Рішення

від 29.07.2024 по справі 740/101/24

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/101/24

Провадження № 2/740/454/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2024 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського (далі ХНУМ ім. І.П. Котляревського, університет) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

установив:

У грудні 2023 року позивач засобами поштового зв`язку подав до суду позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у вигляді середнього заробітку, виплаченого за період з 03.04.2022 по 18.07.2022, у розмірі 16411,74 грн та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.02.2022 наказом ХНУМ ім. І.П. Котляревського № 48-«К» ОСОБА_1 прийнято на посаду концертмейстера кафедри сценічної мови за сумісництвом на 0,5 робочого дня по строковому трудовому договору з 17.02.2022 по 30.06.2022. 16.03.2022 університет на підставі наданого відповідачем повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 7 «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу», у зв`язку з чим відповідача увільнено від роботи з 18.03.2022. Пунктом 2 цього наказу передбачено виплату відповідачу заробітної плати по 17.03.2022 включно та забезпечення подальшого нарахування заробітної плати до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби відповідача.

Крім того, відповідач працював за основним місцем роботи у Харківській державній академії культури, куди 23.12.2022 звернувся позивач для отримання інформація про підтвердження проходження ОСОБА_1 військової служби в Збройних Силах України, та 26.12.2022 отримав відповідь, зокрема, що на підставі повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було увільнено від роботи із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку, однак у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ректора академії із заявою про допуск до роботи без надання будь яких документів на підтвердження звільнення його в запас.

У листі від 06.02.2023 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що ОСОБА_1 до лав Збройних Сил України станом на 06.02.2023 не призивався, прибув для постановки на військовий облік 15.03.2022, як внутрішньо-переміщена особа, 16.03.2023 отримав бойову повістку, додатком до якої є повідомлення про призов громадян, однак військова частина не відібрала ОСОБА_1 на призов до списків частини, а тому 02.04.2022 було скасовано мобілізацію ОСОБА_1 з внесенням відповідного запису до його тимчасового посвідчення.

20.03.2023 ХНУМ ім. І. П. Котляревського видано наказ № 73-К, яким внесено зміни до наказу №7 «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу» та викладено п. 1 цього наказу в такій редакції: «Увільнити ОСОБА_1 , концертмейстера кафедри сценічної мови, який працює на 0,5 робочого дня за сумісництвом, від роботи з 18 березня 2022 року по 02 квітня 2022 року у зв`язку з призивом на військову службу до Збройних Сил України на час проходження військової служби зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби».

22.03.2023 відповідача звільнено із займаної посади наказом від 21 березня 2023року № 74-К у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та відсутністю інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. За останнім відомим місцем проживання відповідачу направлено наказ про звільнення, а також розрахунковий лист, в якому позивач просив погасити заборгованість по заробітній платі у розмірі 16411,74 грн за період з 03.04.2022 по 18.07.2022, яка була виплачена відповідачу.

За твердженням позивача, кошти у вигляді середнього заробітку у розмірі 16411,74 грн виплачені ОСОБА_1 у зв`язку з його призовом на військову службу, за період з 03.04.2022 по 18.07.2022, підлягають стягненню з відповідача, оскільки є такими, які отримані без достатньої правової підстави.

Свої вимоги позивач обґрунтував, посилаючись на ст. 1212, 1215 ЦК України, а також на наявність недобросовісної поведінки відповідача, яка полягала, зокрема, в отриманні ним грошових коштів у вигляді середнього заробітку за період з 03.04.2022 по 18.08.2022 без наявності відповідної підстави, а також факту скасування мобілізації відповідача 02.04.2022 з внесенням відповідних записів до його тимчасового посвідчення, а також в залишенні без відповіді та не реагуванні на листи з вимогою погасити заборгованість.

Позивачем неодноразово вживалися заходи для позасудового вирішення спору, однак відповідач не реагував на листи та заборгованість не погасив, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з указаним позовом.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2024року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07 березня 2024 року 10-00 год., яке відкладено на 29 липня 2024 року 15-00 год.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на існування сумнівів у законності вимоги ОСОБА_2 про стягнення з нього безпідставно набутих коштів у вигляді середнього заробітку у розмірі 16411,74 грн, оскільки на думку відповідача, він був увільнений від роботи з 16.03.2022 по 20.09.2022 у зв`язку з призовом на військову службу до Збройних Сил України на час проходження військової служби із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до закінчення особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби. Зазначив, що отримав повістку 16.03.2022, про наявність запису про скасування мобілізації 02.04.2022 йому невідомо, жодних підтверджуючих документів він не отримував. При цьому йому продовжували приходити повістки про виклик для проходження ВЛК, зокрема, на 1-3 квітня 2022 року, 2-4 травня 2022 року, 05, 06, 11, 12, 19 липня 2022 року, 20вересня 2022 року. Зауважив, що наразі не перебуває у трудових відносинах з ХНУМ ім.І.П.Котляревського, отримує мінімальну заробітну плату, якої вистачає на оплату комунальних послуг, придбання продуктів першої необхідності та утримання непрацездатної матері.

