Постанова

від 15.08.2024 по справі 300/520/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 300/520/19

адміністративне провадження № К/9901/23433/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (суддя Микитюк Р.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року (головуючий суддя Багрій В.М., судді: Курилець А.Р., Большакова О.О.) у справі №300/520/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, як відокремленого підрозділу (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Стиль» (далі - позивач, ТОВ «Торгова фірма «Стиль») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0001301401 від 01 березня 2019 року за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), яким визначено грошове зобов`язання за основним платежем - 3 387 849,00 грн, та застосовано штрафні санкції на суму - 1 693 925,00 грн, на загальну суму в розмірі 5 081 774,00 грн.

На обґрунтування позову вказує, що висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Вірлент Компані» у періоді, що перевірявся, є помилковими та спростовуються належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують дійсність господарських операцій, їх економічну та ділову мету.

Рішенням Івано-Франківський окружний адміністративний суд від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік на підставі наказу від 30 листопада 2018 року №1905, направлень від 12 грудня 2018 року №2511, 2512, 2513 та від 20 грудня 2018 року №2586 проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт перевірки №111/09-19-14-01/38472641 від 07 лютого 2019 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 22 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 3387849 грн, з них за лютий 2018 - на 619248 грн, за травень 2018 - 599808 грн, за червень 2018 - 999993 грн, за серпень 2018 - 1168800 грн;

2) п.176.2 "б" ст. 176 Податкового кодексу України від 22.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) - подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями звітності про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за 4-ий квартал 2017 року;

3) п.163, п.164.1 ст. 164, п.167.1 ст. 167 Податкового кодексу України від 22.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) - внаслідок чого донараховано 345,78 грн податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, в т.ч. 147,78 грн за березень 2017 та 198,00 грн за жовтень 2017 року;

4) пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX, ст.. 163, п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України від 22.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) - внаслідок чого перевіркою донараховано 28,81 грн податкового зобов`язання з військового збору, в т.ч. 127,31 грн за березень 2017 та 16,50 грн за жовтень 2017 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001301401 від 01 березня 2019 року за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), яким визначено грошове зобов`язання за основним платежем - 3 387 849,00 грн, та застосовано штрафні санкції на суму - 1 693 925,00 грн, на загальну суму в розмірі 5 081 774,00 грн.

Не погоджуючись з і спірним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції погодився з висновками акта перевірки щодо відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів та основних засобів для виконання обумовленого договорами обсягу робіт та постачання товару, а надані первинні документи не є достатніми для підтвердження правильності формування платником податку податкового кредиту.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль» звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована безпідставністю висновків акту перевірки, не відповідності таких висновків реальним обставинам, не врахуванням контролюючим органом первинної документації позивача з контрагентом.

У касаційній скарзі Товариство також доводить про реальність здійсненої господарської операції між позивачем та ТОВ «Вірлент Компані», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують дійсність господарської операції, її економічну та ділову мету.

Ухвалою від 21 серпня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль» (склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: І. А. Васильєва, В. П. Юрченко).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 02 липня 2024 року № 2006/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку з цим, розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №699 від 03 липня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 02 липня 2024 року № 200/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2024 року, визначено склад колегії суддів: Юрченко В.П. - головуючий суддя, судді: Васильєва І.А., Гімон М.М.

У поданому відзиві на касаційну скаргу, відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (стаття 16 ПК України).

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (стаття 163 ПК України).

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах (пункт 164.3 статті 164 ПК України).

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).

Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду діяльності, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Суди встановили, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Вірлент Компані» (постачальник) укладено договір поставки від 01 лютого 2018 року №01/02, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність продавця олію соняшникову (сиру, нерафіновану, першого гатунку, суміш пресової та екстракційної, із соняшнику врожаю 2017 року), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Для підтвердження виконання вказаного договору, було надано специфікації, накладні та акти приймання передачі, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та сертифікати якості. У товарно-транспортних накладних вказано: автомобільний перевізник: ТОВ "Миртранс", замовник: ПП "Н.В.Плюс"; вантажоодержувач: в квоту Notley Business Limited для "Orexim Trading Limited", експортер ПП "Н.В.Плюс" по договору комісії №01/09-17-2К від 01 вересня 2017 року з позивачем; вантажовідправник: ТОВ "Вірлент Компані"; пункт навантаження: Кіровоградська область, м.Долинська, вул. Пролетарська, 125; пункт розвантаження: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117-Термінал ТОВ "Увері".

Розрахунки між позивачем та ТОВ "Вірлент Компані" за придбані ТМЦ за період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2018 року здійснено в безготівковій формі згідно платіжних доручень.

Також суди встановили, що згідно податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ), поданих ТОВ "Вірлент Компані" (контрагент позивача) до податкового органу, в II кварталі 2018 працював у штаті 1 чол. (директор), у III кварталі 2018 - 5 чол. Відповідно до звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) форми №2-м балансова вартість основних засобів станом на 01 січня 2018 року становила 0 грн, станом на 30 червня 2018 року - 0 грн.

Оцінено судами і надану позивачем копію договору зберігання-доробки олії соняшникової №0110/17 від 01 жовтня 2017 року, згідно якого ТОВ "Агро-Постач" та ТОВ "Вірлент Компані" уклали цей договір на зберігання та доробку продукції.

Суди встановили, що згідно з даними ЄРПН відсутня інформація щодо взаємовідносин між ТОВ "Вірлент Компані" і ТОВ "Агро-Постач" по послугах зберігання-доробки олії соняшникової.

Зазначена інформація підтверджена і листом ТОВ "Агро-Постач", в якому зазначено, що ТОВ "Агро-Постач" не укладало договір зберігання-доробки олії соняшникової від 01 жовтня 2017 року за №0110/17, а відповідно і не здійснювало ніяких господарських операцій з ТОВ "Вірлент Компані" згідно вказаного договору.

Суди дійшли висновку, що відомості вказані у товарно-транспортних накладних щодо пункту навантаження (Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Пролетарська, 125) не відповідають дійсності.

Суди врахували отриману відповідачем від ГУ ДФС у м. Києві узагальнену інформацію по ТОВ "Вірлент Компані" (код ЄДРПОУ 41381778) по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та покупцями за звітний період декларування ПДВ за травень-червень 2018 від 08 січня 2019 року №1/26-15-14-04-04, в якій зазначено: згідно інформації ІС "Податковий блок" наявна картка суб`єкта фіктивного підприємства за вх. №493/11-28-21-03 від 05.09.2018 код ЄДРПОУ 41381778 (орган, що виявив та відпрацював СФП) ГУ ДФС у Кіровоградській області код 1128 (орган основного місця обліку СФП ГУ ДФС у м. Києві (Дніпровський район м. Києва)) код 2653 ТОВ "Вірлент Компані" код 3, ознака фіктивності (зар-но (пер-но) у органах держ-ції ф.о.з подальшою передачею (оф-ням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фін-госп-ку діяльність або реаліз-ти повноваж.) (дата встановлення ознаки 31 травня 2018 року). Результат відпрацювання СФП код 4 порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину передбаченого статтею 205 КК України.

Також за звітні періоди декларування ПДВ ТОВ "Вірлент Компані" 2018 встановлено: неправомірне визначення платником податків сум податкових зобов`язань при продажу товарів на загальну суму 3 581 195 грн за травень - червень 2018.

Суди встановили, що однією з основних ланок походження товару - олії - є її виготовлення, походження на підтвердження чого надано договір зберігання-доробки олії соняшникової №0110/17 від 01 жовтня 2017 року, укладеного між ТОВ "Вірлент Компані" та ТОВ "Агро-Постач", сертифікати якості, видані ТОВ "Агро-Постач", як виробника у яких зазначено, що виробником є ТОВ "Агро-Постач", 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Пролетарська, 125 та які передбачені пунктом 3.1 договору поставки від 01 лютого 2018 року №01/02 між позивачем та ТОВ "Вірлент Компані", товарно-транспортні накладні, у яких зазначено пункт навантаження Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Пролетарська, 125, тобто адреса ТОВ "Агро-Постач". Отже, виробником олії є ТОВ "Агро-Постач".

Суди врахували лист ТОВ "Агро-Постач", в якому Товариство повідомило про те, що не укладало договір зберігання-доробки олії соняшникової від 01 жовтня 2017 року за №0110/17, а відповідно і не здійснювало ніяких господарських операцій з ТОВ "Вірлент Компані" згідно цього договору.

У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що позивач фізично не міг придбати у ТОВ "Вірлент Компані" олію соняшникову, оскільки у останнього її фактично не було.

Судами відхилені надані позивачем докази, такі як сертифікати якості від ТОВ "Агро-Постач" та товарно-транспортні накладні про перевезення олії з вул. Пролетарська, 125, м. Долинська, Кіровоградська область до вул. Громадянська, 117, м. Миколаїв, термінал ТОВ "Евері", оскільки вони спростовуються листом ТОВ "Агро-Постач" від 02 листопада 2018 року №29 (т.3, а.с. 113).

Отже, факт укладення договору від 01 жовтня 2017 року №0110/17 щодо зберігання та доробки олії для ТОВ «Вірлент Компані» та видачі сертифікатів якості, спростовується листом директора ТОВ «Агро-Постач», в якому чітко вказано, що ним не видавались сертифікати якості на олію згідно договору від 01 жовтня 2017 року №0110/17 (а. с. 113 т.3).

Апеляційний суд також відхилив покликання позивача на лист директора ТОВ «Вірлент Компані» та додатки до нього, оскільки зазначений лист не містить необхідних реквізитів, таких як: вихідного номера та дати, а тому не може вважатися належним доказом реальності спірної господарської операції. Крім того, суд зауважив, що на момент проведення податкової перевірки ТОВ «Вірлент Компані» податковому органу було подано тільки договір поставки № 01/02 від 01 лютого 2018 року; специфікації, накладні та акти приймання передачі, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та сертифікати якості. Інші документи надані не були.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли висновку про відсутність реально здійсненої операції з постачання товару (олії соняшникової) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль», яка фактично не відбулася, а лише відображена в податковій звітності.

Колегія суддів зазначає, що позиція контролюючого органу щодо нереальності спірної господарської операції ґрунтується на комплексі викладених в акті перевірки обставин, а саме: відсутності у ТОВ «Вірлент Компані» трудових, матеріально-технічних ресурсів та транспортних засобів для здійснення обумовленого договором обсягу надання послуг та постачання товару (олії соняшникової) на адресу ТОВ «Торгова Фірма «Стиль» від вказаного контрагента. Тобто, на підставі наданих позивачем до перевірки документів, а також отриманих податкових інформацій з інших податкових органів та отриманої інформації з ДФС України, даних єдиного державного реєстру судових рішень, даних інформаційно-аналітичної системи ДФС України) не підтверджено поставку товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Вірлент Компані».

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, враховуючи в сукупності встановлені обставини щодо не підтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом, а відповідно і неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями, надали належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати витрати та податковий кредит за такими операціями.

Аналізуючи такі висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів, керуючись висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, зазначає, що, дійсно, факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, сам по собі не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, однак, такий підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. Вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності, не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов`язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у згаданому вище рішенні відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 грудня 2015 року у справі №826/15034/14 про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємства (його несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), поряд з тим, ВП ВС запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання залежно від фактично встановлених вироками обставин і їх впливу на правовідносини у справі, що розглядається адміністративним судом.

Роблячи узагальнюючі висновки у цій справі суди виходили з того, що податковий орган навів докази на підтвердження неможливості здійснення контрагентом ТОВ «Вірлент Компані» господарських операцій з позивачем за спірним правочином.

При цьому Верховний Суд наголошує, що наявність у платника окремих первинних документів є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Слід зазначити, що платнику податків необхідно проявляти розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Враховуючи, що судами не встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про реальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана відповідна правова оцінка судами попередніх інстанцій.

Суд зазначає, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався.

Важливо зауважити, що відповідно до частини другої ст. 341 КАС України, Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховним Судом не встановлено порушення судами норм процесуального права при дослідженні та оцінці наявних доказів.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Отже, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом поділу та створення Державної податкової служби України Суд допустив процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Фірма «Стиль» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі №300/520/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва М.М. Гімон