Постанова

від 27.11.2024 по справі 202/16268/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9628/24 Справа № 202/16268/23 Суддя у 1-й інстанції - СПАЇ В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілющенко Анна Анатоліївна, на рішення Амур-Нижньодніпровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 01серпня 2024року усправі запозовом ОСОБА_1 до Комунальногопідприємства Житлово-експлуатаційнепідприємство №53Дніпропетровської міськоїради,Дніпровської міськоїради,третя особа Головнеуправління Державноїказначейської службиу Дніпропетровськійобласті,про стягненнязаробітної платиза часвимушеного прогулу,зобов`язаннячинити певнідії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року позивач звернувся до суду із даним позовом, уточнивши склад учасників, та в останній редакції позову (а.с. 96-100 Том ІІ) в його обґрунтування посилається на те, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року в цивільній справі №202/6384/14-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до КП «Житлово-експлуатаційне підприємства №53» ДМР, зокрема, накази КП «ЖЕП № 53» ДМР від 05 травня 2014 року № 23ОК та від 05 травня 2014 року № 101 скасовано та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера 1-ї категорії. Рішенням суду передбачено негайне виконання в частині поновлення на роботі та негайне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року було залишено без змін рішення суду першої інстанції, та з того часу воно набрало законної сили у повному обсязі, і мало бути виконаним, а в часині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць - негайно.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року касаційна скарга КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР відхилена, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року залишена без змін. Втім, до цього часу рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 не виконано.

Позивач неодноразово звертався до КП ЖЕП №53» ДМР та його засновника Дніпропетровської міської ради, до ліквідатора під час зустрічей в судових засіданнях з проханням виконати рішення суду, але це ніяк не вплинуло на стан справи, що стало підставою звернення позивача до органів поліції із заявою про невиконання рішення суду, та за фактом злочину проти правосуддя було порушено дві кримінальні справи: кримінальне провадження №12015040660001080 від 06 січня 2015 року та за поданням державного виконавця - №12015040660001334 від 05 серпня 2015 року відповідно до ч. 1 ст. 382 ККУ, які були закриті у зв`язку з відсутністю складу злочину.

ДБР порушило кримінальну справу №62021170000000151 за ст. 364 відносно слідчих, які закрили кримінальні провадження за фактами злочинів проти України, ведеться слідство.

На цей час Національною поліцією відновлене провадження за ст. 382 ККУ №12015040660001080, досудове розслідування триває.

Позивач також зазначає, що у зв`язку з тривалим ухиленням від виконання судового рішення щодо поновлення його на роботі, позивач змушений постійно звертатись до суду з проханням стягнути з КП ЖЕП №53» ДМР та його засновника Дніпровської міської ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який відбувається у зв`язку з невиконанням попереднього рішення суду.

Таким чином станом на день подання цього позову за час вимушеного прогулу рішеннями судів від 08 грудня 2014 року справа №9202/6384/14-ц, від 02 лютого 2015 року справа №202/7924/15-ц, від 07 липня 2015 року справа №9202/4873/15-ц, від 13 липня 2016 року справа №202/3897/16-ц, від 28 лютого 2017 року справа №9202/7140/16-ц, від 04 вересня 2017 року справа №9202/3778/17, від 05 грудня 2018 року справа №9202/6695/17, від 24 травня 2019 року справа №202/2283/19, від 01 грудня 2020 ркоу справа №202/6379/19, від 02 вересня 2021 року справа №202/1675/21, від 05 квітня 2022 року справа №202/7490/21, від 01 серпня 2022 року справа №202/2687/22, від 01 червня 2022 року справа №202/7375/22 тощо на користь ОСОБА_1 стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по 01 червня 2023 року включно. Заборгованість по виконавчим листам складає 509 744,87 грн, зобов`язання зі сплати податків та зборів відповідачем також не виконані.

Предмет позову становить вимога про стягнення субсидіарно з КП "Житлово-експлуатаційне підприємство №53" ДМР та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 59 955,27 грн за період з 02 червня 2023 року по 01 серпня 2024 року з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів, а також вимога про зобов`язання КП "Житлово-експлуатаційне підприємство №53" ДМР сплатити місячні суми консолідованих страхових внесків, єдиних соціальних внесків, за період з 01 червня 2023 року по 01 серпня 2024 року щодо вказаних місячних сум заробітних плат ОСОБА_1 за місцем обліку страхувальника.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР, Дніпровської міської ради, третя особа Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, про зобов`язання вчинити певні дії задоволеночастково.

Стягнуто з КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02 червня 2023 року по 01 серпня 2024 року в розмірі 59955 грн 27 коп з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів.

Зобов`язано КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02 червня 2023 року по 01 серпня 2024 року включно.

В задоволенні вимоги до Дніпровської міської ради відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 213-223 Том ІІ).

Не погодившисьіз рішеннямсуду першоїінстанції вчастині відмовиу задоволеннівимог,пред`явленихдо ДМР, ОСОБА_1 через свогопредставника подав апеляційну скаргу (а.с. 1-5 Том ІІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи в цій частині, неврахуванням судом першої інстанції субсидіарної відповідальності обох відповідачів, нез`ясування судом вини ДМР у ліквідації ЖЕП, неврахування звільнення керівника підприємства міською радою та непризначення його наступника, що фактично паралізувало роботу підприємства і створило неможливість виконання судового рішення про поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати.

