Ухвала

від 24.02.2025 по справі 144/1440/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 144/1440/22

провадження № 61-12561сво24

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І.(суддя-доповідач),

судді: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Щиглика Валентина Володимировича»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2022 році ОСОБА_1 звернулася до фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» (далі - ФГ «Щиглика В. В.») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, які розташовані на території Пологівської сільської ради Гайсинського (Теплицького) району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Навесні 2021 року позивач дізналася, що 01 квітня 2011 року між позивачкою та ФГ «Щиглика В. В.», без її відома, укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, які вона не підписувала. На підставі укладених договорів ФГ «Щиглика В. В.» зареєструвало за собою право оренди вказаних земельних ділянок.

03 березня 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй цих договорів. Не отримавши відповіді, 16 березня 2021 року вона подала до відділення поліції заяву про вчинення посадовими особами ФГ «Щиглика В. В.» злочину. Під час досудового розслідування кримінального провадження проведено почеркознавчу експертизу оскаржуваних договорів оренди землі і відповідно до висновку експерта встановлено, що вона договори оренди землі не підписувала.

З урахуванням того факту, що позивачка не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_1 просила:

усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області в складі судді Довгалюк Л. В. від 21 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

звертаючись до суду з позовом, представник позивача просив усунути перешкоди в користуванні належними ОСОБА_1 земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача їх повернути, посилаючись на те, що договори оренди землі від 01 квітня 2011 року позивач особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, а тому вважає їх неукладеними. 24 травня 2023 року судом частково задоволено клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, натомість ухвалу суду експертом залишено без виконання, оскільки кошти на її оплату від відповідача не надійшли. У подальшому на підтвердження заявлених позовних вимог про те, що позивач не підписувала договорів оренди з відповідачем, адвокатом Клінчиковим С. О. подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду від 12 жовтня 2023 року клопотання задоволено, призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставлено запитання: чи виконаний підпис у договорах оренди земельних ділянок від 01 квітня 2011 року, укладених між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В.В.» у графі «Орендодавець» ОСОБА_1 чи іншою особою? (а. с. 131-135). Відповідно до висновку експерта від 05 березня 2024 року № 7416/23-21 підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4.5266 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В. В.» у графі «Орендодавець» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3.8282 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В. В.» у графі «Орендодавець» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Суд констатує, що представником відповідача не доведено таких обставин належними та допустимими доказами. Копію квитанції поштового переказу на суму 13 624,00 грн, долучену до справи 16 квітня 2024 року (а.с. 188), суд не бере до уваги, як таку, що беззаперечно не підтверджує факту отримання ОСОБА_1 від ФГ «Щиглика В.В.» орендної плати за 2023 рік у погодженому сторонами розмірі, оскільки вказаний документ є сумнівним, містить ряд недоліків, із якого неможливо достовірно встановити ким та кому саме (не зазначено ініціалів отримувача) здійснено поштовий переказ грошових коштів, призначення платежу тощо. Також суд звертає увагу на те, що переказ коштів датований 27 грудня 2023 року, тобто після звернення позивача до суду з даним позовом. Натомість доказів отримання позивачем орендних платежів від орендаря за попередні роки (з 2011 року) стороною відповідача до суду не надано;

заперечуючи проти задоволення позову, представником відповідача зазначено про недобросовісність із боку позивача, оскільки до вказаних договорів оренди сторонами укдладено додаткові угоди за номерами 13 та 15 від 01 квітня 2011 року. Натомість підписання додаткових угод, що не були предметом позову, укладення яких заперечував представник позивача, не доведено відповідачем. Суд зауважує, що представник відповідача у передбачений ЦПК України порядок і строки не скористалася своїм правом на звернення до суду з зустрічним позовом, надання відзиву та інших доказів, їх витребування, зокрема, додаткових угод на підтвердження своїх доводів і заперечень, зокрема, щодо фактичного виконання договорів оренди обома сторонами та прийняття позивачем усіх їх істотних умов;

встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала договорів оренди, тобто не виявила свою волю на їх вчинення, суд дійшов висновку про те, що такі угоди є неукладеними, тому вказані земельні ділянки, які належать останній, перебувають у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав;

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача; позовна вимога про скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;

оскільки представник позивача позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляв, тому і відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди землі як неукладених, а отже у задоволенні позову належить відмовити, зважаючи обрання позивачем неналежного способу захисту. Викладене також узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;

рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року скасовано;

позов ОСОБА_1 задоволено;

усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц ОСОБА_1 , 30 грудня 2022 року, звернулася до суду із вказаним позовом;

суд першої інстанції встановив, що договори оренди земельних ділянок від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 не підписувалися, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельних ділянок, на передачу їх в оренду відповідачу. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення через обрання позивачем неналежного способу захисту, взявши до уваги висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, та висновки Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22;

застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. Із вказаного слідує, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту;

оскільки у статті 2 ЦПК України йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, тобто йдеться про захист як мету вирішення спорів, а не про мету захисту, то завданням суду, відповідно, є вирішити спір. Апеляційний суд вважає, що як обраний позивачем спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику), так і зазначений судом першої інстанції спосіб захисту (визнання відсутнім права оренди) у даному випадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав. Виходячи з принципу процесуальної економії, відповідно до якого ефективність позовної вимоги треба оцінювати залежно від того, чи призведе її задоволення до реального захисту права чи інтересу позивача без необхідності повторного, додаткового звернення до суду, з метою недопущення надмірного формалізму та дотримання принципу пропорційності та враховуючи обставини даної справи, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог;

апеляційний суд зважає, що постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 567/3/22 та Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 567/1408/22, якими керувався суд першої інстанції, ухвалені 19 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року відповідно, а позивач, звертаючись до суду теж керувався постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц щодо способу захисту за 2020 рік. Враховуючи те, що рішення суду має силу закону, то в такій ситуації доречно говорити про дію закону в часі;

тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

12 вересня 2024 року ФГ «Щиглика В. В.» подало касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обрання позивачем правильного способу захисту порушеного права, оскільки не звернув уваги, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, а його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, а судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;

на думку відповідача, суд першої інстанції законно та обґрунтовано врахувавши правові висновки, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 та Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22, відмовив у задоволенні позову.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про зупинення дії постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року вказано, що у касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК підстав касаційного оскарження, а саме застосування судом в оскарженому судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 12 травня 2020 року у справі № 911/991/19, від 27 травня 2020 року в справі № 910/1310/19, від 14 липня 2021 року у справі № 911/1442/19, від 21 червня 2022 року у справі № 911/3276/20, від 05 липня 2022 року у справі № 922/2469/21, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, від 05 травня 2023 року у справі № 920/659/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 910/4725/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 30 січня 2024 року у справі № 916/542/18, від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18, від 06 березня 2024 року у справі № 193/148/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 741/1183/21 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/2530/19, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року передано справу № 144/1440/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року мотивована тим, що:

«у цій справі спір пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача повернути їх (див. пункти 8-9).

Позивач зазначала, що вона не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Спір у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) також пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач звернулася до суду із вимогою про усунення їй перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позивач вказала, що угоди щодо оренди землі вона не укладала, її підпис у додатковій угоді відсутній.

Правовідносини у цих справах є подібними (див. пункти 33-34) і пов`язані із особливостями застосування статті 16 ЦК.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підкреслює, що Верховний Суд сформував підхід щодо способів захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Такий підхід в подальшому виснувала і Об`єднана палата Касаційного цивільного суду (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Однак після того, як були сформульовані вказані висновки, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) сформулював інший підхід.

За обставинами тієї справи (див. пункт 34) Верховний Суд зробив висновок, що способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації правочину.

Наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) щодо способу захисту прав орендодавця на земельну ділянку, та зробити висновок про те, що: «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди».

Таким чином, касаційна скарга ФГ «Щиглика В. В.» на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

22 січня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України). У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України). Тому касаційна скарга розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиза наявними у ній матеріалами.

Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу № 144/1440/22 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути.

Призначити справу № 144/1440/22 до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська