Постанова

від 17.12.2024 по справі 902/9/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року Справа №902/9/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 (суддя Тварковський А.А., повний текст рішення складено 16.08.2024)

за позовом Керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради

до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп"

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном

за участю:

прокурора - Сачук І.Р.,

представника позивача - Клапай К.В.,

представника відповідача - Озерської І.В.,

представника третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 позов прокурора задоволено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 та викладено її в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 залишено без змін.

За наслідками касаційного перегляду відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 16.01.2024 у даній справі касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, закрито, а в решті касаційну скаргу залишено без задоволення. Касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. Зобов`язано Тульчинську міську раду у порядку повороту виконання рішення на підставі ст.333 ГПК України повернути з комунальної власності Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади у постійне користування Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, переданих у виконавчому провадженні ВП №73200751.

Суд першої інстанції, з урахуванням положень ст. 79 ГПК України, дійшов висновку про більшу вірогідність наданим відповідачем доказів на підтвердження свого права користування майном, що є предметом спору. Тобто, стверджувані відповідачем обставини з урахуванням поданих доказів видались для суду більш вірогідними, аніж ті, на які посилався прокурор, що вказує на необґрунтованість позовних вимог.

Так, обставини правомірності видачі Державного акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 сукупно підтверджуються матеріалами справи, як за фактом розроблення відповідної технічної документації, так і встановленими обставинами, що Клебанською сільською радою народних депутатів допускались порушення як при оформленні матеріалів сесії сільської ради, так і при передачі в архів таких матеріалів, за що відповідальність не може покладатися на відповідача.

Господарський суд вказав, що такі обставини не виключать вірогідності, що рішення по земельних питаннях, яке відсутнє у справі та не надане архівним відділом Тульчинської районної військової адміністрації якраз і стосується надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у постійне користування земельної ділянки 48,35 га.

Також із аналізу матеріалів справи суд вказав, що відсутні підстави для встановлення обставин щодо підроблення чи скасування Державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право користування спірною земельною ділянкою, а також фактів порушення порядку видачі Державного акта Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп (правонаступником якого є відповідач) та реєстрації цього акта компетентним органом, на що вказував суд касаційної інстанції.

Крім того, суд дійшов висновку, що у даних спірних правовідносинах не прослідковується принцип "пропорційності", тобто справедливий баланс між інтересами держави і особи, з огляду на мирне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою та водним об`єктом понад 30 років. При цьому, протиправної поведінки відповідача при оформленні ним права користування на відповідні об`єкти прокурором не доведено. Водночас фактів неналежного виконання посадовими особами відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування у процесі видачі акта на право користування земельною ділянкою ніким упродовж 30 років не зафіксовано, хоча дані факти стали очевидними під час судового розгляду справи.

Відтак, на думку суду, позбавлення права користування майном відповідача через неможливість ним довести належними документами це право у зв`язку із неналежним відношенням відповідних державних органів до своїх обов`язків явно не відповідає принципу пропорційності.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Судові витрати просить стягнути з відповідача.

Апелянт, зокрема, вказує, що судом першої інстанції не враховано та не надано оцінки фактам (доказам), на які прокурор звертав увагу під час судового розгляду, а саме - прокурор зазначає, що у цьому випадку відбулось порушення порядку видачі спірного Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 та надалі порушено порядок його реєстрації.

Прокурор звертає увагу, що відповідно до наданої інформації архівного відділу та копій долучених документів, будь-які земельні питання щодо Тульчинського виробничого рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп" не розглядались та не вирішувались.

Враховуючи, що архівний відділ районної військової адміністрації в інформації від 14.02.2023 № 01-28/52 повідомляє, що 4 сесія 22 скликання проводилась 14.12.1995 року, а згодом було проведено 5 сесію 22 скликання 21.08.1996 року (отже 15.12.1995 року сесія не могла проводитись та не могли прийматись рішення), а також враховуючи, що прокурорам надано всі рішення, які розглядались на порядку денному IV сесії 22 скликання Клебанської сільської ради, у тому числі надано журнал рішень виконкому 1995 року (рішення під № 17) та долучено інформацію архівного відділу Тульчинської РВА (№01-41/1073 від 21.03.2024) про те, що в документах сільської ради за 1992-1996 роки рішення про затвердження наявної площі земельної ділянки і видачу державного акта на право постійного користування землею Тульчинському виробничому рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп" відсутнє, а отже таке рішення з 1992 року також не приймалось, прокурор вважає, що можна дійти достовірного висновку щодо неприйняття рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області про надання Тульчинському виробничому рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп" у постійне користування земельної ділянки 48,35 га та, а отже відбулось порушення порядку видачі Державного акта та його реєстрації.

Також скаржник зазначає, що відповідно до наявних копій документів вищезазначеної Технічної документації, в документації відсутні виписка з рішення або ж рішення Клебанської сільської ради про надання земельної ділянки Тульчинському рибцеху, а отже підстави для розроблення технічної документації не відповідають вищезазначеній Інструкції і документація не може підтверджувати обставини відведення спірної земельної ділянки у постійне користування. Окрім того, підставою для виконання робіт являється договір № 58 від 20.02.1995 між Вінницьким державним виробничим Об`єднанням "Вінницярибгосп" і Вінницьким філіалом Інституту землеустрою, тобто матеріали технічної документації виготовлялись саме для Об`єднання "Вінницярибгосп", яке згодом було ліквідовано.

Прокурор зауважує, що у даних спірних правовідносинах та правовідносинах у справі №902/930/21 існують різні фактичні обставини, надано додаткові докази та наявні додаткові факти, тому рішення у справі № 902/930/21 як преюдиційне не підлягає застосуванню у даних спірних правовідносинах.

Вважає, що відсутність правонаступництва між Об`єднанням "Вінницярибгосп" та Підприємством "Вінницярибгосп" підтверджується належними і допустимими доказами, а саме - тотожність ідентифікаційного коду, на яку посилається відповідач відповідно до інформації Головного управління статистики у Вінницькій області від 28.04.2023 № 02.3-08/230-23, не підтверджує факт правонаступництва (перереєстрації).

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що обставини справи та наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчить про дотримання в цілому встановленої процедури складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів, що закріплювалась Інструкцією та те, що видача землекористувачу примірника рішення про надання земельної ділянки у постійне користування землекористувачу чинним на той час законодавством не передбачалось, у зв`язку із чим твердження позивача, що державний акт є недійсним, а рішення Клебанської сільської ради №ІУ від 15.12.1995 не приймалось є недоведеним та помилковим.

Враховуючи, що спірне рішення Клебанської сільської ради народних депутатів від № IV, яке слугувало підставою для видачі Державного акту, датовано 15.12.1995, то замовлення технічної документації передувало його прийняттю. При цьому здача замовнику такої документації датована 08.02.1996 (згідно штампа на 2-му аркуші), тобто до моменту видачі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996. Наведене в сукупності свідчить про обставини відведення спірної земельної ділянки у постійне користування не лише за фактом видачі Державного акту.

Твердження апелянта щодо того, що технічна виготовлялась для Об`єднання "Вінницярибгосп" відповідач вважає таким, що не відповідає дійсності, адже із змісту такої документації чітко вбачається, що вона стосувалась встановлення в натурі меж землекористування та видачі державного акту на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп", а Об`єднання "Вінницярибгосп" було лише замовником такої документації.

Також вважає, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником СВАТ "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Відтак, висновки про те, що власником (Міністерством рибного, господарства України) Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" було прийнято рішення про ліквідацію вказаної юридичної особи відповідно до чинного на той час законодавства, що виключає правонаступництво ДСГРП "Тульчинський рибцех" прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, з огляду на висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19 та від 12.09.2023 у справі №902/930/21, є помилковими.

Відповідач просив апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 - без змін.

У судове засідання, призначене на 17.12.2024 року, третя особа не забезпечила явку повноважного представника, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за змістом ч.5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконавчим комітетом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322, до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, які не мають права юридичної особи, зокрема, Тульчинський виробничий рибцех.

Згідно із наказом Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 №120 вирішено: "...На базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи з 10.08.1995" (п.1 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120).

Відповідно до п.3 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 №120 вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп"; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Пересувну механізовану колону № 4.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, виданого Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акта.

У відповідності до листа Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022 № 01-42/1232 рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, - не існує.

Також у листі Тульчинської районної військової адміністрації від 14.02.2023 № 01-28/52 зазначено, що в період з 1995 до 1996 років Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.

Відповідно до протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 до порядку денного сесії включені такі питання:

- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;

- про затвердження рішень виконкому сільської ради щодо земельних питань;

- про дотримання земельного законодавства на території сільської ради;

- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом № 122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;

- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільської ради.

За змістом статуту Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", затвердженого Міністром рибного господарства України 29.12.1995, воно засноване на державній власності, належить до складу Виробничого державно-кооперативного об`єднання рибного господарства "Укррибгосп" і підпорядковане Міністерству рибного господарства України.

Відповідно до наказу Вінницького обласного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" від 25.06.1996 № 82 на базі господарств "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та Пересувної механізованої колони-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи. Цим наказом затверджено структуру Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, до складу якого на правах структурних підрозділів включено, зокрема, Тульчинський рибоводний цех.

Згідно із довідкою Вінницького обласного управління статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.07.1996 № 23/2313 Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення № 35, дата включення - 01.08.1996, ідентифікаційний код: 00476576.

За змістом листа Головного управління статистики у Вінницькій області від 15.04.2022 № 03.3-08/315-22 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 19.09.1997 включено суб`єкт із назвою "Виробничий рибний цех Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського підприємства "Вінницярибгосп" (ідентифікаційний код: 24897147).

Згідно із наказом Фонду державного майна України від 28.04.1998 № 30-ДП прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства.

Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 18.08.1998 № 115 на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов також структурний підрозділ: Тульчинський рибоводний цех.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 25.08.1998 № 944 ухвалило наказ про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 № 1419 затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та передбачено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.

За змістом наказу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 03.01.1999 № 1 вирішено перейменувати Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999. Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.

Згідно із протоколом від 09.06.2000 № 1 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" "на базі і шляхом виділення" структурного підрозділу Тульчинського виробничого рибцеху створено ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 140007 28.02.2002 було проведено державну реєстрацію ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду: 24897147.

Згідно із статутом ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", затвердженим загальними зборами акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" 09.06.2000 та зареєстрованим 28.02.2002, ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" є дочірнім підприємством Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є його єдиним засновником, і до дочірнього підприємства переходять як до правонаступника згідно з актом приймання-передачі майнові права і обов`язки з дебіторською та кредиторською заборгованостями у частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).

Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" 23.06.2011 змінило своє найменування і новим найменуванням юридичної особи стало Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі - ПрАТ "СП "Вінницярибгосп").

Відповідно до статуту ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 23.06.2011, ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав та обов`язків Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", що перетворено у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 27.08.1998 № 954 згідно із Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 292/96-ВР (пункт 1.2. Статуту).

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.09.2011 відбулась зміна найменування ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", новим найменуванням юридичної особи стало Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".

Відповідно до статуту ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 06.09.2011, ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав і обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп", заснованого відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 09.06.2000 (протокол № 1), згідно із Законами України "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні" та іншими нормативними актами України та статуту СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).

Прокурор, вказуючи на наявність правових підстав для усунення перешкод у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним, що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листів Тульчинської окружної прокуратури від 05.10.2022, 12.12.2022, 27.12.2022 до Тульчинської міської ради, надісланих у зв`язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 28.12.2022 до вказаного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, враховуючи обізнаність Тульчинської міської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист міської ради від 12.10.2022 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, у зв`язку з обмеженим фінансуванням, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту можливих порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради.

Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

За змістом ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкоди в здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради, в межах с.Клебань Тульчинського району Вінницької області.

Касаційний суд, скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що суди не дослідили обставин щодо відведення земельної ділянки, реєстрації державного акта відповідно до чинного на той час законодавства, а також обставин щодо підроблення чи скасування цього державного акта, та фактів порушення порядку його видачі Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп (правонаступником якого є відповідач) та реєстрації цього акта компетентним органом.

Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, з`ясовуючи наявність правових підстав для відведення спірної земельної ділянки, враховуючи обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові 16.01.2024 у даній справі, у відповідності до ст.316 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.7 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент видачі Державного акта на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Відповідно до ст.9 ЗК України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; погодження проектів землеустрою; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною.

Згідно з ч.1 ст.19 ЗК України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

У відповідності до ч.6, 11, 14 ст.19 ЗК України надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч.1 ст.22 ЗК України).

За змістом ст.23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, за змістом наведених норм сільські Ради народних депутатів уповноважені вирішувати питання щодо надання земельних ділянок у постійне користування. При цьому право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися цими ж сільськими Радами народних депутатів. Набуття особою державного акта на право користування землею передувала процедура відведення земельної ділянки, яка здійснювалася за рішенням відповідної Ради.

Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею станом на 1995 рік визначався Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затв. Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28.

Згідно з п.1.2 цієї Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

За положеннями п.2.1 Інструкції роботи по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею виконуються в такому порядку: підготовчі роботи; встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); складання плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Згідно з п.4.1 Інструкції власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання. Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію.

Із аналізу викладеного вбачається, що порядок надання земельних ділянок у користування передбачав послідовність етапів, а саме: процедуру відведення земельної ділянки, прийняття відповідним органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції рішення про надання цієї земельної ділянки в постійне користування, посвідчення державним актом набутого права користування та реєстрацію державного акта тією ж Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про надання земельної ділянки у постійне користування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 (т.1, а.с.41-43) передано Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

При цьому, зі змісту вказаного державного акта вбачається, що підставою його видачі є рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV.

Водночас, набуттю особою державного акта на право користування землею мала би передувати процедура встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відведення земельної ділянки, які здійснювались за рішенням відповідної ради.

Натомість, наявна в матеріалах справи "Технічна документації зі встановлення в натурі меж землекористування та видачі державного акта на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" на території Клебанської сільської ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області" (т.6, а.с.49-66), датована 08.02.1996, тобто після прийняття органом місцевого самоврядування рішення, яке зазначено у державному акті, що вказує на порушення порядку надання земельної ділянки.

Також колегія суддів зауважує, що відповідно до абз.2 п. 1.10. Інструкції, технічна документація при складанні державних актів (зокрема, на право постійного користування землею, що видаються підприємствам, установам і організаціям на земельні ділянки, якими вони користуються) включає наступні документи: виписку з рішення відповідного органу про надання земельної ділянки; журнали і абриси геодезичних вимірювань; каталог координат окружної межі землекористування; план земельної ділянки; відомість обчислення площ; експлікацію земельних угідь; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.

Оцінюючи надану відповідачем Технічну документацію, судом встановлено, що у наявних у ній документах, відсутні як і виписка з рішення, так і рішення Клебанської сільської ради про надання земельної ділянки Тульчинському рибцеху, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для розроблення відповідачем технічної документації.

Наявна в матеріалах справи копія рішення Клебанської сільської ради "Про затвердження існуючої площі земельної ділянки і видачу державного акта на право постійного користування землею Тульчинському виробничому рибцеху" 1996 року (т.6, а.с.65), без зазначення дати його прийняття та порядкового номера, не може бути прийнятий судом до уваги як доказ надання спірної земельної ділянки в постійне користування, оскільки зі змісту державного акта №002908 від 13.02.1996 чітко вбачається, що такий державний акт було видано на підставі рішення №IV від 15.12.1995.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вказані обставини дають підстави для висновку про порушення процедури відведення земельної ділянки, яка повинна передувати наданню земельної ділянки у користування особі у відповідності до ст.19 ЗК України, а відтак така документація не може підтверджувати обставини відведення спірної земельної ділянки у постійне користування відповідача, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за №IV, яке вказано як підстава видачі державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частина 1 ст.144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями п.17 ч.2 ст.19 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішується такі питання як регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Згідно зі ст.20, 22 Закону України 2Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) - Рада народних депутатів проводить свою роботу сесійно. Рада народних депутатів в межах своєї компетенції приймає рішення. Рішення Ради приймаються відкритим або таємним голосуванням.

Сесію Ради народних депутатів відкриває і веде голова Ради або його заступник. Для ведення протоколу сесії Рада обирає секретаря сесії або секретаріат. Протокол сесії Ради підписується головою Ради або його заступником і секретарем сесії (ст.21 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування").

Отже, протоколи сесії поряд з рішенням ради є офіційними документами, які підписуються уповноваженими особами в межах їх повноважень, а зафіксована в них інформація має юридично значущий характер, оскільки здатні спричинити відповідні правові наслідки. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №287/203/19.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, підставою набуття земельної ділянки у власність (користування) із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що видачі та реєстрації державного акта має передувати прийняття на сесії рішення (шляхом голосування) про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012, у розділі 1 Документів, що створюються в управлінській діяльності, п.1.1. Організація розпорядчої діяльності, ст.7 встановлено, що рішення, протоколи, стенограми засідань органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, документи (довідки, доповіді, доповідні записки тощо) до них: зберігаються в архівному фонді постійно.

Листом від 14.02.2023 (т.2, а.с.82) архівний відділ Тульчинської районної військової адміністрації повідомив, що у період з 1995 по 1996 роки Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання було проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.

Із протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 (т.1, а.с.48-50), вбачається, що до порядку денного сесії були включені такі питання:

- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;

- про затвердження рішень виконкому сільської Ради по земельних питаннях;

- про дотримання земельного законодавства на території сільської Ради;

- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом №122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;

- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільради.

До кожного питання зазначено "Рішення додається".

Разом з тим, у архівному відділі Тульчинської районної військової адміністрації наявні рішення IV сесії 22 скликання Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1995 року лише під номерами: №16, №18, №19, №20, що підтверджується відповідним листом архівного відділу (т.1, а.с.47-55). По питанню №2 "Про затвердження рішень виконкому сільської ради по земельних питаннях" рішення, яке за своїм порядковим номер мало б бути під №17, в архіві відсутнє.

Відтак, із врахуванням викладеного, апеляційним судом встановлено, що 14.12.1995 дійсно відбулося засідання сесії сільської ради, на якому було прийнято ряд рішень з послідовною їх нумерацією.

Щодо наданих копій протоколів засідань виконавчого комітету та рішень до них Клебанської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (т.6, а.с.138-228), в тому числі копії рішення "Про благоустрій населених пунктів, утримання в належному стані кладовищ, пам`ятників загиблим воїнам" №17 від 19.04.1995, колегія суддів зауважує, що вказане рішення не стосується спірних правовідносин та не наділяє відповідача будь-яким правом.

Крім того, слід врахувати, що ні ст. 7 ЗК України, ні положення Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» не надавали виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів таких повноважень у сфері земельних відносин, якими б передбачалось надання земельних ділянок в постійне користування із земель державної власності. Законодавством було встановлено, що надання земель у постійне користування із земель державної власності здійснюється Радами народних депутатів, що виключає можливість прийняття такого рішення виконавчим комітетом.

Також згідно інформації архівного відділу Тульчинської РВА (№01-41/1073 від 21.03.2024), в документах сільської ради за 1992-1996 роки рішення про затвердження наявної площі земельної ділянки і видачу державного акта на право постійного користування землею Тульчинському виробничому рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп" відсутнє.

Аналізуючи в сукупності вищевказані докази, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначена в державному акті дата рішення сільської ради (15.12.1995) не відповідає дійсності, адже судом беззаперечно встановлено, що 15.12.1995 сільською радою жодних рішень не приймалось і засідання ради не проводились, а серед прийнятого переліку рішень за 14.12.1995 докази прийняття рішень щодо спірної земельної ділянки відсутні.

Таким чином, враховуючи встановлення обставин неприйняття сесією Клебанської сільської ради рішення щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою, як підстави набуття відповідного права, та як наслідок відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на вчинення відповідних дій, колегія суддів дійшла висновку про порушення порядку видачі державного акта №002908 від 13.02.1996.

Оцінюючи зміст державного акта, апеляційний суд також приймає до уваги, що існують розбіжності щодо відомостей про його реєстрацію.

Так, відповідно до абз.1 п.3.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Пунктом 3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 визначено, що державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно:

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю за формою згідно з додатком №1;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком №2;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком №3;

- у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком №4.

Згідно з копією сторінки Книги записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради (т.2, а.с.14) державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 було зареєстровано за №2, натомість в акті вказано, що він зареєстрований за №3, що свідчить про невідповідність даних у державному акті з даними Книги реєстрації.

Також суд враховує, що у Книзі № 4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради містяться дані також, щодо реєстрації ще двох Держаних актів на підставі рішення IV сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за № 4 (Державний акт на право постійного користування землею виданий Клебанському відділку № 122 та Державний акт на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству "Перше травня").

Однак, в архівному примірнику Державного акта на право постійного користування землею серії ВН № 00037 виданого Клебанському відділку №122 Тульчинської центральної районної аптеки №90 не зазначено дати реєстрації, а в архівному примірнику Державного акта на право колективної власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства "Перше травня" с.Клебань (титульна сторінка відсутня) серії ВН № 000015 від 20.03.1996 не зазначено номера реєстрації в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю та не зазначена підстава видачі (тобто не зазначено на підставі якого рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів надано землю).

Щодо права колективної власності на землю КСП "Перше травня", то варто зауважити, що в державному акті відсутні відомості про рішення (номер, дата) сесії, відповідно до якого надано земельну ділянку. При цьому, відповідно до порядку денного IV сесії 22 скликання Клебанської сільської ради на ній питання щодо надання земельної ділянки КСП "Перше травня" не вирішувалось.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що інформація, яка міститься у Книзі №4, є недостовірною, не відповідає дійсності, а відтак підтверджує порушення порядку реєстрації державних актів.

Усталена судова практика свідчить, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).

Таким чином, факт державної реєстрації акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 може свідчити про наявність права постійного користування земельною ділянкою лише за наявності інших доказів, у сукупності з ними.

Однак, враховуючи встановленні судом обставини щодо відсутності технічної документації на відведення спірної земельної ділянки, яка має передувати прийняттю рішення про надання в постійне користування землі, а також непроведення сесії ради 15.12.1995 та відповідно відсутність рішення органу місцевого самоврядування, як підстави видачі державного акта, факт державної реєстрації акта на право постійного користування землею не має правового значення у спірних правовідносинах.

Щодо показань свідка ОСОБА_1 як доказу в підтвердження прийняття рішення сесії щодо надання права постійного користування спірною земельною ділянкою відповідачу, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

За змістом ст.87 ГПК показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до передбаченого законодавством порядку, зокрема Законом України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", обставини прийняття рішень колективного органу місцевого самоврядування відображаються у відповідних документах, а інформація зафіксована в них має юридично значущий характер та спричиняє відповідні правові наслідки.

Враховуючи встановлення факту відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо надання спірної земельної ділянки в постійне користування, у тому числі документів порядку денного IV сесії 22 скликання Клебанської сільської ради, показання свідка не є належним доказом та відповідно не можуть встановлювати обставини (факти) у спірних правовідносинах.

Водночас, з урахуванням належності, допустимості та вірогідності доказів, на підставі досліджених судом доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що надані прокурором докази та наведені доводи є більш вірогідними в підтвердження факту відсутності волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо надання відповідачу в постійне користування спірної земельної ділянки, ніж протилежна правова позиція відповідача. Вказане не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення, а відтак апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Щодо доводів про втручання у право відповідача на мирне володіння майном, суд враховує наступне.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном має нормативну основу в національному законодавстві, а саме ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України, положення яких передбачають, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Також, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний критерій вимагає об`єктивної необхідності у формі загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад. Отже, незаконне набуття майнових прав суб`єктом всупереч волі власника посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому аналізуючи спірні правовідносини суд вважає виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача, у зв`язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.

Окрім того, у спірних правовідносинах держава в особі територіальної громади виступає рівноправним суб`єктом цивільних (майнових) правовідносин, а відтак не наділена будь-якими адміністративними повноваженнями, що дало б змогу ототожнити її з суб`єктом примусу, та відповідно тягнуло би для власника (постійного користувача) позбавлення чи певні обмеження його майнових прав.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011, заява №29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст.1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц).

Щодо доводів прокурора про відсутність правонаступництва відповідача, колегія суддів враховує, що суд касаційної інстанції у постанові від 16.01.2024 вказав про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції при первинному розгляді справи, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства із врахуванням преюдиціальних фактів на підставі ст.75 ГПК України, встановлених у справі №902/930/21. З огляду на викладене, відповідні доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не приймаються судом.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1, 3 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з підстав нез`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у справі №902/9/23 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у справі №902/9/23 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити.

4. Усунути перешкоди у здійсненні Тульчинської міської ради (23600, Вінницька обл., Тульчинський район, м.Тульчин, вул.Миколи Леонтовича, буд.1, код ЄДРПОУ 04051141) права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (23600, Вінницька обл., Тульчинський район, м.Тульчин, вул.Скалецького, 4, код ЄДРПОУ 24897147) повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради, в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).

5. Стягнути із Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" (23600, Вінницька обл., Тульчинський район, м.Тульчин, вул.Скалецького, 4, код ЄДРПОУ 24897147) на користь Вінницької обласної прокуратури (21100, м.Вінниця, вул.Монастирська, буд.33, код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 2481,00 грн, за розгляд заяви про забезпечення позову - 1342,00 грн, за розгляд касаційної скарги - 4962,00 грн, за розгляд апеляційної скарги при новому розгляді справи - 3721,50 грн.

6. Господарському суду Вінницької області видати судові накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.