Апелянт також зазначає, що безліч цивільних справ позивача щодо стягнення сум заборгованості за час вимушеного прогулу, тоді як його рішенням суду було поновлено на роботі ще у 2014 році, є прямим доказом того, що КП самостійно вже не може виконати судові рішення, усі рахунки боржника знаходяться під контролем виконавця, який зобов`язаний виконувати судові рішення в примусовому порядку, однак, відсутність майна та коштів на рахунках КП позбавляє державного виконавця можливості виконати свій обов`язок, що свідчить про субсидіарну відповідальність разом із КП і Дніпровської міської ради, як засновника підприємства, у відповідності до положень ст. 41 ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Просив рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог до ДМР скасувати та ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині, яким задовольнити його вимоги, пред`явлені до Дніпровської міської ради.

У жовтні 2024 року Дніпровська міська рада, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що відповідно до ст. 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах. Також зазначила, що з 29 вересня 2017 року КП ЖЕП №53 ДМР перебуває у стані припинення, а рішенням Дніпровської міської ради від 19 червня 2019 року №71/46 визнано втратившим чинність рішення ДМР від 20 вересня 2017 року №52/24, де п.1 вирішено припинити КП ЖЕП №53 шляхом ліквідації. Враховуючи, що трудовим законодавством солідарна відповідальність не передбачена, а ДМР не є роботодавцем позивача, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог, пред`явлених до ДМР. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до ДМР, суд першої інстанції виходив з того, що, у відповідності до положень ст. 176, 619 ЦК України, та усталеної судової практики Верховного Суду, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Водночас, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

Суд першої інстанції зазначив, що у справі не встановлено, що саме діями засновника Дніпровської міської ради була спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства, а тому і відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

З`ясовуючихарактер спірнихправовідносин позивачаз відповідачемДніпровською міськоюрадою,суд першоїінстанції вірнозазначив,що ОСОБА_1 у позові посилався на те, що саме Дніпровська міська рада як засновник КП Житлово-експлуатаційне підприємство №53 має нести відповідальність за борги підприємства, у зв`язку із чим позивачем були заявлені вимоги до відповідачів субсидіарно.

Відповідно до частини першої статті 176ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннямистатті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому - статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП Комбінат комунальних підприємств, боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі Михайленки та інші проти України; пункт 45, рішення від 04.04.2006 у справі Лисянський проти України; пункт 19 рішення від 03.04.2007 у справі Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови; пункти 18, 19 рішення від 12.04.2007 у справі Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації; пункт 35 рішення від 15.01.2008 у справі Р. Качапор та інші проти Сербії.

Колегія суддів доводи апеляційної скарги до уваги не приймає, адже питання субсидіарної відповідальності Дніпровської міської ради разом з КП ЖЕП №53 вже було вирішено і постановою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2024 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі №202/7375/22, де вирішувалось питання про стягнення, зокрема, з Дніпровською міської ради середнього заробітку за попередній заявлений позивачем період стягнення у зв`язку із невиконанням судових рішень.

Так, Верховний суд у зазначеній справі наголосив, що при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

При цьому, за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема, мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц (провадження № 61-25288сво18) та Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 304/1745/18 (провадження № 61-22663св19), від 15 лютого 2023 року у справі № 756/10603/17 (провадження № 61-10472св22).

У справі, яка переглядається, суди не встановили, що саме діями засновника Дніпровської міської ради була спричинена неплатоспроможність або банкрутство КП «ЖЕП № 53».

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів, не передбачена. Дніпровська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах, оскільки міською радою, в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг указаному підприємству та справлянням на нього владного впливу у межах публічно-правових відносин.

Колегія суддів у даній справі доходить висновку, що безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Дніпровська міська рада, як засновник, має нести відповідальність за боргами КП «ЖЕП № 53», що узгоджується і з висновком Верховного Суду у справі №202/7375/22 у постанові від 27 березня 2024 року.

Разом з цим слід зазначити, що позивач не навів жодного факту та правової підстави, щоб вважати винесення рішень міської ради такими, що мали вплив на початок саме процедури банкрутства КП ЖЕП №53, щоб можна було б кваліфікувати, як доведення до банкрутства КП ЖЕП №53 саме діями засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.19 Том І) в графі Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення зазначено, що КП ЖЕП №53 знаходиться в стані припинення за рішенням засновника (учасника) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації. Зазначене свідчить про процедуру реорганізації юридичної особи, а не про її банкрутство, що не є тотожними поняттями та має різні правові наслідки, а, відтак, цей факт також виключає субсидіарну відповідальність Дніпровської міської ради у спірних правовідносинах з позивачем та що також спростовує доводи апелянта.

Згідно ч.ч. 1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 77ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи щодо зазначених позовних вимог не спростовують висновків суду першої інстанцій та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін в оскаржуваній частині.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілющенко Анна Анатоліївна залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 01серпня 2024року воскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

І.А.Єлізаренко