Постанова

від 07.08.2024 по справі 200/6203/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 200/6203/19

провадження № 61-11423св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізьке шосе 80»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізьке шосе 80» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітня 2019 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізьке шосе 80» (далі - ОСББ «Запорізьке шосе 80») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання незаконними рішень та недійсним свідоцтва про право власності.

Позов мотивований тим, що 07 лютого 2018 року ревізійною комісією ОСББ «Запорізьке шосе 80» виявлено, що власники квартири АДРЕСА_1 зайняли частину допоміжного приміщення (електрощитової) та приєднали його до своєї квартири. Дозвіл на відчуження частини вказаного приміщення співвласники квартир у вказаному багатоквартирного будинку не надавали.

Під час підготовки матеріалів для звернення до суду стало відомо, що згідно з рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпрі ради «Про затвердження протоколу громадської комісії з житлових питань при виконкомі» від 21 листопада 2003 року № 853 «Про затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі» (зі змінами) надано дозвіл на приєднання частини колясочної, площею 9,1 кв. м, як підсобне приміщення, до загальної площі суміжної квартири АДРЕСА_1 . Розпорядженням Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 16 березня 2017 року № 2/32-17 вказана квартира, загальною площею 47,5 кв. м, передана у власність мешканців. Водночас на момент заселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартира мала загальну площу 38,4 кв. м.

Відповідно до висновку експертного дослідження приміщення електрощитової, площею 16,6 кв. м, що розташоване на першому поверсі під`їзду АДРЕСА_2 , за проектним рішенням належить до допоміжних приміщень з функціональним призначенням для розміщення електричного введення і розподільчого щита.

Дії відповідачів, внаслідок яких частину допоміжного приміщення, яке перебуває у спільній власності всіх власників квартир та нежитлових приміщень, передано у приватну власність, є протиправними та порушують права співвласників багатоквартирного будинку.

Уточнивши позовні вимоги позивач просило суд:

визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпрі ради «Про затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі» від 21 листопада 2003 року № 853 в частині пунктів 1, 1.1,4, 1.4.2 щодо квартири АДРЕСА_1 (з урахування змін, внесених рішеннями від 27 листопада 2015 року та від 22 липня 2016 року);

визнати незаконним розпорядження Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 16 березня 2017 року № 2/32-17;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 16 березня 2017 року, реєстраційний номер 32Б-17, видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту оскаржуваного рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті ради від 21 листопада 2003 року № 853 та документів, на підставі яких таке рішення прийнято, поверхових планів та експлікацій вбачається, що площа квартири АДРЕСА_1 була збільшена за рахунок частини приміщення електрощитової. Зазначення в окремих документах про те, що спірна площа є колясочною суд вважає помилковим, та, оцінюючи докази, надає перевагу поверховому плану та експлікації. Вказаний висновок підтверджено й наданим позивачем висновком експертного будівельно-технічного дослідження, який суд приймає як письмовий доказ, адже такий не відповідає вимогам параграфу 6 глави 5 ЦПК України. Електрощитова є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, оскільки у ній мають розміщуватися комунікації для будинку, а тому розпорядження таким приміщенням є неможливим без згоди усіх власників квартир будинку.

До здійснення приватизації спірного приміщення в складі квартири позивач мав право заявити негаторний позов про усунення перешкод у користуванні таким приміщенням (шляхом повернення його у загальне користування, демонтажу перегородки). Після приватизації, враховуючи заволодіння у такий спосіб майном (принцип «реєстраційного володіння майном»), порушене право власності позивача підлягає захисту виключно шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Разом з тим, позивач фактично не пред`явив ані віндикаційного позову про витребування частини приміщення, ані негаторного позову про усунення перешкод у користуванні приміщенням.

Визнання незаконними рішень та скасування правовстановлюючого документу на приміщення не є ефективним для відновлення права власності позивача (його учасників), а також не поверне приміщення у їх користування. За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту не можна визначити як ефективний та належним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, у цій справі підлягає з`ясуванню «справедливий баланс» між загальним інтересом співвласників будинку та вимогами захисту основоположних прав відповідачів (право власності, право на житло). Так, частину електрощитової приєднано до квартири АДРЕСА_1 ще у 1988 році (відповідачі користуються спірним приміщенням 30 років). Оформлення приєднання вирішувалося у 2003 році за участі ЖЕД-36, яка в той час утримувала будинок. При цьому було встановлено можливість обслуговування електрощитової та відповідність приєднання технічним вимогам. Приєднання схвалено органом місцевого самоврядування. З 1988 року не зафіксовано жодної скарги щодо недостатності місця у щитовій для електрообладнання, не встановлено будь-яких труднощів щодо обслуговування електромереж будинку. У позові не зазначено про наявність будь-яких перешкод чи незручностей для співвласників, а також порушень технічних вимог та правил. Неможливість розпорядження допоміжними приміщеннями пов`язана із їх необхідністю для обслуговування будинку, тоді як приєднання спірної частини приміщення не впливає на експлуатацію комунікацій будинку, а відтак не створює жодних перешкод для власників квартир у ньому. За встановлених обставин позбавлення відповідачів права власності на житло після спливу 30 років відкритого користування ним, не можна визначити як справедливе, добросовісне та розумне, а тому позов не підлягає до задоволення у зв`язку з його безпідставністю, що виключає застосування позовної давності.

Апеляційний суд вказав, що розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаної норми права визначальним є саме встановлення обставин про належність позивачу права власності на спірне майно, користування яким становить предмет спору. З наявних у суду матеріалів справи вбачається що приватизація спірної квартири здійснювалась із дотриманням процедури визначеної чинним законодавством, перепланування погоджувалось із житлово-експлуатаційною організацією, яка була балансоутримувачем будинку і органом місцевого самоврядування, що узаконив всі зміни та ці обставини не спростовані жодними доказами. Доводи позивача про те, що з боку відповідачів не було погодження саме з ОСББ питання з приводу можливості приєднання до однокімнатної квартири частини приміщення електрощитової не спростовують висновків суду, оскільки ОСББ будинку АДРЕСА_2 створено лише 20 серпня 2015 року. Відповідачі дотрималися процедури оформлення права, яка включала погодження із балансоутримувачем будинку, вираження волі яких відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням оскаржених рішень, а отже мало місце втілення волі у письмовому вираженні, що виключає недобросовісність дій з боку відповідачів щодо заволодіння чужим майном. Вирішення спору у цій справі не може бути покладено в залежність від формальної обставини щодо необхідності повторного погодження питань щодо перепланування квартири з новоутвореним ОСББ.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення вказаного позову не захистить інтереси співвласників чи ОСББ та не породжує жодного права, а відтак не є ефективними способами захисту інтересів та права позивача. Позивач не заявляв вимог про витребування спірного майна. Можливість власника реалізувати право витребувати майно від добросовісного набувача відповідно статті 388 ЦК залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність.

Водночас, за обставин, встановлених у справі, ніщо не вказує на те, що ОСББ не знало або не могло знати про обставини щодо набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на частину допоміжного приміщення, а також щодо фактичного заволодіння таким майном. За цих обставин критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Немає підстав вважати, що в ОСББ будуть існувати перешкоди реалізувати свої права у визначений законом спосіб.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСББ «Запорізьке шосе 80» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Судові витрати покласти на відповідачів.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали, що позивач обрав неналежний спосіб захисту прав. ЦК України передбачає такий спосіб захисту як визнання недійсним акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування. Право власності на допоміжні приміщення не базується на державній реєстрації, а виникають в силу закону, а отже, реєстрація права власності іншої особи на таке приміщення або його частину є прямим порушенням прав власника, а скасування такого права власності є фактично поновленням становища та ефективним способом захисту.

Судами де-факто констатовано позбавлення співвласників будинку права власності без рішення суду про витребування цього майна у ОСББ або визнання права власності за відповідачами у спорі з ОСББ, а таке втручання не є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Висновки суду щодо непропорційності втручання та відсутності необхідності повторних погоджень є помилковими. При цьому не можна ототожнювати строк, протягом якого особа користувалась відповідною частиною приміщення електрощитової, зі строком, коли особа набула оспорюваний титул власника на цю частину приміщення, який є нетривалим та складає менше 2 років.

Відповідачі не піднімали питання щодо передачі їм спірного приміщення на загальних зборах ОСББ «Запорізьке шосе 80» та не звертались за відповідним погодженням. Наведене свідчить про порушення базового правового принципу, що ніхто не має право отримати вигоду із власного правопорушення.

Суди помилково зробили висновок щодо відсутності легітимної мети у відновленні становища, що існувало до порушення права власності співвласників на допоміжне приміщення. Так, 07 лютого 2018 року ревізійною комісією ОСББ «Запорізьке шосе 80» було виявлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зайняли частину приміщення (електрощитової), яка має вікно, внаслідок чого завдано значних складнощів для подальшого обслуговування щитової, так як при відключеннях напруги проводити будь-які роботи в щитовій необхідно буде у повній темряві, що є грубим порушенням техніки безпеки при роботі з системами, які перебувають під високою напругою. Суд не врахував, що приміщення електрощитової з моменту проектування будинку було заплановане для обслуговування електроустановок, що має особливо важливе значення для безпечної їх експлуатації, а також для безпеки людей.

Поза увагою залишилось й те, що ОСББ будинку АДРЕСА_2 створено 20 серпня 2015 року, а оскаржене рішення у останній його редакції приймалось під час існування ОСББ (рішення від 21 листопада 2003 року № 853 змінено рішеннями виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради від 27 листопада 2015 року № 380, від 22 липня 2016 року № 217).

Відповідачі не могли не знати, що намагаються набути право власності на електрощитову (допоміжне приміщення), яке є майном спільної власності власників квартир будинку, як і не могли не знати про створення ОСББ й відповідно не звертатись до нього. Такі дії відповідачів не можуть розцінюватись як добросовісна поведінка.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якій просила касаційне провадження закрити або касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що підстав касаційного оскарження рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, скаржником не наведено. Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не є аналогічними, тотожними, подібними тим, що виникли у цій справі.

У справі № 522/688/13-ц відповідач як співвласник багатоквартирного будинку здійснювала приєднання частини допоміжного майна будинку до своєї квартири без згоди інших співвласників та балансоутримувача будинку (ОСББ було вже створене), без розроблення проектної документації на проведення реконструкції та без узаконення здійсненої реконструкції компетентним органом. ОСББ звернулось до суду в межах строків позовної давності (особа зареєструвала своє право власності на реконструйовану квартиру в 2012 році, а вже у 2013 році ОСББ звернулось з позовом до суду).

У справі № 461/7753/16-ц відповідач, як співвласник багатоквартирного будинку, самовільно захопив частину допоміжного майна будинку (горища) до своєї квартири та без згоди інших співвласників та балансоутримувача будинку. Міська рада висновки для проектної документації щодо реконструкції зазначеної квартири з розширенням її площі не надавала, відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей обласної адміністрації не погоджено проектну документацію. Судом визнано протиправними та скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації.

За вказаних обставин втручання ОСББ у право власності відповідача можна вважати таким, що переслідує «суспільний інтерес» та є пропорційним визначеним цілям.

У справі, що переглядається, відповідачі почали користуватись квартирою з 1985 року, а спірної частиною приміщення колясочної (електрощитової) з 1998 року. У 2003 році на підставі необхідних документів було отримано дозвіл на приєднання спірного приміщення до складу квартири, внесено зміни до договору найму житла. У 2016 році приєднання, здійснене у 2003 році, схвалено органом місцевого самоврядування та проведено узаконення здійснення реконструкції квартири на підставі розробленого робочого проекту та за наявності відповідних висновків про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкту. З 1998 році не зафіксовано жодної скарги щодо недостатності місця в електрощитовій для електрообладнання, не встановлено труднощів для обслуговування електричних мереж. Процес приватизації квартири не охоплював частину допоміжного приміщення, як помилково вважає ОСББ, оскільки спірне приміщення з 2003 року є підсобним приміщенням квартири, а не частиною допоміжного приміщення багатоквартирного будинку.

Позивач звернувся до суду з позовом 18 квітня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності. Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки: приватизація спірної квартири здійснювалась з дотриманням визначеної законодавством процедури; погодження щодо приєднання до квартири частини приміщення електрощитової відбулось ще до створення ОСББ; заявлені вимоги не є ефективним способом захисту права власності.

Позивач не надав суду жодного свідоцтва про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку в підтвердження факту приватизації (тобто виникнення права приватної власності громадянами) жодної квартири в багатоквартирному будинку станом на 21 листопада 2003 року, тобто станом на час ухвалення оспорюваного рішення виконкому від 21 листопада 2003 року. Позивач не довів наявності прав у будь-якого співвласника на допоміжні приміщення. Так само не надано і доказів, що зменшення площі електрощитової призвело до погіршення або неможливості забезпечення її належної експлуатації.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 та постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/668/13-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 461/7753/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 грудня 1985 року ОСОБА_3 виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради виданий ордер № 1314 на жиле приміщення ? однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 19,1 кв. м.

ОСОБА_1 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1 сім`єю в складі 3-х осіб: ОСОБА_3 та сина ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 21 листопада 2003 року № 853 «Про затвердження протоколу громадської комісії з житлових питань при виконкомі» надано дозвіл на приєднання частини колясочної площею 10,5 кв. м у будинку 80 на ж/ Тополя-3, як підсобне приміщення, до загальної площі ОСОБА_3 , який проживає у суміжній однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 та вирішено вважати квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення прийнято на підставі: протоколу засідання громадської комісії з житлових питань при Бабушкінському райвиконкому; заяви ОСОБА_1 ; довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку; викопіювання з поверхового плану та експлікації; акта обстеження комісії в складі представників ЖЕКУ-36 (вказано про відгородження частини електрощитової із забезпеченням доступу для обслуговування); акта, за яким частина колясочної зайнята мешканцями квартири АДРЕСА_1 із 1988 року, який підписаний мешканцями квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ; акта огляду стану будинку, складеного комісією виконкому Бабушкінської районної ради (вказано про наявність можливості обслуговування електрощитової); ордеру на вселення.

У рішення від 21 листопада 2003 року № 853 вносилися зміни рішеннями від 27 листопада 2015 року та від 22 липня 2016 року в частині обрахунку площі квартири (у зв`язку із раніше допущеними помилками).

Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 22 липня 2011 року № 333/3 змінено умови найму квартири АДРЕСА_1 в частині зміни квартиронаймача: з ОСОБА_3 на ОСОБА_1

20 серпня 2015 року створено ОСББ «Запорізьке шосе 80» та 12 листопада 2015 року проведено його державну реєстрацію.

Розпорядженням Департаменту житлового господарства від 22 грудня 2016 року № 837 передано ОСОБА_1 у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .

16 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1 , площею 47,5 кв.м.

Згідно з актом ревізійної комісії ОСББ «Запорізьке шосе 80» від 07 лютого 2018 року власники квартири АДРЕСА_1 зайняли частину допоміжного приміщення (колясочної) та приєднали це приміщення до своєї квартири. Вказано, що таке приміщення є спільною власністю всіх власників квартир в будинку та приєднано відповідачами без згоди таких власників.

У наданому позивачем висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 11 березня 2019 року № 12/19 вказано, що за технічним паспортом та експлікацією на будинок АДРЕСА_2 , приміщення літ. IV у під`їзду; 5, площею 16,6 кв. м., має функціональне призначення електрощитової (для розміщення електричне введення і розподільний щит), за проектним рішенням належить до допоміжних приміщень. На час дослідження доступ до частини приміщення електрощитової неможливий, відомостей про зміну функціонального призначення на дослідження не надано.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб може бути способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. [...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі

№ 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

У частині другій статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі

№ 14-рп/2011за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 461/7753/16-ц (провадження № 61-37827св18), на яку посилається скаржник, вказано, що:

«звертаючись з позовом, ОСОБА_4 просила про захист її порушеного права як співвласника допоміжного приміщення у багатоквартирному будинку. При цьому позивачка посилалася на Конституцію України, як норми прямої дії, на ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Правовий аналіз наведених положень ЦПК України, ЦК України, дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав, а саме захист її прав шляхом визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, не суперечить положенням статті 16 ЦК України. Зокрема, частиною другою указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону помилково вважали, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту порушених прав шляхом визнання спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, якими визнано право власності на допоміжне приміщення, що перебуває у власності співвласників багатоквартирного будинку».

Схожий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/668/13-ц (провадження № 61-23746св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, в якій також зазначено, що «апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 здійснила реконструкцію квартири за рахунок нежитлового приміщення (даху), що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , а не за рахунок спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, не перевірив чи передбачалось проектною документацією будинку АДРЕСА_1 можливість облаштування мансардного поверху, з урахуванням пункту 2.18 ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», чи погоджувалось з іншими співвласниками будинку передача у власність частини даху, чи мало місце втручання в інженерну систему та комунікації будинку. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що:

«відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».

Отже, визначальним у спорах за позовами співвласниківбагатоквартирного будинку або ОСББ, що представляє інтереси всіх співвласників, щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

відмовляючи у задоволенні позову, суди, крім іншого, виходили із того, що позивачем не заявлено вимогу про витребування майна, однак не врахували, що спір виник щодо частини приміщення, дозвіл на приєднання якої до загальної площі квартири ОСОБА_3 був наданий оспорюваним рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 21 листопада 2003 року № 853, та яку на час розгляду справи приєднано до загальної площі суміжної квартири сім`ї Спіциних. Суди не врахували, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або визначену частку у праві власності на майно, а не його частину;

одночасно суди зробили висновок про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки: позбавлення відповідачів права власності на житло після спливу 30 років відкритого користування ним не відповідає критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції; перепланування та приватизація спірної квартири здійснювалась із дотриманням процедури, визначеної чинним законодавством, погоджувалось із житлово-експлуатаційною організацією, яка була балансоутримувачем будинку, і органом місцевого самоврядування, що узаконив всі зміни, а ОСББ будинку АДРЕСА_2 створено лише 20 серпня 2015 року;

суди не врахували, що визначальним у спорах за позовами співвласників багатоквартирного будинку або ОСББ, що представляє інтереси всіх співвласників, щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинкує визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників;

суди встановили, що площа квартири відповідачів була збільшена за рахунок частини приміщення електрощитової, яка є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, а тому розпорядження таким приміщенням є неможливим без згоди усіх власників квартир будинку. Проте суди не з`ясували, чи здійснено перепланування квартири з приєднанням до неї частини допоміжного приміщення будинку, яке належало на праві спільної сумісної власності співвласникам будинку, за їх згодою.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому оскаржені рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізьке шосе 80» задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко