Постанова

від 12.08.2024 по справі 553/3591/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/3591/21 Номер провадження 22-ц/814/2517/24Головуючий у 1-й інстанції Путря О.Г. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 17:22:41 год до не зазначено, дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Незалежна профспілка залізничників Полтавщини.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив:

визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» про відсторонення позивача від роботи;

стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі;

допустити рішення до негайного виконання в частині допуску до роботи та стягнення зарплати за один місяць.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що з 2008 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, на даний час працює на посаді електрогазозварника.

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» №143/ос від 10.12.2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до усунення причин відсторонення.

Оскаржуваний наказ про відсторонення без збереження заробітної плати вважає незаконним і таким, що грубо порушує його права, зокрема право на працю.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Вагонне Депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» №143/ос від 10 грудня 2021.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 09.12.2021 по 28.02.2022 у сумі 28 085,01 грн.

Рішення суду у частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу позову до суду, у сумі 1816 грн.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказувало, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Позивач, попередньо будучи ознайомленим із наслідками невиконання вимоги щодо вакцинації проти COVID-19 чи ненадання довідки щодо протипоказання до такої вакцинації, не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Відтак, оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим, а обов`язковість такого щеплення прямо передбачена наказом МОЗ №2362 від 27.10.2021, яким із Дорожньої карти виключено абзац про його добровільність.

Рішення суду суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах № 130/3548/21 та № 191/4364/21 в частині відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОУГО-19 та висновкам Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм права, викладених у постановах від 28.02.2024 у справі № 130/76/22, від 24.01.2024 у справі № 592/809/22, від 10.01.2024 у справі № 203/917/22, від 22.11.2023 у справі № 537/1718/22, від 15.08.2023 у справі № 203/216/22, від 12.04.2023^ справі № 621/4155/21, від 12.04.2023 у справі № 130/3554/21, від 12.04.2023 у справі № 206/26/22, від 12.04.2023 у справі № 130/3505/21, від 29.03.2023 у справі № 206/462/22, від 29.03.2023 у справі № 130/3509/21, від 22.03.2023 у справі № 130/3531/21, від 22.03.2023 у справі № 474/5/22.

Основною вимогою Позивача було скасування наказу від 10.12.2021 №143/ОС про відсторонення Позивача від роботи, відповідно вимога щодо стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час незаконного відсторонення є похідною.В своючергу,середній заробітокза часвимушеного прогулує компенсаційноювиплатою працівнику,при цьомуне єзаробітною платоюпрацівника тане входитьдо їїскладу, відповідно стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць, яке передбачене оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, не підлягає негайному виконанню.

Крім цього, на період відсторонення робоче місце за працівником ОСОБА_1 було збережено, а також виданий наказ від 01.03.2022 № 31/ОС, яким позивача з 01.03.2022 допущено до роботи на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Звертається увага, що Полтавським районним судом Полтавської області помилково не враховано, що:

позивач не був позбавлений вибору: звільнитись за власним бажанням чи залишитись на роботі, прийнявши умови, пов`язані з вимушеними заходами профілактики від захворювання під час епідемії, до яких вдався відповідач;

трудовий договір з ОСОБА_1 не був припинений, за позивачем на період відсторонення було збережено робоче місце, нарахування заробітної плати відновилося одразу після усунення причин, що зумовили його відсторонення від роботи, та після його допуску до роботи (виконання робіт);

відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, АТ «Українська залізниця» одночасно виходила як з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, зі змінами, так і оцінки загрози, яку потенційно Позивач міг нести на роботі як невакцинований працівник. Обставинами, які враховувались роботодавцем, зокрема були: кількість соціальних контактів даного працівника на робочому місці (прямих/непрямих), форма організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим, умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження СОVID-19 та інші..

Наголошується,що вмотивувальній частинірішення судпершої інстанціїзазначає,що внаказі від08.12.2021№ 126/ОСроботодавцем незазначено щодонеможливості застосуваннядо позивачаіншої формироботи аніжбезпосередньої такількості контактівмашиніста залізнично-будівельних машин,проте уцій справіоскаржувався наказвід 10.12.2021№ 143/ОСщодо відстороненняелектрогазозварника ОСОБА_1 ,а незазначеного машиніста.Судом такожне пояснено,на підставіяких нормативно-правових актівВагонне депоПолтава повиннобуло робитив наказівідповідне посилання,та чимпередбачено обов`язковістьвнесення внаказ провідсторонення відповіднихпідстав.Дана обставинасвідчить проформальний підхідПолтавського районногосуду Полтавської області до розгляду даної справи та неналежним дослідженням зібраних у справі доказів.

Висновки суду про характер роботи позивача у частині його щоденних соціальних контактів суперечать поясненням, які надані у справу відповідачем, згідно яких ОСОБА_1 мав службову необхідність у контактуванні з 45-50 працівниками, відповідно мав підвищений ризик інфікуватися коронавірусом СОVID-19 та/або сприяти його подальшому поширенню серед інших працівників АТ «Укрзалізниця».

Суд проігнорував те, що позивач не надав жодних доказів на встановлення обставин, які б підтверджували відсутність соціальних контактів з іншими працівниками АТ «Укрзалізниця».

У відзиві ОСОБА_1 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наголошується, що позивач тривалий час виконує свою роботу протягом багатьох років одноосібно без залучення інших осіб у виробничому процесі6 його робоче місце обладнане згідно правил ТБ, тобто огороджене з трьох сторін і має витяжку, стороннім особам заборонено знаходитися поблизу його робочого місця.

Твердження відповідача про регулярні навчання не відповідають дійсності.

У відзиві наведена оцінка фактичних обставин справи, що були предметом дослідження в інших цивільних справах, розглянутих Верховним Судом, на які зроблене посилання в апеляційній скарзі.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді електрогазозварника 5 розряду автозчіпного відділення Регіональної філії «Південна залізниця» виробничий підрозділ «Вагонне депо Полтава» Акціонерного товариства «Українська залізниця» із 06.05.2008 по 04.08.2023 (т.1 а.с.7-10 ).

02 грудня 2021 року ОСОБА_1 отримав лист-ознайомлення про необхідність надання безпосередньому керівнику документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки встановленої форми про абсолютні протипоказання до проведення щеплень на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказу Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від01.11.2021року №2393«Про затвердженнязмін доПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням» з додатком; постанови КабінетуМіністрів Українивід 04.03.2015року №83«Про затвердженняпереліку об`єктівдержавної власності,що маютьстратегічне значеннядля економікиі безпекидержави» з додатком (у частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»), проте від підпису у ньому він відмовився, про що складено відповідний акт (т.1 а.с.12, 96).

Позивач у своїй заяві від 10 грудня 2021 року, поданій на ім`я начальника Вагонного депо Полтава, зазначив про те, що щеплення від COVID-19 не є обов`язковим, він від нього тимчасово утримується до моменту закінчення клінічних випробувань вакцини та прохав забезпечення йому безкоштовне проходження ПЛР тестування кожні 72 години або перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити час простою (т.1 а.с.13).

Згідно з актом від 10.12.2021 складеним дефектоскопістом ОСОБА_2 , бригадиром ОСОБА_3 , токарем ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не надав до АТ «Укрзалізниця» документ на підтвердження вакцинації проти COVID -19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я, чим ухиляється від вакцинації. Позивача проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID -19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46КЗпП та ч.2 ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»від 06.04.2000№1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року до усунення причин, які зумовили таке відсторонення. Також повідомлено, що він буде допущений до роботи за умови пред`явлення документа, який підтверджує вакцинацію проти COVID -19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID - 19 виданого закладом охорони здоров`я (т.1 а.с.93).

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне Депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 143/ос від 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року, до моменту усунення причин відсторонення, без збереження заробітної плати. В цей же день ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом і останній зазначив про свою незгоду з ним (т.1 а.с.11).

Згідно наказу № 31/ОС від 01.03.2022 року, виданого начальником виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Ткаченком С., ОСОБА_1 - електрогазозварника 5 розряду Автозчіпне відділення; Підсобно-заготівельна дільниця 1 групи, з 01.03.2022 року допущено до роботи до завершення воєнного стану в Україні на підставі наказу від 25.02.2022 №380 Міністерства охорони здоров`я України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», особиста заява ОСОБА_1 від 01.03.2023 (т.1 а.с.58).

Згідно робочої інструкції, затвердженої начальником Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_5 01.03.2021 електрогазозварник 5-го розряду автозчіпного відділення підсобно-заготівельної дільниці має наступні завдання та обов`язки: 1) раціонально й ефективно організовує працю на робочому місці; 2) виконує відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і вкінці робочого дня (зміни); 3) виконує ручне дугове зварювання та напівавтоматичне направлення технологічних конструкцій, що працюють під динамічними та вібраційними навантаженнями (автозчепних пристроїв (з поглинальними апаратами) вантажних вагонів); 4) виконує кисневе різання та підігрівання деталей з різних марок сталей за розміткою вручну з обробленням кромок під зварювання; 5) зварює конструкції деталей вантажних вагонів в усіх просторових положеннях зварного шва; 6) зварює і направляє тріщини та раковини тонкостінних литих деталях автозчепних пристроях вантажних вагонів із важкодоступними для зварювання місцями; 7) виконує термооброблення газовим пальником зварених стиків після зварювання; 8) читає креслення зварних просторових металоконструкцій; 9) додержується норм технологічного процесу ремонту автозчепних пристроїв; 10) виконує технічне обслуговування зварювального устаткування; 11) застосовує способи й прийоми попередження відмов технологічних систем і виникнення браку, тобто контролює якість виконання зварювальних та наплавлювальних робіт, виконує усунення виявлених дефектів; 12) За завданням майстра підсобно-заготівельної дільниці виконує роботи з виконання зварювально-наплавлювальних робіт в зварювальному, вязковому та дверному відділеннях; 13) Використовує вразі необхідності засоби попередження і усунення непередбачених виробничих негативних явищ (пожежі, аварії тощо); 14) Дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки згідно з інструкціями (т.1, а.с.170-174).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 є працівником Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та обіймає посаду електрогазозварника, то він відносився до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак фактично позивач мав справу з конструкціями та механізмами, здійснюючи роботи по їх наплавленню та зварюванню, технічному обслуговуванню зварювального устаткування, таким чином, з огляду на особливості умов праці позивача (електрогазозварника), застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками тощо.

Зі змісту наказу №143/ОС від 10.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » не вбачається, що роботодавцем застосований індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення позивача від роботи. Окрім того, не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло особистих контактів з іншими людьми, які передбачаються займанням посади електрогазозварника. Також у наказі не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи, а також того, що обіймаючи посаду електрогазозварника, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

Відповідно, позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 ..

Суд вважав, що надані представником відповідача обґрунтування щодо правомірності винесення наказу про відсторонення вже після винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14.12.2022 № 130/3548/21, не спростовують того факту, що індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи не застосовувався.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно ч.4 та 5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням наведених норм процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 (справа № 130/3548/21) викладені такі правові висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.

«10.8. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.»

«11.12. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмови абоухилення відобов`язковихпрофілактичних щепленьу порядку,встановленому законом,ці працівникивідсторонюються відвиконання зазначенихвидів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).»

«11.24. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

…

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;»

«11.34. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».»

«11.35. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.»

«12.4. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.»

«12.5. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.»

«13.14. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.»

«14.4. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.»

«14.9. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.»

«14.13. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повиннівраховувати,щосуспільні інтересипревалюють надособистими,однак лишетоді,коли втручанняу відповідніправа особимає об`єктивніпідстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).»

У межах розгляду цієї справи встановлено, що позивач працював на посаді електрогазозварника.

Суд першої інстанції, проаналізувавши надані докази щодо характеру роботи позивача, дійшов обґрунтованого висновку, що умови роботи позивача не є такими, що створюють підвищені ризики поширення інфекції, оскільки його обов`язки здебільшого пов`язані з конструкціями та механізмами, здійсненням роботи по їх наплавленню та зварюванню, технічному обслуговуванню зварювального устаткування.

У підтвердження своїх доводів щодо кількості соціальних контактів позивача під час роботи відповідач посилається на довідку (т.1 а.с.179-181), яка ґрунтується виключно на положеннях локальних нормативних актів, якими регулюється робота електрогазозварника без моніторингу реальної роботи і попередньої оцінки ризиків і можливості у межах повноважень роботодавця внесення змін (коригування) режиму роботи позивачка. Отже, за своїм змістом наведена довідка не є доказом у розумінні ст.76 ЦПК України.

Відповідач не подав суду належні і допустимі докази про об`єктивну неможливість оптимізації порядку проведення виробничих нарад майстром вагонного депо, відвідування побутового корпусу, проведення навчань та перевірки знань задля забезпечення мінімізації контактів між працівниками, створення умов для забезпечення безпечної соціальної дистанції у робочому процесі позивача. Тобто, відповідач не застосував індивідуального підходупри вирішенніпитання провідсторонення позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на численні постанови Верховного Суду апеляційний суд не аналізує з огляду на те, що як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 (справа № 130/3548/21), у межах спірних правовідносин кожен випадок відсторонення є особливим і потребує оцінки конкретних обставин.

Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції у частині допущення до негайного виконання стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць не є обгрунтованими з таких підстав.

У постанові ВП ВС 08 лютого 2022 року (справа № 755/12623/19) викладені такі висновки щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

«На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України,якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробіткуза час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.»

Оскільки у межах розгляду цієї справи вирішений спір про незаконність відсторонення позивача від роботи, у зв`язку з чим він з вини роботодавця був незаконнопозбавлений можливостівиконувати своютрудову функціюз незалежнихвід ньогопричин,то середнійзаробіток зачас такоговимушеного прогулує заробітноюплатою,тому судпершої інстанціїухвалив рішеннявідповідно доприписів п.2ч.1ст.430ЦПК України.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.

Доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2024 року.

ГоловуючийсуддяО.А.Лобов

СуддіА.І.Дорош

В.М.Триголов