ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"06" серпня 2024 р.Cправа № 902/9/23
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
прокурора - Ярмощука В.П.,
представниці позивача - Клапай К.В.,
представниці відповідача - Сулими Д.О.,
у відсутності представника третьої особи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: керівника Тульчинської окружної прокуратури (вул. Гагаріна, буд. 14, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600) в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради (вул. М. Леонтовича, 1, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600)
до: Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул. Скалецького, буд. 4, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (вул. Зарічна, буд. 12, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222)
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном,
В С Т А Н О В И В :
Керівник Тульчинської окружної прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (ДСГРП "Тульчинський рибцех"), в якій просив усунути перешкоди у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання ДСГРП "Тульчинський рибцех" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що ДСГРП "Тульчинський рибцех" використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га (спірна земельна ділянка), що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 (Державний акт). За твердженням прокурора, рішення Клебанської сільської ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, на підставі якого передавалася в постійне користування спірна земельна ділянка за Державним актом, не існує, оскільки у вказаний день сесія Клебанської сільської ради народних депутатів не проводилася. Також прокурор зазначав, що Тульчинський виробничий рибцех об`єднання Вінницярибгосп, який був суб`єктом права постійного користування за Державним актом, ліквідовано, а відповідач зареєстрований лише 28.02.2002, тому відсутні підстави для використання водного об`єкта та спірної земельної ділянки під ним, оскільки ДСГРП "Тульчинський рибцех" не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп.
Відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 вказаний позов у справі № 902/9/23 задоволено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 ухвалено змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 залишено без змін.
За наслідками касаційного перегляду відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 16.01.2024 у даній справі касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито, а в решті касаційну скаргу залишено без задоволення. Касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
23.02.2024 шляхом автоматизованого розподілу справ у Господарському суді Вінницької області головуючим суддею для нового розгляду справи визначено Тварковського А.А., що стверджується відповідним протоколом авторозподілу.
Ухвалою від 28.02.2024 господарську справу № 902/9/23 суддею Тварковським А.А. прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Під час нового судового розгляду у підготовчому провадженні, строк якого протокольною ухвалою від 16.04.2024 продовжено на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:
- учасники справи актуалізували власну процесуальну позицію по суті спору шляхом подання відповідних пояснень (пояснення відповідача - а.с. 19-67, т. 6; пояснення прокурора - а.с. 68-95, 108-228, т. 6);
- ухвалою суду від 02.04.2024 зобов`язано Тульчинську районну військову адміністрацію надати документацію щодо відведення земельної ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 (документи щодо погодження проектів землеустрою, дозвіл на складання проекту землевідведення, рішення Клебанської сільської ради Тульчинського району за 1994-1995 р.р., які передували передачі спірної земельної ділянки площею 48,35 га у користування), у відповідь на яку суб`єктом витребування повідомлено про відсутність таких документів (а.с. 103, т. 6);
- за клопотанням прокурора здійснено виклик та допит ОСОБА_1 у судовому засіданні як свідка.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 13.06.2024. Поряд з цим розгляд справи по суті було відкладено до 17.06.2024, а згодом оголошено перерву до 06.08.2024, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.
30.07.2024 до суду надійшла заява представниці відповідача про стягнення на користь Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в разі ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
05.08.2024 до суду надійшло пояснення прокурора в обґрунтування задоволення позовних вимог.
На визначений час у судове засідання 06.08.2024 з`явилися усі учасники справи, за винятком повідомленої належним чином третьої особи.
Присутні учасники справи підтримали викладені письмово позиції по суті спору. Прокурор заявлений позов підтримав у повному обсязі, представниця відповідача проти позову заперечила.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор акцентує увагу, що позовні вимоги не ґрунтуються на підставі недійсності Державного акту через його підроблення, а зазначає, що Державний акт є недійсним, оскільки не було прийнято відповідного рішення органом місцевого самоврядування про надання земельної ділянки, яке є обов`язковою юридичною підставою для юридичного оформлення відповідних прав на земельні ділянки та видачі Державного акта.
