Рішення

від 08.08.2024 по справі 935/818/21

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/818/21

Провадження № 2/935/661/24

РІШЕННЯ

Іменем України

08 серпня 2024 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - Янчук В.В.,

зі секретарем - Кумечко С.М.,

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 (в режимі ВКЗ),

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та трьох відсотків річних за договором позики від 01 вересня 2020 року,-

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача та заперечень відповідача

Позивач ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу та трьох відсотків річних за договором позики від 01 вересня 2020 року, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог ( а.с.147-150, Т.1) просив суд:

- стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу, що становить 249 908,71 грн, з яких 226 725, 31 грн, - сума позики, 23 183,40 грн 3% річних, а також судові витрати та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 , позику у розмірі 6200 доларів США, що підтверджується написаною та підписаною власноручно ОСОБА_3 розпискою. Згідно розписки, відповідач зобов`язався повернути позивачу суму коштів у еквіваленті 6200,00 доларів США до 31.12.2020. Вказані грошові кошти у встановлений строк до 31.12.2020 та станом на дату звернення до суду не були повернуті відповідачем позивачу, внаслідок чого було прострочено виконання грошового зобов`язання. Позивачем проводились заходи досудового врегулювання даного спору. ОСОБА_1 неодноразово самостійно звертався до відповідача з проханням повернення коштів, проте не отримував належної і доброчесної реакції зі сторони Відповідача. Відповідачу була надіслана письмова вимога від 16.02.2021 про повернення боргу в повному обсязі та підтвердженням сторони позивача про готовність розглянути пропозиції відповідача стосовно вирішення цього питання шляхом досягнення домовленостей про повернения коштів. Відповідачем було проігноровано вимоги позивача щодо повернення боргу.

У зв`язку з простроченням відповідачем строку виконання зобов`язання, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом про стягнення боргу, а також у відповідності до ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач не виконав грошове забезпечення і не повернуто суму боргу за договором просить стягнути 3% річних починаючи з 01.01.2021 року до 08.05.2023 року у розмірі 23 183,40 грн.

До суду, відповідачем ОСОБА_3 подано відзив, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що відповідно до розписки від 01 вересня 2020 року, зміст якої чітко визначає, що будь які грошові кошти позивач йому не передавав саме як позику, а мали місце інші правовідносини. Між стронами мало місце спільна діяльність в галузі каменообробки, яке включало в себе організацію роботи по обробці та реалізації певної продукції, а не позики. В розписці чітко зазначено, що мало місце спільна діяльність і придбання певного майна для роботи. Спільно було придбано станок за 6200 тисяч доларів США і після припинення роботи майно залишається в користуванні та володінні відповідача, та він має повернути частину коштів позивачу. Тобто, станок придбано спільно і відносно частка позивача становить половину вартості майна. Спільна діяльність велась у приміщенні відповідача та використовувалось його обладнання, яке потребувало підтримання в нормальному робочому стані, витрат на технічне обслуговування тощо. Після завершення спільної діяльності позивач мав відшкодувати ОСОБА_3 частину коштів за утримання майна, ремонтні роботи щодо обладнання, витрат за звільнення території від буту та інше, що в цілому складало близько 3000 доларів США, які позивач зобов`язувався відшкодувати. Саме за таких обставин відповідач погодився написати дану розписку за умов повернення йому вищевказаних витрат. На даний час позивач кошти не повернув і відмовляється їх повертати, тому відповідно відповідач не зобов`язаний йому повертати всю суму коштів за придбане майно, а лише половину. Окрім того, вимоги позивача про стягнення коштів, які визначені ст.625 ЦК України, а саме, сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми не підлягають до задоволення, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Є безпідставними та необґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

Позивачем ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі, зазначив, що свідченням передачі грошових коштів є письмова розписка від 01.09.2020. Розписка є борговим документом, який підтверджує зобов`язання відповідача перед позивачем повернути грошові кошти у строк та сумі, що погоджено сторонами. На момент складання розписки та початку боргового зобов`язання спільна діяльність була припинена, а грошове зобов`язання відповідачем не виконано.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 27.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 29.10.21 призначено справу до розгляду, в порядку спрощеного позовного повадження з викликом сторін.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 15.01.2024 р. провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.2 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19.03.2024 р. ухвалу Коростишівського районного суду від 15.01.2024 р. скасовано, та цивільну справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заяви, клопотання сторін:

В судовому засіданні, 24.07.2024, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі з мотивів та доводів, що викладені у позові та просив їх задовольнити. Вказав, що з відповідачем працювали разом та займалися спільною діяльністю пов`язаною з обробкою каменю. Для збільшення обсягу виробництва вирішили придбати станок під виплату готових виробів. Вартість станка була близько 11 500 доларів США, його монтування та стаціонарне встановлення коштувало близько 1 200 доларів США. Відповідач домовився з продавцем станка про те, що у рахунок частини його вартості будуть постачати готову продукцію (вироби з граніту), іншу частину мали віддати коштами.

Оскільки у строки виплат не вкладались, позивач дав відповідачу грошові кошти в сумі 6200 доларів США, що він розрахувавсь за станок. Позивач займався встановленням станка на території ПП «Ві-СТАР» та здійснював там обробку каменю, господарську діяльність вели на території цього підприємства. У подальшому у нього з відповідачем виникли непорозуміння та після припинення спільної діяльності станок залишився на території підприємства відповідача. Відповідач вказав, що 6200 доларів США боргу, він йому віддасть до нового року, однак до цього часу не повернув йому жодних коштів.

Представник позивача адвокат Соболівський А.М., в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив задовольнити з наведених у ньому підстав та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Відповідач не повернув суму коштів, яку вказано у договорі позики від 01.09.2020 року, а тому з відповідача слід стягнути вказані кошти, а також 3 відсотки річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідач ОСОБА_3 , 24.07.2024, в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що розписку він писав у себе в кабінеті, її зміст диктував позивач. Пояснює, що близько 2 років вони займалися спільною з позивачем діяльністю з виготовлення гранітних виробів. Спочатку, за усною домовленістю, позивач ОСОБА_1 , орендував у нього приміщення (цех). У подальшому вони почали отримувати доходи від їх спільної діяльності. В той період часу вони купували різне майно, а також придбали цей станок на якому працював позивач та виготовляв продукцію від продажу та виготовлення якої він також отримував дохід. Вказав, що вартість придбаного станка вони повернули готовими виробами з граніту, кількість та об`єм не пам`ятає. Кошти, які написані у розписці не стосуються конкретно станка, а відносяться до їх спільної діяльності в цілому, в той час вони ремонтували майно, що використовували у підприємницькій діяльності. Вказав, що написана сума коштів у розписці не відповідає дійсності, оскільки після припинення спільної діяльності він виявив, що частина обладнання яким користувався позивач потребує ремонту, тому сума боргу є меншою.

Представник відповідача адвокат Рибаков О.В. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, зазначив, що між сторонами існували інші правовідносини, договору позики не було. Сторони вели спільну діяльність по обробці та реалізацію виробів з природного каменю. З метою розширення діяльності вирішили придбати станок, який було придбано не за кошти, а за бартером, за рахунок обміну товаром. Відповідач зобов`язався повернути частину коштів за верстат, що придбаний в процесі спільної діяльності.

Вислухавши сторони, дослідивши надані докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено наступні обставини, норми права, які застосовані.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншої особою.

Стаття 16 ЦК Українипередбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідност. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимогЦивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1ст. 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другоюстатті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першоїстатті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такі правові висновки про застосування статей1046,1047 ЦК Українивикладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання , має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Судом встановлено, що 01 вересня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір у формі розписки, відповідно до якої ОСОБА_3 вказав, що ведучи спільну діяльність з ОСОБА_1 було придбано окантовочний станок фикерт ° 800/400, вартістю 6200 доларів США. По фінансовим розбіжностям діяльність припинили, станок залишається у ОСОБА_3 , а суму 6200 доларів США визнає і зобов`язується повернути ОСОБА_1 до 31.12.2020 р. Розписка складена у присутності ОСОБА_1 та узгоджені сума та дата вказані в розписці ( а.с. 54 т.1).

Розписка ОСОБА_3 від 01.09.2020 не містить необхідних умов договору позики, зокрема не містить дату отримання коштів та не містить умов отримання позичальником в борг грошей.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Основного Закону України.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групіоднотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що між сторонами склались правовідносини, щодо поділу майна придбаного в процесі спільної діяльності та не пов`язані з позиковими зобов`язаннями, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

За встановлених обставин, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки є недоведеним суду належними та допустимии доказами, відповідно до вимог ст.ст.76-81 ЦПК України.

Виходячи звищевикладеного,суд вважаєнеобхідним відмовитиі взадоволенні вимогпозивача вчастині стягнення трьох відсотків річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, які є похідними від вимог про стягнення боргу за договором позики.

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати та витрати на правову допомогу слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6,15,16,1046,1047 ЦК України,ст ст.12,13,76-81,259,263-265, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та трьох відсотків річних за договором позики від 01 вересня 2020 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення суду складено: 13 серпня 2024 р.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В.В.Янчук.