2, код ЄДРПОУ 34840889) основну заборгованість в розмірі 406 874 (Чотириста шість тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 66 коп., пеню в розмірі 34 846 (Тридцять чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн. 31 коп., штраф в розмірі 122 062 (Сто двадцять дві тисячі шістдесят дві) грн. 40 коп., інфляційне витрати в розмірі 159 237 (Сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті тридцять сім) грн. 79 коп., 3% річних в розмірі 34 366 (Тридцять чотири тисячі триста шістдесят шість) грн. 15 коп. та судовий збір в розмірі 9 088 (Дев`ять тисяч вісімдесят вісім) грн. 65 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 13 серпня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна