Постанова

від 14.08.2024 по справі 560/8264/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8264/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

14 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 через представника адвоката Селівакіна І.О. звернувся в суд з позовною заявою до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання протиправним та скасування рішення.

04 червня 2024 року ОСОБА_1 подано клопотання про забезпечення позову, у якому заявник просив:

1. Зупинити дію рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 14.05.2024 "про виявлення академічного плагіату у захищеній 25.06.2014 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороби" фактів академічного плагіату", затвердженого на засіданні НАЗЯВО 14.05.2024, протокол засідання №10 (60);

2. Заборони Міністерству освіти і науки України вчиняти будь-які дії, спрямовані на розгляд питання про позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата медичних наук на підставі звернення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, що було направлене згідно рішення НАЗЯВО від 14.05.2024 (ухвалене на засіданні НАЗЯВО 14.05.2024, протокол №10 (60).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача вказав про очевидну протиправність оскаржуваних рішень, а також з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконання такого рішення.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

16 липня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства освіти та науки України, в якому останнє вказало на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просило залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

19 липня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому, позивач в заяві просив суд першої інстанції застосувати спосіб забезпечення позову, який не буде стосуватись предмету спору у даній справі, оскільки виходить за межі правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти щодо прийняття оскаржуваних рішень від 04.04.2024 та від 14.05.2024, оскільки позивач не оспорює в цій адміністративній справі жодного рішення або дії Міністерства освіти і науки України.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до приписів частини першої і другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також врахувати, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Так спірні відносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби у ДПС та застосуванням до останньої за результатами здійсненого дисциплінарного провадження дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Разом з тим, із поданої заяви про забезпечення адміністративного позову не вбачається підставності для вжиття таких заходів. Також, заявником не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Стосовно доводів позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову значно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист/поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів останнього, за захистом яких він звернувся, то колегія суддів вказує на наступне.

Так, апелянт наполягає на тому, що саме матеріали, результати перевірки та рішення відповідача про наявність у дисертації академічного плагіату є підставою розгляду Міністерством освіти і науки України (далі МОН) питання про позбавлення його наукового ступеня.

Водночас, відповідна процедура врегульована Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2021 року №1197 (далі Порядок).

Відповідно до п.43 Порядку у МОН готується узагальнений висновок, який подається на розгляд атестаційної колегії МОН.

Атестаційна колегія МОН розглядає узагальнений висновок і приймає рішення щодо позбавлення особи наукового ступеня.

МОН на підставі рішення атестаційної колегії позбавляє особу наукового ступеня, скасовує своє рішення про видачу особі відповідного диплома та визнає диплом недійсним (скасовує своє рішення про затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії) або залишає в силі рішення, обґрунтованість прийняття якого переглядалося.

Тобто, на підставі лише рішень Комітету та Національного агентства, МОН не перейде безпосередньо до розгляду питання про позбавлення апелянта наукового ступеня, оскільки відповідна процедура передбачає ще мінімум 2 етапи перед прийняттям відповідного рішення, а саме: підготовку узагальненого висновку та його розгляд атестаційною колегією МОН, вже на підставі якого може бути прийнято рішення про позбавлення наукового ступеня.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що наразі відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить відновлення прав апелянта в разі задоволення позову, оскільки після прийняття відповідачем рішень іншими суб`єктами владних повноважень, тобто МОН, в два етапи буде реалізовуватись власна публічно-владна компетенція як складова відповідної процедури.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що у даній справі предметом спору є протиправність, на думку позивача, рішень Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 04.04.2024 №29 (94) "про внесення на розгляд НАЗЯВО подання про наявність у дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогнози хвороб" фактів академічного плагіату" та від 14.05.2024 "про виявлення академічного плагіату у захищеній 25.06.2014 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Морфологічні різновиди папілярного раку щитоподібної залози та прогноз хвороби" фактів академічного плагіату", затвердженого на засіданні НАЗЯВО 14.05.2024, протокол засідання №10 (60).

Статтею 151 КАС встановлено види забезпечення позову, передбачено такий вид забезпечення позову як заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Тобто, обов`язковою умовою застосування такого виду забезпечення є пов`язаність таких дій з предметом спору.

Однак, позивач в заяві просив суд застосувати спосіб забезпечення позову, який не буде стосуватись предмету спору у даній справі, оскільки виходить за межі правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти щодо прийняття оскаржуваних рішень від 04.04.2024 та від 14.05.2024.

Позивач не оспорює в цій адміністративній справі жодного рішення або дії Міністерства освіти і науки України, яке, водночас, і не залучене до справи в якості відповідача.

За таких обставин колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а тому заява представника позивача про забезпечення адміністративного позову обґрунтовано залишена без задоволення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам сторін. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у її задоволенні з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.