Постанова

від 10.07.2024 по справі 756/5726/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/5726/22 Головуючий у І інстанції Майбоженко А.М.

Провадження №22-ц/824/9865/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Попова Микити Геннадійовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що за період з 2006 року по 2017 рік позивач неодноразово надавав у позику грошові кошти відповідачу.

На підтвердження виникнення боргових зобов`язань та забезпечення їх виконання ОСОБА_1 власноруч написані розписки, що посвідчують передання йому позивачем визначеної грошової суми, а саме:

- розпискою від 27 листопада 2006 року підтверджено отримання у борг строком на один рік 200 000 доларів США;

- розпискою від 03 червня 2008 року - 500 000 доларів США;

- розпискою від 04 жовтня 2016 року, про те , що ОСОБА_1 має заборгованість перед ОСОБА_2 у розмірі 800 000 доларів США раніше отриманих;

- розпискою від 27 квітня 2017 року про те, що станом на 27 квітня 2017 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 750 000 доларів США.

Листом від 27 червня 2022 року, направленим за адресою місця реєстрації ОСОБА_1 , відповідачу пред`явлено вимогу про повернення заборгованості позивачу в розмірі 750 000 доларів США.

Станом на 28 липня 2022 року, тобто через 30 днів після пред`явлення вимоги, борг відповідачем не повернутий.

В зв`язку з вищезазначеним позивач просивстягнути з ОСОБА_1 на свою користь основну суму боргу у розмірі 750 000 доларів США, а також 3% річних у розмірі 1 911 доларів США та судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу в розмірі 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч) доларів США, а також 12 405 (дванадцять тисяч чотириста п`ять) гривень судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Попов М.Г., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону розглянув справу у відсутності відповідача та його представника, необґрунтовано відмовивши у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою. Крім того, вказує, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача та його представника про судове засідання.

Також, судом не було розглянуте подане представником відповідача клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи та витребування у позивача оригіналів розписок.

Посилається на упереджене відношення суду першої інстанції, яке знайшло свій прояв у відкритті провадження у справі за позовом, який не був оплачений судовим збором, незадоволенні клопотань представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, не долученні та не дослідженні судом витребуваних матеріалів кримінальних проваджень за заявами позивача.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що ним, як в підготовчому, так і неодноразово в судових засіданнях по суті заявлялось клопотання про витребування у позивача оригіналів спірних розписок, і це клопотання було задоволено та зобов`язано представника Позивача надати в наступне судове засідання оригінали спірних розписок, які так і не були надані на вимогу суду і справа була вирішена фактично без доказів.

Вказує також на безпідставне відхилення судом доводів відповідача про застосування строків позовної давності та не наведення мотивів такого відхилення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Біла Р.В. зазначає про свою незгоду із доводами скарги, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач був обізнаний про розгляд даної справи Оболонським районним судом м. Києва та у судовому засіданні 23 березня 2023 року ОСОБА_1 особисто визнав факт знайомства та дружніх відносин з позивачем, підтвердив (не заперечував) факт отримання в борг від позивача грошових коштів, не заперечував автентичність власноруч написаних розписок та заявленої суми боргу в розмірі 751 991 доларів США.

Зазначає, що будучи проінформованим про судовий розгляд даної справи, відповідач ОСОБА_1 впродовж майже двох місяців не укладав договорі про надання йому правничої (правової) допомоги. З огляду на вказане, посилання відповідача на ненадання можливості адвокату Попову М.Г. ознайомитися з матеріалами справи для забезпечення ефективного захисту інтересів відповідача, неповідомлення про судові засідання, відсутність можливості з`ясувати обставини та дослідити докази, які мають істотне значення для вирішення справи, не знаходять свого підтвердження та свідчать про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами.

Представник позивача також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо порушень норм процесуального законодавства, допущених, на думку відповідача, судом першої інстанції.

Крім того, зазначає, що вимога представника відповідача про застосування строку позовної давності не ґрунтується на нормах матеріального права, які були правильно застосовані судом першої інстанції.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Біла Р.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши аргументи, викладені нею у відзиві.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Попов М.Г. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

09 липня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Попов М.Г. подав до Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначив про неможливість прибуття у судове засідання, призначене на 10.07.2024 року за станом здоров'я, просив визнати поважною причину неявки та відкласти розгляд справи на інший час. До клопотання додано довідку КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва від 08.07.2024.

Заслухавши думку представника позивача щодо поданого клопотання, дослідивши додані до клопотання документи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

З матеріалів справи вбачається, що судова повістка-повідомлення про призначення судового засідання у даній справі на 10.07.2024 року о 16 год. 20 хв. направлена на офіційну електронну адресу представника відповідача - адвоката Попова М.Г. 16 травня 2024 року, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 154 том 2).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідач та його представник повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку відповідача та його представника такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.

27 листопада 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого відповідачу було надано у позику грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, строком на один рік, які він зобов`язався повернути своєчасно, що підтверджується борговою розпискою (том 1 а.с. 20).

Згідно розписки без дати, ОСОБА_1 підтвердив те, що станом на 03.06.2008 загальна сума отриманих коштів від ОСОБА_2 складає 500 000 доларів США або 2 518 750 грн. Прийнято від ОСОБА_2 25.11.2006 - 200 000 доларів США, 01.02.2007 - 100 000 доларів США, 05.03.2007 - 75 000 доларів США, 03.06.2008 - 625 000 грн, що еквівалентно 125 000 доларів США (том 1 а.с.21).

Відповідно до розписки від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 підтвердив, те, що станом на 04 жовтня 2016 року маж борг перед ОСОБА_2 в розмірі 800 000 доларів США, яку отримав за договором позики (том 1 а.с. 22).

Як вбачається з розписки ОСОБА_1 від 27 квітня 2017 року, станом на 28 квітня 2017 року загальна сума заборгованості складає 750 000 доларів США, та цією розпискою він підтвердив заборгованість у цій сумі і відсутність будь-яких інших боргів за розписками, що видані раніше (том 1 а.с. 17).

27 червня 2022 року позивачем на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про повернення заборгованих грошових коштів, однак станом на день розгляду справи, кошти не повернуті.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно мав місце договір позики, заборгованість за цим договором становить 750 000 доларів США. Умови договору позики відповідач не виконав, доказів в спростування позиції позивача відповідачем не надано. Відмовляючи відповідачу у застосуванні строку позовної давності, районний суд зазначив, що розписки, надані відповідачем позивачу на підтвердження укладання договору позики, не містять строку виконання зобов`язань, а тому строк позовної давності має рахуватись з дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Таку вимогу направлено позивачем відповідачу 27.06.2022, запропоновано погасити заборгованість протягом 30 днів. З позовом до суду позивач звернувся 28.07.2022. З цих підстав, суд вважав, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

З системного аналізу норм статті 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов`язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до змісту розписок від 27.11.2006, 04.10.2016, 27.04.2017 ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти і станом на 28 квітня 2017 року загальна сума заборгованості становить 750 000 доларів США.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст розписок свідчить про реальне виконання договору позики за домовленістю сторін та отримання ОСОБА_1 грошей у борг від ОСОБА_2 .

Отже, за своїми правовими ознаками, укладений між сторонами договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона-позичальник зобов`язується до здійснення дії - повернення позики, а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), правочином, на підтвердження якого складено розпискупозичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Доказів повернення суми боргу відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини. які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування статті 545 ЦК України і вказано, що у частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Встановивши, що у позивача наявні оригінали розписок і відповідачем належними доказами не доведено повернення позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що боргове зобов`язання не виконано, у зв`язку із чим наявні правові підстави для стягнення суми боргу з відповідача відповідно до заявлених вимог та у валюті грошового зобов`язання - доларах США.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Схожі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі.

Так, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, щорозписки, надані відповідачем позивачу на підтвердження укладання договору позики, не містять строку виконання зобов`язань, а тому перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Таку вимогу направлено позивачем відповідачу 27.06.2022, де запропоновано погасити заборгованість протягом 30 днів. З позовом до суду позивач звернувся 28.07.2022.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що судом першої інстанції було правильно відхилено доводи представника відповідача про те, що строк має обраховуватись, починаючи з моменту звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявами про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч.4 ст. 190 КК України за тими подіями, які є предметом і підставою цивільного позову у цій справі.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

У даній справі строк позовної давності слід обраховувати, починаючи з 27.07.2022 року, тобто після закінчення 30-денного строку, визначеного позикодавцем для погашення заборгованості за договором позики у письмовій вимозі від 27.06.2022 року, направленій ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства.

Так, представник відповідача Попов М.Г. про судове засідання, призначене на 01.02.2024 року був повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства. В судове засідання не з`явився, подавши до Оболонського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його хворобою.

Вказане клопотання було розглянуто судом першої інстанції та, з огляду на відсутність належних документів, підтверджуючих поважність причин відсутності представника відповідача, у відповідності до положень частини 3 статті 223 ЦПК України, суд правильно вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Щодо клопотання представника відповідача про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів апеляційного суду вважає таке клопотання необґрунтованим, оскільки відповідач ОСОБА_1 в ході підготовчого засідання, проведеного 23.03.2023 року з використанням технічних засобів фіксування, особисто надав пояснення, в яких визнав (не заперечував) факт отримання від позивача грошових коштів за наявними в матеріалах справи розписками, автентичність поданих позивачем власноруч складених відповідачем розписок не заперечував, при цьому, судом першої інстанції було роз`яснено відповідачу наслідки визнання позову.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо обгрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Попова Микити Геннадійовича -залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 липня 2024 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар