Постанова

від 10.12.2024 по справі 536/110/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/110/24 Номер провадження 22-ц/814/3445/24Головуючий у 1-й інстанції Река А. С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року, ухвалене суддею Река А.С., повний текст рішення складено 16.08.2024, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області із позовною заявою до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23 травня 2014 року він уклав шлюб з відповідачкою та від шлюбу вони мають спільних дітей - дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 2021 року сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Зазначає, що відповідачка постійно нехтує сімейними цінностями, такими, як повага до чоловіка, піклування про створення в сім`ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери.

З січня 2022 року відповідачка ОСОБА_3 не проживає на території України та проживає однією сім`єю з іншим чоловіком. Діти з цього моменту весь час проживають з позивачем у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності.

Позивач зазначає, що відповідачка взагалі не приймає участі у вихованні дочок, не цікавиться їх навчанням, станом здоров`я, не здійснює матеріального забезпечення дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не спілкується з ними, тобто не дбає про їх нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Дочки не отримують від матері привітань та подарунків на дні народження. Відповідачка не виконує свої батьківські обов`язки, передбачені законом та моральними засадами суспільства. Вона самоусунулася від будь-якого спілкування з дітьми та від їх виховання і утримання та, окрім цього, не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується письмовою нотаріально посвідченою заявою відповідачки від 03.01.2024.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи служба у справах дітей Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

З цим рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вона не проживає на території України та не бере участь у виконанні батьківських обов`язків, оскільки проживає з іншим чоловіком. Нею неодноразово надавались заяви щодо її згоди на позбавлення її батьківський прав, які проігноровані.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду належним чином повідомлялися. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 23 травня 2014 року, прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 , дружини - ОСОБА_7 (а.с.14).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с.15-16).

Згідно нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 03 січня 2024 року, остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її малолітніх дітей: батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживають в АДРЕСА_1 (а.с.17).

З копії договору дарування від 08 грудня 2017 року (а.с.18-20) вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями за вказаною вище адресою.

У відповідності до витягу № 10 від 04.01.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (а.с.29).

Виконавчим комітетом Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області було надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.60-61), затверджений рішенням Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області №110 від 29 квітня 2024 року (а.с.59).

Згідно вищевказаного висновку, за інформацією Кам`янопотоківського ліцею ім. М.С. Новохатька від 13.03.2024, мати дітей ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньок, цікавиться їх успіхами в навчанні. З 2022 року, перебуваючи за кордоном ОСОБА_1 постійно виходила на зв`язок з класним керівником, створювала всі умови для навчання та контролювала онлайн заняття своїх доньок. Мати надавала дієву допомогу у вирішенні проблемних життєвих ситуацій. У вихованні доньок емоційно врівноважена, толерантна, любляча. Відповідно до листа Центру надання соціальних послуг виконавчого комітету Кам`янопотоківської сільської ради від 13.03.2024 № 03-13/60 сім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на обліку як така, що опинилася в складних життєвих обставин та соціальному супроводі не перебувають. Скарги або нарікання щодо виконання батьківських обов`язків громадянкою ОСОБА_1 не надходили.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, а також що нею допущено свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачка не допустила свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, які призвели до втрати зв`язку зі своїми дітьми, загрожують їх фізичному та духовному розвитку та, що наявні обставини для вжиття такого крайнього заходу, як позбавлення банківських прав.

У свою чергу, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Колегія суддів звертає увагу, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Аналізуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги характер спірних правовідносин та найкраще забезпечення прав дитини, а також характер поведінки відповідача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо передчасності позовних вимог.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до висновку органу опіки та піклування, відповідачка ОСОБА_1 виконує свої батьківські обов`язки відносно своїх малолітніх дітей, цікавиться їх життям.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо визнання відповідачем позову, оскільки суд має право не прийняти визнання позову, якщо це шкодить інтересам дитини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

РішенняКременчуцького районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук