Постанова

від 25.11.2024 по справі 910/6655/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. Справа№ 910/6655/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Мальченко А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024, повний текст якого складений 12.08.2024

у справі №910/6655/24 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гурмандіз Вайн Лайн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино»

про стягнення 98 612,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 59 835,56 грн. за поставлений за договором поставки № 1510/1 від 15.10.2019, але неоплачений товар, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку пені в сумі 7 245,84 грн., штрафу в сумі 5 983,58 грн., інфляційних втрат в сумі 21 211,76 грн. та 3% річних в сумі 4 336,06 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що строк виконання його зобов`язань щодо розрахунку за поставлений позивачем товар у силу приписів 4.5. спірного договору не настав, оскільки відповідний товар не був реалізований на користь третіх осіб. Крім того відповідач вказав на необґрунтованість розміру заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій та компенсаційних виплат, а також заперечував факт надсилання та отримання від позивача претензії з вимогою про сплату боргу. За розрахунком відповідача, належними до стягнення сумами штрафних санкцій та компенсаційних виплат (у разі визнання судом наявності підстав для їх стягнення) є: 1 633,31 грн. - інфляційні втрати, 897,98 грн. - три проценти річних, 8 796,81 грн. - пеня.

Також відповідач зазначив, що під час розгляду даної справи він в рахунок погашення заявленої до стягнення суми основного боргу перерахував позивачу 13 500,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/6655/24 позов задоволений частково, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 2 000,00 грн. закрито, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 57 835,56 грн. основної заборгованості, 5 983,55 грн. штрафу, 1 266,70 грн. інфляційних втрат, 706,58 грн. 3 % річних та 1 598,78 грн., у решті позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за договором поставки № 1510/1 від 15.10.2019 товару у визначеній позивачем сумі, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що строк виконання його зобов`язань щодо розрахунку за поставлений позивачем товар ще не наступив, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- у пунктах 4.5. та 4.6. спірного договору сторони погодили, що оплата відповідачем за товар відбувається по мірі його реалізації, кожні 14 календарних днів за реалізований товар, при цьому відповідач щотижня надає позивачу звіт про реалізований товар;

- матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження реалізації відповідачем відповідного товару, а також направлення останнім передбачених пунктом 4.6. спірного договору звітів про реалізацію продукції;

- разом із цим, пунктами 4.11. та 4.12. спірного договору встановлено, що на вимогу позивача, направлену на електрону адресу відповідача, зазначену у цьому договорі (або на вимогу, направлену за допомогою поштового зв`язку на адресу покупця), останнє зобов`язане повернути нереалізований товар протягом 20-ти календарних днів з дати направлення відповідної вимоги або оплатити відповідний товар у той же строк;

-у матеріалах справи наявні належні докази надсилання на адресу відповідача засобами поштового зв`язку претензії від 17.11.2023 № 11/17-23 (опис вкладення у цінний лист від вказаної дати № 0314300301384, накладна та чек від вказаної дати та за тим же номером відправлення).

При цьому суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на відсутність відомостей про вказане поштове відправлення на сайті оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» в розділі «Трекінг», зазначивши про те, що за приписами пункту 124 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, відправник, адресат, або уповноважена ними особа мають право звернутися з заявою до АТ «Укрпошта» для отримання необхідної інформації про реєстроване поштове відправлення протягом шести місяців з дня прийняття його до пересилання, проте, оскільки спірна претензія була направлена позивачем 17.11.2023, на час звернення до суду з даним позовом (травень 2024 року) інформація про вказане відправлення в оператора поштового зв`язку відсутня.

Водночас, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 2 000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору. При цьому суд першої інстанції зазначив про те, що у відзиві на позовну заяву відповідач послався на те, що після звернення позивача з даним позовом до суду - 29.05.2024, відповідачем було сплачено на користь позивача частину спірної суми основного боргу в загальному розмірі 13 500,00 грн. на підставі платіжних інструкцій від 25.06.2024: № 584 на суму 11 500,00 грн. та № 585 на суму 2 000,00 грн., проте у матеріалах справи наявна лише копія платіжної інструкції від № 585 від 25.06.2024 на суму 2 000,00 грн., яка була надана відповідачем разом із його відзивом у двох примірниках, а інших доказів на підтвердження відповідачем оплати основного боргу на загальну суму 13 500,00 грн. подано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.

З огляду на закриття провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 2 000,00 грн. суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було застосовано невірну базу нарахування штрафу (суму вартості непоставленого товару), з огляду на що судом було здійснено власний розрахунок цієї штрафної санкції. За розрахунком суду, обґрунтований розмір штрафу в розмірі 10% від суми неоплаченої вартості товару - 59 835,56 грн., становить 5 983,55 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (позивачем розраховані за період з 30.11.2021 по 29.04.2024), а також відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені (розрахована позивачем за період з 01.01.2022 по 30.06.2022), суд першої інстанції виходив з того, що прострочення з виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати спірного товару розпочало свій перебіг з настанням обставини, передбаченої пунктом 4.11. спірного договору, а саме сплив 20-денного строку з дати направлення відповідачу вимоги про оплату відповідного товару, тобто з 08.12.2023, проте з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що остання нарахована за період, коли у боржника строк виконання його грошового зобов`язання ще не настав, а відтак вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані до вказаної дати задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані посилання відповідача на порушення позивачем приписів ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження нарахування заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат шестимісячним строком, оскільки проценти річних та інфляційні втрати, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Провино» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/6655/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що висновки викладені у рішенні господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- претензію він не отримував, а копії опису, чеку та накладної не є достатніми та належними доказами надсилання претензії без приєднання оригіналів та самої претензії до матеріалів справи;

- у спірному договорі позивач не вказав адресу електронної пошти, що унеможливило виконання відповідачем обов`язку щодо направлення передбачених пунктом 4.6. спірного договору звітів про реалізацію продукції.

Крім того відповідач зазначив про те, що через технічну помилку відповідача, яку він визнає, до матеріалів справи не було долучено копію платіжної інструкції №584 від 25.06.2024, а до скарги додано копію вказаної платіжної інструкції.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2024 передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, судді Демидова А.М., Ходаківська І.П..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6655/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/6655/24.

05.09.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 05.09.2024 № 2622/0/15-24 суддю Північного апеляційного господарського суду Шевчук С.Р. звільнено у відставку.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/384/24 від 10.09.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6655/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 справу № 910/6655/24 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О..

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/6655/24 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/6655/24, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

У період з 23.10.2024 по 25.10.2024 суддя Гончаров С.Р. перебував у відрядженні, а у період з 28.10.2024 по 22.11.2024 - у відпустці.

Щодо доданої апелянтом копії платіжної інструкції № 584 від 25.06.2024 на суму 11 500,00 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої відповідачем в суді апеляційної інстанції копій платіжної інструкції № 584 від 25.06.2024 на суму 11 500,00 грн.

Станом на 25.11.2024 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

15.10. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Альматерра», яке в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гурмандіз Вайн Лайн» (позивач, постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 1510/1 (далі Договір), в п. 1.1. якого погодили, що постачальник передає або зобов`язується передати товар у власність покупцеві, а покупець - приймає або зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару за видатковою накладною. Предметом договору є алкогольні напої, які є у продавця на момент укладання договору або будуть придбані (створені, набуті) продавцем у майбутньому (п.п. 1.2. та 1.3. Договору).

Згідно з п. 2.9. Договору покупець зобов`язується сплатити за товар відповідно до умов цього договору

Пунктами 7.1. та 7.2. Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020. Якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш як за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Докази припинення дії вищевказаного правочину в матеріалах справи відсутні.

Додатковою угодою № 1 від 29.10.2019 до Договору сторони внесли зміни до цього правочину в частині найменування та реквізитів продавця (постачальника) за договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59 835,56 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: № 1726, № 1727 та від 14.11.2020, № 1728; № 1785, № 1786, № 1787 та № 1788 від 26.11.2020; № 1875, № 1876 та № 1877 від 29.12.2020; № 2014 від 23.12.2020; № 93 та № 94 від 13.01.2021; № 377, № 381, № 383, № 384, № 385, № 387, № 388, № 389 від 04.03.2021; № 378, № 386 від 09.03.2021; № 536, № 537, № 538 від 23.03.2021; № 627, № 628, № 629 від 22.04.2021; № 929 від 25.05.2021; № 1166, № 1167, № 1168 від 16.06.2021; № 1898, № 1899, № 1901від 06.10.2021; № 1900від 07.10.2021; № 2186, № 2189 від 30.11.2021. Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін без жодних заперечень чи зауважень щодо кількості та якості поставленого товару та скріплені печатками наведених юридичних осіб.

У позові позивач зазначає про те, що 17.11.2023 він направив відповідачу претензією № 11/17-23 щодо сплати спірної заборгованості, проте ця претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний боргу в сумі 59 835,56 грн., пеню в сумі 7 245,84 грн., штраф в сумі 5 983,58 грн., інфляційні втрати в сумі 21 211,76 грн. та 3% річних в сумі 4 336,06 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пунктах 4.5. та 4.6. Договору сторони погодили, що оплата відповідачем за товар відбувається по мірі його реалізації, кожні 14 календарних днів за реалізований товар. Відповідач щотижня надає позивачу звіт про реалізований товар. Звіт направляється Підприємством на електронну адресу Товариства, зазначену в даному правочині.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження реалізації відповідачем відповідного товару, а також направлення останнім передбачених пунктом 4.6. Договору звітів про реалізацію продукції.

Колегія суддів вважає обґрунтованими твердження відповідача про те, що у Договорі позивач не вказав адресу електронної пошти, проте зауважує відповідачу на тому, що він не був позбавлений можливості направляти такі звіти на поштову адресу позивача або звернутися до позивача з відповідною вимогою про отримання адреси електронної пошти позивача, проте доказів вчинення таких дій матеріли справи не містять.

Разом із цим, пунктами 4.11. та 4.12. Договору встановлено, що на вимогу позивача, направлену на електрону адресу відповідача, зазначену у цьому договорі (або на вимогу, направлену за допомогою поштового зв`язку на адресу відповідача), останнє зобов`язане повернути нереалізований товар протягом 20-ти календарних днів з дати направлення відповідної вимоги або оплатити відповідний товар у той же строк. Позивач має право повернути нереалізований товар при умові збереження його якості та товарного вигляду.

При цьому, ані положеннями Договору, ані чинним законодавством не визначено форму пред`явлення, передбаченої пунктом 4.11. Договору вимоги, а лише визначено порядок її надсилання: як засобами електронного зв`язку, так і засобами поштового зв`язку.

У матеріалах справи наявні належні докази надсилання на адресу відповідача засобами поштового зв`язку претензії від 17.11.2023 № 11/17-23 (опис вкладення у цінний лист від вказаної дати № 0314300301384, накладна та чек від вказаної дати та за тим же номером відправлення).

Колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні копія такої претензії.

Суд першої інстанції цілком вірно відхилив посилання відповідача на відсутність відомостей про вказане поштове відправлення на сайті оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» в розділі «Трекінг», оскільки:

- за приписами пункту 124 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, відправник, адресат, або уповноважена ними особа мають право звернутися з заявою до АТ «Укрпошта» для отримання необхідної інформації про реєстроване поштове відправлення протягом шести місяців з дня прийняття його до пересилання;

- отже інформація в автоматизованій системі АТ «Укрпошта» зберігається лише протягом 6-ти місяців та саме протягом цього терміну вказаний оператор поштового зв`язку здійснює перевірку та надає інформацію щодо пересилання та вручення поштових відправлень;

- оскільки спірна претензія була направлена позивачем 17.11.2023, на час звернення до суду з даним позовом (травень 2024 року) інформація про вказане відправлення в оператора поштового зв`язку відсутня.

Отже, факт надсилання відповідачу відповідної претензії підтверджений належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідачем не надано належних доказів, які спростовують вказану обставину.

Слід окремо зауважити і на тому, що Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Колегія суддів зазначає про те, що відповідачем належних та допустимих доказів того, що ним не було реалізовано поставлений позивачем товар суду надано не було. При цьому з відомостей, які містяться на сайті відповідача за посиланням https://provino.ua/ слідує, що принаймні частина з переданого позивачем відповідачу товару на даний час відповідачем не продається, що з більшою вірогідністю свідчить про те, що такий товар вже було реалізовано.

Також слід відзначити і те, що зі змісту спірних накладних слідує, що позивачем відповідачу, серед іншого постачалось і італійське сухе ігристе вино просекко, термін придатності якого, згідно з відомостями, які містяться в мережі Інтеренет становить близько одного року, а відтак, враховуючи що такий товар був поставлений у 2020 - 2021 роках на даний час він мав бути або реалізований або повернутий.

Також, колегія суддів відзначає, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії відповідача, який уклав Договір, отримав товар без зауважень та мав обов`язки звітувати про реалізацію товару та оплатити такий товар після його реалізації, проте вказаних обов`язків не дотримався, а, допустивши порушення умов Договору, намагається уникнути виконання своїх обов`язків, стверджуючи про обставини, довести які він не може та які спростовуються іншим доказами, є недобросовісними та спрямовані не на захист порушених прав відповідача, а на створення підстав для невиконання грошових зобов`язань з оплати отриманого без зауважень товару.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно дійшов висновку про те, що на час розгляду даної справи судом строк оплати відповідачем поставленого Товариством спірного товару настав.

Отже, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованість відповідача за поставлений товар становила 59 835,56 грн.

Водночас, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції цілком вірно закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 2 000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору, зауваживши на тому, що у відзиві на позовну заяву відповідач послався на те, що після звернення позивача з даним позовом до суду - 29.05.2024, відповідачем було сплачено на користь позивача частину спірної суми основного боргу в загальному розмірі 13 500,00 грн. на підставі платіжних інструкцій від 25.06.2024: № 584 на суму 11 500,00 грн. та № 585 на суму 2 000,00 грн., проте у матеріалах справи наявна лише копія платіжної інструкції від № 585 від 25.06.2024 на суму 2 000,00 грн., яка була надана відповідачем разом із його відзивом у двох примірниках, проте інших доказів на підтвердження відповідачем оплати основного боргу на загальну суму 13 500,00 грн. подано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже, з наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар становила 57 835,56 грн., а тому є вірним висновок місцевого господарського суду, зроблений на підставі наявних у справі доказів, про обґрунтованість і доведеність вказаних позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення вказаних вимог законне та обґрунтоване враховуючи наявні у матеріалах справи докази.

Однак, як слідує з наданої відповідачем до суду апеляційної інстанції копії платіжної інструкції №584 від 25.06.2024 на суму 11 500,00 грн., станом на дату винесення рішення відповідач частково погасив суму основного боргу і на вказану суму.

При цьому, у апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що через технічну помилку відповідача, яку він визнає, до матеріалів справи не було долучено копію вказаної платіжної інструкції.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 11 500,00 грн. заявлена до стягнення сума основного боргу є погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11 500,00 грн..

При цьому колегія судді вважає за необхідне зауважити і на тому, що і позивач, отримавши від відповідача кошти в рахунок погашення заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу, був зобов`язаний надати суду вказані докази, так як за змістом положень ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, проте вказаних обов`язків позивачем при розгляді цієї справи дотримано не було.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 7 245,84 грн. (розрахована позивачем за період з 01.01.2022 по 30.06.2022), штрафу в сумі 5 983,58 грн., інфляційних втрат в сумі 21 211,76 грн. та 3% річних в сумі 4 336,06 грн., (позивачем розраховані за період з 30.11.2021 по 29.04.2024) слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Умовами пунктів 4.7. та 4.8. Договору сторони передбачили, що у разі затримки оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а у випадку, якщо прострочення оплати становить 14 днів, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань покупцем за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право як на стягнення вартості вказаного товару, так і на стягнення, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем було застосовано невірну базу нарахування штрафу (суму вартості непоставленого товару), з огляду на що суд першої інстанції цілком вірно здійснив власний розрахунок цієї штрафної санкції та частково задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 5 983,55 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, прострочення з виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати спірного товару розпочало свій перебіг з настанням обставини, передбаченої пунктом 4.11. Договору, - сплив 20-денного строку з дати направлення відповідачу вимоги про оплату відповідного товару, тобто з 08.12.2023, а відтак позивач не має право на нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат до вказаної дати.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в сумах 706,58 грн. та 1 266,70 грн. відповідно та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Рішення суду першої інстанції в цих частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі №910/6655/24 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 11 500,00 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі №910/6655/24 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, виходячи з суми позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, та витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Провино» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі №910/6655/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі №910/6655/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 11 500,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі №910/6655/24 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріли справи №910/6655/24 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

А.О. Мальченко