Постанова

від 08.08.2024 по справі 545/4922/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/4922/22 Номер провадження 22-ц/814/2110/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Галушко А.О.,

з участю представника позивача - адвоката Фесенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Фесенко Юлією Олександрівною,

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року, постановлене суддею Потетій А.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАДЕГ» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

13.10.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 01.03.2019 по 20.11.2019 працював заступником директора ТОВ «МАДЕГ» та звільнений з посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за згодою сторін. Проте він заяви про звільнення роботодавцю не подавав, наказ про звільнення не отримував, як і трудову книжку, яка продовжує зберігатися у відповідача. Про своє звільнення дізнався 28.12.2021 з особистого кабінету на офіційному порталі Пенсійного фонду України. Звернувшись про перерахунок пенсії до ГУ ПФУ в Полтавській області, 05.05.2022 отримав відмову у зв`язку з відсутністю трудової книжки, яка знаходиться у відповідача. Весь цей час він вважав себе працівником ТОВ «МАДЕГ», неодноразово спілкувався з директором товариства, який пояснював затримку у виплаті заробітної плати із досудовим розслідування кримінальної справи та за довіреністю строком дії до 31.12.2019 мав право на представництво інтересів юридичної особи. Вважає сфальсифікованою заяву про звільнення за згодою сторін, оскільки такої заяви він не писав, наміру припиняти трудові відносини з відповідачем не мав, а тому фактично його звільнення відбулося за ініціативою роботодавця.

Із огляду на те, що відповідач не надав йому копію наказу про звільнення та не видав трудову книжку, а про звільнення з роботи він дізнався лише 28.12.2021, вважає, що строк звернення до суду з цим позовом ним не пропущено та просить захистити порушене право, поновивши його на посаді заступника директора ТОВ «МАДЕГ» з моменту звільнення, тобто із 20.11.2019, стягнувши з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 285112,43 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05.03.2024 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «МАДЕГ» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення в суд із позовом та не навів поважних причин для його поновлення.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 28.03.2024 відмовлено представнику відповідача - адвокату Баранову Т.О. у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Фесенко Ю.О., оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, доводить, що позивач дізнався про порушене право тільки 28.12.2021 із особистого кабінету на офіційному порталі Пенсійного фонду України. Наказ про звільнення та трудову книжку він не отримував, тоді як за правилами частини першої статті 233 КЗпП України, саме від дати їх отримання обраховується місячний строк на звернення в суд із заявою про вирішення трудового спору. Просить вирішити питання про розподіл судових витрат та повідомляє, що докази реальності понесення та сплати витрат на професійну правничу допомогу відповідачем будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Зазначає, що установлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Тоді як Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою ХІХ, за змістом якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжено на строк дії такого карантину.

Просить врахувати позиці Верховного Суду, сформовану у справі №947/8885/21 від 11.12.2023, за змістом якої запровадження на всій території України карантину є безумовною підставою для продовження строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.04.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 16.04.2024.

10.05.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

Доводить обізнаність позивача щодо припинення з ним трудових правовідносин починаючи із грудня 2019 року, коли у межах кримінального провадження колишній директор підприємства ОСОБА_2 пояснював йому невиплату заробітної плати за весь час. Отже, про своє звільнення позивач дізнався до введення в дію карантину та запровадження у зв`язку із цим карантинних обмежень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «Covid-19», що виключає підстави застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)».

Просить врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у справі №132/3064/21 від 20.03.2024, за змістом якої у трудових відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Звертає увагу на відсутність у справі доказів на підтвердження того, що у період із 2019 по 2022 р.р. позивач з`являвся на роботу або ж докази, що йому чинили перешкоди у можливості виходу на роботу та виконанні посадових обов`язків, а отже не міг не знати про своє звільнення. Відтак, вважає, що позивач міг усвідомлювати той факт, що його звільнено хоча б з тієї обставини, що він упродовж тривалого часу не отримував заробітну плату.

У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, участь свого представника у судове засіданні не забезпечив, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом (розпорядженням) ТОВ «МАДЕГ» №3-4 від 28.02.2019 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01.03.2019 на посаду заступника директора; умови роботи - основна; тривалість робочого дня (тижня) 40 год./а.с.16 т.1/

01.03.2019 ОСОБА_2 , директор ТОВ «МАДЕГ», видав довіреність, якою уповноважив заступника директора ОСОБА_1 подавати та підписувати від підприємства всі без винятку документи, заключати будь-які договори (в тому числі оренди), надавати довіреності, подавати заяви будь-якого змісту, одержувати будь-які документи, виконувати від імені підприємства будь-які дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності, не заборонені чинним законодавством України, бути представником в усіх державних закладах та організаціях будь-якої форми власності, в тому числі органах ДФС, державних фондах, управлінні Держземкадастру з правом отримання витягу про земельну ділянку, про нормативну грошову оцінку, органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, брати майно, в т.ч. земельні ділянки, в оренду. Довіреність видана без права передачі наданих повноважень третім особам строком на місяць, і діє до 31.12.2019./а.с.17 т.1/

Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 01.10.2020 (справа №543/1309/19) кримінальне провадження №12019170000000148 від 25.04.2019 за обвинуваченим актом стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.310 КК України закрито на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування./а.с.19-23 т.1/

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №916190253271 від 05.05.2022 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку зі звільненням, відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»./а.с.31 т.1/

03.08.2022 та повторно 16.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «МАДЕГ» із заявою про видачу йому копій наказів: про призначення на посаду заступника директора; звільнення з посади згідно пункту першого статті 36 КЗпП України; заяву про звільнення з посади згідно пункту першого статті 36 КЗпП України; довідку про розмір заробітної плати; довідку про кількість днів невикористаної щорічної відпустки; виписку або запис з «Книги обліку руху трудових книжок» про отримання ним на руки трудової книжки./а.с.33-36 т.1/

За змістом листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 15.08.2023 №1600-0603-8/60154, станом на 15.08.2023 у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на ОСОБА_1 наявні відомості, подані ТОВ «МАДЕГ» про початок трудових відносин з 01.03.2019 та звільнення 20.11.2019 відповідно до пункту першого статті 36 КЗпП України. Також подавалися відомості про нарахування йому заробітної плати за зазначений період в таких розмірах: березень - 10000,00 грн., квітень - 10000,00 грн., травень - 10000,00 грн., червень - 10000,00 грн., липень - 5142,87 грн., серпень - 10000,00 грн., вересень -10000,00 грн., жовтень - 10000,00 грн., листопад - 12214,62 грн., всього за період 87357,49 грн./а.с.142-144 т.1/

12.01.2023 ТОВ «МАДЕГ» звернулося в суд із заявою про застосування строків позовної давності./а.с.65-67 т.1/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивач до моменту звернення в суд із цим позовом, як він сам підтверджує, знаходився на пенсійному забезпеченні по інвалідності, і коли подав заяву до Пенсійного фонду України про здійснення перерахунку розміру пенсії, отримав відмову, тим самим використавши таку відмову як головний доказ по справі, тобто скористався обставинами, які мали місце у 2019 році, і, враховуючи низку кримінальних проваджень щодо працівників підприємства відповідача, зміну власників та керівників ТОВ «МАДЕГ» упродовж 2020-2021 років, проте з позовом звернувся лише 13.10.2022, тому пропустив строк на звернення до суду, передбачений нормою ст.233 КЗпП України, не навівши поважних причин пропуску.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 233КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із пунктом першим глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому, очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі №640/18236/17-ц зазначив, що установлені статтею 233КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється у разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/18560/16 від 04.12.2018).

Суд першої інстанції наведені норми права залишив поза увагою та застосував строк позовної давності до позову ОСОБА_1 без встановлення його доведеності та обґрунтованості належними доказами.

За змістом статей 12, 13,81ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається встановлено та не заперечується сторонами, що із 01.03.2019 по 20.11.2019 ОСОБА_1 працював заступником директора ТОВ «МАДЕГ» та звільнений з посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за згодою сторін. Заперечуючи правомірність такого наказу, позивач стверджує, що не писав заяву про звільнення за згодою сторін, вважаючи її сфальсифікованою. Проте правове значення для припинення трудового договору має не тільки письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку, але й продовження працівником виконання ним усіх умов трудового договору. Разом із цим доказів на підтвердження того, що у період із 2019 по 2022 р.р. позивач з`являвся на роботу, де тривалість його робочого дня (тижня) складає 40 год., або ж доказів, що йому чинили перешкоди у можливості виходу на роботу та виконанні посадових обов`язків упродовж 3 років, матеріали справи не містять. Відсутніми є і докази на підтвердження виконання позивачем посадових обов`язків, які не обмежуються представництвом інтересів товариства за довіреністю. Відтак, своїми діями та бездіяльністю працівник погодився із припиненням трудових правовідносин у відповідності до положень пункту 1 статті 36 КЗпП України.

При цьому колегія суддів погоджується із доводами відповідача, викладеними ним у відзиві на апеляційну скаргу, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частин першої, другої статті 47КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Реалізація передбаченого статтею 47КЗпП України права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Поведінка позивача у справі наведеним нормам права не відповідає, а наявні у справі докази, з огляду на стандарт більшої переконливості, свідчать про відсутність порушеного права позивача, на захист якого подано позов. Отже, у задоволенні позову слід відмовити з підстав його не обґрунтованості і недоведеності позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги щодо дотримання строку позовної давності оцінці не підлягають .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду слід змінити в частині мотивів відмови у позові, виклавши їх в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Фесенко Юлією Олександрівною, - задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року-змінити в частині мотивів відмови у позові, виклавши їх в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.08.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак