Постанова

від 24.07.2024 по справі 567/459/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 567/459/23

провадження № 61-10214св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів:Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики у розмірі 350 000,00 дол. США.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 02 травня 2023 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3

02 травня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки ринкова вартість майна, на яке накладено арешт ухвалою суду від 03 квітня 2023 року, є значно нижчою від заявлених позивачем вимог.

Після звернення позивача до суду ОСОБА_2 вчинив дії з відчуження належного йому майна, зокрема 24 березня 2023 року між відповідачем ОСОБА_2 та співвідповідачем ОСОБА_3 був укладений договір про поділ нерухомого спільного майна, відповідно до якого була передана частка відповідача у спільному майні - садовому будинку. Враховуючи дії ОСОБА_2 з відчуження майна, позивач вважає, що існує також ризик відчуження співвідповідачем ОСОБА_3 належного їй нерухомого майна.

Наявний зв`язок між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, а відтак вжиття вказаних заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача спроможне забезпечити ефективний захист його прав та інтересів.

Просив забезпечити позов шляхом:

накладення арешту на майно, яке на праві власності належить відповідачці ОСОБА_3 , а саме:

- житловий будинок загальною площею 154,5 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 5624281605:03:002:0011 площею 0,187 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район с. Шлях;

- садовий будинок загальною площею 304 кв. м. з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 3222481200:04:002:0268 площею 0,12 га, для колективного садівництва;

- земельну ділянку кадастровий номер 5624281600:06:002:0101 площею 1,5122 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Верхівська сільська рада;

- земельну ділянку кадастровий номер 5624285100:06:002:0205 площею 1,8828 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Могилянівська сільська рада;

- земельну ділянку кадастровий номер 5624286700:06:001:0088 площею 2,2056 та, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Плосківська сільська рада;

- земельну ділянку кадастровий номер 5624688900:02:003:0048 площею 3,9766 га;

заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаних земельних ділянок та нерухомого майна до вирішення Острозьким районним судом Рівненської області справи по суті.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 03 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок загальною площею 154,5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514167232224, номер відомостей про речове право 19193357; садовий будинок загальною площею 304 кв. м з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514167232224, номер відомостей про речове право 49694535; земельну ділянка, кадастровий номер 5624281605:03:002:0011, площею 0,187 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район с. Шлях: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 345768756242, номер відомостей про речове право 5462249; земельну ділянку кадастровий номер 3222481200:04:002:0268 площею 0,12 га, для колективного садівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514155432224, номер відомостей про речове право 49694570; земельну ділянку кадастровий номер 5624281600:06:002:0101 площею 1,5122 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Верхівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 692950856242, номер відомостей про речове право 43813586; земельну ділянку кадастровий номер 5624285100:06:002:0205 площею 1,8828 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Могилянівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471736356242, номер відомостей про речове право 43488321; земельну ділянку кадастровий номер 5624286700:06:001:0088 площею 2,2056 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Рівненська область Острозький район Плосківська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931832456242, номер відомостей про речове право 43813613; земельну ділянку кадастровий номер 5624688900:02:003:0048 площею 3,9766 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062982856246, номер відомостей про речове право 43813530.

Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо вищезазначених об`єктів майна до вирішення Острозьким районним судом Рівненської області справи по суті.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення до суду з позовом становить 350 000,00 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 12 799 010,00 грн, вбачається, що запропонований представником позивача вид забезпечення позову - накладення арешту на майно (земельні ділянки та нерухоме майно), що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому обраний представником позивача вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав співвідповідачки, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли співвідповідачка буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вжиття заходів забезпечення цивільного позову, про які у заяві просить представник позивача, жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та забезпечення балансу інтересів учасників спірних правовідносин.

За таких обставин, зважаючи на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову дозволяє належним чином захистити майнові інтереси всіх осіб, а також відсутність обставин, визначених частиною третьою статті 154 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні. Окрім того, немає підстав вважати, що співвідповідач понесе збитки та інші ризики, пов`язані із вжиттям забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гуль Н. В. задоволено. Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 03 травня 2023 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Убачається, що подаючи заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовував її лише тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки співвідповідач ОСОБА_3 може розпорядитися належним їй на праві власності нерухомим майном, а ринкова вартість майна, на яке накладено арешт ухвалою суду від 03 квітня 2023 року, є значно нижчою від заявлених позивачем вимог.

Проте будь-яких даних стосовно того, що саме ОСОБА_3 є боржником перед ОСОБА_1 за договорами позики, у матеріалах справи немає, а відтак між ними у цій справі реального спору не існує. Питання щодо спільного майна подружжя, в тому числі його поділу, у цій справі не вирішується. Предметом цього спору є стягнення заборгованості за договорами позики, стороною яких ОСОБА_3 не була. Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви. Тому колегія суддів не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 14-712цс19. Сума заборгованості відповідачів перед позивачем за договорами позики, укладених між ним та ОСОБА_2 у формі боргових розписок від 10 листопада 2020 року, 11 грудня 2020 року, 24 квітня 2021 року та 19 березня 2021 року, становить 350 000,00 дол. США. Указаний факт не оспорюється сторонами у справі. Заборгованість виникла починаючи із листопада 2022 року.

Після звернення до суду відповідачем та співвідповідачем були вчинені дії по відчуженню належного відповідачу майна. Так, згідно повідомлення від 31 березня 2023 року розміщеному на власному веб-сайті учасника фондового ринку - Приватного акціонерного товариства «СІ КАПІТАЛ» вбачається, що відповідач, як власник пакету 460 871 шт. або 30.009878 голосуючих акцій емітента, повідомив товариство про їх відчуження. Загальна сума відчуженого пакету акцій складає 4 608 710,00 грн. Відповідач та його дружина (співвідповідач) діючи недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора-позивача, 24 березня 2023 року уклали договір про поділ спільного майна подружжя, відповідно до якого у приватну власність співвідповідача була передана частка відповідача у спільному майні - садовому будинку та транспортних засобах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі

№ 367/6231/16-ц зробила висновок, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернено стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів.

Вказані дії відповідачів свідчить про їх недобросовісну поведінку, як учасників цивільного обороту. Тому суд першої інстанції правомірно вважав, що є достатні підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно співвідповідача ОСОБА_3 , а невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, неповернення відповідачем в установлений строк отриманих коштів підтверджує недобросовісність відповідача та викликає обґрунтовані сумніви щодо належного виконання ним зобов`язання. Єдиним джерелом погашення існуючої заборгованості є нерухоме майно, що є у власності відповідача та співвідповідача, а у разі залишення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в силі, фактичне виконання судового рішення суду буде залежати в тому числі і від наявності такого нерухомого майна у їх власності, а його відчуження може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що між сторонами існує спір з приводу стягнення заборгованості за чотирма договорами позики у загальному розмірі 350 000 доларів США, в тому числі: 300 000,00 дол. США - загальна сума чотирьох позик, та 50 000,00 дол. США - загальна сума відсотків за користування чотирма позиками.

Згідно з наданими представником позивача інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна співвідповідачу ОСОБА_3 на праві власності належить наступне нерухоме майно:

- житловий будинок загальною площею 154,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1182436756242; номер відомостей про речове право 19193357;

- садовий будинок загальною площею 304 кв. м з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514167232224, номер відомостей про речове право 49694535;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624281605:03:002:0011 площею 0,187 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 345768756242; номер відомостей про речове право 5462249;

- земельна ділянка кадастровий номер 3222481200:04:002:0268 площею 0,12 га, для колективного садівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 514155432224, номер відомостей про речове право 49694570;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624281600:06:002:0101 площею 1,5122 га, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 692950856242; номер відомостей про речове право 43813586;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624285100:06:002:0205 площею 1,8828 га, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471736356242, номер відомостей про речове право 43488321;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624286700:06:001:0088 площею 2,2056 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931832456242, номер відомостей про речове право 43813613;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624688900:02:003:0048 площею 3,9766 га; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062982856246, номер відомостей про речове право 43813530.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами виник майновий спір щодо стягнення заборгованості за договорами позики, врахував фактичні обставини справи та зміст позовних вимог ОСОБА_1 , яким є стягнення боргу, розмір якого становить 350 000,00 дол. США, існування ризику відчуження співвідповідачем ОСОБА_3 належного їй нерухомого майна. Тому зробив обґрунтований висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно, оскільки у випадку його відчуження це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення про стягнення боргу у разі задоволення судом його позовних вимогдо ОСОБА_3

ОСОБА_3 не спростувала доводів позивача, що за обставин цієї справи такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав ОСОБА_3 , оскільки нерухоме майно, на яке накладений арешт, залишається в її володінні та користуванні.

Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому є передчасним його висновок, що між позивачем та ОСОБА_3 у цій справі реального спору не існує. Апеляційний суд не врахував, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.

Суд першої інстанції задовольнив заяву позивача в цій частині, проте не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно належить скасувати, а ухвалу суду першої інстанції в цій частині - залишити в силі, постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти певні дії змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та частково ухвала суду першої інстанції ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постановуапеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно скасувати, а ухвалу суду першої інстанції в цій частині - залишити в силі, постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти певні дії змінити в мотивувальній частині.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арештуна нерухоме майно скасувати, а ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 03 травня 2023 року в цій частині залишити в силі.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти певні дії змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко