Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/6655/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2024Справа № 910/6655/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурмандіз Вайн Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провино" про стягнення 98 612,80 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гурмандіз Вайн Лайн" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провино" (далі - Підприємство) про стягнення 98 612,80 грн, з яких: 59 835,56 грн - основна заборгованість, 4 336,06 грн - три проценти річних, 21 211,76 грн - інфляційні втрати, 7 245,84 грн - пеня, 5 983,58 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 15 жовтня 2019 року № 1510/1 у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 червня 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

5 червня 2024 року через систему "Електронний суд" Товариство на виконання вимог вказаної ухвали подало документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2024 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6655/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

У червні 2024 року на адресу суду від Підприємства найшло клопотання від 21 червня 2020 року № б/н, у якому відповідач просив суд: вважати 17 червня 2024 року днем вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 10 червня 2024 року відповідачу; зобов`язати позивача надати належним чином засвідчені копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 червня 2024 року в задоволенні вищевказаного клопотання Підприємства відмовлено.

3 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати вих. № 03/701, у якому останнє вказало, що строк виконання його зобов`язань щодо розрахунку за поставлений позивачем товар у силу приписів 4.5. договору не настав, оскільки відповідний товар не був реалізований на користь третіх осіб. Крім того, відповідач вказав на необґрунтованість розміру заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій та компенсаційних виплат, а також заперечував факт надсилання та отримання від позивача претензії з вимогою про сплату боргу. За розрахунком відповідача, належними до стягнення сумами штрафних санкцій та компенсаційних виплат (у разі визнання судом наявності підстав для їх стягнення) є: 1 633,31 грн - інфляційні втрати, 897,98 грн - три проценти річних, 8 796,81 грн - пеня. Також у відзиві Підприємство зазначило, що під час розгляду даної справи судом воно сплатило на користь позивача 13 500,00 грн заборгованості за договором поставки від 15 жовтня 2019 року № 1510/1.

Жодних інших клопотань та заяв по суті справи від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2019 року між Підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Альматерра" (яке вподальшому змінило своє найменування на Товариство) було укладено договір поставки № 1510/1, за умовами якого останнє передає або зобов`язується передати товар у власність покупцеві, а відповідач - приймає або зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару за видатковою накладною. Предметом договору є алкогольні напої, які є у продавця на момент укладання договору або будуть придбані (створені, набуті) продавцем у майбутньому (пункт 1.2. та 1.3. договору).

Відповідно до пункту 2.9. вищевказаного правочину Підприємство зобов`язується сплатити за товар відповідно до умов цього договору

Пунктами 7.1. та 7.2. договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року. Якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш як за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Докази припинення дії вищевказаного правочину в матеріалах справи відсутні.

Додатковою угодою до договору № 1 від 29 жовтня 2019 року сторони внесли зміни до цього правочину в частині найменування та реквізитів продавця (постачальника) за договором.

На виконання положень договору Товариство поставило відповідачу обумовлений товар на загальну суму 59 835,56 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: від 14 листопада 2020 року: № 1726 на суму 4 760,00 грн, № 1727 на суму 4 760,00 грн, № 1728 на суму 5 205,00 грн; від 26 листопада 2020 року: № 1785 на суму 791,00 грн, № 1786 на суму 465,00 грн, № 1787 на суму 880,00 грн, № 1788 на суму 445,00 грн; від 9 грудня 2020 року: № 1875 на суму 1 340,00 грн, № 1876 на суму 922,00 грн, № 1877 на суму 1380,00 грн; від 23 грудня 2020 року № 2014 на суму 3 924,00 грн; від 13 січня 2021 року: № 93 на суму 2 653,00 грн, № 94 на суму 956,00 грн; від 4 березня 2021 року: № 377 на суму 1 090,20 грн, № 381 на суму 704,04 грн, № 383 на суму 1 288,26 грн, № 384 на суму 1 203,00 грн, № 385 на суму 928,08 грн, № 387 на суму 1 127,04 грн, № 388 на суму 1 134,00 грн, № 389 на суму 1 158,12 грн; від 9 березня 2021 року: № 378 на суму 2 737,20 грн, № 386 на суму 1 120,14 грн; від 23 березня 2021 року: № 536 на суму 1 107,00 грн, № 537 на суму 1 487,16 грн, № 538 на суму 452,10 грн; від 22 квітня 2021 року: № 627 на суму 1 019,16 грн, № 628 на суму 1 317,00 грн, № 629 на суму 984,12 грн; від 25 травня 2021 року № 929 на суму 1 598,00 грн; від 16 червня 2021 року: № 1166 на суму 1 456,14 грн, № 1167 на суму 622,02 грн, № 1168 на суму 1 290,00 грн; від 6 жовтня 2021 року: № 1898 на суму 1 896,24 грн, № 1899 на суму 882,00 грн, № 1901 на суму 1 086,02 грн; від 7 жовтня 2021 року № 1900 на суму 784,08 грн; від 30 листопада 2021 року: № 2186 на суму 2 317,26 грн, № 2189 на суму 1 702,38 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних заперечень чи зауважень щодо кількості та якості поставленого товару та скріплені печатками наведених юридичних осіб. Факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на вищевказану суму також не заперечувався Підприємством у його відзиві на позовну заяву.

Як зазначало Товариство у своєму позові, 17 листопада 2023 року воно зверталося до відповідача з відповідною претензією № 11/17-23. Однак, ця претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У пунктах 4.5. та 4.6. договору сторони погодили, що оплата відповідачем за товар відбувається по мірі його реалізації, кожні 14 календарних днів за реалізований товар. Підприємство щотижня надає Товариству звіт про реалізований товар. Звіт направляється Підприємством на електронну адресу Товариства, зазначену в даному правочині.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, матеріали даної справи не місять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження реалізації відповідачем відповідного товару, а також направлення останнім передбачених пунктом 4.6. договору звітів про реалізацію продукції.

Разом із цим, пунктами 4.11. та 4.12. договору встановлено, що на вимогу Товариства, направлену на електрону адресу Підприємства, зазначену у цьому договорі (або на вимогу, направлену за допомогою поштового зв`язку на адресу покупця), останнє зобов`язане повернути нереалізований товар протягом 20-ти календарних днів з дати направлення відповідної вимоги або оплатити відповідний товар у той же строк. Покупець має право повернути нереалізований товар при умові збереження його якості та товарного вигляду.

При цьому, ані положеннями зазначеного правочину, ані чинним законодавством не визначено форму пред`явлення, передбаченої пунктом 4.11. договору вимоги, а лише визначено порядок її надсилання: як засобами електронного зв`язку, так і засобами поштового зв`язку.

У матеріалах справи наявні належні докази надсилання на адресу відповідача засобами поштового зв`язку претензії від 17 листопада 2023 року № 11/17-23 (опис вкладення у цінний лист від вказаної дати № 0314300301384, накладна та чек від вказаної дати та за тим же номером відправлення).

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність відомостей про вказане поштове відправлення на сайті оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта" в розділі "Трекінг", оскільки за приписами пункту 124 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), відправник, адресат, або уповноважена ними особа мають право звернутися з заявою до АТ "Укрпошта" для отримання необхідної інформації про реєстроване поштове відправлення протягом шести місяців з дня прийняття його до пересилання.

Враховуючи вищевказані вимоги Правил, інформація в автоматизованій системі АТ "Укрпошта" зберігається лише протягом 6-ти місяців та саме протягом цього терміну вказаний оператор поштового зв`язку здійснює перевірку та надає інформацію щодо пересилання та вручення поштових відправлень.

Оскільки спірна претензія була направлена позивачем 17 листопада 2023 року, на час звернення до суду з даним позовом (травень 2024 року) інформація про вказане відправлення в оператора поштового зв`язку відсутня.

У зв`язку з вищевикладеним суд дійшов висновку про те, що факт надсилання відповідачу відповідної претензії підтверджений належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідачем не надано належних доказів, які спростовують вказану обставину.

Враховуючи положення договору та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що на час розгляду даної справи судом строк оплати відповідачем поставленого Товариством спірного товару настав.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У своєму відзиві на позовну заяву Підприємство також посилалося на те, що після звернення Товариства з даним позовом до суду - 29 травня 2024 року, відповідачем було сплачено на користь позивача частину спірної суми основного боргу в загальному розмірі 13 500,00 грн на підставі платіжних інструкцій від 25 червня 2024 року: № 584 на суму 11 500,00 грн та № 585 на суму 2 000,00 грн.

Однак, у матеріалах даної справи наявна лише копія платіжної інструкції від 25 червня 2024 року № 585 на суму 2 000,00 грн, яка була надана відповідачем разом із його відзивом у двох примірниках. Інших доказів на підтвердження відповідачем оплати основного боргу на загальну суму 13 500,00 грн подано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.

У той же час позивачем також не було надано жодних підтверджень щодо часткового погашення відповідачем спірної заборгованості у розмірі 13 500,00 грн, у тому числі на суму 11 500,00 грн за платіжною інструкцією від 25 червня 2024 року № 584.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі в разі відсутності предмета спору.

Оскільки з наявних в матеріалах справи належних доказів вбачається, що Підприємство після звернення позивача з вказаним позовом до суду погасило суму основного боргу в розмірі 2 000,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в даній справі у частині стягнення вищезазначеної суми, у зв`язку з чим вважає за необхідне провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

У той же час, враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за вищенаведеним договором, яка становить 57 835,56 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємство на момент прийняття рішення не надало жодних документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення зазначеної суми основного боргу. За таких обставин, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 7 245,84 грн пені, нарахованої за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року на суму вартості неоплаченого товару, а також 5 983,58 грн штрафу, нарахованого на підставі пункту 4.7. договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2 та 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Умовами пунктів 4.7. та 4.8. договору сторони передбачили, що у разі затримки оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а у випадку, якщо прострочення оплати становить 14 днів, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань покупцем за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Як було встановлено судом, прострочення з виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати спірного товару розпочало свій перебіг з настанням обставини, передбаченої пунктом 4.11. договору, - сплив 20-денного строку з дати направлення Підприємству вимоги про оплату відповідного товару, тобто з 8 грудня 2023 року.

Однак, з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що остання нарахована за період, коли у боржника строк виконання його грошового зобов`язання ще не настав. Відтак, вимога Товариства про стягнення з Підприємства пені в розмірі 7 245,84 грн, нарахованої за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року, є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Оскільки позивачем було застосовано невірну базу нарахування штрафу (суму вартості непоставленого товару), судом було здійснено власний розрахунок цієї штрафної санкції. За розрахунком суду, обґрунтований розмір штрафу в розмірі 10% від суми неоплаченої вартості товару - 59 835,56 грн, становить 5 983,55 грн. У зв`язку з цим позовна вимога про стягнення з відповідача відповідної штрафної санкції підлягає задоволенню у вказаному розмірі. У задоволенні позову в частині стягнення з Підприємства 0,03 грн штрафу слід відмовити, оскільки така вимога є необґрунтованою.

Крім того, у зв`язку з порушенням Підприємством строків оплати товару Товариство просило суд стягнути з відповідача 4 336,06 грн трьох процентів річних та 21 211,76 грн інфляційних втрат, нарахованих на спірну суму основного боргу за період з 30 листопада 2021 року по 29 квітня 2024 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позивачем невірно визначений період прострочення виконання грошового зобов`язання боржника, судом було здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення з Підприємства компенсаційних виплат за належний період прострочення: з 8 грудня 2023 року по 29 квітня 2024 року.

За розрахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних становить 706,58 грн, інфляційних втрат - 1 266,70 грн. Відтак, заявлені до стягнення суми вказаних компенсаційних виплат підлягають задоволенні у вищевказаному розмірі. У задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення з відповідача 3 629,48 грн трьох процентів річних та 19 945,06 грн інфляційних втрат слід відмовити в зв`язку з їх безпідставністю.

Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на порушення позивачем приписів частини 6 статті 232 ГК України щодо обмеження нарахування заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат шестимісячним строком, оскільки проценти річних та інфляційні втрати, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються приписи статі 232 ГК України.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час її розгляду, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини 4 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі суд, зокрема, вирішує питання про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) сплачена сума судового збору повертається у разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 статті 7 Закону передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Також згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (3 028 х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 3 028,00 грн судового збору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 6 травня 2024 року № 675 на вищевказану суму.

Частиною 2 статті 7 Закону передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Разом із тим, за приписами частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення йому сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 598,78 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Провино" (03035, місто Київ, вулиця Механізаторів, будинок 2; ідентифікаційний код 40914675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурмандіз Вайн Лайн" (04080, місто Київ, вулиця Констянтинівська, будинок 72; ідентифікаційний код 42484462) 57 835 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 56 коп. основної заборгованості, 5 983 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн 55 коп. штрафу, 1 266 (одну тисячу двісті шістдесят шість) грн 70 коп. інфляційних втрат, 706 (сімсот шість) грн 58 коп. трьох процентів річних та 1 598 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто вісім) грн 78 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурмандіз Вайн Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провино" про стягнення 2000,00 грн. основного боргу закрити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12 серпня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко