Рішення

від 17.07.2024 по справі 490/9093/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/9093/20

н\п 2/490/2207/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Твердохліб К.В.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВД-Транс» до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договорів позики, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2020 року від ТОВ «ВД-Транс» до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява до ОСОБА_1 , в якій позивач просить: встановити нікчемність договорів позики від 10.07.2018 року та 01.08.2018 року та додаткових угод до них від 08.08.2018 року, укладених між ТОВ «ВД-Транс» та ОСОБА_1 . В обгрунтування позову позивач вказує, що рішенням засновника ТОВ «ВД-Транс» від 28.09.2010 року № 1 та наказом № 29-К відповідача ОСОБА_1 переведено на посаду директора цього товариства. Позивач вказує, що відповідач, знаходячись в умовах конфлікту інтересів, вчинив дії в особистих інтересах, а саме 09.07.2018 року та 01.08.2018 року він як директор товариства видав ОСОБА_2 довіреності, яким уповноважив її укласти від імені позивача з ним як з фізичною особою, договори безвідсоткової позики на суми відповідно 130 000 грн. та 100 000 грн. В свою чергу ОСОБА_2 , використовуючи надані їй вищевказаними довіреностями повноваження 10.07.2018 року та 01.08.2018 року уклала від імені позивача договори позики вищезазначених сум з відповідачем, як з фізичною особою строком відповідно до 11.07.2019 року та 03.08.2020 року. Крім того, 07.08.2018 року відповідач, як директор позивача видав ОСОБА_2 довіреності, якими уповноважив її укласти від імені позивача з ним, як з фізичною особою додаткові угоди до вищевказаних договорів позики, якими продовжити строк повернення коштів відповідно до 11.07.2024 року та 08.08.2024 року. ОСОБА_2 ж 08.08.2018 року уклала від імені позивача додаткові угоди з відповідачем, як з фізичною особою, якими продовжила строк повернення отриманих ним від позивача коштів до вищевказаних дат. Позивач вважає дані дії відповідача не законними, а тому просить встановити нікчемність вищевказаних правочинів.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04.02.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.06.2021 року закрито підготовче провадження у справі.

У період з грудня 2020 року по 05.06.2022 року справа перебувала в провадженні іншого складу суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2022 року визначено головуючого у справі суддю Шолох Л.М.

Ухвалою суду від 20.07.2022 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Від представника позивача надійшла заява в якій він просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням власника ТОВ «ВД-Транс» ОСОБА_3 № 1 від 28 вересня 2010 року переведено ОСОБА_1 з посади юриста на посаду директора ТОВ «ВД-Транс» з правом підпису фінансових документів.

09 липня 2018 року директором ТОВ «ВД-ТРАНС» ОСОБА_1 видано довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважив останню укласти від мені Товариства договір позики (безвідсоткової) на суму 130 000 грн. із ОСОБА_1

01 серпня 2018 року ТОВ «ВД-ТРАНС» ОСОБА_1 видано довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважив останню укласти від мені Товариства договір позики (безвідсоткової) на суму 100 000 грн. із ОСОБА_1 ..

Згідно договору позики (безвідсоткової) від 10 липня 2018 року ТОВ «ВД-Транс» (далі - Позикодавець) в особі ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності від 09 липня 2018 року зобов`язалось передати ОСОБА_1 (далі - позичальник) безпроцентну позику на суму 130 000 грн., а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений строк до 11 липня 2018 року.

Згідно договору позики (безвідсоткової) від 1 серпня 2018 року ТОВ «ВД-Транс» (далі - Позикодавець) в особі ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності від 01 серпня 2018 року зобов`язалось передати ОСОБА_1 (далі - позичальник) безпроцентну позику на суму 100 000 грн., а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений строк до 03 серпня 2018 року.

Згідно платіжних доручень № 7429 від 10.07.2018 року та № 7463 від 01.08.2018 року ТОВ «ВД-Транс» перерахувало ОСОБА_1 кошти в розмірі 130 000 грн. та 100 000 грн. відповідно.

07 серпня 2018 року директором ТОВ «ВД-ТРАНС» ОСОБА_1 видано довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважив останню укласти від мені Товариства додаткову угоду про внесення змін до Договору позики (безвідсоткової) від 10 липня 2018 року, укладеного з ОСОБА_1 та внести зміни відносно строку виконання основного зобов`язання та повернення бору, зазначивши строк: до «11 липня 2024 року».

07 серпня 2018 року директором ТОВ «ВД-ТРАНС» ОСОБА_1 видано довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважив останню укласти від мені Товариства додаткову угоду про внесення змін до Договору позики (безвідсоткової) від 01 серпня 2018 року, укладеного з ОСОБА_1 та внести зміни відносно строку виконання основного зобов`язання та повернення бору, зазначивши строк: до «08 серпня 2024 року».

Згідно додаткової угоди про внесення змін до Договору позики (безвідсоткової) від 10 липня 2018 року (далі - Договір) укладено 08 серпня 2018 року між ТОВ «ВД-Транс» та « ОСОБА_1 внесено зміни до пункту 2.2. Договору та викладено його в наступній редакції: «Повернення зазначеної в даному договору суми позики може відбуватись за бажанням позичальника по частинам (в розстрочку), але не пізніше ніж до « 11 липня 2024 року . Зазначена сума безвідсоткової позики може бути повернута позичальником достроково».

Згідно додаткової угоди про внесення змін до Договору позики (безвідсоткової) від 01 серпня 2018 року (далі - Договір) укладено 08 серпня 2018 року між ТОВ «ВД-Транс» та « ОСОБА_1 внесено зміни до пункту 2.2. Договору та викладено його в наступній редакції: «Повернення зазначеної в даному договору суми позики може відбуватись за бажанням позичальника по частинам (в розстрочку), але не пізніше ніж до « 08 серпня 2024 року . Зазначена сума безвідсоткової позики може бути повернута позичальником достроково».

Судом досліджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю «ВД-Транс» затверджений зборами учасників Товариства протоколом № 11 від 10.01.2006 року (далі - Статут).

Згідно п. 40 Статуту у Товаристві створюється виконавчий орган - дирекція, яку очолює директор. Директор самостійно вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком віднесених п. 36 цього статуту до компетенції зборів учасників. Збори учасників Товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм до компетенції директора. Директор підзвітний зборам учасників і організує виконання їх рішень. Директор не може прийняти рішення обов`язкові для учасників товариства.

Згідно п. 36 Статуту до компетенції зборів учасників належить в т.ч. надання довіреності на участі в управління підприємств, корпоративними правами, яким Товариство володіє.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так позивач у своїй позовній заяви посилається на норми ст. 228 ЦК України згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК ( 435-15 ): 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ( 254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК ( 435-15 ) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наданих позивачем доказів судом не вбачається, що договори позики від 10.07.2018 року та 01.08.2018 року та додаткові угоди до них від 08.08.2018 року, укладені між ТОВ «ВД-Транс» та ОСОБА_1 є такими, що порушують публічний порядок. А тому підстав для встановлення нікчемності вказаних правочинів на підставі ст. 228 ЦК України немає.

Між тим, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 42 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідачем як представником (директором) ТОВ «ВД-Транс» було укладено договори позики з цим же товариством у власних інтересах.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі N 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі N 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі N 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі N 757/50762/18-ц.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. На це вказав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 01 лютого 2023 року по справі № 569/19674/19.

У постанові від 04.06.2019 у справі N 916/3156/17 (провадження N 12-304гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також у пункті 70 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Між тим, позивачем заявлено вимогу про встановлення нікчемності правочину з підстав ст. 228 ЦК України. Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому суд зазначає, що від позовних вимог про стягнення отриманих відповідачем коштів на підставі оскаржуваних договорів позики, позивач відмовився та відмова прийнята судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Сума судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп.

Керуючись статтями 3- 5, 11-13, 76-82, 83, 89, 141, 264-265, 268, 273, 352, ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВД-Транс» до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договорів позики від 10 липня 2018 року, 01 серпня 2018 року та додаткових угод до них від 08 серпня 2018 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М.Шолох