Постанова

від 31.07.2024 по справі 910/17662/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Справа№ 910/17662/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Давиденко Д.В.

від відповідача: Хасін І.Б.; Бердник О.М. (директор)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефективні Енергетичні Системи"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2024 (повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024)

у справі № 910/17662/23 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей "Кампус"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефективні енергетичні системи"

про стягнення 271 167, 62 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей "Кампус" (далі - ТОВ "Місто для людей "Кампус"; позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефективні енергетичні системи" (далі - ТОВ "Ефективні енергетичні системи"; відповідач) про стягнення 271 167,62 грн, з яких: 248 647, 77 грн за спожиту електроенергію; 195, 98 грн за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії; 22 323, 87 грн за послуги з розподілу електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором № 11/22 від 01.11.2022 щодо компенсації позивачу вартості спожитої електроенергії за період з листопада 2022 року до квітня 2023 року. З урахуванням показників лічильника за період з 01.11.2022 до 03.04.2023 у котельні було спожито електричну енергію в обсязі 39 183 кВт. Постачальником електроенергії були виставлені позивачу рахунки, які були останнім оплачені.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/17662/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ефективні енергетичні системи" на користь ТОВ "Місто для людей "Кампус" заборгованість у сумі 271 167,62 грн та судовий збір в сумі 4 068,00 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості, оскільки відповідач не надав належних доказів оплати встановленої судом суми боргу.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення таким:

відповідачем визнано факт укладення договору №_11/22_ від 01.11.2022, який виконувався сторонами; позивачем направлялися відповідачу рахунки на відшкодування витрат за електропостачання, які були отримані останнім;

відповідачем не заперечувались покладені позивачем у розрахунок показники лічильників; обов`язок відповідача, як користувача котельні, компенсувати позивачу вартість електроенергії виникає незалежно від факту сплати позивачем вартості електроенергії постачальникам;

позивач здійснював нарахування та виставляв рахунки для компенсації згідно із тарифами, визначеними постачальниками електричної енергії та вказаних останніми у рахунках;

розрахунок позивачем вартості наданих послуг з електропостачання на підставі виставлених ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" рахунків та актів, підписаних між позивачем та ДПЗД "Укрінтеренерго" відповідає умовам договору №_11/22_ від 01.11.2022;

оскільки відповідач не має укладеного прямого договору з постачальниками електроенергії, яким було б передбачено оплату за тарифом "для населення", то відповідно між відповідачем та позивачем укладений договір на компенсацію за спожиту електроенергію котельнею і обов`язок здійснити оплату покладений саме на відповідача, у зв`язку із чим суд відхилив як необґрунтовані заперечення відповідача щодо тарифу, застосованого у рахунках постачальників.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/17662/23, ТОВ "Ефективні енергетичні системи" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга (з урахуванням доповнень до неї) обґрунтована такими доводами:

судом першої інстанції порушено вимоги статей 80, 91 ГПК України щодо подання доказів;

позивач не обґрунтував неможливість подання доказів разом з позовною заявою, а також відповідні докази не були направлені відповідачу;

відповідач заперечив факт укладення договору №_11/22_ від 01.11.2022 оплати компенсації за спожиту електроенергію, оскільки позивачем була подана лише ксерокопія, суд першої інстанції повинен був витребувати оригінал такого договору у позивача або не брати до уваги подану копію договору;

відповідач також ставить під сумнів факт існування договору оренди котельні від 01.09.2019, про який зазначено у договорі №_11/22_ від 01.11.2022;

позивачем несвоєчасно виставлені відповідачу рахунки за договором №_11/22_ від 01.11.2022;

відповідач стверджує, що компенсація вартості електроенергії має здійснюватися за тарифом "для населення", а не за тарифом для промислових споживачів;

суд першої інстанції не врахував положення п. 6.2. договору №_11/22_ від 01.11.2022, яким передбачено, що у разі незгоди відповідача з тарифом, за яким повинна відбуватися компенсація, відповідач зобов`язується компенсувати вартість електроенергії за тарифом "для населення";

передумовою для здійснення компенсації є факт оплати, однак позивачем не було надано доказів сплати постачальникам за спожиту електроенергію;

відповідач зазначає, що вартість електроенергії, спожитої котельнею, повинна бути включена до вартості послуги з управління будинком;

з наданих позивачем рахунків на компенсацію вартості електроенергії, вбачається, що до них не включено сум ПДВ;

позивач не реєстрував податкові накладні, що є порушенням податкового законодавства, а також позбавляє відповідача права отримати податковий кредит на ці суми у разі сплати наданих позивачем послуг;

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Місто для людей "Кампус" просить суд відмовити в її задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржене судове рішення, посилаючись на те, що: відповідач зобов`язався на підставі рахунків постачальників компенсувати позивачу вартість електроенергії, яка буде спожита котельнею багатоквартирного будинку, на підставі договору № 11/22 від 01.11.2022, який відповідач уклав з позивачем добровільно; відповідач, заперечуючи проти позову, на надав свого контррозрахунку вартості спожитої електроенергії, доказів на підтвердження своєї позиції і не спростував факту укладення договору про компенсацію.

ТОВ "Ефективні енергетичні системи" подані заперечення на відзив на апеляційну скаргу, додаткові пояснення від 16.05.2025, 20.06.2024, 26.06.2024, які залучені до матеріалів справи.

Розгляд заяв, клопотань учасників справи

ТОВ "Ефективні енергетичні системи" подана заява від 08.07.2024 про приєднання доказів до матеріалів справи (копії відповіді НКРЕКП від 05.07.2024 № 7266/17.2.3./7-24 та копії акта пломбування лічильника від 13.11.2023).

Також ТОВ "Місто для людей "Кампус" подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (копій рахунків № 5638 від 30.11.2023, № 5994 від 31.12.2023, копій платіжних інструкції № 204 від 05.02.2024, № 217 від 22.02.2024).

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначених клопотань з таких підстав.

Відповідно до імперативних положень частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

В своїй заяві ТОВ "Ефективні енергетичні системи" та ТОВ "Місто для людей "Кампус" у своєму клопотанні посилаються зокрема на докази, які датовані вже після ухвалення рішення судом першої інстанції (копія відповіді НКРЕКП від 05.07.2024 №7266/17.2.3./7-24, яку надав відповідач; копія платіжної інструкції № 217 від 22.02.2024, яку надав позивач), тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Крім того, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику більш сприятливі, аніж іншому учаснику умови в розгляді конкретної справи.

Щодо поданої ТОВ "Ефективні енергетичні системи" копії акта пломбування лічильника від 13.11.2023 та поданих ТОВ "Місто для людей "Кампус" копій рахунків №5638 від 30.11.2023, № 5994 від 31.12.2023, копії платіжної інструкції № 204 від 05.02.2024, суд зазначає, що у клопотаннях не наведено доказів неможливості подання їх до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вирішив відмовити у прийнятті зазначених додаткових доказів у розгляді даного судового спору.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (судді Ходаківська І.П. - головуюча, Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ефективні Енергетичні Системи" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/17662/23 та призначено її до розгляду на 15.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 оголошено перерву у розгляді справи до 26.06.2024 з продовженням строку її розгляду.

У судовому засіданні 26.06.2024 протокольно оголошено перерву до 31.07.2024.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився директор відповідача та його представник, який надав свої пояснення, підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 31.07.2024 також з`явився представник позивача, який надав свої пояснення, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити в силі оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин

Згідно із наявної у матеріалах справи скан-копії договору №_11/22_оплати компенсації за спожиту електроенергію від 01.11.2022 (надалі - договір №_11/22_), зазначений договір укладений між ТОВ "Місто для людей "Кампус" (сторона 1) та ТОВ "Ефективні енергетичні системи" (сторона 2).

Предметом цього договору є своєчасна оплата споживачем компенсації за електроенергію, яку споживає інженерно-технічний блок (котельня), призначений для виробництва теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Нижньоключова, буд. 14. Котельня знаходиться в оренді у сторони 2 на підставі договору оренди від 01 жовтня 2019 року. Оплата проводиться згідно показників лічильника електричної енергії №0234.02508064.2018. Початкові показники лічильника на дату укладення договору: 130996 кВт (п. 1.1., 1.2. договору №_11/22_).

Відповідно до п. 2.1 договору №_11/22_ при виконанні умов цього договору, а також при вирішенні усіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською адміністрацією, Правилами користування електроенергією, нормативами, актами з питань користування та взаєморозрахунків за електроенергію та чинним законодавством.

Згідно із пунктом 2.3 договору №_11/22_ сторона 2 (відповідач) зобов`язується щомісячно, не пізніше 10 числа кожного місяця, компенсувати стороні 1 (позивачу) вартість послуг з електропостачання, та компенсувати позивачу витрати на оплату податків, пов`язаних з виконанням цього договору (єдиний податок та інші платежі, передбачені законодавством).

Відповідно до п. 3.1 договору №_11/22_ сторона 2 компенсує вартість наданих послуг з електропостачання згідно показників лічильника та на підставі рахунків, виставлених стороною 1 та енергопостачальною компанією.

Пунктом 3.2 договору №_11/22_ визначено, що вартість електроенергії визначається відповідно до рахунків від ТОВ "Київські енергетичні послуги" чи іншого постачальника.

Згідно із п. 3.3 договору №_11/22_нарахування суми податку на додану вартість чи інших пов`язаних податків, здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє 1 рік з моменту підписання (п. 5.1. договору №_11/22_).

Пунктом 6.1 договору №_11/22_ вартість електроенергії, за якою відбувається компенсація відповідно до умов договору, визначається за тарифами енергопостачальної компанії, затвердженими у встановленому законодавством України порядку.

У разі незгоди сторони 2 з тарифом, за яким повинна відбуватися компенсація, сторона 2 зобов`язується компенсувати вартість електроенергії за тарифом "для населення", повідомити про це сторону 1 не пізніше 10 днів з дня отримання рахунку. Усі суперечки, за якими не досягнуто згоди шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку.

03.04.2023 ТОВ "Місто для людей "Кампус" складено акт зняття показників лічильника електричної енергії №0234.02508064.2018, відповідно до якого станом на 03.04.2023 у котельні було спожито 170179 кВт.

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що як стверджує позивач, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за договором №_11/22_ не компенсував позивачу вартості спожитої електричної енергії у період з листопада 2022 року по квітень 2023 року.

На обґрунтування позовних вимог позивачем надані:

акти купівлі-продажу електроенергії за період з листопада 2022 року по квітень 2023 року, підписані між позивачем та ДПЗД "Укрінтеренерго": за листопад 2022 року на суму 64015,56 грн (20 932 кВт); за грудень 2022 року на суму 116921,12 грн (11 148 кВт); за січень 2023 року на суму 125273,14 грн (20 712 кВт); за лютий на суму 142434,11 грн (22 626 кВт); за березень 2023 року на суму 94677,22 грн (15 699 кВт); за квітень 2023 року на суму 105523,52 грн (19 402 кВт);

рахунки за послуги з розподілу електричної енергії, виставлені ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ": №40250000711372 за листопад 2022 року на суму 20508,40 грн; №40250180137505 за грудень 2022 року на суму 11 019,94 грн; №40250120145663 за січень 2023 року на суму 11980,72 грн; №40250080156116 за лютий 2023 року на суму 13287,53 грн; №40250180164250 за березень 2023 року на суму 9219,51 грн; №40250120174612 за квітень 2023 року на суму 11 394,18 грн;

рахунки за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії, виставлені ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ": №30250180137505 за грудень 2022 року на суму 182,78 грн; №30250120145663 за січень 2023 року на суму 188,26 грн; №30250080156116 за лютий 2023 року на суму 231,31 грн; №30250180164250 за березень 2023 року на суму 199,68 грн; №30250120174612 за квітень 2023 року на суму 134,69 грн.

платіжні доручення про здійснення ТОВ "Місто для людей "Кампус" оплати виставлених ДПЗД "Укрінтеренерго" рахунків за надання послуг з постачання електричної енергії: № 47 від 02.02.2023 на суму 116 921, 12 грн; № 7229 від 28.02.2023 на суму 60 000, 00 грн; № 7270 від 28.03.2023 на суму 65 273, 14 грн; № 15436 від 11.05.2023 на суму 70 120, 28 грн; №15484 від 08.06.2023 на суму 47 490, 69 грн; № 15498 від 20.06.2023 на суму 50 000 грн; № 15523 від 30.06.2023 на суму 30 000 грн; № 15561 від 25.07.2023 на суму 30 000; № 15770 від 14.11.2023 на суму 50 000 грн; № 15799 від 28.11.2023 на суму 29 731, 83 грн; № 23852 від 05.01.2023 на суму 64 015, 56 грн.

платіжні доручення про здійснення ТОВ "Місто для людей "Кампус" оплати виставлених ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" рахунків за послуги з розподілу електричної енергії: № 3 від 05.01.2023 на суму 11 202, 72 грн; № 7308 від 13.04.2023 на суму 22 108, 18 грн; № 23831 від 13.12.2022 на суму 20 508, 40 грн; № 23843 від 20.12.2022 на суму 244,09 грн.

Позивач зазначає, що виставляв відповідачу рахунки на відшкодування витрат за електропостачання, а саме: №3075 від 30.11.2022 на суму 30423,00 грн, №3076 від 31.12.2022 на суму 45 576,34 грн, №3077 від 31.01.2023 на суму 52 344,53 грн, №3078 від 28.02.2023 на суму 56887,77 грн, №3079 від 30.04.2023 на суму 63416,13 грн, рахунок №4591 від 30.09.2023 на відшкодування витрат за реактивну електроенергію на суму 195,98 грн, рахунок №4590 від 30.09.2023 на відшкодування витрат за розподіл електроенергії на суму 22 323,87 грн.

Листом № 29 від 28.07.2023 позивач повідомив відповідача про розірвання договору №_11/22_ з 15.08.2023 та звернув увагу, що такі договори необхідно укладати безпосередньо з компанією, яка є надавачем послуг з постачання електроенергії. Позивач просив до 15.08.2023 сплатити заборгованість по компенсації вартості спожитої електроенергії у сумі 248 647,77 грн. Зі змісту листа вбачається, що позивач зазначив, що додає до листа також рахунки на оплату.

Зазначений лист відповідачу вручено відповідачу 07.08.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Факт отримання рахунків відповідачем не заперечується.

У відповідь на лист № 29 від 28.07.2023 відповідач у листі №23-08/17-01 від 17.08.2023 зазначив про відсутність правових підстав для розірвання договору №_11/22_ в односторонньому порядку та вказав, що договір №_11/22_ продовжує діяти, запропонував надати рахунки на компенсацію електроенергії, спожитої ТОВ "Ефективні енергетичні системи", виходячи з показників лічильника та за тарифом "для населення".

Оскільки відповідач не компенсував вартість спожитої ним електроенергії, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 271 167,62 грн заборгованості, у тому числі: 248 647,77 грн - заборгованість за спожиту електроенергію; 195,98 грн - заборгованість за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії; 22 323,87 грн - заборгованість за послуги з розподілу електричної енергії.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив з таких підстав:

відповідач вважає, що термін "компенсація" передбачає, що вона здійснюється особою-2 на користь особи-1 після того, як особа-1 сплатила цю суму третій особі. Відтак, передумовою для здійснення компенсації є факт оплати, однак, позивачем не надано суду доказів здійснення ним оплати тих сум, які він просить компенсувати, як станом на дату виставлення ним відповідних рахунків на компенсацію, так і станом на дату подачі позову, що виключає можливість задоволення позову;

відповідач зазначає, що договору від 01.11.2022 між позивачем та відповідачем не існує та позивач має в наявності лише копію цього договору, а котельня насправді перебуває не в оренді, а в безоплатному користуванні у відповідача і не на підставі договору оренди від 01.10.2019, а на підставі договору від 01.11.2018;

відповідач стверджує, що оплата за електроенергію, спожиту для забезпечення роботи індивідуального теплового пункту/котельні багатоквартирного будинку здійснюється не за ціною для юридичних осіб чи "останньої надії", а за ціною, встановленою для побутових споживачів (в період, зазначений в позові, така ціна складала 1,68грн./кВ), а відтак, позивач мав сплатити постачальнику електроенергії 66 709,00 грн згідно розрахунку, який доданий до відзиву, та отримувати компенсацію від співвласників будинку. У свою чергу, відповідач здійснює теплопостачання за затвердженим КМДА тарифом, при визначенні розміру якого не враховуються додаткові витрати на електрозабезпечення приміщення котельні та її обладнання;

на переконання відповідача вартість електроенергії, необхідної для забезпечення функціонування індивідуальної котельні, що перебуває у спільної власності співвласників багатоквартирного будинку та забезпечує їх тепловою енергією, входить до складу послуги з управління багатоквартирним будинком та компенсується мешканцями, так само, як електроенергія, використана на забезпечення роботи ліфтів, освітлення сходових клітин;

відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а позов поданий позивачем з метою покласти на відповідача компенсацію витрат позивача на утримання спільного майна співвласників, яку мають здійснювати виключно самі співвласники.

У відповіді на відзив позивач в спростування заперечень відповідача зазначив, зокрема таке:

договір оплати компенсації за спожиту електроенергію № _11/22_ від 01.11.2022 підписаний уповноваженими представниками сторін, не визнаний недійсним в установленому законом порядку та є чинним, і даний факт відповідач підтвердив у листі №23-08/17-01 від 17.08.2023;

відповідно до умов договору обов`язок відповідача, як користувача котельні, компенсувати позивачу вартість електроенергії виник незалежно від факту сплати позивачем вартості електроенергії постачальникам;

на підтвердження оплати за постачання електричної енергії, за послуги з розподілу електричної енергії та послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії позивачем надано у матеріали справи платіжні доручення про оплату зазначених послуг;

докази направлення відповідачу рахунків на компенсацію вартості електроенергії додавалися до позовної заяви, водночас, не направлення рахунків не звільняє відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором;

відповідач надає співвласникам будинку послуги з постачання теплової енергії та виставляє рахунки співвласникам на оплату своїх послуг. Відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 № 869, в ціну послуги з постачання теплової енергії повинні бути включені витрати на придбання електричної енергії для технологічних потреб з виробництва та постачання теплової енергії. Відповідач повинен самостійно розрахувати вартість своєї послуги, до якої зокрема, входить вартість електроенергії. Співвласники будинку, як споживачі послуг з теплопостачання, що надаються відповідачем, сплачують ці послуги і тим самим компенсують саме відповідачу вартість електричної енергії, яка споживається ним для провадження своєї господарської діяльності;

оскільки, відповідач не має укладеного прямого договору з постачальниками електроенергії, то рахунки за споживання котельнею електроенергії надходять позивачу, як управителю будинку. У свою чергу, відповідно до умов договору відповідач повинен компенсувати позивачу вартість електроенергії саме відповідно до сум, вказаних у рахунках.

Отже, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором № 11/22 від 01.11.2022 щодо компенсації позивачу вартості спожитої електроенергії за період з листопада 2022 року до квітня 2023 року у розмірі 271 167,62 грн, яких: 248 647,77 грн - заборгованість за спожиту електроенергію; 195,98 грн - заборгованість за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії; 22 323,87 грн - заборгованість за послуги з розподілу електричної енергії.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договір №_11/22_ від 01.11.2022 щодо компенсації позивачу вартості спожитої електроенергії за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Позивачем до матеріалів справи надано скан-копію договору №_11/22_ від 01.11.2022 оплати компенсації за спожиту електроенергію від 01.11.2022.

За поясненнями позивача сторони підписували договір шляхом направлення один одному договорів засобами поштового зв`язку. Так, позивач направив відповідачу два підписані зі своєї сторони примірники договору. У свою чергу, відповідач повинен був підписати два примірники договору зі своєї сторони і один з них повернути позивачу. Проте, відповідач не направив позивачу його примірник договору, а направив лише його скановану копію.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст.181 ГК України).

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками позивача рахунки на оплату та акти здачі-приймання за період за листопад 2022 року - квітень 2023 року на компенсацію відповідачем витрат за спожиту електроенергію.

У листі № 23-08/17-01 від 17.08.2023, адресованому позивачу, відповідач вказав на відсутність правових підстав для розірвання договору №_11/22_ в односторонньому порядку та зазначив, що договір № 11/22 від 01.11.2022 щодо компенсації позивачу вартості спожитої електроенергії продовжує діяти.

Отже, оскільки відповідачем визнавався факт укладення зазначеного договору і даний договір сторонами виконувався, враховуючи правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи частково виконання сторонами, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що кваліфікація договору №_11/22_ оплати компенсації за спожиту електроенергію від 01.11.2022 як неукладеного виключається, і зазначений договір розглядається як укладений.

Необхідно врахувати, що закріплена статтею 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

В матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким визнано недійсним договір №_11/22_ оплати компенсації за спожиту електроенергію від 01.11.2022, тобто вказаний договір підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

В аспекті доктрини заборони суперечливої поведінки, враховуючи те, що у спірних правовідносинах відповідач до моменту звернення позивача з позовом підтверджував укладення договору №_11/22_ від 01.11.2022, а також беручи до уваги те, що після закінчення строку дії вказаного договору між сторонами укладено аналогічний договір, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спроба відповідача згодом заперечувати існування між сторонами договору №_11/22_ оплати компенсації за спожиту електроенергію від 01.11.2022 суперечить його попередній поведінці.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачу рахунки на відшкодування витрат за електропостачання, а саме: №3075 від 30.11.2022 на суму 30 423,00 грн; №3076 від 31.12.2022 на суму 45 576,34 грн; №3077 від 31.01.2023 на суму 52 344,53 грн; №3078 від 28.02.2023 на суму 56 887,77 грн; №3079 від 30.04.2023 на суму 63 416,13 грн; №4591 від 30.09.2023 на відшкодування витрат за реактивну електроенергію за грудень 2022 року по березень 2023 року на суму 195,98 грн, рахунок №4590 від 30.09.2023 на відшкодування витрат за розподіл електроенергії за листопад 2022 року по березень 2023 року на суму 22 323,87 грн.

Зазначені рахунки направлені відповідачу разом з листом № 29 від 28.07.2023 (отримання відповідачем зазначеного листа підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.07.2023).

Факт отримання рахунків відповідачем не заперечувався.

Щодо посилання відповідача на несвоєчасне виставлення рахунків на оплату лише у липні 2023 року слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 було зазначено, що: "Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України". У свою чергу, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).

За розрахунком позивача заборгованість відповідача становить 271 167,62 грн, з яких: 248 647,77 грн - заборгованість за спожиту електроенергію; 195,98 грн - заборгованість за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії; 22 323,87 грн - заборгованість за послуги з розподілу електричної енергії.

Відповідач не заперечував проти визначених позивачем у розрахунку показників лічильника (170 179 кВт станом на 03.04.2023).

Щодо заперечень відповідача в частині застосованого тарифу для розрахунку вартості електричної енергії.

Умовами договору сторонами погоджено, відповідач відшкодовує вартість наданих послуг з електропостачання згідно показників лічильника та на підставі рахунків, виставлених позивачем та енергопостачальною компанією; вартість електроенергії, за якою відбувається компенсація відповідно до умов договору, визначається за тарифами енергопостачальної компанії, затвердженими у встановленому законодавством України порядку.

Позивач здійснював нарахування та виставляв рахунки для компенсації згідно із тарифами, визначеними постачальниками електричної енергії та вказаних останніми у рахунках.

Розрахунок позивачем вартості наданих послуг з електропостачання на підставі виставлених ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" рахунків та актів, підписаних між позивачем та ДПЗД "Укрінтеренерго" відповідає умовам договору №_11/22_ від 01.11.2022.

При цьому, умова договору що, у разі незгоди відповідача з тарифом, за яким повинна відбуватися компенсація, відповідач зобов`язується компенсувати вартість електроенергії за тарифом "для населення" (п.6.2.), не звільняє відповідача від обов`язку сплатити виставлені позивачем рахунки, а визначає, що у будь-якому випадку відповідач має компенсувати вартість електроенергії за тарифом "для населення". Однак, навіть доказів здійснення оплати на користь позивача за тарифом "для населення" відповідач до матеріалів справи не надав.

Крім того, оскільки у відповідача немає укладеного прямого договору з постачальниками електроенергії, яким було б передбачено оплату за тарифом "для населення", то відповідно між відповідачем та позивачем укладений договір на компенсацію за спожиту електроенергію котельнею і обов`язок здійснити оплату покладений саме на відповідача, у зв`язку із чим місцевий суд правомірно відхилив як необґрунтовані заперечення відповідача щодо тарифу, застосованого у рахунках постачальників.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункти 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідач добровільно уклав з позивачем договір оплати компенсації за спожиту електричну енергію №_11/22_ від 01.11.2022, погодився із його умовами, зокрема, викладеними у пунктах 3.1. та 3.2., не оспорював цих умов у судовому порядку.

Отже, виходячи з оцінки наданих сторонами до матеріалів справи доказів, за їх належністю, допустимістю, достовірністю, вірогідністю (статті 76 - 79 ГПК України), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав покладення на ТОВ "Ефективні енергетичні системи" (споживача) обов`язку оплати (компенсації) вартості спожитої електричної енергії у розмірі 271 167,62 грн на користь ТОВ "Місто для людей "Кампус".

З приводу посилань відповідача на те, що передумовою для здійснення компенсації є факт оплати, однак, позивачем не надано суду доказів здійснення ним оплати тих сум, які він просить компенсувати, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до договору оплати компенсації за спожиту електроенергію № _11/22_ від 01.11.2022 обов`язок відповідача, як користувача котельні, компенсувати позивачу вартість електроенергії виникає незалежно від факту сплати позивачем вартості електроенергії постачальникам. Окрім того, позивачем надані до матеріалів справи платіжні доручення, які підтверджують здійснення позивачем оплат на рахунки ДПЗД "Укрінтеренерго" та ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ".

Щодо доводів відповідача про те, що відшкодування за спожиту електроенергію котельнею мають здійснювати співвласники будинку позивачу, слід зазначити таке.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає, що до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком та комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Тобто, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" розмежовані надавачі житлових послуг від виконавців комунальних послуг.

Позивач є управителем багатоквартирного будинку та надає житлову послугу , що не заперечується відповідачем.

Відповідач має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, яка видана Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1149 від 25.05.2021, та надає комунальну послугу з постачання теплової енергії в багатоквартирному будинку.

Відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (відповідачем), та індивідуальним і колективним споживачем (співвласниками багатоквартирного будинку), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, регулюється: Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (далі - Правила 830); Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (далі - Порядок № 869).

Пунктом 31 Правил № 830 вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 20 Порядку № 869 планування витрат, що включаються до повної собівартості теплової енергії, її виробництва, транспортування та постачання, здійснюється з урахуванням витрат операційної діяльності та фінансових витрат, пов`язаних з основною діяльністю.

Згідно з п. 21 Порядку № 869 планована виробнича собівартість формується у розрізі територіальних громад, у межах яких ліцензіат провадить (має намір провадити) відповідний вид ліцензованої діяльності, та включає прямі матеріальні витрати на придбання електричної енергії для технологічних потреб. Обсяг витрат, пов`язаних з використанням електричної енергії для технологічних потреб, визначається з урахуванням витрат на обумовлену електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідливу циркуляцію електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму (у разі відсутності вузлів обліку її потужність визначається відповідно до нормативів). Витрати на електричну енергію для технологічних потреб визначаються відповідно до цін (тарифів), визначених з урахуванням вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", та/або на рівні фактичної собівартості власного виробництва, але не вище зазначених діючих або прогнозованих цін (тарифів), з урахуванням пункту 21-1 цього Порядку.

Отже, виконавець послуги з теплопостачання при розрахунку вартості своїх послуг включає вартість електроенергії, що споживається ним для виробництва та постачання теплової енергії.

Відповідач, як надавач послуг з теплопостачання, самостійно розраховує свої майбутні витрати на електроенергію та повинен включати ці витрати до собівартості теплової енергії, ціну своїх послуг, яку надає співвласникам будинку та виставляє їм рахунки на оплату.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість твердження відповідача, що спірна заборгованість за спожиту електроенергію для потреб котельні повинна оплачуватися мешканцями як послуга з управління багатоквартирним будинком.

Щодо посилання відповідача в доповненнях до апеляційної скарги на те, що у сформованих позивачем рахунках не визначено сум ПДВ. З цього приводу позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що у період з 31.02.2022 по 31.07.2023 він не був платником ПДВ, а перебував на спрощеній системі оподаткування, будучи платником єдиного податку ІІІ групи. Саме тому позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату компенсації спожитої електричної енергії за опалювальний період листопад 2022 - квітень 2023 року без урахування ПДВ, а лише в сумі безпосередньо понесених витрат по оплаті цих послуг постачальнику електричної енергії та оператору систем розподілу. Позивач наведених позивачем обставин не спростував.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції вимог статті 80 ГПК України та винесення рішення на підставі наданих позивачем доказів, які суд не мав права взагалі приймати, слід зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначив суд першої інстанції у рішенні, 22.12.2023 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

У клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів позивач заявив про встановлення додаткового строку для подання доказів у справі №910/17662/23, а саме: листа №23-08/07-01 від 07.08.2023; платіжних доручень про сплату позивачем на рахунок постачальника вартості послуг за постачання електроенергії, з розподілу електричної енергії та послуги за забезпечення перетікання реактивної енергії; розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1149 від 25.05.2021 року про видачу ліцензії ТОВ "Ефективні енергетичні системи"; договору про компенсацію вартості спожитої електричної енергії від 17.11.2023. Позивач мотивував подання зазначених доказів необхідністю відхилити заперечення відповідача проти позову.

З огляду на приписи ч. 5 ст. 80 ГПК України та з метою забезпечення принципу змагальності та рівності прав учасників процесу, враховуючи наведені у клопотанні обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та встановлення додаткового строку для подання доказів у цій справі, а саме до 22.12.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 ГПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України відзив повинен містити перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (ч. 10 ст. 80 ГПК України).

Позивач скористався процесуальною можливістю приєднання доказів до відповіді на відзив в порядку та у строки, встановлені ГПК України.

Отже посилання відповідача на порушення порядку подання позивачем доказів та прийняття їх судом, з огляду на наведені положення п. 6 ч. 3 ст. 165, ч. 3 ст. 166 та ч. 10 ст. 80 цього Кодексу, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефективні Енергетичні Системи" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі №910/17662/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 19.08.2024 (у зв`язку з перебуванням колегії суддів у відпустці з 05.08.2024 по 18.08.2024).

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова