Постанова

від 08.08.2024 по справі 914/3376/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2024 р. Справа №914/3376/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): МАТУЩАКА О.І.,

суддів: ПЛОТНІЦЬКОГО Б.Д.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я. П.

за участю представників від

позивача - Петрова Л.Ю. (адвокатка)

відповідача -- Проць Т.В. (адвоката);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візарт-текстиль" (вх.ЗАГС №01-05/1271/24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2024 (повне рішення - 04.03.2024, суддя Запотічняк О.Д.)

у справі №914/3376/23

за позовом Приватного підприємства "Ігнарт", м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою

відповідальністю "Візарт-текстиль", м. Львів

про стягнення 221 351,32 грн

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулося ПП «Ігнарт» з позовом до ТОВ «Візарт-текстиль» про стягнення 221 351,32 грн, з яких: 137 886,00 орендної плати за період з 01.01.2022 по 19.04.2023; 25 037,32 грн неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення з 20.04.2023 (день, наступний за днем набрання рішенням суду законної сили) по 02.06.2023 (дата повернення об`єкта оренди внаслідок виконавчих дій); 5 628,00 грн - заборгованість за прибирання території відповідно до п. 4 договору та 52 800,00 грн заборгованості за послуги опалення нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не ви виконав взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, а також повернення орендованого майна позивачу на підставі рішенням суду про розірвання договору оренди та виселення ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238, загальною площею 70 кв. м.

Зазначене зумовило звернення ПП «Ігнарт» з позовом про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за договором та комунальних платежів в загальному розмірі 221 351,32 грн.

Рішенням від 27.02.2024 (з урахуванням ухвали від 04.03.2024 про виправлення описки) суд позов задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «Візарт-текстиль» на користь ПП «Ігнарт» 168 551,32 грн та 2 528,25 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вказане рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що відповідач не сплатив орендну плату за період з 01.01.2022 по 19.04.2023 в сумі 137 886,00 грн, що встановлено і рішенням у справі № 914/3395/22, а тому така підлягає стягненню. Також суд задовольнив позовні вимоги про стягнення 5 628,00 грн за прибирання території за період з січня 2022 по 19.04.2023, оскільки оплата за вказані послуги обґрунтовано нарахована на підставі положень договору. Крім цього, у зв`язку несвоєчасним звільненням та поверненням об`єкту оренди, обґрунтованим є нарахування та стягнення із відповідача неустойки в порядку ст.785 ЦК України в розмірі 25 038,32 грн за період з 20.04.2023 по 02.06.2023.

У зв?язку із неможливістю встановлення достовірної вартості наданих послуг з опалення за відсутності конкретно визначеної їх вартості та спожитого обсягу, суд відмовив у стягненні вартості послуг з опалення у розмірі 52 800, 00 грн.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

ТОВ «Візарт-текстиль» подало апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якому просить його скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та не встановлення усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті. Обґрунтовує свої доводи такими обставинами:

- у зв`язку із виникненням конфліктних ситуацій із орендодавцем, директор відповідача 18.01.2022 повідомила орендодавця про намір розірвати договір оренди нежитлових приміщень шляхом передачі письмової заяви працівнику позивача;

- в цей же день - 18.01.2022, орендар звільнив орендовані приміщення і протягом наступних двох днів ним було завершено ремонт в орендованих приміщеннях;

- після 20.01.2022 орендар жодного дня не використовував приміщення, які були предметом договору оренди, адже підприємство переїхало в приміщення за іншою адресою;

- в матеріалах справи відсутні докази використання орендарем спірних приміщень після 20.01.2022, а тому орендна плата за вказаний період нараховуватися не може;

- судом порушено норми процесуального права, оскільки про розгляд цієї справи відповідач належним чином повідомлений не був.

На підтвердження своїх доводів долучає до апеляційної скарги такі докази: копію заяви про розірвання угоди; копію наказу №13/01 від 13.01.2022 про зміну фактичного місця здійснення діяльності відповідача; копію повідомлення працівника про зміну місця роботи; копію заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Окрім цього, в судовому засіданні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник скаржника покликалася на те, що обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі №914/3395/22, не є преюдиційними при розгляді цієї справи.

Також в поданій апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання, в якому просить зобов`язати позивача надати відповіді на його письмове опитування. У задоволенні вказаного клопотання відмовлено судом апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 08.08.2024.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. Покликається на відсутність доказів огляду та прийняття орендованих приміщень працівницею ПП «Ігнарт». Відповідно до вимог Цивільного кодексу України повернення орендованих приміщень підтверджується підписаним актом приймання-передачі. Враховуючи відсутність вказаного акту в матеріалах справи, орендовані приміщення належним чином повернуті не були. Вказані обставини підтверджуються рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 про розірвання договору оренди та виселення відповідача з орендованих приміщень, яке набрало законної сили та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення під час розгляду цієї справи.

Вважає за неможливе брати до уваги долучені відповідачем заяви свідків в якості належних та допустимих доказів.

Апелянтом 19.06.2024 в системі «Електронний суд» сформовано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просить долучити копію відповіді Відділу поліції №2 ЛРУП ГУНП у Львівській області від 06.05.2024. Однак вказаний доказ не може бути взятий до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки він не існував станом на момент розгляду справи судом першої інстанції. Більше того, в порушення вимог ч. 9 ст. 80 ГПК України, апелянт не надав доказів надання копії вказаного вище доказу позивачу у справі.

08.08.2024 скаржником подано до суду за допомогою системи «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.

Сформовані апелянтом додаткові пояснення на апеляційну скаргу подані поза межами встановленого судом строку на їх подання.

Згідно ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відтак зазначені вище додаткові пояснення підлягають залишенню судом без розгляду.

Інших додаткових заяв чи клопотань представниками сторін не подано.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 (у складі колегії суддів: головуючого судді Матущака О.І., суддів Кравчук Н.М. та Скрипчук О.С.) відкладено розгляд справи №914/3376/23 на 08.08.2024.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Кравчук Н.М. з 08.08.2024 по 16.08.2024, розпорядженням в.о. керівника апарату суду №123 від 07.08.2024 призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів у справі №914/3376/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 у склад колегії суддів для розгляду справи №914/3376/23 внесено зміни: замість судді Кравчук Н.М. введено суддю Плотніцького Б.Д.

08.08.2024 в судове засідання з?явилися представники позивача та відповідача, які навели доводи та заперечення по суті спору та щодо доводів апеляційної скарги; відводу колегії суддів не заявили.

Фактичні обставини справи.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.11.2020 між ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль» укладено договір №8 оренди нежитлових приміщень, відповідно до п. 1 якого орендодавець здає, а орендар приймає в орендне користування не житлові приміщення загальною площею 70 м2, яке належить орендодавцю на правах приватної власності.

Відповідно до п. 2 договір набуває чинності з моменту його підписання і укладається на строк до 31.10.2021.

Пунктом 3 договору встановлено, що розрахунки за орендну плату проводяться по договірній ціні, що складає 8 820,00 грн. в місяць з ПДВ, плата буде нараховуватися моменту підписання акту прийому - передачі приміщення.

Згідно з п. 19 договору угода може бути розірваною по вимозі однієї з сторін, але не раніше як за один місяць після письмового попередження.

31.10.2021 сторонами укладено додаткову угоду №1, якою викладено п. 2 договору оренди нежитлового приміщення №8 від 01.11.2020 у такій редакції: «Договір набуває чинності з моменту його підписання і укладається на строк до 31.10.2022. Якщо жодна з сторін в місячний термін до закінчення договору не заявить про намір розірвати, договір, строк дії договору автоматично поновлюється на наступний рік (загальна тривалість дії договору не повинна перевищувати термін у три роки)».

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору, ПП «Ігнарт» звернулось до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №8 від 01.11.2020 та виселення ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. 238 загальною площею 70 кв. м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі №914/3395/22 розірвано договір оренди нежитлових приміщень №8 від 01.11.2020, укладений між ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль»; виселено ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238, загальною площею 70 кв. м.

Попри рішення суду, ТОВ «Візарт-текстиль» повернуто об`єкт оренди лише 02.06.2023, що вбачається з долученої позивачем постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.06.2023.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ПП «Ігнарт» до суду із цим позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 221 351,32 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідно зазначити, що важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06.12.2005).

Відповідно до ч. 5 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно із ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

При цьому, ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною 11 ст. 242 ГПК України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, у разі відсутності в особи електронного кабінету в системі «Електронний суд», суд зобов`язаний здійснити повідомлення такої особи шляхом направлення процесуальних документів на зареєстроване місцезнаходження особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Разом з цим, відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвала суду від 04.12.2023 про відкриття провадження у справі та призначення судового засідання на 16.01.2024, згідно списку розсилки поштової кореспонденції, була надіслана судом першої інстанції на адресу місця реєстрації відповідача, а саме: 79012, м. Львів, вул. Скрипника, 17/1.

Місцевий господарський суд на підтвердження належного повідомлення відповідача у справі долучив до матеріалів справи інформацію із офіційного сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення №0600067272630. На вказаному документі зверху вручну здійснено надпис про те, що відстеження поштового відправлення стосується направлення ухвали від 04.12.2023 на адресу ТОВ «Візарт-текстиль».

Суд апеляційної інстанції вважає, що із вказаного документу, за відсутності повідомлення про вручення або списку відправки згрупованих повідомлень, неможливо достовірно встановити, що поштове відправлення за №0600067272630 дійсно було відправлено на адресу відповідача.

Крім цього, із долученого документу вбачається невідповідність інформації про дату відправлення ухвали інформації, яка вказана у списку розсилки поштової кореспонденції. Так, у списку розсилки датою відправки поштового відправлення вказано 07.12.2023, в той час, як згідно інформації про відстеження поштового відправлення - таке відправлено 08.12.2023.

Відтак зазначений доказ на підтвердження належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі і дату судового засідання не є належним та допустимим доказом.

Таким чином, належні докази про відправлення ухвали суду від 04.12.2023 відповідачу - повідомлення про вручення поштового відправлення або рекомендований лист з повідомленням про вручення, який повернувся на адресу суду із відміткою про причини невручення - в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи також відсутні належні докази про надіслання ухвали суду від 16.01.2024 про відкладення розгляду справи та від 06.02.2024 про призначення справи до розгляду.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів апелянта та не дотримання судом норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, що призвело до порушення права відповідача на доступ до суду.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази можуть бути взяті до уваги судом на стадії апеляційного розгляду, адже відповідач був позбавлений об`єктивної можливості подати такі до суду першої інстанції.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, надалі - ЦК України).

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з оренди нежитлових приміщень на підставі укладеного договору №8 від 01.11.2020.

Відповідно до ст. 759, ч. 1 ст. 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не сплачував орендну плату з січня 2022 року, що встановлено і рішенням у справі № 914/3395/22. Відтак позивач нарахував відповідачу за період з 01.01.2022 по 19.04.2023 (дату набрання рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3395/22 законної сили) орендні платежі в сумі 137 886,00 грн.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі №914/3395/22 розірвано договір оренди нежитлових приміщень №8 від 01.11.2020, укладений між ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль»; постановлено виселити ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 238, загальною площею 70 кв. м..

Матеріалами справи підтверджується відкриття Сихівським відділом ДВС у м. Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 01.05.2023 виконавчого провадження по примусовому виконанні вказаного вище рішення.

Згідно постанови державного виконавця від 21.06.2023 про закінчення виконавчого провадження, вбачається що 02.06.2023 ТОВ «Візарт-текстиль» виселено із орендованого приміщення за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 238.

Таким чином, судом встановлено такі обставини: не повернення своєчасно орендованих приміщень за актом приймання-передачі; розірвання договору оренди лише 19.04.2023 та факт виселення відповідача з орендованих приміщень саме 02.06.2023.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Воно також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (правовий висновок, зазначений у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 по справі №910/6356/19).

Вказане вище рішення суду набрало законної сили, є преюдиційним, відтак обставини, що ним встановлені, не підлягають окремому доказуванню у цій справі.

З огляду на вказане, доводи апелянта щодо невикористання орендованого приміщення, яке належить позивачу, протягом спірного періоду 2022-2023 року є такими, що спростовуються матеріалами справи.

При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє докази апелянта на підтвердження зазначених вище обставин (копії: заяви про розірвання угоди; наказу; копію повідомлення; копію заяв свідків), оскільки обставини, на підтвердження яких надано такі докази, не входять в предмет доказування в межах розгляду цієї справи з огляду на преюдиційність рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі №914/3395/22.

Більше того, покликання апелянта на невикористання вказаних приміщень протягом періоду з 01.01.2022 по 19.04.2023, намір відповідача розірвати спірний договір у січні 2022 року є спробую відповідача піддати сумніву (оскаржити) рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі №914/3395/22 в межах апеляційного перегляду цієї справи, що є порушенням принципу «правової визначеності» та є неприпустимим.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження сплати відповідачем зазначеної суми орендної плати чи заперечення щодо суми таких нарахувань.

Здійснивши перерахунок розміру орендної плати згідно з заявленим позивачем періодом, з урахуванням ставки орендної плати - 8 820,00 грн за місяць (передбаченої п. 3 договору) суд дійшов висновку щодо правильності розрахунку суми заборгованості та наявності обґрунтованих підстав для її стягнення із відповідача.

Як було зазначено вище, укладений між сторонами договір оренди нежитлових приміщень № 8 від 01.11.2020 був розірваний на підставі рішення суду від 20.03.2023 у справі №914/3395/22, яке набрало законної сили 19.04.2023.

Згідно з ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З огляду на вказане, після 19.04.2023 відповідач користувався об`єктом оренди без правової підстави.

Згідно зі ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Так, у п. 11 договору орендар зобов`язався утримувати приміщення, обладнання, інвентар в належному стані, проводити необхідний поточний ремонт за власний рахунок і після закінчення терміну договору, передати приміщення, обладнання, інвентар в належному стані по акту.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.06.2023 рішення суду від 20.03.2023 у справі № 914/3395/22 в частині зобов`язання ТОВ «Візарт текстиль» звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 70 кв. м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238, виконано примусово, об`єкт оренди повернуто позивачу лише 02.06.2023.

Зазначені обставини є підставою для нарахування неустойки в порядку ст. 785 ЦК України.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відтак, аналізуючи докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач після припинення договору оренди у встановлені договором строки об`єкт оренди не повернув, доказів вжиття ним заходів щодо підписання акту приймання-передачі орендованих приміщень не надавав, позивач правомірно нараховував відповідачу неустойку в порядку ст. 785 ЦК України, в розмірі 25 037,32 грн за період з 20.04.2023 (день, наступний за днем набрання рішенням суду законної сили) по 02.06.2023 (дата повернення об`єкта оренди внаслідок вчинення виконавчих дій).

Позивачем також було заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за комунальні та інші послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 договору оренди, крім орендної плати орендар платить щомісячно компенсацію згідно з існуючих тарифів: за електроенергію, опалювання, водопостачання та водовідведення, вивезення сміття оплата проводиться згідно з встановлених рахунків за існуючими тарифами, а також за прибирання прилеглої території оплата проводиться орендодавцю в розмірі 360 грн на місяць з ПДВ.

За період з січня 2022 року по 19 квітня 2023 року за прибирання території позивач нарахував відповідачу 5 628,00 грн.

Враховуючи п. 4 договору, здійснивши перевірку нарахування суми заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що така здійснена правильно та підлягає стягнення з відповідача повністю у розмірі 5 628,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості за послуги опалення орендованого приміщення в розмірі 52 800,00 грн за січень - березень, листопад - грудень 2022 року та січень - березень 2023 року, колегія суддів зазначає таке.

Позивач нарахував заборгованість за надані послуги з опалення приміщення з розрахунку 6 600,00 грн в місяць, зважаючи на те, що за грудень 2021 року (останній оплачений відповідачем платіж за опалення) становив 6 600 грн. Відтак за 8 вказаних вище місяців сума заборгованості, на думку позивача, становить 52 800,00 грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 4 договору оренди приміщення, орендар платить щомісячно компенсацію згідно існуючих тарифів, зокрема за опалювання; оплата проводиться згідно встановлених рахунків. Однак, в матеріалах справи відсутні рахунки на сплату послуг згідно існуючих тарифів, позивачем не вказано який обсяг, вартість, розмір, порядок і умови нарахування за надання послуг з опалення орендованого приміщення.

У зв`язку з наведеним, встановити достовірну вартість наданих послуг з опалення за відсутності конкретно визначеної їх вартості та спожитого обсягу не вбачається за можливе.

Належних доказів надання ТОВ «Візарт текстиль» послуг з опалення, відповідно до умов договору № 8 від 01.11.2020, матеріали справи не містять та суду не надано. Акти приймання-передачі послуг відсутні. Більш того, доказів надання позивачем послуг з опалення на суму 52 800,00 грн. відповідачу, матеріали справи також не містять. Позивач протягом всього періоду нараховує за тепло щомісячно 6 600 грн., однак сума за послуги з опалення є змінною, оскільки залежить від температурного режиму.

Дослідивши зміст долучених до матеріалів справи доказів, як доказів надання послуг з опалення, колегія суддів зазначає, що такі не є належними та допустимими доказами, на підставі яких можливо встановити розмір понесених витрат за послуги з опалення приміщення у розмірі 52 800,00 грн для їх відшкодування за рахунок орендаря. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, в тому числі, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо дотримання обов`язку належного повідомлення відповідача про розгляд справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду із прийняття нового рішення у справі.

Всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги частковому задоволенню в розмірі 168 551, 32 грн, з яких 137 886,00 грн орендна плата, 25 037,32 грн - неустойка, 5 628,00 грн - заборгованість за прибирання території. У задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовляє за їх безпідставністю та недоведеністю.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи пропорційність задоволення позовних вимог, то сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2 528, 25 грн покладається на відповідача, а в іншій частині - залишається за позивачем.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог у тому ж розмірі, що й судом першої інстанції, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візарт-текстиль» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2024 у справі №914/3376/23 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Візарт-текстиль" (79012, м. Львів, вул. Скрипника, 17/1, код ЄДРПОУ 43687384) на користь Приватного підприємства "Ігнарт" (79035, м. Львів, вул. Зелена, 238, код ЄДРПОУ 20806060) 168 551,32 грн основного боргу та 2 528,25 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено 14.08.2024.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

Судді Б.Д. ПЛОТНІЦЬКИЙ

О.С. СКРИПЧУК