Рішення

від 01.08.2024 по справі 202/16268/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/16268/23

(2/199/402/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

01.08.2024

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Жукова К.Д.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та представника позивача адвоката Ілющенко А.А.,

представника Дніпровської міської ради Пастернак В.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, де третя особа Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, уточнив склад учасників та в останній редакції позову (Т. 2 а.с. 96 100) в його обґрунтування посилаючись на те, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08.12.2014 р. в цивільній справі №202/6384/14-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємства №53» Дніпропетровської міської ради (Ідентифікаційний код юридичної особи - 32616782), зокрема накази КП «ЖЕП № 53» ДМР від 05.05.2014 року № 23ОК та від 05.05.2014 року № 101 скасовано та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера 1-ї категорії. Рішенням суду передбачено негайне виконання в частині поновлення на роботі та негайне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.02.2015 р. було залишено без змін рішення суду першої інстанції і, таким чином, що набрало законної сили у повному обсязі, і мало бути виконаним.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015р. касаційна скарга комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради відхилена, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 р. та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 р. залишена без змін. Втім, до цього часу рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 не виконано.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, він неодноразово сам звертався до КП ЖЕП №53» ДМР та його засновника Дніпропетровської міської ради, до ліквідатора під час зустрічей в судових засіданнях з проханням виконати рішення суду, але це ніяк не вплинуло на стан справи.

У зв`язку з невиконанням рішення суду, за фактом злочину проти правосуддя було порушено дві кримінальні справи за заявою ОСОБА_1 : кримінальне провадження №12015040660001080 від 06.01.2015 р. та за поданням державного виконавця - №12015040660001334 від 05.08.2015 р. відповідно до ч. 1 ст. 382 ККУ.

Обидві справи були закриті у зв`язку з відсутністю складу злочину.

ДБР порушило кримінальну справу №62021170000000151 за ст. 364 відносно слідчих, які закрили кримінальні провадження за фактами злочинів проти України ведеться слідство.

На цей час Національною поліцією відновлене провадження за ст. 382 ККУ №12015040660001080, досудове розслідування триває.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, у зв`язку з тривалим ухилянням від виконання судового рішення щодо поновлення на роботі позивача не з його вини, позивач змушений постійно звертатись до суду з проханням стягнути з КП ЖЕП №53» ДМР та його засновника Дніпровської міської ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який відбувається у зв`язку з невиконанням попереднього рішення суду.

Таким чином станом на день подання цього позову за час вимушеного прогулу рішеннями судів від 08.12.14 справа №9202/6384/14-ц, від 02.02.15 справа №°202/7924/15-ц, від 07.07.15 справа №9202/4873/15-ц, від 13.07.16 справа №°202/3897/16-ц, від 28.02.17 справа №9202/7140/16-ц, від 04.09.17 справа №9202/3778/17, від 05.12.2018 справа №9202/6695/17, від 24.05.19 справа № 202/2283/19, від 01.12.20 справа № 202/6379/19, від 02 .09.2021 справа № 202/1675/21, від 05.04.22 справа №202/7490/21, від 01.08.2022 справа 202/2687/22, від 01.06.2022 справа 202/7375/22 тощо на користь ОСОБА_1 стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по 01.06.2023 р. включно. Заборгованість по виконавчим листам складає 509 744,87 грн., зобов`язання зі сплати податків та зборів відповідачем також не виконані.

Предмет позову становить вимога про стягнення субсидіарно з Комунального підприємства "Житлово експлуатаційне підприємство №53" Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 59955, 27 грн. за період з 02.06.2023 року по 01.08.2024 р. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів, а також вимога про зобов`язання Комунальне підприємство "Житлово експлуатаційне підприємство №53" сплатити місячні суми консолідованих страхових внесків, єдиних соціальних внесків, за період з 01 червня 2023 року по 01 серпня я 2024 року щодо вказаних місячних сум заробітних плат ОСОБА_1 за місцем обліку страхувальника.

У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позову підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач 1 не скористався правом брати участь у судових засіданнях.

Відповідач -2 позов не визнав.

У відзиві на позовну заяву (Т. 2 а.с. 142 146) представник відповідача 2 просив суд взяти до уваги, що застосовані позивачем, не обґрунтовуютьпозовні вимогидо Дніпровськоїміської радищодо стягнення субсидіарно на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, не підкріплюють законність позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

В обґрунтування своєї вимоги щодо стягнення субсидіарно з відповідачів на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 звернуто увагу суду на порушення в 2015 році кримінальних справ та їх закриття за відсутністю складу злочину; порушенням кримінальної справи Державним Бюро розслідувань стосовно слідчих, які ці справи закрили, тощо; перелічено рішення місцевих судів, згідно з якими на користь ОСОБА_1 стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; процитовано Ніколо Макіавеллі, а також висловлено низку припущень щодо підстав дій чи бездіяльності відповідачів.

На переконання представника відповідача 2, зазначені в позові обставини, а також гіпотези позивача щодо діяльності відповідачів за відсутності будь-яких доказів та нормативно-правового обґрунтування з огляду на норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є підставами для задоволення вимоги ОСОБА_1 про субсидіарну відповідальність відповідачів.

Господарським кодексом України (стаття 77) визначено субсидіарну відповідальність держави, в особі органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство,за зобов`язаннями цього підприємства у разі недостатності в останнього коштів.

«У нормахчастини сьомоїстатті 77ГК Українине міститьсябудь-якогообмеженого колазобов 'язань,за якимиорган управліннянесе субсидіарнувідповідальність зазобов 'язаннямиказенного підприємства.Отже,до такихзобов 'язаньможуть належатиі вимогищодо заробітноїплати». Правова позиція ВС висловлена в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 № 711/3288/17-ц щодо застосування ст.ст. 77, 78 ГК України в подібних правовідносинах.

ГК України визначає також правовий статус державного комерційногопідприємства (статті 74 - 75 ГК України), яке за змістом цих норм відповідає за своїми зобов`язаннями самостійно.

Стаття 78 ГК України розкриває правовий статус комунального унітарногопідприємства,що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини десятої статті 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Таким чином, правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

З огляду на зазначені норми ГК України субсидіарна відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства може мати місце за господарськими зобов`язаннями комунального некомерційного підприємства, за яким майно закріплюється на праві оперативного управління.

«...правооперативного управлінняє найбільшобмеженим правовимтитулом,похідним відправа власності',який обмежуєтьсяне тількизаконом тастатутом,але йвласником майна»;«...здійсненнягосподарської діяльностікомунальним некомерційнимпідприємством безмети одержанняприбутку,на основіматеріальної бази,яка неє йоговласністю тане включаєтьсядо ліквідаційноїмаси вразі банкрутстватакого підприємства,зумовлює длязаконодавця необхідністьрегулювання спірнихвідносин утакий спосіб,який бидозволив захиститиінтереси можливихкредиторів суб`єктанекомерційної господарськоїдіяльності». Позиція Великої Палати у постанові від 04.09.2018 № 5023/4388/12.

Органом місцевого самоврядування може створюватися також комунальне комерційне підприємство, за яким майно закріплюється на праві господарського відання.

Частиною першою статті 136 ГК України встановлено, що право господарськоговіданняє речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє,користується ірозпоряджається майном,закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно - господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. За нормою стаття 136 ГК України суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

«Тлумачення статей 74 - 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже,аналізуючи зазначенінорми правау їхсукупності,слід дійтивисновку,що зазагальним правилому разінедостатності коштіву комунальногоунітарного комерційногопідприємства длявідповідальності засвоїм зобов'язаннямпов 'язаним,із господарськоюдіяльністю,орган,до сфериуправління якоговходить підприємство,не несеповну субсидіарнувідповідальність загосподарськими зобов'язаннямицього підприємства(частинасьома статті77ГК України)». Постанова ВерховногоСуду ускладі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 № 711/3288/17-ц.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту підприємства (нова редакція), затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 48/30 від 26.12.2012, КП «ЖЕП №53» є комунальним унітарним комерційним підприємством, правонаступником усіх прав та обов`язків КЖЕП №53, яке було створене відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 26.02.2003 №14/7 на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Статуту, власником Підприємства є територіальна громада міста Дніпропетровськ в особі Дніпропетровської міської ради. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, круглу печатку, кутовий та інші штампи зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Підприємство від свого імені виступає у господарських, цивільних та адміністративних правовідносинах з юридичними та фізичними особами, набуває майнових прав та несе обов`язки, від свого імені виступає позивачем та відповідачем у суді загальної юрисдикції, господарському та адміністративному судах, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності.

За приписами пункту 3.1 Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпропетровська і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Верховним Судом (Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду) в зазначеній вище постанові від 18.05.2020 № 711/3288/17-ц викладено висновок про правильне застосування норм права: «Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування. Така відповідальність не може бути покладена на орган місцевого самоврядування у трудових правовідносинах без встановлення того, що сама юридична особа не може виконати свої зобов`язання в межах трудових правовідносинах у процедурі виконання судових рішень або банкрутства».

На переконання відповідача 2, позивачем не обґрунтовано вимогу до міської ради про субсидіарну відповідальність обставинами, які свідчать про незаконні дії ради, що спричинили початок процедури припинення підприємства, не подано доказів на підтвердження таких дій тощо.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014 р. у справі №202/6384/14 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «ЖЕП №53», поновлено його на роботі та стягнуто на користь позивача з Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 120 робочих днів у сумі 23 283,60 грн.

Ухвалою суду від 23.07.2015 роз`яснено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014, зазначивши, що датою поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 є 05.05.2014 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/47479285).

В подальшому судами у цивільних справах ухвалені рішення про стягнення з КП «ЖЕП №53» на користь позивача середньої заробітної плати у зв`язку з затримкою виконання рішенняпро поновленняна роботіпрацівника (Т. 1 а.с. 20 114).

На даний час рішення суду від 08.12.2014 р. не виконано.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2023 р. позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2023 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального житлово експлуатаційного підприємства №53» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради та Кабінету Міністрів України, де третя особа Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, про відшкодування моральної шкоди, про зобов`язання вчинити певні дії;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2023 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 р. закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті.

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.01.2024 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Правовідносини у цій справі виникли із захисту трудових прав позивача на працю та відповідальність за затримку роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника та регулюються ст. 236 КЗпП України.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті3та статтею4КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпПУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене устатті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Тобто належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Водночас працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 р. у справі №711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-76цс12, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 зроблено висновки про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач 1 не виконує рішення суду про поновлення його на роботі від 08.12.204 р., у зв`язку з чим просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за нови1 (інший) період з 01.06.2023 р. по 01.08.2024 р. в сумі 59955,27 грн.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 р. у справі №756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) зазначено, що якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України.

Як встановлено судом, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014 р. не виконано відповідачем 1, порушення трудових прав позивача триває, у зв`язку з чим трудові права позивача підлягають захисту: на користь позивача з відповідача - 1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 01.06.2023 по 01.08.2024 включно, що складає 59955,27 грн. із подальшим утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 16 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Отже, положення закону надають працівнику право безпосередньо в судовому порядку вимагати від страхувальника сплати страхових внесків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно зі статтею 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 4 даного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці - це, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Частиною 2 статті 6 зазначеного Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування тощо.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статі 9 Закону).

Суд бере до уваги, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум середнього заробітку, присуджених позивачу, підлягає нарахуванню та сплаті роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення.

Водночас, на переконання суду, ненарахування та несплата відповідачем єдиного соціального внеску не може виправдовуватися невиконанням судових рішень, яке в даному випадку відбувається протягом тривалого часу.

Задовольняючи позов частково, суд погоджується із слушністю доводів відповідача -2 щодо відсутності правових підстав для покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності перед позивачем, враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що саме Дніпровська міська рада як засновник КП Житлово-експлуатаційне підприємство №53 має нести відповідальність за борги підприємства, у зв`язку із чим позивачем були заявлені вимоги до відповідачів субсидіарно.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП Комбінат комунальних підприємств , боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі Михайленки та інші проти України ; пункт 45, рішення від 04.04.2006 у справі Лисянський проти України ; пункт 19 рішення від 03.04.2007 у справі Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови ; пункти 18, 19 рішення від 12.04.2007 у справі Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації ; пункт 35 рішення від 15.01.2008 у справі Р. Качапор та інші проти Сербії.

Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Водночас при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

Так, у справі не встановлено, що саме діями засновника Дніпровської міської ради була спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства.

Отже, для суду наявні підстави для висновку про безпідставність вимог позивача до Дніпровської міської ради.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивач має пільги щодо сплати судового збору на підставі п. 8 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (Т. 2 а.с. 92), таким чином, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають компенсуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст.13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст.258, ст.ст.264-265,273, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, де третя особа Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 32616782, м. Дніпро, Донецьке шосе, 123А) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02.06.2023 р. по 01.08.2024 р. в розмірі 59955 (п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 27 коп. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів.

Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлово експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 32616782, м. Дніпро, Донецьке шосе, 123А) в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02.06.2023 р. по 01.08.2024 р. включно.

В задоволенні вимоги до Дніпровської міської ради відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дата складення повного судового рішення 12.08.2024 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї