Окрема думка

від 17.01.2025 по справі 144/1440/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

справа № 144/1440/22

провадження № 61-12561св24

Окрема думка

(розбіжна)

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Пархоменка П. І.

до ухвалиВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути

І. Вступ

1. Відношусь з великою повагою до думки більшості суддів Верховного Суду

у цій справі, але не можу погодитись із нею.

2. На підставі статті 35, частини п`ятої статті 404 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) висловлюю окрему думку на вказану ухвалу.

3. Моя незгода стосується висновку колегії суддів про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

4. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є проблема обрання позивачем належного способу захисту у правовідносинах, пов`язаних із захистом прав орендодавця на земельну ділянку.

5. Великий сучасний словник сучасної української мови тлумачить слово «ефективний», як такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект [1].

6. Я не заперечую того, що «ефективним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, може бути вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Поряд із цим, вважаю, що за обставинами конкретної справи, для забезпечення гарантій права на справедливий суд, інші способи захисту, які обрані позивачем, також є застосовними і ефективними.

7. З моєї точки зору найважливішим завданням судового захисту є вирішення спору по суті і при наявності підстав, задоволення вимог про які просить особа, яка звернулась за судовим захистом, особливо, коли такі вимоги реалізувались раніше на практиці.

Це буде свідчити, що терези правосуддя знаходяться в справному стані та не кружаться по колу, як механізм, який зламався.

ІІ. Короткий зміст ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пославшись на частину другу статті 403 ЦПК.

9. Колегія суддів дійшла переконання, що наявні підстави для передачі даної справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) [2], з огляду на таке.

10. У цій справі спір пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача повернути їх.

Позивач зазначала, що вона не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав

11. Спір у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) також пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач звернулася до суду із вимогою про усунення їй перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позивач вказала, що угоди щодо оренди землі вона не укладала, її підпис у додатковій угоді відсутній.

12. Правовідносини у цих справах є подібними (див. пункти 10-11) і пов`язані із особливостями застосування статті 16 ЦК.

13. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підкреслив, що Верховний Суд сформував підхід щодо способів захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє.

14. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди [3].

15. Такий підхід в подальшому виснувала і Об`єднана палата Касаційного цивільного суду [4].

16. Однак після того, як були сформульовані вказані висновки, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження 61-6874св24) сформулював інший підхід.

17. За обставинами тієї справи (див. пункт 11) Верховний Суд зробив висновок, що способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації правочину.

18. Наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

ІІІ. Мотиви незгоди з думкою більшості

19. Раніше я звертав увагу, що спори про захист прав власників земельних ділянок, як їх орендодавців, є розповсюдженими для національного правозастосування і позиція найвищої судової інстанція протягом певних відрізків часу змінювалась.

Так само я наголошував, що способи захисту можуть бути різними і, я вважаю, що у випадку існування різних підходів судових органів, справедливим відправленням правосуддя буде вирішення спору «по суті», а не відмова у правосудді у зв`язку із неправильним обранням способів захисту (при неоднаковому підході судів).

Підтримаю свою попередню позицію про те, що на ефективність способів захисту впливає:

- можливість їх реалізації на практиці;

- зрозумілість: 1). для особи, яка звертається за судовим захистом; 2). для суду, який вирішує спір; 3). для суб`єкта, який реалізує застосований спосіб захисту [5].

20. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту [6].

21. У висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 20 (2017) [7] зазначено, що забезпечення рівності, єдності тлумачення й застосування права не повинні призводити до негнучкості закону та виникненню перешкод для його розвитку. Таким чином, вимога «подібні справи мають розглядатися подібно» не повинна сприйматися як абсолютна. Розвиток судової практики як такий не має протиставлятися належному відправленню правосуддя, оскільки неспроможність розвитку й адаптації судової практики створюватиме ризик перешкоджання реформуванню або вдосконаленню права (пункт 30).

22. Так само і Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом [8].

У справі «Bellet v. France» доводами Уряду Францїї (пункт 29) було те, що національний суд розглянув справу та належно мотивованим рішення відмовив у задоволенні позову.

ЄСПЛ вказав, що факт наявності в особи доступу до національних засобів правового захисту лише для того, щоб її повідомили про те, що її дії заборонені в силу закону, не завжди відповідає вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Рівень доступу, наданий національним законодавством, також має бути достатнім для забезпечення «права особи на суд» з урахуванням принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дію, яка є втручанням у її права (пункт 36 рішення ЄСПЛ) [9].

ЄСПЛ повторив, що у випадку наявності декількох національних засобів юридичного захисту, які може використати особа, вона має право обрати той засіб, який вирішує її суттєву скаргу.Іншими словами, якщо засіб юридичного захисту було використано, використання іншого засобу, який по суті має ту ж саму мету, не є обов`язковим….[10].

23. Отже, з моєї точки зору, для реалізації гарантій права на справедливий суд, при існуванні різних підходів по захисту прав орендодавця на земельну ділянку, які мають одну мету, ефективним для відправлення правосуддя буде застосування різних способів захисту, які обирає особа, яка звертається до суду.

24. Вважаю, що за обставинами справи (див. пункт 11), від висновків у якій, колегія суддів порушила питання про відступ, способи захисту, обрані позивачем, могли бути застосовними і ефективними.

ІV. Висновки

25. Зроблю узагальнення своєї позиції таким чином:

- підхід до застосування способів захисту в описуваному питанні змінювався, на сьогодні є неоднаковим і не завжди містить обґрунтування того, чому попередній спосіб захисту є неефективним і головне не працює на практиці;

- до речі різні способи захисту, при їх застосуванні і відображені в судових рішеннях працюють на практиці та реалізуються адресатами;

- «визнання відсутнім права оренди» можливо використовувати, як спосіб захисту, але з врахуванням особливостей кожної справи та часових рамок звернення до суду;

- для реалізації гарантій права на справедливий суд, при існуванні різних підходів по захисту прав орендодавця на земельну ділянку, які мають одну мету, ефективним для відправлення правосуддя буде застосування різних способів захисту, що обирає особа, яка звертається до суду;

- вважаю, що за певних обставин способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, може бути усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, в тому числі шляхом скасування державної реєстрації правочину;

- мені видається застосування такого способу захисту в поєднанні із іншими було б більш зрозумілим і ефективним для учасників правовідносин і, в будь-якому випадку не було б зайвим;

26. Висловлю позицію, що за певних обставин скасування державної реєстрації правочину може бути ефективнішим, за такий спосіб захисту, як відсутнє право оренди.

Наприклад, адресати судового рішення (позивач, відповідач, виконавець рішення) мають застосовний спосіб захисту у виді скасування державної реєстрації правочину. Вони розуміють, що реєстрація правочину повинна бути скасована і державний реєстратор, дії якого є суто технічними, але досить важливими на практиці, вживає відповідні заходи - вчиняючи дії по скасуванню реєстрації.

В іншому випадку, може постати питання, як реалізувати спосіб захисту у виді формулювання про відсутнє право оренди і чи не виникне технічних питань із реєстрацією тощо, чи не буде ускладнено особі на практиці реалізувати своє право.

27. У зв`язку із чим, вважаю, що правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не має.

[1] Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. та голов. ред. В.Т. Бусел. Київ, 2005. - С. 484

[2] Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24)

[3] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/115546305

[4] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206184

[5] Окрема думка (розбіжна) судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Пархоменка П. І. у справі № 385/600/22 (провадження № 61-12163св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/123779982

[6] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/91901363

[7] Висновок Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 20 (2017) // chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/opinion_20_UA.pdf

[8] пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі «Bulanov and Kupchik v. Ukraine» // https://hudoc.echr.coe.int/#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-102109%22]}

[9] пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі «Bellet v. France» // https://hudoc.echr.coe.int/tur#{%22itemid%22:[%22001-57952%22]}

[10] пункт 50 Рішення ЄСПЛ у справі «Jasinskis v. Latvia» // https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-102393%22]}

Суддя П. І. Пархоменко