Постанова від 25.07.2024 по справі 522/8230/19

Постанова

Іменем України

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 522/8230/19

провадження № 61-4986св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп»,

треті особи: реєстратор комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна, реєстратор державного підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Христина Богданівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп», яка підписана представником Іскрою Світланою Леонідівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «Стандард Фінанс Групп», треті особи: реєстратор комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Р. В., реєстратор державного підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б., про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Позов мотивований тим, що позивачка є власником будинку та земельної ділянки, площею 0,077 га (цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., який укладався для забезпечення зобов`язань іпотекодержателя за кредитним договором від 20 вересня 2007 року, належне їй нерухоме майно 06 травня 2019 року та 01 серпня 2019 року зареєстровано за ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Позивачка посилалася на порушення відповідачем вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в частині, не надсилання кредитором боржнику та не отримання останнім вимоги про усунення порушень та, відповідно, не надання доказів виконання цієї дії державним реєстраторам при здійсненні ними реєстраційних дій щодо спірного майна; недотримання вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення вартості іпотечного майна на момент набуття права власності на нього; відсутність погодження розміру заборгованості позичальника за кредитним договором № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року та не співмірність вартості предмета іпотеки із сумою заборгованості за вказаним кредитним договором; порушення положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

ОСОБА_1 , з урахуванням збільшення позовних вимог, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію № 46741382 від 06 травня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. В.;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію № 48059728 від 01 серпня 2019 року, прийняте державним реєстратором ДП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х.Б.;

виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідні записи про внесення вказаних рішень і всі інші записи, що були внесені до вказаного реєстру після прийняття вказаних рішень.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

іпотекодержателем та державними реєстраторами дотримано вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ТОВ «Стандард Фінанс Групп» надало реєстратору повний пакет необхідних документів для реєстрації права власності, в тому числі, письмова вимога про усунення порушення основного зобов`язання в порядку Закону України «Про іпотеку» за вих. № 30 від 15 березня 2019 року, яка була надіслана іпотекодавцю ТОВ «Стандард Фінанс Групп» через оператора поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта»;

судом було враховано наявність в матеріалах справи звіту про оцінку майна від 27 квітня 2019 року та висновок про вартість майна, відповідно до яких ринкова вартість предмета іпотеки складає 4 728 528 грн, а заборгованість за кредитним договором станом на дату відступлення вимоги становила 14 523 650,96 грн, і судовим рішенням, що набрало законної сили, позов ПАТ «Фідобанк» задоволено та стягнуто зі ОСОБА_2 заборгованість за цим кредитним договором у розмірі 10 106 333,01 грн, отже сума боргу за кредитним договором значно перевищує ринкову вартість іпотечного майна;

надаючи оцінку доводам позивача про порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд критично поставився до тверджень позивача про те, що спірне нерухоме майно виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом у іноземній валюті та є єдиним житлом позивача, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, того, що нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 є її єдиним житлом і в матеріалах справи відсутній кредитний договір № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року, що унеможливлює суд встановити, для яких цілей було надано кредит.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав задоволено.

Визнано протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію № 46741382 від 06 травня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. В.

Визнано протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію № 48059728 від 01 серпня 2019 року, прийняте державним реєстратором ДП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивач посилається на обставини того, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 223,3 м2 використовується позивачем як місце постійного проживання, що вбачається з реєстрації позивача, про що свідчить Довідка Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (а.с. 20 т. 2), суд першої інстанції мав перевірити відсутність у позивача в користуванні іншого житла, оскільки таке є предметом доказування по справі, проте залишилося нез`ясованим судом;

суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи надані до апеляційної скарги докази того, що у власності позивача відсутнє інше нерухоме майно, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів;

на спірне домоволодіння не може бути звернуто стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Стандард Фінанс Групп»;

суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані позивачем залишені нез`ясованими обставини того, що забезпечений іпотекою кредит надано позичальнику ОСОБА_2 в іноземній валюті як фізичній особі на придбання земельної ділянки та/або будівництва індивідуального житла, про що прямо зазначено в Кредитному договорі № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року, і його повернення забезпечувалося іпотекою домоволодіння, загальна площа якого становить 223,3 м2, тобто не перевищує 250 м2;

згідно пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника;

за змістом кредитного договору він є споживчим;

зазначене домоволодіння та земельна ділянка з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» за однією тією самою адресою: АДРЕСА_1 , є єдиною, тому звернення стягнення на земельну ділянку за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку не ґрунтується на вимогах закону;

у реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Р. М. та реєстратора ДП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане домоволодіння за ТОВ «Стандард Фінанс Групп»;

аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20;

ураховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його застосування до спірних правовідносин. Зазначений Закон втратив чинність тільки 21 вересня 2021 року, а спірні рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Стандард Фінанс Групп`прийнято державними реєстраторами 06 травня 2019 року та 01 серпня 2019 року;

не заслуговують на увагу доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу, що позивачем не дотримано порядку зміни своїх позовних вимог, оскільки таке спростовується наявною в матеріалах справи позовною заявою (збільшеною) від 20 грудня 2019 року, яку прийнято та розглянуто судом;

суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог;

щодо обраного позивачкою способу захисту своїх порушених прав, то у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державна реєстрація права власності передбачена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача;

у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, які визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді;

обраний позивачем спосіб захисту в справі, яка переглядається, відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень державних реєстраторів є правомірним та ефективним за встановлених фактичних обставин справи;

стосовно вимог позивача про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідних записів про внесення вказаних рішень і всіх інших записів, що були внесені до вказаного реєстру після прийняття вказаних рішень, то таке не ґрунтується на вимогах закону, оскільки стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає; правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Оскільки задоволення позовної вимоги про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, то всі інші вимоги щодо виключення записів з Державного реєстру не забезпечують ефективного способу захисту та не підлягають задоволенню;

неправильне застосування норм матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не дослідження наявності обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам щодо його законності й обґрунтованості, відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

01 квітня 2024 року ТОВ «Стандард Фінанс Групп» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, у якій просило:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачем не дотримано порядку зміни своїх позовних вимог, однак суд апеляційної інстанції, посилаючись на проведення реєстраційних дій у порушення мораторію, вийшов за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 ;

відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Разом з тим від належного встановлення реального місця проживання позивача залежить наявність підстави для застосування до правовідносин у цій справі вказаного Закону;

на підтвердження наявності мораторію на звернення стягнення на спірний будинок позивачем надано довідку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, однак дана довідка не є належним доказом того, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 дійсно є єдиним об`єктом нерухомого майна, що знаходиться у власності ОСОБА_1 та використовується нею як місце постійного проживання;

судом апеляційної інстанції до матеріалів справи долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів. Така інформація жодним чином не доводить того, що на момент звернення ТОВ «Стандард Фінанс Групп» стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» у володінні іпотекодавця не знаходилося іншого нерухомого майна;

у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц викладено висновок: «обґрунтовуючи правомірність дій державного виконавця, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що 16 серпня 2010 року за згодою сторін відбулася зміна виду кредитування, в результаті якої валюта кредиту була реструктуризована в національну валюту - гривню, тому дії державного виконавця не порушують обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що повідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню. Відтак позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті. З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються».

твердження позивача про те, що на іпотечне майно поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не відповідає дійсності, а норми вказаного Закону трактовані невірно, оскільки на момент реєстрації права власності на це майно за ТОВ «Стандард Фінанс Групп» заборгованість за кредитним договором була рефінансована в національну валюту - гривню.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Стандард Фінанс Групп» про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

21 червня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2024 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц; від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц; від 08 лютого 2023 року у справі № 517/129/20; від 30 серпня 2023 року у справі № 333/2304/18; від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц; від 26 січня 2022 року у справі № 766/20475/18; від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 20 вересня 2007 року між ОСОБА_2 , як позичальником, та ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», як кредитором, укладений кредитний договір № 014/1388/81/04752 на придбання земельної ділянки та/або будівництво індивідуального житла, за умовами якого, позичальник отримав кредит в сумі 420 000 дол. США строком до 19 вересня 2027 року за відсотковою ставкою 12,5% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 20 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, та ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», як іпотекодержателем, було укладено договір іпотеки за реєстровим № 4299, відповідно до умов якого, предметом іпотеки є: домоволодіння, загальною площею 223,3 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, загальною площею 0,0770 га, на якій знаходиться домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5.5.1. Договору іпотеки відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотеко держатель на власний розсуд може: згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги іпотекодавця за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. В цьому випадку цей договір (застереження пункт 5.5.1.) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Вказане майно належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 01 грудня 2011 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради (житловий будинок з господарськими спорудами: АДРЕСА_1 ), та на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1У-ОД № 045258, виданого Одеською міською радою народних депутатів 18 липня 2000 року на підставі рішення Одеської міської Ради народних депутаті від 09 грудня 1999 року № 590-ХХШ (земельна ділянка площею 0,0770 га).

Як вбачається з Договору про відступлення прав вимоги за Договорами іпотеки від 27 лютого 2019 року, ПАТ «Фідобанк» відступив ТОВ «Стандард Фінанс Групп» право вимоги за кредитним договором № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року, на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного 27 лютого 2019 року.

27 лютого 2019 року між ПАТ «Фідобанк», як первісним іпотекодержателем, та відповідачем, як новим іпотекодержателем, було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за № 112, відповідно до умов якого ТОВ «Стандард Фінанс Групп» набуло прав іпотекодержателя, зокрема, і за договором іпотеки № 4299 від 20 вересня 2007 року, що підтверджується Додатком № 1 до договору відступлення.

У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року та утворенням заборгованості, ТОВ «Стандард Фінанс Групп» надіслало на адресу ОСОБА_1 (іпотекодавця), зазначену в іпотечному договорі як адресу для листування, письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання в порядку Закону України «Про іпотеку» за вих. № 30 від 15 березня 2019 року через оператора поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта», що підтверджується копією самої письмової вимоги. ОСОБА_1 як іпотекодателя було повідомлено, що у випадку невиконання цієї Вимоги ТОВ «Стандард Фінанс Групп», як іпотекодержатель, задовольнить свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а саме - домоволодіння, що в цілому складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 68, 3 м2, загальною площею 223,3 м2, басейну -1, огорожі № 1-3, та земельної ділянка площею 0,0770 га, на якій розташоване вищезазначене домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - відповідно до пункту 5.5 Іпотечного договору, посвідченого 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. за реєстровим № 4299, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продажу третьої особи, у відповідності до статтей 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Факт отримання ОСОБА_1 вказаної вимоги підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою ПАТ «Укрпошта» про отримання від 25 березня 2019 року, квитанцією та роздруківкою з сайту ПАТ «Укрпошта» про операції відправлення.

Відповідно до вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за вих. № 30 від 15 березня 2019 року на дату відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, заборгованість за кредитним договором № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року становила - 14 523 650,96 грн.

Згідно з звітом про оцінку майна, ринкова вартість об`єкту оцінювання, а саме: домоволодіння, загальною площею 223,3 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, загальною площею 0,0770 га, на якій знаходиться домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , складає 4 728 528 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна від 27 квітня 2019 року, виготовленим ТОВ «Ніка-Моріс».

Суд апеляційної інстанції встановив, що: забезпечений іпотекою кредит надано позичальнику ОСОБА_2 в іноземній валюті як фізичній особі на придбання земельної ділянки та/або будівництва індивідуального житла, про що прямо зазначено в Кредитному договорі № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року (а.с. 13-17 т. 2), і його повернення забезпечувалося іпотекою домоволодіння, загальна площа якого становить 223,3 м2, тобто не перевищує 250 м2; за змістом кредитного договору він є споживчим; зазначене домоволодіння та земельна ділянка з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» за однією тією самою адресою: АДРЕСА_1 , є єдиною; у реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В. та реєстратора ДП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане домоволодіння за ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Оспорювані рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Стандард Фінанс Групп». прийнято державними реєстраторами 06 травня 2019 року та 01 серпня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 520/10604/18 (провадження № 61-7532св21)).

Протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (підпункт 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) вказано, що:

«07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) зазначено, що:

«відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що:

«реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позивач стверджувала, що у неї відсутнє інше житло, належне їй на праві власності, крім квартири АДРЕСА_1 . Відповідач АТ «Альфа-Банк не довів те, що ОСОБА_1 має у власності інше житло та/або не проживає у спірній квартирі. Саме на банк як особу, що заперечує проти вказаних обставин покладено обов`язок щодо доведення вказаних обставин.

Установивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнуто на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Тобто, стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

У справі, що переглядається: вимога про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права є належним способом захисту прав позивача у цій справі; суди зробили правильний висновок, що вимога про визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає; водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вказав у резолютивній частині рішення про припинення права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру АДРЕСА_1, оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 756/5536/19 (провадження № 61-9103 св 21) вказано, що:

«судами попередніх інстанцій застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Разом із тим, поза увагою залишилися й доводи банку, які впливають на правильне застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зокрема, щодо наявності у позивача іншого житла й відчуження нею інших об`єктів нерухомого майна в період дії іпотеки. Висновки апеляційного суду про те, що предмет іпотеки є єдиним нерухомим майном та використовується як місце постійного проживання позичальника, що підтверджується, зокрема, копією паспорта позивача, не є беззаперечним доказом правильності застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 718/1816/21 (провадження № 61-3528сво22) зроблено висновок, що: «системний аналіз положень частини першої статті 58 Конституції України, частин першої та третьої статті 5 ЦК України дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, повинен був керуватися тією правовою нормою, сформульованою в законі, яка була чинною на момент вчинення реєстратором відповідної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації щодо нього права власності за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом. Враховуючи, що протягом 21 та 22 квітня 2021 року Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не діяв, за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, іпотекодержатель мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку без згоди іпотекодавця, адже Закон № 1381-IX не містить застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» станом на 22 квітня 2021 року не було».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, при задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів суд апеляційної інстанції встановив, що:

забезпечений іпотекою кредит надано позичальнику ОСОБА_2 в іноземній валюті як фізичній особі на придбання земельної ділянки та/або будівництва індивідуального житла, про що прямо зазначено в кредитному договорі № 014/1388/81/04752 від 20 вересня 2007 року, і його повернення забезпечувалося іпотекою домоволодіння, загальна площа якого становить 223,3 м2, тобто не перевищує 250 м2;

за змістом кредитного договору він є споживчим;

спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 223,3 м2 використовується позивачем як місце постійного проживання на спірне домоволодіння не може бути звернуто стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Стандард Фінанс Групп». Доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення цих позовних вимог.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позивачем не дотримано порядку зміни своїх позовних вимог, оскільки це спростовується наявною в матеріалах справи позовною заявою (збільшеною) від 19 грудня 2019 року, поданою до закриття підготовчого провадження, яку прийнято та розглянуто судом (див. том 1, а. с. 101 - 108).

Аргумент касаційної скарги суд про те, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на проведення реєстраційних дій у порушення мораторію вийшов за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , необґрунтований, оскільки в позовній заяві (збільшеній) від 19 грудня 2019 року позивачка посилалася на порушення мораторію (див. том 1, а. с. 105 - 106), а тому апеляційний суд не вийшов за межі позовних вимог.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що апеляційним судом необґрунтовано долучено надану позивачем довідку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, саме на відповідача як особу, що заперечує проти вказаних обставин покладено обов`язок щодо доведення таких обставин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Аргумент касаційної скарги ТОВ «Стандард Фінанс Групп»про незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки станом на час реєстрації права на це майно за відповідачем заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором була рефінансована в національну валюту гривню, необґрунтований з таких підстав.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року по справі № 629/2299/18 (провадження № 61-10835св19) зазначено, що: «07 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Разом з тим, якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що відповідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню. Відтак, позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті. З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року по справі № 766/5668/17-ц (провадження № 61-32820св18) зазначено, що:

«обґрунтовуючи правомірність дій державного виконавця, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що 16 серпня 2010 року за згодою сторін відбулася зміна виду кредитування, в результаті якої валюта кредиту була реструктуризована в національну валюту - гривню, тому дії державного виконавця не порушують обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що відповідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню.

Відтак позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті. З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються. Установивши, що у зв`язку зі зміною виду кредитування за згодою сторін, в результаті якої валюта кредиту була реструктуризована в національну валюту - гривню, та в рамках зведеного виконавчого провадження № 45848451 державний виконавець здійснює примусове стягнення боргу саме у гривнях, суди дійшли правильного висновку про правомірність дій державного виконавця».

У справі, що переглядається, апеляційний суд не встановив обставин, що сторони за домовленістю погодили зміну умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судове рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп», яка підписана представником Іскрою Світланою Леонідівною, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп» про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов