Ухвала

від 09.09.2024 по справі 553/3591/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 553/3591/21

провадження № 61-12266ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 12 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення за період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 28 085, 01 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Вагонне Депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 10 грудня 2021 року №143/ос.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 28 085, 01 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

02 вересня 2024 року представники АТ «Укрзалізниця» - адвокати

Прядка В. О. та Пономаренко М. А. засобами поштового зв`язку направили до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну

мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру - про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи,

а також вимога майнового характеру - стягнення середнього заробітку

за час відсторонення в розмірі 28 085, 01 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3 028,00 грн.

Ціна позову за вимоги майнового характеру становить 28 085, 01 грн

не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн*250=757 000,00 грн).

Щодо справи в частині вимог немайнового характеру - про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, то вона не є справою, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Зазначена справа є незначної складності (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України) та з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що його справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Зазначені посилання заявника є необґрунтованими та формальними, оскільки він не обґрунтував у чому саме полягає значний суспільний інтерес у цій справі.

Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору стосується питання загальнодержавного значення, а саме визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга заявника не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України, є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки заявник оскаржив судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська