Рішення

від 13.08.2024 по справі 226/1452/24

ДИМИТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 226/1452/24

Провадження №2/226/411/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2024 Димитровський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Салькової В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Мирнограді Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача

Позивач через представника звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Макіїввугілля» та в обґрунтування вимог зазначив, що з 03.12.2012 він працював у відокремленому підрозділі шахті «Чайкіно», код 37841529, без статусу юридичної особи Відповідача Державного підприємства «Макіїввугілля» гірником очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. 14.02.2013 був переведений на цьому ж підприємстві на посаду гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті на ділянці «Вентиляції і техніки безпеки». 19.08.2014 звільнився на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. 19.08.2014 отримав трудову книжку з записом про звільнення та копію наказу про звільнення, але всупереч вимогам ст.116 КЗпП України не отримав від відповідача виплати всіх сум, які йому належали при звільненні, також не отримав і довідки про нараховану, але не виплачену заборгованість. Абзацом 5 п.9.13. Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 передбачене, що за наявності на Підприємстві заборгованості з заробітної плати при укладанні колективних договорів повинні бути внесені конкретні зобов`язання роботодавця щодо обсягів і термінів погашення заборгованості з заробітної плати, здійсненню контролю за їх виконанням, а також зобов`язання з надання щомісячно працівникам витягів із розрахункових відомостей (особистих рахунків) з заробітної плати з даними про дату утворення заборгованості та її розміри, а в місяці, коли здійснюється її погашення (повне або часткове), також сум погашеної заборгованості і компенсації, яка нарахована за затримку виплати заробітної плати. 28.10.2014, не дочекавшись виплати належних грошей і будь якої інформації щодо часу виплати, позивач через довірену особу (свою матір ОСОБА_3 за довіреністю) письмово звернувся до відповідача із вимогою провести розрахунок по всім належним виплатам після звільнення. 06.11.2014 ним отримано листа №105-15/1993 з підтвердженням, що відповідач має заборгованість перед ним за 10 фактично відпрацьованих виходів у розмірі 3179,02 грн і не виплаченою компенсацією за невикористану відпустку у розмірі 2795,53 грн. Загальна сума боргу на час звільнення становить 5974,55 грн, також відповідач повідомив про відсутність можливості провести розрахунок з ним за відсутності матеріальної можливості.

29.05.2024 на адвокатський запит щодо можливості досудового врегулювання спору відповідач не відреагував, відповіді не надав, що стало причиною звернення з цим позовом. За розрахунком позивача інфляційне збільшення боргу становить 15552,09 грн; сума боргу з інфляцією 21526,09 грн. За розрахунком позивача середньоденна заробітна плата: за 10 фактично відпрацьованих виходів у серпні 2014 зарплата становить 3179,02 грн, тобто середньоденний заробіток становить 317,90 грн. На час звернення з позовом відсутні відомості про кількість робочих виходів позивача у місяць, розмір нарахованої заробітної плати за попередні два місяці роботи до місяця звільнення, тому розрахунок проведено у відповідності до вимог Абзацу третього пункту 2 Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Крім того, вважає, що вказані дії з боку відповідача є порушенням його законних прав на працю, які завдали моральних страждань. Моральна шкода, завдана в результаті непроведення розрахунку та невиплати належних сум, полягає в тому, що відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй родині на життя. Дії відповідача призвели до моральних переживань, втрати душевного спокою, він постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, що може негативно відобразитися на його здоров`ї. Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Страждання і розмір понесеної нематеріальної шкоди підтверджується наданими документами про наявність впродовж тривалого часу заборгованості по заробітній платі, також наданими документами підтверджується, що в позивача є дружина, неповнолітні діти та непрацездатні батьки, які знаходяться на його утриманні, і для врегулювання життя не тільки свого, а і життя своєї родини він повинен був докладати додаткових зусиль, що також спричинило моральні (нематеріальні) страждання. Від доходів позивача залежать члени його родини і близькі родичи, утримувати яких він повинен, і до порушення його прав він разом зі своїми рідними розраховував на ці кошти. У відшкодування моральної шкоди позивач вважає задовільним стягнути на свою користь з відповідача 143724 грн (сума прожиткового мінімуму на 2014 рік для працездатної особи 1218 грн, помножена на кількість місяців затримки 118).

Загалом просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі та іншим обов`язковим виплатам з врахуванням суми інфляційних збільшень у розмірі 21526,09 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі на час постановлення рішення судом, який на час звернення з цим позовом складає 41962,80 грн; у відшкодування моральної шкоди 143724,00 грн; понесені судові витрати в розмірі 15000 грн. за надання правничої допомоги.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

Позивачем у позовній заяві заявлене клопотання про витребування у відповідача копії діючого колективного договору на підприємстві, відомостей про нараховану, утриману і виплачену заробітну плати та інші нарахування за період з серпня 2014 року по дату звернення з позовом з розшифруванням кодів нарахувань і утримань із заробітної плати, довідки про нараховану заробітну плату (розрахункові листи за червень та липень 2014) з розшифруванням кодів нарахованих сум, за попередні два місяці роботи на підприємстві до місяця звільнення.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, будьяких заяв та клопотань суду не подане.

Клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 17.06.2024 позовна заява залишена без руху для сплати позивачем судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та про відшкодування моральної шкоди або надання суду доказів на підтвердження звільнення від сплати судового збору. Вказані недоліки усунені ОСОБА_1 27.06.2024.

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 02.07.2024 вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами. Також даною ухвалою було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу право подати до суду заперечення на відповідь протягом днів, що залишились з моменту отримання відповіді на відзив до початку розгляду справи по суті; витребувані у відповідача зазначені позивачем докази.

Ухвала суду про витребування доказів відповідачем не виконана, вхідна кореспонденція йому не вручається.

Відповідно до ч.8 ст.178та ч.5 ст.279ЦПК України справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 03.12.2012 наказом №1668к ОСОБА_1 прийнятий на відокремлений підрозділ шахту «Чайкіно», код 37841529, без статусу юридичної особи Державного підприємства «Макіїввугілля» гірником очисного забою 5 розряд підземним з повним робочим днем у шахті.

14.02.2013 ОСОБА_1 був переведений на цьому ж підприємстві на посаду гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті на ділянці «Вентиляції і техніки безпеки».

19.08.2014позивача звільненена підставіст.38КЗпП Україниза власнимбажанням наказом№1293к.

При звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, і за відомостями ВП «Шахта «Чайкіно» ДП «Макіїввугілля», викладеними в листі №105-15/1993 від 06.11.2014 ОСОБА_1 було нараховано заробітна плата за 10 фактично відпрацьованих виходів в сумі 3179,02 грн та компенсація за невикористану відпустку 2795,53 грн, загальна сума нарахувань за серпень 2014 року складає 5974,55 грн, кошти на її виплату у підприємства відсутні.

Доказів того, що вказана заборгованість з того часу була виплачена ОСОБА_1 , відповідачем не надано.

Так само відповідач не виконав ухвалу суду про витребування доказів не надав суду копії діючого колективного договору на підприємстві, відомостей про нараховану, утриману і виплачену заробітну плати та інші нарахування за період з серпня 2014 року по дату звернення з позовом з розшифруванням кодів нарахувань і утримань із заробітної плати, довідки про нараховану заробітну плату (розрахункові листи за червень та липень 2014) з розшифруванням кодів нарахованих сум, за попередні два місяці роботи на підприємстві до місяця звільнення. Ухвала суду не була вручена відповідачеві через відсутність адресата за вказаною офіційною адресою.

За розрахунками позивача, виходячи з нарахованої за 10 фактично відпрацьованих виходів заробітної плати в сумі 3179,02 грн, його середньоденний заробіток становить 317,90 грн. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців складає 41962,80 грн (середня кількість робочих днів у місяці 22, помножені на 317,90 грн).

Контррозрахунку обчислених позивачем сум до стягнення відповідачем суду не надано.

V. Оцінка суду

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси осіб, які звернулися до суду, у спосіб, визначений законами.

Конституція України у статті 43 гарантує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21ЗаконуУкраїни«Про оплатупраці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За положеннями статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За приписами ч.1 ст.115КЗпПУкраїни заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Оскільки заборгованість із заробітної плати дотепер не погашена відповідачем, з нього на користь позивача має бути стягнуто 3179,02 грн заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2795,53 грн.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в редакції на час виникнення заборгованості в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку.В редакції Закону№2352-IXвід 01.07.2022 право вимоги середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежене строком не більш як за шість місяців.

Позивачем заявленіпозовні вимогипро стягненнясереднього заробіткуза затримкурозрахунку призвільненні подень ухваленнясудом рішенняу справі,при чомуним незаначений початокперіоду стягненнясереднього заробітку.Враховуючи відомості,наявні усправі,днем пред`явленнявимоги пророзрахунок слідвважати 28.10.2014як деньподачі листапредставником позивача ОСОБА_3 відповідачеві,на якийвідповідач посилаєтьсяу відповідівід 06.11.2014.За загальнимрозрахунком сумасереднього заробіткуза часзатримки розрахункумає обчислюватисяз 28.10.2014та по13.08.2024дорівнювати 778537,10грн,виходячи ізрозрахунку: 317,90 грн х 2449 робочих дні за вказаний період. При цьому суд бере до використання розмір середньоденного заробітку, зазначений саме позивачем, оскільки відповідач не надав витребуваних судом відомостей та не спростував розрахунку позивача.

Проте, відповідно до змін, внесених в ст.117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, які набули чинності 19.07.2022, період, за який працівникові має нараховуватися середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежено шістьма місяцями. Закон №2352-IX відповідно до ст.58 Конституції України не має зворотної дії в часі та не поширюється на правовідносини, які існували до набуття цим Законом чинності, тобто до 19.07.2022.

Тому, враховуючи що період з 28.10.2014 до 13.08.2024 становить значно більше шести місяців, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме за цей період.

Разом із тим, заявлений позивачем розмір грошової суми до стягнення не узгоджується із висновками та критеріями, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18). Так, цей розмір має відповідати конкретним обставинами справи; розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірному розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника тощо.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновків, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків… Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України... Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, щоправо суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.

У даній справі суд враховує, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати задовольняються судом повністю на суму 5974,55 грн.

Звісно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Оскільки заявлені вимоги за своїм розміром більше ніж у сто разів перевищують розмір заборгованості із заробітної плати, суд вважає, що вони ніяким чином навіть прогнозовано не можуть відповідати розміру майнових втрат, вірогідно зазнаних позивачем. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційного збільшення суми заборгованості суд зазначає таке.

Згідно зі ст.34Закону України«Про оплатупраці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1Закону України«Про компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати» встановлене, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У відповідності до вимог ст.ст.2,3,4вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За розрахунком позивача компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати складає 15552,09 грн, і суд приймає цей розрахунок як такий, що не заперечений відповідачем. Отже, з підприємства на користь ОСОБА_1 має стягнута вказана грошова сума.

Розглядаючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що стаття 237-1 Кодексу законів про працю України встановлює, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що невиконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених чинним трудовим законодавством, з виплати заробітної плати позивачеві призвели до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих та сімейних зв`язків, нервової напруги та переживань, вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру заподіяної позивачеві моральної шкоди суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховує характер та обсяг душевних страждань, важкість вимушених змін в житті позивача, характер його додаткових зусиль для організації життя, тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі, яка, на переконання суду, має становити 20000 грн.

Таким чином, оскільки відповідач допустив порушення чинного законодавства, обмеживши законне право позивача на своєчасне одержання винагороди за працю, і це обмеження триває 10 років, порушене право підлягає захисту в судовому порядку, і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати в сумі 3179,02 грн, компенсація за невикористану відпустку в розмірі 2795,53 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 50000 грн за період з 28.10.2014 по 13.08.2024, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 15552,09 грн та грошові кошти у відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

За приписами ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн за вимогу про стягнення заробітної плат, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору при пред`явленні позову за цю вимогу.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди в сумі 2119,00 грн, оскільки ним сплачено збір під час усунення недоліків позовної заяви і ці вимоги достатньою мірою задоволені судом.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

29.05.2024 між позивачем та адвокатом Смалем О.П. укладено Договір доручення про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого клієнт доручив, а виконавець зобов`язався надати йому послуги адвоката щодо стягнення боргу із аробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а клієнт сплатити ці послуги. Додатком №1 до Договору є кошторис від 29.05.2024 на фіксовану суму гонорару адвоката в 15000 грн, перелік послуг включає консультації, витребування документів, підбір та аналіз доказів та законодавства, складання позову та інших документів тощо.

Сплата грошових клієнтом адвокатові в угодженій сторонами сумі 15000 грн підтверджена квитанцією до прибуткового касового ордеру №22 від 29.05.2024.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI).

Так, відповідно до ст.1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За ч.4ст.137ЦПК України розмірвитрат наоплату послугадвоката маєбути співмірниміз: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із статтею 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В силу положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З наданих доказів встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимим доказами, тому, на думку суду, є доведеним.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, а також з огляду на відсутність клопотання відповідача про зменшення суми відшкодування цих витрат суд дійшов переконання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в заявленому розмірі 15000 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,5,10-13,141,259,263,265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), представник позивача адвокат Смаль Олег Павлович (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Маршала Москаленка, 144а) до Державного підприємства «Макіїввугілля» (02088, м. Київ, вул. Промислова, 10, код за ЄДРПОУ 32442295) про стягнення заборгованості з заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 3179,02 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2795,53 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 50000 грн за період з 28.10.2014 по 13.08.2024, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 15552,09грн,грошові коштиу відшкодуванняморальної шкодив розмірі20000грн тау відшкодуваннясудових витратвитрати направничу допомогув сумі15000грн тасплачений судовийзбір врозмірі 2119,00грн,а всього108645(стовісім тисячшістсот сорокп`ять)грн 64коп.

Стягнути з Державного підприємства«Макіїввугілля» в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 13.08.2024.

Суддя: В.С. Салькова