У відповіді на відзив представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що документами, які підтверджують призов військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, є не лише військовий квиток, а може буди і довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини. Відповідач у відзиві не заперечує, що саме ним 16.03.2022 отримано повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке не викликало жодного сумніву та стало підставою для видачі наказу № 7 «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу». Відповідач не спростовує жодними доказами факту його призову до Збройних Сил України, а також проходження військово-лікарської комісії. У зв`язку із скасуванням мобілізації відповідача 02.04.2022 він є таким, який отримав середній заробіток у розмірі 16411,74 грн без достатньої правової підстави. Наведені відповідачем у відзиві обставини щодо його матеріального становища не свідчать про наявність підстав для невідшкодування безпідставно набутого середнього заробітку.

У додаткових письмових поясненнях представник позивача ОСОБА_3 зазначила, що після скасування 02.04.2022 мобілізації відповідач не здійснив жодних дій, направлених на повідомлення роботодавця про його непризов на військову службу.

До суду надійшло клопотання представника позивача про підтримання позовних вимог в повному обсязі та проведення розгляду справи в його відсутність.

У матеріалах справи міститься клопотання відповідача про розгляду справи в його відсутність, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що наказом в. о. ректора ХНУМ ім. І. П. Котляревського Ірини Сухленко № 48-«К» від 15.02.2022 ОСОБА_1 прийнято на посаду концертмейстера кафедри сценічної мови за сумісництвом на 0,5 робочого дня по строковому трудовому договору з 17 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року включно та встановлено йому посадовий оклад у розмірі 0,5 від 8958,81 грн на місяць згідно з 16тарифного розряду та надбавку за вислугу років згідно зі стажем педагогічної роботи понад десять років у розмірі 20 % посадового окладу (а. с. 9).

Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданим ХНУВС ім. І.П. Котляревського, військовозобов`язаний ОСОБА_1 18 березня 2022 року призивається до Збройних Сил України (а. с. 11).

На підставі вказаного повідомлення ректором ХНУМ ім. І. П. Котляревського Наталією Говорухіною видано наказ № 7 від 16 березня 2022 року про увільнення ОСОБА_1 від роботи з 18.03.2022 у зв`язку з призовом на військову службу до Збройних Сил України на час проходження військової служби із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби, та про виплату ОСОБА_1 заробітної плати по 17 березня 2022 року включно (а. с. 10).

У листі в. о. ректора Харківської державної академії культури Наталії Рябухи №01-03-699 від 26.12.2022 зазначено, що ОСОБА_1 працює в Харківській державній академії культури на посаді концертмейстера кафедри народних інструментів на 0,75 робочого часу з 02.11.2020 по 30.06.2023 за контрактом, з 05.10.2022 прийнятий на посаду викладача кафедри народних інструментів на 0,15 робочого дня за внутрівузівським сумісництвом за строковим трудовим договором з 01.11.2020 року по 30.06.2023. З 05.10.2022 ОСОБА_1 запроваджено простій на час дії воєнного стану. 18 березня 2022 року до відділу кадрів академії надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_1 як військовозобов`язаний призивається 18.03.2022 до Збройних Сил України. На підставі вказаного повідомлення ОСОБА_1 увільнено від роботи із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. ректора академії із заявою про допуск до роботи без надання будь яких документів на підтвердження його звільнення у запас (а. с. 13).

До позовної заяви позивачем додано копії листів № 01-23/643 від 29.12.2022, №01-23/10 від 04.01.2023 до відповідача про надання пояснень щодо причин неявки до ОСОБА_2 та документів на підтвердження їх поважності (а.с.16, 17).

Згідно з повідомленням № 1119 від 06.02.2023 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 до лав Збройних Сил України та інших військових формувань ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 06.02.2023 не призивався, 15.03.2022 прибув для постановки на облік, як внутрішньо-переміщена особа, 16.03.2022 отримав бойову повістку, додатком до якої є повідомлення про призов громадян, однак військова частина, розглянувши документи ОСОБА_1 , не відібрала кандидата на призова до списків своєї частини. 02.04.2022 було скасовано мобілізацію з внесенням відповідного запису до тимчасового посвідчення ОСОБА_1 (а. с. 20).

Наказом в. о. ректора ХНУМ ім. І. П. Котляревського Ірини Сухленко № 73-К від 20.03.2023 внесено зміни до наказу № 7 від 16.03.2022, зокрема п. 1 викладено у наступний редакції: «Увільнити ОСОБА_1 від роботи з 18.03.2022 по 02.04.2022 у зв`язку з призовом на військову службу до Збройних Сил України на час проходження з військової служби зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби (а. с. 21).

Наказом в. о. ректора ХНУМ ім. І. П. Котляревського Ірини Сухленко № 74-К від 21.03.2023 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та відсутністю інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль (п. 8.3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) (а. с. 22).

Згідно з наданим позивачем розрахунковим листом за березень 2023 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 16411,74 грн за період з квітня 2022 року по липень 2022 року (а. с. 25, 61).

Відповідно до довідки № 13148 від 23.09.2022, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 дійсно проходив військово-лікарську комісію в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 16-18, 23-31 березня; з 01-03 квітня; 02-04 травня; 05, 06, 11, 12, 19 липня; 20вересня 2022 року (а. с. 15).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету Українивідповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Середній заробіток за таким працівником зберігається на підприємстві, де вони працювали, на час призову з урахуваннямПорядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 № 100

Зазначені норми ч. З ст. 119 КЗпП України передбачають, що між роботодавцем і працівником зберігаються трудові відносини, а працівник лише увільняється від виконання своїх обов`язків.

Таким чином, підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, є сам факт призову на військову службу до його закінчення контракту або до дня фактичного звільнення.

За нормами чинного законодавства, під час військової служби за працівником зберігається середній заробіток. Після звільнення працівника з військової служби роботодавець має видати наказ про вихід такого працівника на роботу, оскільки під час призову працівник був увільнений від роботи наказом та під час служби за ним зберігалося робоче місце. Із дня виходу на роботу працівнику нараховується заробітна плата. З виданим наказом необхідно ознайомити особу, відповідальну за ведення табеля обліку використання робочого часу.

Згідно з матеріалами справи роботодавцем не видавався такий наказ.

Згідно зіст. 1215 ЦК Українине підлягає поверненню безпідставно набуті: 1)заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, закон встановлює два виключення із загального правила, щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових коштів.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові по справі № 711/1509/17 від 12.12.2018, від 31.10.2018 у справі №307/2100/16-ц та від 13.04.2020 у справі № 487/2596/17.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». Однак упостанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз`яснено, що лічильна (рахункова) помилка це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Отже, за відсутності рахункової помилки та зловживань з боку відповідача, стягнення надміру виплачених сум довічного грошового утримання не допускається.

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року встановлено, що ризик будь якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення «Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18.06.2002. Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Також суд ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п.40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

Крім того, відповідно до ч. 1ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Як указує Конституційний Суд України у Рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

При вирішенні вказаного спору суд враховує принцип сontra рroferentem, за яким у разі наявності неоднозначності, незрозумілості, інших дефектів договірних умов, дефекти у формулюванні цих умов повинні покладатися на «сильну» сторону, яка їх розробляла і пропонувала, та надавати захист «слабкій» стороні спору.

Статтею 2ЦПК Українивстановлено, що з авданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

За положеннями ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За правилами ст. 89 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов недоведеним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Будь яких доказів, які б свідчили про наявності рахункової помилки (висновку ревізії, акти перевірок чи службового розслідування, з яких можна було б відстежити шлях та причини виникнення помилки при нарахуванні середнього заробітку), чи про надання відповідачем завідомо неправдивих відомостей, зловживань з його боку чи його недобросовісної поведінки при отриманні щомісячних виплат, позивач до суду не надав.

Позивач недовів того,що переплатасереднього заробіткуу розмірі16411,74грн за період з 03.04.2022 по 18.07.2022 виникла внаслідок зловживань з боку відповідача, чи того, що відповідач допустив недобросовісну поведінку.

З наданих позивачем доказів не вбачається, що за обставин, що склалися, відповідач мав можливість і міг відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Зокрема, згідно з наданою довідкою № 13148 від 23.09.2022 ОСОБА_1 неодноразово проходив військово-лікарську комісію у вказаний період та міг у будь який момент зарахований до списків військової частини.

Разом з цим стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у вигляді середнього заробітку суперечить ст. 1215 ЦК України, згідно з якою не підлягає поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї.

За таких обставин, передбачені законом підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.2,4,12,13,76 - 81,89,141,274 - 279, 352,354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Харківського національного університету мистецтв іменіІ.П. Котляревського до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко