Постанова

від 12.08.2024 по справі 604/309/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/309/22Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 22-ц/817/649/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 604/309/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат ВАЛЬЧУК Мирослава Миколаївна, на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року (ухвалене суддею Сташківим Н.Б., дата складення повного тексту судового рішення - не зазначено) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Світлик Олег Мирославович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 покликався на те, що 08 жовтня 1988 року між сторонами укладено шлюб. Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2021 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Причини та мотиви позову ОСОБА_3 невідомі та не зрозумілі. За час подружнього життя, завдяки спільній праці, сторонами було збудовано житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При зверненні ОСОБА_3 до адвоката для консультації, встановлено, що згідно записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказаний вище спільно побудований будинок з надвірними будівлями зареєстровано за дружиною ОСОБА_4 . Даний факт ОСОБА_3 раніше відомий не був.

Позивач вказує на те, що вказане нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності, позивач вважає, що наявні підстави для поділу майна подружжя та визнання за кожним із них права власності по 1/2 частині вказаного нерухомого майна.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_3 просив визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.2348 га, кадастровий номер 6124687500:02:001:0344, а також визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку вказаного вище майна та розподілити судові витрати.

В серпні 2022 року ОСОБА_4 , а інтересах якої діє адвокат Вальчук Мирослава Миколаївна, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, у якому просила визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 та житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на вказаний вище автомобіль, а за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на житловий будинок. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , грошову компенсацію, яка буде уточнена після проведення експертизи.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року позов ОСОБА_3 , задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок із надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку площею 0.2348 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6124687500:02:001:0344.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0.2348 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6124687500:02:001:0344;

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений та документально підтверджений судовий збір в розмірі 1133.58 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, синього кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений та документально підтверджений судовий збір в розмірі 1839.70 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині часткового задоволення зустрічного позову щодо поділу автомобіля, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Вальчук Мирослава Миколаївна, подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом про поділ набутого сторонами під час шлюбу майна - автомобіля. Оскільки об`єктом поділу є неподільна річ, просила, зокрема, визнати право власності на автомобіль за ОСОБА_3 , а їй сплатити грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на цю річ. Фактично даним транспортним засобом, як під час шлюбу, так і після його розірвання, користується ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_4 тривалий час перебуває за межами України, сторони разом не проживають та перебувають після розірвання шлюбу в неприязних відносинах. Сам по собі факт подання заяви про поділ майна подружжя уже стверджує про те, що є перешкоди у його користуванні, тобто подальше спільне користування майном, а саме транспортним засобом, який є неподільною річчю є неможливим.

На думку сторони апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового переконання, що ОСОБА_4 не надано жодних доказів, що їй чиняться перешкоди у користуванні автомобілем чи останній відчужений без її згоди та заперечення ОСОБА_3 на виплату компенсації половини вартості автомобіля, згідно суми, що зазначена у висновку експерта.

Разом з тим, поза увагою місцевого суду залишився той факт, що ОСОБА_4 не претендувала залишити автомобіль собі, припинивши право ОСОБА_3 на частку в праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Навпаки, ОСОБА_4 надала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від ОСОБА_3 . Тому вимога про стягнення такої компенсації не породжує обов`язку ОСОБА_3 попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності ОСОБА_3 під час розгляду даної справи законодавство України не вимагає.

У зв`язку з наведеним просить рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року в частині часткового задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

- визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 86862.58 грн.

- стягнути з ОСОБА_3 понесений судовий збір та витрати за проведення експертиз.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційна скарга подана лише в частині зустрічних позовних вимог щодо поділу автомобіля, які задоволено частково, а тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

08 жовтня 1988 року відділом ЗАГС Підволочиського райвиконкому зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , актовий запис №54, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія серії № НОМЕР_2 від 08 жовтня 1988 року, виданим відділом ЗАГС Підволочиського райвиконкому (т.1 а.с.46).

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2022 року, справа № 604/1080/21, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області № 31/19-В-48 від 03 червня 2022 року вбачається, що станом на 03 червня 2022 року автомобіль Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 24 квітня 2019 року за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.182 зворот).

Отже, 24 квітня 2019 року під час перебування в шлюбі сторонами у справі був придбаний транспортний засіб Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано на ОСОБА_3 , як титульного власника, тому таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Вказані обставини визнаються сторонами у даній справі та не підлягають доказуванню.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи №771/22-22 від 06 березня 2023 року ринкова (дійсна) вартість автомобіля марки, моделі, модифікації Dacia Sandero 1.2 16VLPG, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_3 , кузов синього кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент проведення експертизи, становить 173725.16 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із частинами першою-третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий).

Відповідно до частини друга статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно із частинами другої, четвертої та п`ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Разом з тим приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так:

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Такий висновок викладено у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_4 просила визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та в порядку поділу визнати за ОСОБА_3 право особистої власності на вказаний автомобіль, стягнувши на її користь грошову компенсацію.

З матеріалів справи вбачається, що під час перебування сторін у шлюбі в період з 08 жовтня 1988 року по 24 лютого 2022 року було придбано автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_3 .

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи та вирішуючи питання в частині належності майна до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла висновку, що автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходиться у одноосібному користуванні ОСОБА_3 , в якого зберігаються правовстановлюючі документи на автомобіль, як у титульного власника.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_4 не претендує на те, щоб спірний транспортний засіб залишити собі, припинивши право ОСОБА_3 на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Навпаки, ОСОБА_4 надає згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за свою частку у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб від ОСОБА_3 .

При цьому, ОСОБА_3 не заявляв вимоги, щоб спірний автомобіль слід залишити у власності ОСОБА_4 .

Також судом встановлено, що ОСОБА_4 регулярно знаходиться за межами України, що підтверджується відомостями центру спеціальної інформації Державної прикордонної служби №18 від 17 червня 2022 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що у даній справі має правове значення вчинення перешкод колишнім чоловіком у користуванні спірним рухомим неподільним майном, оскільки матеріалами справи підтверджено, що автомобіль разом із правовстановлюючими документами на нього, перебуває у одноосібному користуванні ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 не претендує транспортний засіб залишити собі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що існують правові підстави для припинення право спільної сумісної власності подружжя сторін на транспортний засіб марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , виділивши вказаний транспортний засіб ОСОБА_3 та стягнувши з останнього грошову компенсацію за 1/2 частину його вартості в сумі 86 862.58 грн (173725.16 грн / 2).

Заперечення ОСОБА_3 на виплату компенсації половини вартості автомобіля, згідно суми, що зазначена у висновку експерта, колегія суддів відхиляє, оскільки у даній справі згода ОСОБА_3 на виплату грошової компенсації ОСОБА_4 , право власності якої на частку у спільній сумісній власності припиняється, не є обов`язковою.

Також у колегії суддів не виникає сумнівів щодо достовірності висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи №771/22-22 від 06 березня 2023 року щодо ринкової (дійсної) вартості автомобіля, оскільки при складанні висновку експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Інших доказів щодо вартості спірного автомобіля матеріали справи не містять.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині зустрічних позовних вимог щодо поділу автомобіля і ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким зустрічну позовну заяву задоволити частково.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Із квитанції №1341304730 від 11 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 за апеляційний розгляд даної справи сплатила судовий збір у розмірі 2759.55 грн.

За таких обставин, з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_4 2755.55 грн судового збору за перегляд рішення судом апеляційної інстанції.

Як слідує з ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

В силу ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як убачається з судового рішення висновок експерта №771/22-22 від 06 березня 2023 року враховувався судами при постановленні судового рішення, а тому апеляційний суд вважає, що слід стягнути витрати в сумі 6795.72 грн, сплачених ОСОБА_4 за проведення автотоварознавчої експертизи в цивільній справі №604/309/22, яка призначалася за ухвалою суду від 07 вересня 2022 року за клопотанням ОСОБА_4 , оплату за яку було покладено на неї.

Наведені докази свідчать про те, що вказані витрати понесені саме ОСОБА_4 , а тому підлягають стягненню з ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат ВАЛЬЧУК Мирослава Миколаївна - задовольнити.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року в частині зустрічних позовних вимог щодо поділу автомобіля - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 173725 (сто сімдесят три тисячі сімсот двадцять п`ять) гривень 16 копійок.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 вартості автомобіля марки Dacia Sandero, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 86862 (вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дві) гривні 58 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , компенсацію витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 6795 (шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) гривень 72 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 , судовий збір за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2759 (дві тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 55 копійок.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 12 серпня 2024 року.

Реквізити учасників:

Позивач-відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідачка-позивачка: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Головуючий: О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак