Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/119/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/119/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.08.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сандул Василя Анатолійовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 (повний текст складено 01.05.2024)

у справі №910/119/24 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Сандул Василя Анатолійовича

до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

про визнання недійсним одностороннього правочину, про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Сандул Василь Анатолійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні, шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про розірвання договору та закриття поточного рахунку в односторонньому порядку не відповідає вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Примаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції встановлено, що односторонній правочин Банку про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем відповідає приписам статті 15 Закону про ПВК/ФТ та Положенню №65, які прямо наділяють банк обов`язком відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Сандул Василь Анатолійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

Крім того, апелянт посилається на те, що Банком не надано відповіді щодо рахунків, якими якористувався позивач та що дало підстави вважати дії Фізичної особи-підприємеця Сандул Василя Анатолійовича такими, що суперечать нормам законодавства.

Апелянт також зазначає, що право банку відмовитись від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку не є абсолютним, а умовним, у зв`язку з чим на думку позивача не існує правових підстав для відмови від договірних відносин шляхом розірвання банківського рахунку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/119/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 05.05.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Сандул Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 26.06.2024 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 07.08.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/119/24 для сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Палій В.В., судді Сибіга О.М., Кравчук Г.А.

Ухвалою суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

19.04.2021 фізична особа Сандул Василь Анатолійович звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою позивач висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору, на підставі якої фізичній особі Сандул Василю Анатолійовичу відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

Також, 21.05.2021, вже Фізична особа-підприємець Сандул Василь Анатолійович (далі - позивач, клієнт) звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою позивач висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору, на підставі якої Фізичній особі-підприємцю Сандул Василю Анатолійовичу відкрито рахунки № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .

Крім того, 19 липня 2021 року фізична особа Сандул Василь Анатолійович звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою позивач висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

22.09.2022 позивач отримав повідомлення у застосунок Приват24 в мобільному телефоні наступного змісту «Банком прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин з ФОП Сандул Василь Анатолійович від 2022-09-21», в результаті чого всі картки позивача були заблоковані.

Позивач зазначає, що на адвокатський запит від 01.02.2023, надісланий відповідачу в інтересах позивача було отримано відповідь від 16.02.2023, в якій зазначалося, що банком виявлено ряд операцій по карткам емітованим на ім`я клієнта, із ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р.1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2023 №492, а саме: забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності) та п. 1.1.2.1.2 Умов та правил надання банківських послуг (не використовувати картки/рахунки (для карток, емітованих на ім`я клієнта - фізичної особи) для операцій, пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Відповідно до Повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку №20.1.0.0.0/7-220922/911 від 22.09.2022 (далі - Повідомлення), АТ КБ «Приватбанк», керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 №65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийняв 21.09.2022 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману Банк.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що означене Повідомлення не містить в собі конкретних відомостей, стосовно того, які саме, незаконні дії на думку банку вчинив позивач та не вказано які фінансові операції ставили під сумнів законність дій позивача та який пункт договору з банком чи норми якого закону були порушені.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач належним чином не обґрунтував правомірність відмови від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договірних відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договірних відносин/розірвання договору і закриття рахунку, також не витребував у позивача жодних документів чи відомостей для вивчення/уточнення усіх обставин, не звертався до правоохоронних органів про незаконні на думку банку, дії клієнта, заблокував рахунки без повідомлення та згоди позивача, а отже рішення відповідача про розірвання договору та закриття поточного рахунку в односторонньому порядку не відповідає вимогам чинного законодавства та є незаконним і безпідставним, в зв`язку з чим позивач просить визнати недійсним односторонній правочин від 21.09.2022 АТ КБ «Приватбанк» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні, шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку з фізичною особою-підприємцем Сандул Василь Анатолійовича.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторонами було укладено договори банківського обслуговування шляхом приєднання до Умов та Правил відповідача, які розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, https://privatbank.ua/terms, що при розгляді справи сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг, зокрема, належить відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу).

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати платіжні послуги відповідно до Закону України «Про платіжні послуги» з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють діяльність банків.

Як встановлено судом першої інстанції, Банк відкрив позивачу декілька рахунків.

Статтею 341 Господарського кодексу України, зокрема, передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

Для здійснення розрахунків суб`єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до статті 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (надалі - Закон про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів). Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач отримав повідомлення від відповідача про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку №20.1.0.0.0/7-220922/911 від 22.09.2022 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, яким Банк повідомив позивача про прийняття 21.09.2022 ним рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору.

З наданих відповідачем до суду першої інстанції пояснень, вбачається що рішенням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 21.09.2022, про яке йдеться у зазначеному вище повідомлені №20.1.0.0.0/7-220922/911 від 22.09.2022, є службова записка № E.17U.0.0/4-6538358 від 21.09.2022 (яка наявна в матеріалах справи), що підтверджується Положенням про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції (далі - Положення про відмову) та Порядком відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку (далі- Порядок) (які долучені до матеріалів справи).

З наявного в матеріалах справи висновку у вигляді службової записки Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-6538358 від 21.09.2022 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт Сандул Василь Анатолійович)», підставою для встановлення неприйнятно високого ризику для Сандула Василя Анатолійовича та пов`язаних з ним осіб є наявність критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, а саме - неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією, а також наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65, а саме - клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

Одночасно, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, зазначив, що рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 21.09.2022 за своєю правовою природою є одностороннім правочином - односторонньою відмовою від договору.

За змістом частини першої ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

За приписами п. п. 6, 66 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ верифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб`єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до пунктів 39, 41 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; об`єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

За приписами ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (надалі - Положення № 65).

Де-рискінг - явище, за якого суб`єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (п.п. 13 п. 5 Положення № 65).

Пунктами 34-37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення № 65).

Відповідно до пункту 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення № 65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з пунктами 11 та 12 Додатку № 1 до Положення № 65 Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення № 65.

Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає посилені заходи належної перевірки (далі - ПЗНП) у разі присвоєння високого рівня ризику.

Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ (п. 1 Додатку № 12 до Положення № 65).

Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку № 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів) у кожному випадку;

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.1. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, Банк має право витребувати, а Клієнт зобов`язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення Клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від Клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7. «Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов`язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/ проведення операцій» цих Умов та Правил.

Отже, нормами чинного законодавства України, Положенням, Умовами та Правилами надання банківських послуг визначений обов`язок відповідача як на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов`язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції, про що і було повідомлено позивача з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Відповідно до приписів частин 2-4 статті 7 Закону про ПВК/ФТ застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:

- Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;

- центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

При визначенні критеріїв ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Відповідно до підпункту 12 пункту 4 Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 № 537, Державна служба фінансового моніторингу України відповідно до покладених на неї завдань здійснює типологічні дослідження у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, які затверджуються відповідними наказами Державної служби фінансового моніторингу України та розміщуються на її офіційному сайті.

Згідно зі ст. 21 Закону про ПВК/ФТ фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб`єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов`язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб`єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Отже, Законом про ПВК/ФТ передбачено, що наявність у суб`єкта первинного фінансового моніторингу обґрунтованих підозр здійснення фіктивної діяльності є достатнім для прийняття певних рішень відносно клієнтів.

До того ж, законодавцем прямо передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження спеціально уповноваженого органу та рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Як вбачається з наданих відповідачем пояснень до суду першої інстанції, за результатами проведеного аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта фізичну особу Сандул В.А. , АТ КБ «Приватбанк» було встановлено, що діяльність клієнта є підозрілою за ознаками, визначеними ст. 12 Закону про фінансовий моніторинг, Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та Додатку 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, через невідповідність інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг АТ КБ «Приватбанк» отриманої від Сандул В.А .

На підтвердження вказаного, відповідачем до суду першої інстанції надано виписку по картці Сандул В.А. НОМЕР_3 за період 05.05.2021-13.01.2022, з якої вбачається, що позивач на постійній основі отримував значні суми грошових коштів у вигляді переказів від різних фізичних осіб шляхлм здійснення ними поповнень в ТСО.

Абзацом 3 п. 24 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162, передбачено, що забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Отже, відповідач, здійснивши належну перевірку Сандул В.А. та, виявивши підозрілу діяльність останнього (використання рахунків фізичної особи в АТ КБ «Приватбанк» для здійснення підприємницької діяльності, відсутність економічної та законної мети фінансових операцій), керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив Сандул В.А. неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

З огляду на Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та внутрішніми документами ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та наявні у справі докази, зокрема виписку по картці Сандул В.А. НОМЕР_3 за період 05.05.2021-13.01.2022, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення АТ КБ «Приватбанк» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 21.09.2022, прийняте відносно ФОП Сандул В.А. є такими, що відповідає приписам законодавства.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину (рішення від 21.09.2022 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору), а тому місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Сандул Василя Анатолійовича.

Доводи апелянта про те, що рішення АТ КБ «Приватбанк» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 21.09.2022 прийнято відносно фізичної особи Сандул В.А. , а не відносно ФОП Сандул В.А., відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки, згідно приписів ст. 50 ЦК України, підприємець - це лише правовий статус, через який фізична особа реалізує своє право на здійснення підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації. Тобто, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов`язків, які накладаються цим статусом. Таким чином, фізична особа та фізична особа-підприємець це одна особа, відповідно суд вважає обгрунтованими твердження відповідача в тій частині, що дії як самої фізичною особи, так і фізичної особи в якості підприємця є пов`язаними та можуть мати характер підозрілості, а відтак є неможливим відокремлення фізичної особи від її статусу підприємця в контексті фінансового моніторингу. При цьому, фізична особа Сандул В.А. та ФОП Сандул В.А. з одним ІПН.

Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач, ані як фізична особа, ані як фізична особа підприємець не звертався до відповідача з відповідною заявою про повернення грошових коштів чи перерахування їх на інший рахунок до другої фінансової установи (банку).

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не встановив (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сандул Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Сандул Василя Анатолійовича.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі №910/119/24.

5. Матеріали справи №910/119/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 12.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді Г.А. Кравчук

О.М. Сибіга