Ухвала

від 14.01.2025 по справі 910/119/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/119/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Ярошинська І.А.,

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сандула Василя Анатолійовича

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Грєхової О.А.

від 22.04.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Палій В.В., Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

від 07.08.2024

за позовом Фізичної особи - підприємця Сандула Василя Анатолійовича

до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину, про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа - підприємець Сандул Василь Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні, шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про розірвання договору та закриття поточного рахунку в односторонньому порядку не відповідає вимогам чинного законодавства.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

19 квітня 2021 року фізична особа Сандул Василь Анатолійович звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою Сандул Василь Анатолійович висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору, на підставі якої фізичній особі Сандул Василю Анатолійовичу відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

21 травня 2021 року Фізична особа-підприємець Сандул Василь Анатолійович (надалі - Клієнт) звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (надалі - Банк) із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою Клієнт висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору, на підставі якої Фізичній особі-підприємцю Сандул Василю Анатолійовичу відкрито рахунки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 .

19 липня 2021 року фізична особа Сандул Василь Анатолійович звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" із заявою про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно з якою Сандул Василь Анатолійович висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua, Тарифами Банку, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

22 вересня 2022 року Клієнт отримав від Банка повідомлення у застосунок «Приват24» в мобільному телефоні наступного змісту "Банком прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин з ФОП Сандул Василь Анатолійович від 2022-09-21", в результаті чого картки позивача були заблоковані.

На адвокатський запит від 01.02.2023, надісланий Банку в інтересах Клієнта, було отримано відповідь від 16.02.2023, в якій зазначалося, що Банком виявлено ряд операцій по карткам емітованим на ім`я Клієнта, із ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р. 1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2023 № 492, а саме: забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності) та п. 1.1.2.1.2 Умов та правил надання банківських послуг (не використовувати картки/рахунки (для карток, емітованих на ім`я клієнта - фізичної особи) для операцій, пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Відповідно до Повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-220922/911 від 22.09.2022 (надалі - Повідомлення), Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийняв 21.09.2022 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману Банк.

З наданих Банком пояснень, вбачається що рішенням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 21.09.2022, про яке йдеться у зазначеному Повідомленні, є службова записка № E.17U.0.0/4-6538358 від 21.09.2022, що підтверджується Положенням про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції (надалі - Положення про відмову) та Порядком відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку (надалі- Порядок).

З висновку у вигляді службової записки Напрямку "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" № E.17.U.0.0/4-6538358 від 21.09.2022 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт Сандул Василь Анатолійович" вбачається, що підставою для встановлення неприйнятно високого ризику для Сандула Василя Анатолійовича та пов`язаних з ним осіб є наявність критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме - неможливість Банку виконувати визначені Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією, а також наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65, а саме - Клієнт (особа), щодо якого у Банку за результатами вивчення підозрілої діяльності Клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

Висновок у вигляді службової записки від 21.09.2022 погоджений відповідною резолюцією Головного комплаєнс менеджера Банку.

У детальному аналізі рішення про відмову наведено та роз`яснено Банком, що напрямком "Фінансовий моніторинг" Банку було встановлено надходження значних сум на карту фізичної особи Сандула Василя Анатолійовича № НОМЕР_4 шляхом поповнення в ТСО. Надходження формуються за рахунок переказів, відправники та мета транзакцій яких не встановлені. В подальшому кошти витрачались на особисті потреби та перераховувались на карти третіх осіб, серед яких виділено ОСОБА_1 (віднесено до 3-ї групи деріскінгу). Обіг коштів за період з 05.05.2021 по 13.01.2022 складає 3,8 млн. грн. Банком виявлено ряд операцій із ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р. 1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2003 № 492 (забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності) та п.п. 1.1.2.1.2 Умов та правил надання банківських послуг (не використовувати картки/рахунки (для карток, емітованих на ім`я клієнта - фізичної особи) для операцій пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

На підтвердження вказаного, Банком надано виписку по картці Сандула Василя Анатолійовича № НОМЕР_4 за період 05.05.2021-13.01.2022, з якої вбачається, що позивач неодноразово отримував грошові кошти у вигляді поповнення картки в терміналі самообслуговування шляхом дроблення сум до 5 000,00 грн (у невеликий проміжок часу з одного і того ж термінала), а також від різних фізичних осіб, економічна та законна мета яких не є зрозумілою та прозорою.

Матеріалами справи підтверджується, що листом № 20.1.0.0.0/7-20210517/2643 від 17.01.2021, керуючись приписами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, в процесі здійснення заходів належної перевірки Банк витребував у Сандул В.А. інформацію про документи, на підставі яких здійснювалися операції за період з 01.01.2021 по рахунках/карткам відритим на ім`я Сандул В.А. та попередив про можливі наслідки ненадання витребуваних інформації та документів, на який позивач надав пояснення в яких зазначив, що кошти є його власністю та він вільний ними розпоряджатися будь-яким шляхом в тому числі передання їх на зберігання третім особам та потім отримання від них поповнень через ТСО на вимогу. Пізніше, як підтверджується матеріалами справи, на вимогу Банка позивачем було надано нові пояснення, суть яких не змінилась, а лише доповнена інформацією про те, що кошти зберігаються не тільки родичами, але й іншими особами. При цьому, надані Сандул В.А. пояснення не містять повної інформації та підтверджуючих документів, що були витребувані Банком у запиті.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 у справі № 910/119/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- Банк, здійснивши належну перевірку Сандул В.А. та, виявивши підозрілу діяльність останнього (використання рахунків фізичної особи в Банку для здійснення підприємницької діяльності, відсутність економічної та законної мети фінансових операцій), керуючись спеціальним Законом, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив Сандул В.А. неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення;

- відмова від підтримання ділових відносин Банка з Клієнтом є наслідком проведеної перевірки та встановлених обставин відносно фізичної особи Сандул В.А.;

- рішення Банка прийняті відносно Клієнта (встановлення неприйнятно високого ризику, відмова від підтримання ділових відносин, розірвання договору обслуговування) є такими, що відповідають приписам законодавства.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 та від 28.02.2023 у справі № 910/10855/21, щодо застосування частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" у подібних правовідносинах.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, закрити касаційне провадження.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 та від 28.02.2023 у справі № 910/10855/21, з огляду на таке.

У справі № 910/18504/20 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого АТ Комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору № БО065-19 на брокерське обслуговування від 05.04.2019. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що відповідачем без достатніх правових підстав було розірвано в односторонньому порядку укладений договір на брокерське обслуговування. Приймаючи постанову від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20, зокрема, про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими позовні вимоги задоволено, Верховний Суд погодився з висновками судів, оскільки суди встановили, що: під час розгляду справи відповідачем було надано для огляду суду витяг з програми управління комплаєнс ризиками та рішення Банку про присвоєння клієнту неприйнятно високого рівня ризику; разом з тим, надані суду для огляду документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Інших доказів на підтвердження своє правової позиції Банком до суду не представлено. У матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"; Банк не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Зокрема, незаконними джерела походження коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс", інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів; Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" надав запитувані відповідачем документи та інформацію, на доказ чого в матеріалах міститься лист № 58 від 30.04.2020.

У справі № 910/10855/21 предметом розгляду були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсною односторонньої відмови (правочину) від 03.03.2021, вчиненого Банком щодо розірвання договору банківського обслуговування від 20.09.2018. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані незаконністю односторонньої відмови відповідача від договору від 20.09.2018, укладеного з позивачем, та відсутністю підстав для встановлення Клієнту відповідного рівня ризику (неприйнятно високого ризику). Приймаючи постанову від 28.02.2023 у справі № 910/10855/21, зокрема, про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими позовні вимоги задоволено, Верховний Суд погодився з висновками судів, оскільки застосовуючи положення чинного законодавства в сфері фінансового моніторингу та враховуючи недоведеність Банком наявності правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, що, в свою чергу, зумовлено недоведеністю відповідачем належними і допустимими доказами обставин вчинення Товариством фінансових (платіжних) операцій, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності в сфері фінансового моніторингу та існування ризику застосування до Банку відповідних заходів впливу, зокрема, незаконності джерел походження коштів ТОВ "Партнер-ВС", інших його активів або прав на такі активи, а також недоведеності наявності в банківських операціях позивача ознак відмивання доходів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність визнання недійсним одностороннього правочину від 03.03.2021, вчиненого Банком щодо розірвання договору банківського обслуговування від 20.09.2018. При цьому судами враховано, що матеріали справи не містять та Банком не надано рішення про встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику ТОВ "Партнер-ВС".

Натомість, у даній справі № 910/119/24 суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з доведеності Банком того, що рішення Банку прийняті відносно Клієнта (встановлення неприйнятно високого ризику, відмова від підтримання ділових відносин, розірвання договору обслуговування) є такими, що відповідають приписам законодавства.

Суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 та від 28.02.2023 у справі № 910/10855/21 викладено узагальнений правовий висновок щодо застосування приписів статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", зокрема, по-перше, про те що право банку відмовитися від договірних відносин із клієнтом з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а є умовним, тобто таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин; по-друге, щодо необхідності надання судами оцінки підставам та обґрунтованості встановлення клієнту відповідної категорії ризику ділових відносин у кожному конкретному випадку, враховуючи встановлені фактичні обставини справи.

Вказана у зазначених справах № 910/18504/20 та № 910/10855/21 правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" носить універсальний характер і є застосовною у справах, в яких предметом розгляду є визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого банком щодо розірвання договору з клієнтом у зв`язку зі встановленням неприйнятно високого рівня ризику. Втім, при застосуванні такої правової позиції мають враховуватися особливості, такі як обставини справи, доказова база, підставність прийняття рішення про відмову та дотримання банком встановленої процедури перевірки та складання висновку за результатами її проведення, повідомлення клієнта про своє рішення, встановлення відсутності порушених прав клієнта (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 910/14990/23).

Враховуючи наведене, Суд зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях у даній справі № 910/119/24, у співвідношенні з висновками Верховного Суду у вказаних вище справах № 910/18504/20 та № 910/10855/21 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних незаконним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", про що зазначає скаржник, оскільки застосування вказаної норми права у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 910/18504/20 та № 910/10855/21, хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/119/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/119/24 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Сандула Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційне провадження у справі № 910/119/24 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Сандула Василя Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

В.І. Студенець