Рішення

від 16.08.2024 по справі 280/5870/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 року Справа № 280/5870/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП»

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправними рішень, їх скасування та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» (далі ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправними та скасувати розпорядження відповідача від 30.05.2024 №96-рл та рішення відповідача, оформлене листом від 30.05.2024 №21902/6/08-01-09-04-06, в частині відмови позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним;

зобов`язати відповідача видати позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресоюЗапорізька область, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4.

Також позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача судовий збір, сплачений за подання позовної заяві, у розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ним було подано належний пакет документів для отримання відповідної ліцензії, у тому числі Акт прийняття об`єкту (обладнання, основних засобів) в експлуатацію від 01.03.2024, типова форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 №818 «Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2016 за № 1336/29466. При цьому, посилаючись на відповідну судову практику позивач зауважує, що об`єктом ліцензування при здійсненні роздрібної торгівлі пальним може бути не тільки споруда, тобто об`єкт нерухомого майна або об`єкт незавершеного будівництва, але й обладнання, яке використовується для роздрібної торгівлі на праві власності або користування, а також ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі на праві власності або користування. На підтвердження надання документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення позивач зазначає, що ним було надано Договір оренди нерухомого майна від 15.06.2023, укладений між ТОВ «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО» (Орендодавець) та ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» (Орендар). Однак, згідно з отриманим позивачем листом від 30.05.2024 №21902/6/08-01-09-04-06 ГУ ДПС у Запорізькій області повідомлено, що розпорядженням від 30.05.2024 №96-рл ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» відмовлено у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд.4.

Ухвалою судді від 01.07.2024 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст.262 КАС України.

Від відповідача 17.07.2024 до суду надійшов відзив, відповідно до якого відповідач зазначає, що у поданій заяві та документах від 21.05.2024 вх.№7171-АП щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним відсутні наступні документи/інформація, а саме: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

22.07.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, окрім викладених у позовній заяві доводів, зазначив, що між ТОВ «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО» та ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» укладено Договір оренди нерухомого майна від 15.06.2023 (далі Договір), відповідно до положень п.1.1 якого предметом договору є частина складського приміщення частини диспетчерського пункту літ.В-2 (інв.№410070, відповідно до Рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень № 54816179 від 28.10.2020), розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, на частині земельної ділянки, кадастровий номер:2310100000:05:012:0077. Відповідно до ст. 796 ЦК України, ТОВ «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО» одночасно з передачею майна ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» надало право користування частиною земельної ділянки, яка прилягає до орендованого майна, загальною площею 2 100 кв.м. (кадастровий номер:2310100000:05:012:0077). Також, наголошує, що об`єктом ліцензування при здійсненні роздрібної торгівлі пальним може бути не тільки споруда, тобто об`єкт нерухомого майна або об`єкт завершеного будівництва, але й обладнання, що використовується для роздрібної торгівлі на праві власності або користування, а також ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі на праві власності або користування. Саме тому, відповідно до вимог чинного законодавства заявником - ТОВ «АСЕРІУМ ГРУП» було введено в експлуатацію обладнання, про що складено Акт прийняття об`єкту (обладнання, основних засобів) в експлуатацію від 01.03.2024, типова форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 № 818 «Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2016 за № 1336/29466. Поряд із цим, відповідно до висновку судового експерта №0086 від 02.02.2024, проведеним будівельно-технічним дослідженням встановлено, що досліджувані об`єкти не є об`єктами нерухомого майна, оскільки можуть бути переміщені без руйнації, знецінення та зміни цільового призначення та можуть бути вільно переміщені у просторі без заподіяння шкоди, тобто є рухомим майном. Дані об`єкти, які змонтовані за адресою: м .Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 4, є рухомим майном, а тому відповідно на них не можуть бути надані акт готовності об`єкта до експлуатації та сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

У свою чергу, представником відповідача 06.08.2024 до матеріадлів справи долучені заперечення на відповідь на вдзив, у яких додатково зауважує, що до позовної заяви додано копію договору оренди б/н від 15.06.2023 року, відповідно до Розділу 4 якого, термін оренди починається з 15.08.2023 та діє до 15.07.2026, тобто договір складено строком на 3 роки та підлягає нотаріальному посвідченню, а також підлягає державній реєстрації, однак з копії наданого до позовної заяви договору оренди не вбачається, що його нотаріально посвідчено та документи не надавалисьщодо державної реєстрації. В договорі оренди б/н від 15.06.2023 не зазначається взагалі про розмір земельної ділянки, яка надається у користування. На думку відповідача, по справі не встановлено право набуття власності на об`єктнерухомого майна. Зазначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Таким чином, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» (ідентифікаційний код 44968923, місцезнаходження: 69032, Запорізька обл., м.Запоріжжя, вул. Верхня, буд. 3е) 18.05.2023 було зареєстровано як юридичну особу, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ ДПС у Запорізькій області із заявою від 21.05.2024 щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд.4.

До вказаної заяви позивачем були додані такі документи:

- договір оренди б/н від 15.06.2023р.;

- акт прийняття об`єкту (обладнання, основних засобів) в експлуатацію від 01.03.2024;

- дозвіл Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 11.10.2023 на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки;

- висновок судового експерта №0086 від 02.02.2024 за результатами будівельно-технічного дослідження;

- реєстраційне посвідчення реєстратора розрахункових опреацій від 20.05.2024 №14771;

- платіжна інструкція №29 від 15.05.2024 про сплату за ліцензію;

- витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.10.2020.

За результатами розгляду наданого позивачем пакету документів керівником ГУ ДПС у Запорізькій області прийнято рішення про відмову у видачі ліцензій у зв`язку з відсутністю:

- документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акту вводу в експлуатацію об`єкта або акту готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальйим або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального.

Рішення про відмову у видачі ліцензій оформлене розпорядженням від 30.05.2024 №96-рл «Про відмову у видачі ліцензій».

Про прийняте рішення позивача повідомлено листом від 30.05.2024 вих. №21902/6/08-01-09-04-06, який направлено на адресу позивача та вручено уповноваженій особі 12.06.2024, що підтверджує поштове повідомлення з трек номером 0600926055868.

Не погоджуєчить із розпорядженням відповідача від 30.05.2024 №96-рл та рішенням відповідача, оформленим листом від 30.05.2024 №21902/6/08-01-09-04-06, в частині відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, визначаєЗакон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 481/95-ВР).

Відповідно до ч. 20 ст. 15 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Згідно з підп.27 п.4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, Державна податкова служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.

Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (органами доходів і зборів).

Згідно з ч. 32, 33, 35 ст. 15 Закону №481/95-ВР ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального). У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.

Положеннями ст. 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта.

Даний перелік є вичерпним, а отже надання інших документів, крім зазначених у Законі № 481/95-ВР, не передбачено.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на підтвердження права користування земельною ділянкою позивачем до ГУ ДПС в Запорізькій області надано копію договору оренди нерухомого майна б/н від 15.05.2023, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО».

Відповідно до п.1.1 даного договору, Орендодавець (ТОВ «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО) передає, а Орендар (ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП») приймає у тимчасове платне користування частину складського приміщення частини диспетчерського пункту літ.В-2 (інв.№410070, відповідно до Рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень №54816179 від 28.10.2020), розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, на частині земельної ділянки, кадастровий номер:2310100000:05:012:0077.

Пунктом 5.3 вказаного договору передбачено, що у відповідності до положень ст.796 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV Орендодавцем одночасно з передачею майна Орендарю надається право користування частиною земельної ділянки, яка прилягає до орендованого Майна загальною площею 2 100 кв.м. (кадастровий номер:2310100000:05:012:0077).

Згідно зі ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідно до викладених положень ст.796 ЦК України та згідно з умовами договору оренди нерухомого майна б/н від 15.05.2023, укладеного з ТОВ «ЗАПОРІЖТЕПЛОЕНЕРГО», ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» одночасно з правом найму частини будівлі (споруди) отримало право користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:05:012:0077, тобто набуло у розумінні Закону № 481/95-ВР інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт роздрібної торгівлі пальним.

Таким чином, судом не приймаються до уваги твердження відповідача про відсутність у наданих позивачем разом із заявою на отримання ліцензії документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення.

З приводу надання акту вводу в експлуатацію об`єкта або акту готовності об`єкта до експлуатації, суд також погоджується з доводами позивача про те, що до органу ліцензування ним надано інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального.

Так, згідно з висновком судового експерта ТОВ «Регіональне судово-експерне бюро» №0086 від 02.02.2024, складеного за результатами проведення будівельно-технічного дослідження встановлено, що модуль для заправки автомобілів моторним паливом, у складі якого колонка «Геркон» 02-2-40-4 заводський № 1340, резервуар горизонтальний сталевий РГС-25 заводський №35-2018р., резервуар горизонтальний сталевий РГС-25 заводський №34-2018р., резервуар горизонтальний сталевий РГС-10 заводський №32-2017р., резервуар горизонтальний сталевий РГС-20 заводський №4-2017 та модуль для заправки автомобілів зрідженим газом, у складі якого колонка для відпуску скрапленого газу «ШЕЛЬФ» LPG-100-2 заводський номер 14076, резервуар об`ємом 12м куб., заводський номер 345, які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 4, за своїми характерними ознаками не є об`єктом нерухомого майна, оскільки може бути переміщений без руйнації, знецінення та зміни цільового призначення та може бути вільно переміщений у просторі без заподіяння йому шкоди, тобто є рухомим майном.

Оскільки вищевказані об`єкти, які змонтовані за адресою: Запорізька область, м.Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, є рухомим майном, а тому, відповідно, на них не можуть бути надані акт готовності об`єкта до експлуатації та сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

Із аналізу положень ст.15 Закону України №481/95-ВРслідує, що законодавством передбачено, що об`єктом ліцензування при здійсненні роздрібної торгівлі пальним може бути не тільки споруда, тобто об`єкт нерухомого майна або об`єкт завершеного будівництва, але й обладнання, що використовуються для роздрібної торгівлі на праві власності або користування, а також ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі на праві власності або користування.

З огляду на викладене, модулі для заправки автомобілів моторним паливом та зрідженим газом, що встановлюється без фундаменту, не є об`єктом нерухомості, оскільки нерухомим майном (нерухомістю) є земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов`язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна.

Модулі для заправки є рухомим майном, тобто матеріальним об`єктом, який може бути переміщеним без заподіяння йому шкоди. Дані об`єкти не підпадають під визначення об`єктів завершеного будівництва в зв`язку з тим, що будь-яких будівельних робіт щодо їх створення не здійснювалось.

Таким чином, розміщення модулів для заправки автомобілів моторним паливом та зрідженим газом, установка та монтаж (зборка) яких проводилась без здійснення будівельних робіт та без улаштування фундаменту, не потребують документів, що дають право на їх виконання, а такі модулі для заправки автомобілів після закінчення робіт по їх установці та монтажу (зборці) не підлягають прийняттю в експлуатацію в розумінніЗакону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП», як власником даного обладнання, розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд.4. 01.03.2024 складено акт прийняття об`єкту (обладнання, основних засобів) в експлуатацію від 01.03.2024, типова форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016р. №818 «Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2016 за № 1336/29466.

Згідно з викладеним в акті висновком, об`єкт (обладнання - модуль для заправки автомобілів моторним паливом, модуль для заправки автомобілів зрідженим газом та операторська (кіоск) без фундаменту) відповідає заявленим характеристикам та вводиться в експлуатацію.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача про необхідність надання позивачем разом із заявою на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним акту готовності об`єкта до експлуатації та сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.

Натомість, суд погоджується з доводами позивача про надання ним акту прийняття об`єкту (обладнання, основних засобів) в експлуатацію від 01.03.2024, який за змістом ст.15 Закону України №481/95-ВР є іншим документом, що підтверджує прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального.

Також суд зауважує, що відповідачу було надано дозвіл Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 11.10.2023 на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, яким позивачу дозволено експлуатувати модулі заправки, та інші документи, передбачені ст.15 Закону України №481/95-ВР.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що до заяви про отримання ліцензії від 21.05.2024 відповідачу було надано всі необхідні документи, передбачені ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

Наведене в своїй сукупності спростовує твердження контролюючого органу в частині не подання позивачем необхідних документів, передбачених ст.15 Закону №481/95-ВР, що свідчить про помилковість висновків відповідача щодо наявності підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, а отже розпорядження відповідача від 30.05.2024 №96-рл в частині відмови позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом із цим, суд наголошує, що позивач просить також визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови йому у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, оформлене листом, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що лист ГУ ДПС у Запорізькій області від 30.05.2024 №21902/6/08-01-09-04-06 не є рішенням відповідача у розумінні КАС України та є лише документом, який має інформаційний характер і не породжує жодного обов`язку у суб`єктів, яким його адресовано, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, адміністративне провадження №К/9901/16151/20, зауважив, що позиція застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням узгоджується і з положеннями, викладеними в профільному Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а саме - в частині сьомій статті 4 Закону №877 вказано наступне: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Подібна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 19.04.2018 у справі №808/8461/14, від 19.10.2018 у справі №805/3137/17-а, від 12.12.2018 у справі №805/420/17-а, від 09.102019 у справі №806/825/17; від 04.02.2020 у справі №826/14805/15, від 02.12.2020 у справі №804/6911/17.

В постанові від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19 Верховний Суд також наголосив, що стимулювання підприємницької діяльності, створення привабливого інвестиційного клімату та захист прав інвесторів відноситься до пріоритетів державної політики, оскільки є запорукою економічного зростання та добробуту кожного через збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, збереження існуючих та створення нових робочих місць, розвитку відповідної територіальної громади. Це, зокрема, відповідає положенням ч. 4 ст. 13 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також ч. 1 ст. 17 Основного Закону - забезпечення, зокрема економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 240/8544/20.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 06.03.2019 у справі №200/11311/18-а, від 16.05.2019 у справі №818/600/17 та від 21.11.2019 у справі №344/8720/16-а.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 (п. 49-53), сформовано правову позицію, яка полягає у тому, що аналіз ст. 245 у взаємозв`язку зі ст.2, 5 КАС України свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи; при цьому перебирання непритаманних суду повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень не відбувається лише за умови відсутності встановлених судом у спосіб, передбачений процесуальним законом, обставин для використання відповідним суб`єктом публічного права альтернативності у прийнятті рішення за зверненням суб`єкта приватного права.

Така позиція стосовно застосування ст. 245 КАС України є сталою та застосована, зокрема, у постановах від 28.02.2019 у справі № 826/2259/18, від 23.10.2019 у справі №520/10769/18 та від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.

У рішенні від 20.10.2011 «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні, у своїх рішеннях зазначає, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість, якість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справі «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онерїлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»). Йдеться про дотримання принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли вирішується питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онерїлдіз проти Туреччини», «Москаль проти Польщі»).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.і 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ТОВ «АСТЕРІУМ ГРУП» документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідачів витрати на правничу (правову) допомогу, проте належних доказів здійснення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема: договору про надання правової допомоги (договору доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акту приймання-передачі послуг за договором, матеріали справи на момент ухвалення рішення по суті позовних вимог не містять. Крім того, позивач або представник позивача заяви про намір подати протягом п`яти днів після прийняття рішення по справі відповідні докази про витрати на правову допомогу у передбачений ч. 7 ст. 139 КАС України спосіб та строк не подавали, а матеріали справи не містять.

Керуючись статтями2,77,90,139,242-246,250,255,262,295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» (69035, м. Запоріжжя, вул. Верхня ,буд.3е, код ЄДРПОУ 44968923) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправними рішень, їх скасування та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Запорізькій області 30.05.2024 №96-рл в частині відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним Товариству з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» за адресою: Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Адмірала Нахімова, буд.4.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати Товариству з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Адмірала Нахімова, буд. 4.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» суму судового збору у розмірі 3028,00 грн.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРІУМ ГРУП» про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак