Рішення

від 06.08.2024 по справі 536/110/24

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/110/24

Провадження № 2/536/383/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Реки А.С.,

за участю секретаря судового засідання Шкіринець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, та просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23 травня 2014 року позивач уклав шлюб з відповідачкою, та сторони мають спільних дітей - дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 2021 року сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Зазначає, що відповідачка постійно нехтує сімейними цінностями, такими, як повага до чоловіка, піклування про створення в сім`ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери. Шлюбно-сімейні відносини між ними припинились з кінця 2021 року. З січня 2022 року відповідачка ОСОБА_2 не проживає на території України, та проживає однією сім`єю з іншим чоловіком. Діти з цього моменту весь час проживають з позивачем у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності. Позивач зазначає, що відповідачка взагалі не приймає участі у вихованні дочок, не цікавиться їх навчанням, станом здоров`я, не здійснює матеріального забезпечення дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не спілкується з ними, тобто не дбає про їх нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Дочки не отримують від матері привітань та подарунків на дні народження. Відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки, передбачені законом та моральними засадами суспільства. Вона самоусунулася від будь-якого спілкування з дітьми та від їх виховання і утримання та, окрім цього, не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується письмовою нотаріально посвідченою заявою відповідачки від 03.01.2024.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року позов було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в загальному позовному провадженні.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 квітня 2024 року було закрите підготовче провадження у цивільній справі та справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, та пояснив, що з матір`ю дітей ОСОБА_2 він розлучився нещодавно, але фактично вони разом не проживають приблизно два роки. Його колишня дружина знайшла іншу родину, а діти залишилися проживати з ним. На даний час відповідачка проживає за кордоном, гроші на утримання дітей не надає. З приводу стягнення аліментів з матері дітей він не звертався. Останній раз ОСОБА_2 приїжджала приблизно пів року тому для поділу майна. Під час приїзду ОСОБА_2 спілкувалася з дітьми. Зі слів дітей, які бажають проживати з ним, йому відомо, що були факти образ дітей з боку матері, але з приводу цього він до відповідних служб не звертався. Діти були з матір`ю за кордоном приблизно пів року, але потім ОСОБА_2 привезла дітей до нього.

Представник позивача - адвокат Більда В.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 в судові засідання не з`явилася, надала в провадження суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а.с.49).

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Гобжила Ю.О. в судовому засіданні пояснила, що підтримує наданий висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітніх дітей, складений на підставі зібраних доказів. Під час складення даного висновку було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 приділяє належну увагу вихованню дітей та їх навчанню.

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 уповноваженого представника до суду не направили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

В судовому засіданні малолітня ОСОБА_4 , в присутності представника служби у справах дітей та психолога пояснила суду, що останні півтора роки вона проживає разом з татом. До цього вони проживали разом з мамою за кордоном в Чехії, їй подобалося. Під час проживання з батьком мати рідко їм телефонує, а приїздила останній час півтора роки тому. Вона сумує за мамою. Вказала, що мама іноді кричить на них, але іншим чином їх з сестричкою не ображає.

В судовому засіданні малолітня ОСОБА_3 , в присутності представника служби у справах дітей та психолога пояснила суду, що вони останні півтора роки проживають з татом, а до цього проживали за кордоном в Чехії разом з мамою. За останній час вони з мамою бачилися лише декілька раз, телефонує вона не часто. В Чехії їм жилося погано, вона сумувала за татом, в школі їй не подобалося.

Психолог ОСОБА_5 зазначила, що під час особистого спілкування з малолітньою ОСОБА_3 , остання вказала, що спілкувалася з мамою коли та приїздила до них. Діти вказують, що хочуть жити з батьком, але не можуть пояснити чому саме.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 23 травня 2014 року, прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 , дружини - ОСОБА_7 (а.с.14).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 (а.с.15-16).

Згідно нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 03 січня 2024 року, остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживають в АДРЕСА_1 . (а.с.17).

З копії договору дарування від 08 грудня 2017 року (а.с.18-20) вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до витягу № 10 від 04.01.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.29).

Виконавчим комітетом Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області було надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.60-61), затверджений рішенням Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області №110 від 29 квітня 2024 року (а.с.59). Згідно вищевказаного висновку, за інформацією Кам`янопотоківського ліцею ім. М.С. Новохатька від 13.03.2024, мати дітей ОСОБА_2 приділяє належну увагу вихованню доньок, цікавиться їх успіхами в навчанні. З 2022 року, перебуваючи за кордоном ОСОБА_2 постійно виходила на зв`язок з класним керівником, створювала всі умови для навчання та контролювала онлайн заняття своїх доньок. Мати надавала дієву допомогу у вирішенні проблемних життєвих ситуацій. У вихованні доньок емоційно врівноважена, толерантна, любляча. Відповідно до листа Центру надання соціальних послуг виконавчого комітету Кам`янопотоківської сільської ради від 13.03.2024 № 03-13/60 сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обліку як така, що опинилася в складних життєвих обставин та соціальному супроводі не перебувають. Скарги або нарікання щодо виконання батьківських обов`язків громадянкою ОСОБА_2 не надходили.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Законодавцем передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Відповідно до роз`яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 за №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У п.п.16, 18 вищезазначеної Постанови роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 621/492/20 та від 12 травня 2021 року у справі № 689/551/20-ц.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до 6 принципу Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина для повного та гармонійного розвитку особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, у випадку такої можливості, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і, в будь-якому випадку, в атмосфері любові та духовного і матеріального забезпечення.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як на підставу пред`явлення даного позову, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що тривалий час відповідачка не цікавиться життям своїх дітей, не спілкується з ними, всі питання щодо виховання та утримання дітей вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки.

Суд, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, приходить до висновку, що наведені позивачем ОСОБА_1 обставини щодо неналежної участі відповідачки в утриманні і вихованні дітей, не можуть бути достатніми підставами в розумінні ст.164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

Позивачем не надано суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно двох малолітніх дітей, котрі б слугували підставою для позбавлення її батьківських прав.

Натомість з висновку органу опіки та піклування вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 належним чином та в повній мірі виконує батьківські обов`язки відносно своїх малолітніх дітей.

Щодо нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 03 січня 2024 року суд зазначає наступне.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що згода відповідачки на позбавлення її батьківських прав, викладена у вищевказаній письмовій заяві, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дітей, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України.

При цьому суд зазначає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова матері від батьківських прав на дитину є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених Сімейним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року по справі №401/1944/22.

Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні та позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як у задоволенні позову відмовлено, то, у відповідності до норм ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 79-81, 141, 258-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 19,150, 164-167 Сімейного кодексу України, суд,-

Ухвалив:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 16.08.2024.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідачка - ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Третя особа - служба у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, місцезнаходження: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Кам`яні Потоки, вул. Миру, буд.19, код ЄДРПОУ 22547199.

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

СуддяА. С. Река