Постанова

від 13.08.2024 по справі 144/1440/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1440/22

Провадження № 22-ц/801/1645/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 рокуСправа № 144/1440/22м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсудускладі колегіїсуддів:головуючогосуддіСалаТ.Б.,суддівБереговогоО.Ю.,Панасюка О.С.,секретарЛуцишинО.П.,розглянувшиу відкритомусудовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняТеплицькогорайонногосуду Вінницькоїобласті від21травня2024року,ухваленесуддеюДовгалюк Л.В.,повнерішенняскладено 30травня2024року,вцивільнійсправіза позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути,

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ « ОСОБА_2 » повернути вказану земельну ділянку;

- усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ « ОСОБА_2 » повернути вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником двох земельних ділянок, які розташовані на території Пологівської сільської ради Гайсинського (Теплицького) району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами: 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, та 0523786000:02:000:0076, площею 3,8282 га.

Навесні 2021 року ОСОБА_1 дізналася, що 01 квітня 2011 року між нею та Фермерським господарством« ОСОБА_2 » (далі - ФГ «Щиглика В.В.»), без її відома, укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, які вона не підписувала.

03 березня 2021 року позивач звернулася до ФГ «Щиглика В.В.» із заявою про надання їй цих договорів. Не отримавши відповіді, 16 березня 2021 року вона подала до відділення поліції заяву про вчинення посадовими особами ФГ «Щиглика В.В.» злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, на підставі якої до ЄРДР внесено відомості за № 1202102511000031 від 16 березня 2021 року. Під час досудового розслідування кримінального провадження 12 серпня 2021 року було проведено почеркознавчу експертизу оскаржуваних договорів оренди землі і відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/102-21/11413-ПЧ вона договори оренди землі не підписувала.

На підставіукладених договорівФГ «ЩигликаВ.В.»зареєструвало засобоюправо оренди вказаних земельних ділянок.

Враховуючи той факт, що позивач не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав у відповідності до положень ст. 55 Конституції України та ст. 16 ЦК України.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельних ділянок.

У скарзі зазначає, що вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції з посиланням на постанову ОП КЦС ВС від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 дійшов помилкового висновку про обрання нею неналежного способу захисту своїх порушених прав. Обставини справи №567/3/22 не є подібними із обставинами даної справи. Суд не звернув уваги, що захист порушених прав може здійснюватися більш ніж одним способом захисту, які відповідають вимогам ЦК України.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ФГ «Щиглика В.В.» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Апеляційний суд,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги дійшовдо висновкупро наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, дійшов висновку, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Оскільки ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, тому відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди землі як неукладених, а відтак суд відмовив у задоволенні через обрання позивачем неналежного способу захисту.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власницею двох земельних ділянок із кадастровими номерами: 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, та 0523786000:02:000:0076, площею 3,8282 га, які розташовані на території Пологівської сільської ради Гайсинського (Теплицького) району Вінницької області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №207114 від 17 серпня 2010 року та серії ЯЛ №207115 від 06 серпня 2010 року (а.с. 6-7 т.1).

03 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ФГ «Щиглика В.В.» із заявою про надання їй договорів оренди землі, укладених між нею та ФГ «Щиглика В.В.» (а.с.13-14 т.1).

16 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 щодо підробки договорів оренди належних їй земельних ділянок відділенням поліції № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області було внесено відомості до ЄРДР за №1202102511000031 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а.с.8 т.1).

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 12 серпня 2021 року №СЕ-19/102-21/11413-ПЧ, наданого в кримінальному провадженні: 1) підпис у графі «Орендодавець» під рукописним записом ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01.04.2011, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою»; 2) «підпис у графі «Орендодавець» під рукописним записом ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01.04.2011, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3,8282 га виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою» (а.с.9-12 т.1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 05 березня 2024 року № 7416/23-21, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4.5266 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В.В.» у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3.8282 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В.В.» у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 174-178).

На підставі договорів оренди землі від 01 квітня 2011 року ФГ «Щиглика В.В.» зареєструвало за собою речові права права оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 0523786000:03:000:0037 та 0523786000:02:000:0076 (а.с.17-18 т.1).

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що договори оренди землі від 01 квітня 2011 року вона не підписувала, тобто було відсутнє волевиявлення на їх укладання, умови оренди належних їй земельних ділянок не погоджувала, а відповідач користується вказаними земельними ділянками, звернулася до суду із позовом про усунення їй перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення від ФГ «Щиглика В.В.».

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови поверненняземельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-цВелика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкоду користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про поверненнятаких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц ОСОБА_1 , 30 грудня 2022 року, звернулася до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції встановив, що договори оренди земельних ділянок від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 не підписувалися, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельних ділянок, на передачу їх в оренду відповідачу. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення через обрання позивачем неналежного способу захисту, взявши до уваги висновки об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, та висновки Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені упостанові від 13 березня 2024 року у справі №567/1408/22.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, тощо.

Застосування судом того чиіншогоспособу захистумаєприводити до відновлення порушеного права позивача без необхідностіповторного звернення до суду. Судовий захистповиненбути повним та відповідати принципу процесуальної економії,тобтозабезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.Такі висновкисформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/.

Із вказаного слідує, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Стаття 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, якийвирішить спірщодо його прав та обов`язків. Ключовим у цьому є «судом, який вирішить спір». Право на суд, відповідно до практики Європейського Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оскільки у статті 2 ЦПК України йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, тобто йдеться про захист як мету вирішення спорів, а не промету захисту, то завданням суду, відповідно, є вирішити спір.

Апеляційний судвважає,що якобраний позивачемспосіб захисту(усуненняперешкод вкористуванні тарозпорядженні земельнимиділянками шляхомїх поверненнявласнику),так ізазначений судомпершої інстанціїспосіб захисту(визнаннявідсутнім праваоренди)у даномувипадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав.

Виходячи з принципу процесуальної економії, відповідно до якого ефективність позовної вимоги треба оцінювати залежно від того, чи призведе її задоволення до реального захисту права чи інтересу позивача без необхідності повторного, додаткового звернення до суду, з метою недопущення надмірного формалізмута дотримання принципу пропорційності та враховуючи обставини даної справи, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім цього, апеляційний суд зважає, що постанови об`єднаної палати Верховного Суду у справі №567/3/22 та Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №567/1408/22, якими керувався суд першої інстанції, ухвалені 19 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року відповідно, а позивач, звертаючись до суду теж керувався постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-цщодо способу захисту за 2020 рік. Враховуючи те, що рішення суду має силу закону, то в такій ситуації доречно говорити про дію закону в часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача на підставіч. 1, 13 ст.141ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 984,80 грн, сплачений за подання позовної заяви, та в розмірі 2977,20 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367,374,376,381-384,389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 доФермерського господарства«ЩигликаВалентинаВолодимировича» проусуненняперешкоду користуваннітарозпорядженніземельними ділянкамишляхомзобов`язанняїх повернути задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» повернути вказану земельну ділянку.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» повернути вказану земельну ділянку.

Стягнути з Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» (ЄДРПОУ 36975166) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок, а також за подання апеляційної скарги в розмірі 2977 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.С. Панасюк