Вказує, що за інформацією Архівного відділу районної військової адміністрації від 14.02.2023 №01-28/52 достовірно встановлено, що 4 сесія 22 скликання проводилась 14 грудня 1995 року, а у подальшому було проведено 5 сесію 22 скликання 21 серпня 1996 року, отже, 15 грудня 1995 року сесія не могла проводитися та не могли прийматися рішення.
Також прокурор зазначає, що приватизовувалось Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне Підприємство, яке у подальшому і реорганізовувалось і перереєстровувалось, а будь які докази переходу спірної земельної ділянки спочатку Підприємству "Вінницярибгосп", а у подальшому СВАТ "Вінницярибгосп" відсутні, оскільки їх не може бути, тому що Об`єднання "Вінницярибгосп" ліквідовувалось.
Отже, Тульчинський виробничий рибцех об`єднання Вінницярибгосп, який був суб`єктом права постійного користування за Державним актом, ліквідовано, а відповідач зареєстрований лише 28.02.2002, тому відсутні підстави для використання водного об`єкта та спірної земельної ділянки під ним, оскільки ДСГРП "Тульчинський рибцех" не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп.
Суть заперечень відповідача щодо позовних вимог зводиться до того, що єдиним правовстановлюючим документом, який на той час посвідчував право постійного користування та видавався землекористувачу, був Державний акт, копія рішення про надання земельної ділянки у постійне користування землекористувачу не видавалась.
Вказаний вище Державний акт зареєстровано у Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради, що підтверджується також відповіддю Відділу №6 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2023 №246/0/475-23.
Ймовірна втрата рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15 грудня 1995 року №IV відповідальними особами органу місцевого самоврядування не може слугувати підставою недійсності Державного акту, який виданий на виконання такого рішення. Твердження позивача про те, що сесія 22 скликання 15.12.1995 року не відбувалась підтверджує те, що Клебанською сільською радою народних депутатів допускались порушення як при оформленні матеріалів сесії сільської ради, так і при передачі в архів таких матеріалів, за що відповідач не може та не повинен нести відповідальність.
Окрім того, Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" вказує на показання свідка ОСОБА_1 як додатковий доказ на підтвердження правомірності існування Державного акту.
З`ясувавши процесуальні позиції учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.
За змістом частини 5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконавчим комітетом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний № 322, до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, які не мають права юридичної особи, зокрема, Тульчинський виробничий рибцех.
Згідно із наказом Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 вирішено: "...На базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи з 10.08.1995" (пункт 1 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120).
Відповідно до пункту 3 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп"; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Пересувну механізовану колону № 4.
У матеріалах справи наявний Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", згідно з яким відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акта.
Згідно із листом Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022 № 01-42/1232 рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, - не існує.
Також у листі Тульчинської районної військової адміністрації від 14.02.2023 № 01-28/52 зазначено, що в період з 1995 до 1996 років Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.
Відповідно до протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 до порядку денного сесії включені такі питання:
- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;
- про затвердження рішень виконкому сільської ради щодо земельних питань;
- про дотримання земельного законодавства на території сільської ради;
- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом № 122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;
- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільської ради.
За змістом статуту Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", затвердженого Міністром рибного господарства України 29.12.1995, воно засноване на державній власності, належить до складу Виробничого державно-кооперативного об`єднання рибного господарства "Укррибгосп" і підпорядковане Міністерству рибного господарства України.
Відповідно до наказу Вінницького обласного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" від 25.06.1996 № 82 на базі господарств "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та Пересувної механізованої колони-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи. Цим наказом затверджено структуру Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, до складу якого на правах структурних підрозділів включено, зокрема, Тульчинський рибоводний цех.
Згідно із довідкою Вінницького обласного управління статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.07.1996 № 23/2313 Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення № 35, дата включення - 01.08.1996, ідентифікаційний код: 00476576.
За змістом листа Головного управління статистики у Вінницькій області від 15.04.2022 № 03.3-08/315-22 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 19.09.1997 включено суб`єкт із назвою "Виробничий рибний цех Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського підприємства "Вінницярибгосп" (ідентифікаційний код: 24897147).
Згідно із наказом Фонду державного майна України від 28.04.1998 № 30-ДП прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства.
Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 18.08.1998 № 115 на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов також структурний підрозділ: Тульчинський рибоводний цех.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 25.08.1998 № 944 ухвалило наказ про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".
На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 № 1419 затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та передбачено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.
За змістом наказу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 03.01.1999 № 1 вирішено перейменувати Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999. Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.
Згідно із протоколом від 09.06.2000 № 1 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" "на базі і шляхом виділення" структурного підрозділу Тульчинського виробничого рибцеху створено ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 140007 28.02.2002 було проведено державну реєстрацію ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду: 24897147.
Згідно із статутом ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", затвердженим загальними зборами акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" 09.06.2000 та зареєстрованим 28.02.2002, ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" є дочірнім підприємством Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є його єдиним засновником, і до дочірнього підприємства переходять як до правонаступника згідно з актом приймання-передачі майнові права і обов`язки з дебіторською та кредиторською заборгованостями у частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).
Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" 23.06.2011 змінило своє найменування і новим найменуванням юридичної особи стало Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі - ПрАТ "СП "Вінницярибгосп").
Відповідно до статуту ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 23.06.2011, ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав та обов`язків Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", що перетворено у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 27.08.1998 № 954 згідно із Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 292/96-ВР (пункт 1.2. Статуту).
Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.09.2011 відбулась зміна найменування ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", новим найменуванням юридичної особи стало Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".
Відповідно до статуту ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 06.09.2011, ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав і обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп", заснованого відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 09.06.2000 (протокол № 1), згідно із Законами України "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні" та іншими нормативними актами України та статуту СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).
Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним, що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області.
Вказані обставини також були встановлені судами при попередньому судовому розгляді.
Скеровуючи справу на новий судовий розгляд, Касаційний господарський суд у своїй постанові від 16.01.2024 вказав, що суди попередніх інстанцій, зазначаючи про те, що державна реєстрація Державного акта не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування, не дослідили обставин щодо відведення земельної ділянки, реєстрації державного акта відповідно до чинного на той час законодавства. При цьому суди не встановили обставин щодо підроблення чи скасування цього Державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право користування спірною земельною ділянкою, а також фактів порушення порядку видачі Державного акта Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп (правонаступником якого є відповідач) та реєстрації цього акта компетентним органом.
Також при вирішенні спору у справі № 902/9/23, яка розглядається, суди не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідну практику ЄСПЛ, не встановили та не зазначили у судових рішеннях чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою та водним об`єктом понад 30 років трьом наведеним критеріям. Зокрема, суди не встановили, чи є втручання позивача законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес"; як повернення відповідачем спірної земельної ділянки відновить або покращить економічний інтерес та/або становище держави, чи не буде на відповідача внаслідок такого втручання у його право покладено надмірний індивідуальний тягар з огляду на те, що судами не встановлено обставин, які свідчать про недобросовісність дій відповідача як під час отримання та реєстрації Державного акта, так і під час реалізації ним права користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, про що стверджує відповідач, протягом усього часу користування майном.
Під час нового розгляду справи разом з додатковими поясненнями відповідачем подано заяву свідка ОСОБА_1 , який у період з 06.03.1991 по 17.05.2006 був головою Клебанської сільської Ради народних депутатів (а.с. 67, т. 6). За змістом поданої заяви свідок стверджує, що на підставі прийнятого рішення Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" Клебанською сільською Радою народних депутатів було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 року на спеціальному бланку у двох примірниках. За період зайняття ОСОБА_1 посади голови Клебанської сільської Ради жодних сумнівів щодо правомірності видачі та реєстрації такого Державного акту не виникало.
Водночас під час допиту свідка ОСОБА_1 у судовому засіданні 13.06.2024 останній пояснив, що пам`ятає сам факт прийняття рішення на сесії сільської ради, а відтак і сам факт видачі Державного акту. Щодо розбіжностей у датах зазначив про можливі недоліки оформлення матеріалів та їх передачі до архіву секретарем сільської ради, який займався формуванням відповідних документів.
Також слід зазначити, що на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2024 архівний відділ Тульчинської районної військової адміністрації повідомив (лист вих. №01-41/1291 від 05.04.2024), що в документах Клебанської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за 1994-1995 роки рішення про відведення земельної ділянки на право постійного користування землею Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп, а також рішення про дозвіл на складання проекту землевідведення та рішення про погодження проектів землеустрою відсутні.
За вказаний період не виявлено жодних рішень стосовно Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп.
До пояснення відповідача по суті спору вих. №59/24 від 20.03.2024 надано копію "Технічної документації по встановленню в натурі меж землекористування та видачі державного акту на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" на території Клебанської сільської ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області" за реєстраційним номером 1996МФ19ВНТЛ000001. Таку документацію отримано відповідачем від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області супровідним листом №ПІ-140/0-127/0/63-23 від 20.09.2023 (а.с. 47-66, т. 6).
З огляду на встановлені обставини справи, визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує таке.
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Положеннями ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється Державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну Ділянку) є, зокрема, держава, територіальна громада.
Згідно ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.1-5 ст.7 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 (в редакції, чинній на 22.06.1993) користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.
У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.
Положеннями п.17 ч.2 ст.19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" №533-XII від 07.12.1990 (в редакції, чинній на 05.07.1995) визначено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються такі питання як регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3 ст.23 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.90 (в редакції, чинній на 22.06.1993) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу України, водний об`єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).
Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі серед інших, штучні водойми (водосховища, ставки) - ст. 3 Водного кодексу України.
Водокористувачі мають право використовувати водні об`єкти на умовах оренди (ст. 43 Водного кодексу України).
Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.
Вирішуючи питання про встановлення правових підстав набуття відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, суд враховує висновки, викладені в п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення.
Усталена судова практика свідчить, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).
Отже, факт державної реєстрації акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 може свідчити про наявність права постійного користування земельною ділянкою лише за наявності інших доказів, у сукупності з ними.
Так, Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 зареєстровано у Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради, що підтверджується також відповіддю Відділу №6 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2023 №246/0/475-23.
У вказаній відповіді зазначено, що у Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради наявний запис №2 від 13.02.1996 року щодо реєстрації Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908, який виданий для організації рибного господарства виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", та надано належним чином завірену копію витягу з вказаної книги записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею.
Також суд бере до уваги, що у архівному відділі Тульчинської районної військової адміністрації наявні рішення IV сесії 22 скликання Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1995 року лише під номерами: №16, №18, №19, №20, що підтверджується відповіддю Відділу №6 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2023 №246/0/475-23 (а.с. 13-14, том 2).
З невідомих причин, рішення №17, не зважаючи на свій порядковий номер, у архіві відсутній.
Відповідно до протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 до порядку денного сесії включені такі питання:
- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;
- про затвердження рішень виконкому сільської ради щодо земельних питань;
- про дотримання земельного законодавства на території сільської ради;
- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом № 122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;
- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільської ради.
До кожного питання зазначено "Рішення додається".
Однак, по питанню №2 "Про затвердження рішень виконкому сільської ради по земельних питаннях" рішення, яке за своїм порядковим номер мало б бути під № 17, в архіві відсутнє.
Суд також акцентує увагу, що на IV сесії 22 скликання, серед іншого, рішенням Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1996 №19 вирішено закріпити за аптекою села Клебані земельну ділянку розміром 0, 056 га, якою вона фактично користувалась та передати вказану земельну ділянку у приватну власність.
Поряд з цим у Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради міститься запис про реєстрацію Державного акту ВН 00037 від 01.04.1996, де у графі "Назва землекористувача" зазначено "Аптека №22", "Адреса землекористувача" - "Клебань", "Всього земель, га" - "0,056", "Якою радою прийнято рішення про передачу землі" - "Клебанською с/р", "Дата" - "15.12.1995", номер "IV сесія".
Також, у Книзі №4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради міститься запис про реєстрацію Державного акту ВН000015 від 10.02.1996, виданого КСП "1 Травня" на підставі рішення Клебанської сільської ради від 15.12.1995 IV сесія.
Зазначене відповідає інформації, що міститься у відповіді архівного відділу Тульчинської районної військової адміністрації №274 від 13.07.2022 року та протоколах порядку денного, що розглядався на IV сесії 22 скликання Клебанської с/р.
Так, позивачем визнається та не заперечується видача державних актів іншим землекористувачам, наприклад, Аптеці №22 чи КСП "1 Травня", що містить також відповідні записи як і запис щодо відповідача - "Якою радою прийнято рішення про передачу землі" - "Клебанською с/р", "Дата" - "15.12.1995", номер "IV сесія".
Наведене підтверджує той факт, що Клебанською сільською радою народних депутатів допускались порушення як при оформленні матеріалів сесії сільської ради, так і при передачі в архів таких матеріалів, за що відповідальність не може покладатися на відповідача.
Такі обставини не виключать вірогідності, що рішення по земельних питаннях, яке відсутнє у справі та не надане архівним відділом Тульчинської районної військової адміністрації якраз і стосується надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у постійне користування земельної ділянки 48,35 га.
Більше того, наявність "Технічної документації по встановленню в натурі меж землекористування та видачі державного акту на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" на території Клебанської сільської ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області" за реєстраційним номером 1996МФ19ВНТЛ000001 за супровідним листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №ПІ-140/0-127/0/63-23 від 20.09.2023 додатково вказує на факт правомірності існування Державного акту.
Зокрема, на 2-му аркуші вказаної "Технічної документації" зазначено замовника - Об`єднання "Вінниця-рибгосп" на підставі Договору №58 від 20.02.1995.
Враховуючи, що спірне рішення Клебанської сільської ради народних депутатів від № IV, яке слугувало підставою для видачі Державного акту, датовано 15.12.1995, то замовлення технічної документації передувало його прийняттю. При цьому здача замовнику такої документації датована 08.02.1996 (згідно штампа на 2-му аркуші), тобто до моменту видачі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996. Наведене в сукупності свідчить про обставини відведення спірної земельної ділянки у постійне користування не лише за фактом видачі Державного акту.
У суду відсутні підстави для встановлення обставин щодо підроблення чи скасування Державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право користування спірною земельною ділянкою, а також фактів порушення порядку видачі Державного акта Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп (правонаступником якого є відповідач) та реєстрації цього акта компетентним органом, на що вказував суд касаційної інстанції, позаяк прокурор у поданому поясненні вих. №0255-2536вих-24 від 02.08.2024 чітко констатував, що позовні вимоги не ґрунтуються на підставі недійсності Державного акту через його підроблення, а зазначає, що Державний акт є недійсним, оскільки не було прийнято відповідного рішення органом місцевого самоврядування про надання земельної ділянки, яке є обов`язковою юридичною підставою для юридичного оформлення відповідних прав на земельні ділянки та видачі Державного акта.
Обґрунтування прокурора, що ДСГРП "Тульчинський рибцех" не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп спростовуються постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, що ухвалена за участю того суб`єктного складу учасників, що у справі №902/9/23 та набрала законної сили з моменту її прийняття.
Тобто, таке судове рішення є приюдиційним у даній справі.
Так, в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідне обґрунтування міститься у пп. 44-58 вказаної постанови:
"44. Верховний Суд зазначає, що правове питання щодо переходу права постійного користування в порядку правонаступництва вже було принципово вирішено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах.
45. Так, відхиляючи такі аргументи прокурора, суд апеляційної інстанцій, надавши оцінку наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 №120, дійшов висновку про суперечливий характер цього документа, оскільки перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об`єднання "Вінницярибгосп", рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об`єднання "Вінницярибгосп" Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань об`єднання, а друга частина - про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття.
46. Частинами першою, другою статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації державних актів у 1996 році) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
47. Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
48. Як статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного землекористування, зокрема припинення діяльності підприємства.
49. У той же час за змістом підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у відповідній редакції) та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України (у чинній редакції) припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
50. Тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах, яку врахували суди попередніх інстанцій.
51. Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп") як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).
52. Характерною ознакою реорганізації в розумінні вказаної вище статті є наявність кількох різних юридичних осіб, які беруть участь у реорганізації чи виникають в результаті процесу реорганізації (кілька юридичних осіб зливаються в одну, новостворену, чи на базі однієї юридичної особи утворюються інші, нові).
53. Водночас стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
54. Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
55. При цьому прокурором не надано належних та допустимих доказів, а судами попередніх інстанцій на встановлено обставин внесення до державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення реєстрації Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.
56. При цьому як уже зазначалося та встановлено судами, згідно з відомостями у ЄДРЮОФОП ДСРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" зареєстроване за тим же ідентифікаційним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", тобто впродовж перетворень, яких зазнавало підприємство - ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились.
57. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.
58. За таких обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що набуте Тульчинським виробничим рибцехом об`єднання "Вінницярибгосп" право постійного користування спірними земельними ділянками не припинилось, а перейшло до його правонаступника Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, а у подальшому до відповідача."
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 904/1103/20 від 01.12.2020 важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно із статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням положень ст. 79 ГПК України, суд приходить до переконання про більшу вірогідність наданим відповідачем доказів на підтвердження свого права користування майном, що є предметом спору. Тобто, стверджувані відповідачем обставини з урахуванням поданих доказів видаються для суду більш вірогідними, аніж ті, на які посилався прокурор, що вказує на необґрунтованість позовних вимог.
Так, обставини правомірності видачі Державного акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 сукупно підтверджуються матеріалами справи, як за фактом розроблення відповідної технічної документації, так і встановленими обставинами, що Клебанською сільською радою народних депутатів допускались порушення як при оформленні матеріалів сесії сільської ради, так і при передачі в архів таких матеріалів, за що відповідальність не може покладатися на відповідача.
Як уже зазначалося, такі обставини не виключать вірогідності, що рішення по земельних питаннях, яке відсутнє у справі та не надане архівним відділом Тульчинської районної військової адміністрації якраз і стосується надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у постійне користування земельної ділянки 48,35 га.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з вищенаведених мотивів.
Дійшовши до висновку про відмову у задоволенні позову, суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).
Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСГІЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
У даних спірних правовідносинах не прослідковується принцип "пропорційності", тобто справедливий баланс між інтересами держави і особи, з огляду на мирне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою та водним об`єктом понад 30 років. При цьому протиправної поведінки відповідача при оформленні ним права користування на відповідні об`єкти прокурором не доведено. Водночас фактів неналежного виконання посадовими особами відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування у процесі видачі акту на право користування земельною ділянкою ніким упродовж 30 років не зафіксовано, хоча дані факти стали очевидними під час судового розгляду справи. Відтак, на думку суду, позбавлення права користування майном відповідача через неможливість ним довести належними документами це право у зв`язку із неналежним відношенням відповідних державних органів до своїх обов`язків явно не відповідає принципу пропорційності.
При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що інші доводи прокурора жодним чином не спростовують викладених судом підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК та наразі є чинною) у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи відмову в позові за наслідками нового розгляду справи №902/9/23, понесення прокурором в ході розгляду справи витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги, а також керуючись положеннями процесуального закону, чинного на час вчинення відповідної процесуальної дії (ст. 129 ГПК України), суд залишає такі витрати прокурора за ним (за подання позовної заяви в сумі 2481 грн та за подання касаційної скарги в сумі 4962 грн). Поряд з цим з підстави понесення відповідачем витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, такі витрати підлягають стягненню за рахунок прокурора.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 вказала на те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові відступила від висновків, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду у справах №908/799/17, №908/2005/19 стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 зазначила, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.
Суд звертає увагу на те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Також суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо правомірності стягнення судових витрат з прокуратури, у справах за позовами прокурора в інтересах держави, які викладено в постанові від 19.01.2023 у cправі №923/507/21.
З огляду на викладене, господарський суд вважає що в даному випадку саме на прокурора мають бути покладені витрати відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Визначаючись щодо витрат Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано копію Договору №36/21 про надання правничої допомоги від 29.09.201 та додаткової угоди №1 від 30.12.2022, укладених між Адвокатським об`єднання "Дестра" та Дочірнім сільськогосподарським рибоводним підприємством "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп".
Так, відповідно до п.4.1. Договору гонорар за згодою сторін в межах 1800 грн за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу.
Підписаним між сторонами Звітом (актом про надання послуг) вих. 108/24 від 24.04.2024 сторони підтвердили факт надання правової допомоги на загальну суму 12600 грн. При цьому відповідачем вартість таких послуг фактично сплачено згідно із платіжною інструкцією №279 від 25.04.2024 на суму 12600 грн. Повноваження адвоката- надавача послуг також підтверджено матеріалами справи.
Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки, зокрема, викладено у додатковій постанові ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.
Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. Прокурором не подано клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, поряд з цим підстави для застосування критеріїв, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України, на переконання суду, відсутні.
Отже, суд приходить до висновку про обґрунтованість витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 12 600 грн.
У відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Водночас, враховуючи вищевикладене судом обґрунтування, що прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи, такі судові витрати покладаються на прокурора.
Разом з тим, суд зазначає, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про прокуратуру").
Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про прокуратуру").
Керівник обласної прокуратури представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру").
У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" у системі прокуратури України на даний час діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.
Керівники окружних прокуратур, їх перші заступники та заступники, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру", наділені правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства.
Таким чином, подаючи позов в інтересах держави керівник (його заступник) представляє відповідну прокуратуру, яка є юридичною особою у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціям.
Враховуючи, що Тульчинська окружна прокуратура не має статусу юридичної особи, діє без коду ЄДРПОУ (який є обов`язковим реквізитом виконавчого документу), оскільки підпорядкована Вінницькій обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ 02909909), тому саме на Вінницьку обласну прокуратуру як юридичну особу мають бути покладені витрати відповідача як на правову допомогу в сумі 12600 грн, так і витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3721,5 грн.
Окрім того, в силу приписів ч. 2 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він:
1) закриває провадження у справі;
2) залишає позов без розгляду;
3) відмовляє в позові повністю;
4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Враховуючи відмову у позові за результатами нового розгляду справи та фактичне витребування спірного майна у відповідача у виконавчому провадженні ВП №73200751 (а.с. 4-6, том 6), у порядку повороту виконання рішення на підставі ст. 333 ГПК України підлягають поверненню Тульчинською міською радою у постійне користування Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) водний об`єкт та земельна ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 333 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2481 грн та за подання касаційної скарги в сумі 4962 грн залишити за прокурором.
3. Зобов`язати Тульчинську міську раду (вул.Миколи Леонтовича, буд.1, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька обл., 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 04051141) у порядку повороту виконання рішення на підставі ст. 333 ГПК України повернути з комунальної власності Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади у постійне користування Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району), переданих у виконавчому провадженні ВП №73200751.
4. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) на користь Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (вул.Скалецького, 4, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, ідентифікаційний код юридичної особи: 24897147) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3721,5 грн та на професійну правничу допомогу за результатами нового розгляду справи в сумі 12600 грн.
5. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 16 серпня 2024 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.
Суд | Господарський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 06.08.2024 |
Оприлюднено | 19.08.2024 |
Номер документу | 121059770 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника |
Господарське
Господарський суд Вінницької області
Тварковський А.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні