Постанова

від 13.08.2024 по справі 684/629/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 684/629/23

Провадження № 22-ц/4820/1270/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Талалай О.І., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Чебан О.М.,

учасники справи: представник ТОВ СГ «Нібулон» адвокат Дмитрієва Т.В.,

представник позивача адвокат Яцишин А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2024 року, ОСОБА_1 на ухвалу Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року (суддя Волошин Р.Р.) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди землі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди землі.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 13.01.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір оренди строком на 10 років, на земельну ділянку площею 1,8707га з кадастровим номером 6824487000:06:012:0084, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Сьомаківської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області. Вказаний договір зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2014 року.

09 листопада 2022 року на земельну ділянку ОСОБА_2 накладено арешт.

04 травня 2023 року ОСОБА_1 придбав вищевказану земельну ділянку з аукціону, згідно договору купівлі-продажу №1174, проте згодом дізнався про те, що 19.01.2023 року між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 13.01.2014 року.

На думку позивача договір від 19.01.2023 року про внесення змін до договору оренди землі від 13.01.2014 року є недійсним, оскільки він був укладений сторонами під час дії арешту на земельну ділянку, який був знятий лише 01.05.2023 року. Даний договір порушує правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Із урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати недійсним договір від 19 січня 2023 року про внесення змін до договору оренди землі від 13.01.2014 року, право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2014 за №5236255 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон», а також стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсним договір від 19.01.2023 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13.01.2014 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2014 за №5236255 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон». Стягнуто з ТОВ СП «Нібулон» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 536,80грн. в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 , знаючи про арешт своєї земельної ділянки, уклала спірний правочин, таким чином фактично розпорядились арештованою земельною ділянкою, чим умисно порушила обмеження, застосовані в межах виконавчого провадження. Договір від 19.01.2023 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13.01.2023 року не відповідає інтересам держави і суспільства, а тому на підставі частини третьої статті 228 ЦК України визнаний недійсним.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення щодо вирішення питання судових витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ СП «Нібулон», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди землі.

Ухвала суду мотивована тим, що заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

В апеляційній скарзі представник ТОВ СП «Нібулон», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , стягнути з позивача на користь ТОВ СП «Нібулон» судовий збір за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів скарги зазначено, що суд задовольняючи позов керувався ч.3 ст.288 ЦК України, проте на думку апелянта дана норма не може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, оскільки всі частини ст.228 ЦК України нерозривно пов`язані між собою. Суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів того, що спірний договір є таким, що порушує публічний порядок, проте, суд дійшов до неправильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ч.3 ст.228 ЦК України окремо. Судом першої інстанції не надано правової оцінки доводам та посиланням відповідача на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Чинним законодавством передбачено, що у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (в тому числі іншого речового права права оренди земельної ділянки) відсутні підстави для відмови в державній реєстрації цих прав у зв`язку з наявними зареєстрованими обтяженнями речових прав, в тому числі арешту земельної ділянки, а отже, на думку апелянта, дії державного реєстратора по внесенню відповідних змін до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не суперечили чинному законодавству. Також, апелянт вважає, що укладення спірного договору про внесення змін не призвело до порушень будь-яких прав та законних інтересів позивача, оскільки після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.05.2023 року та реєстрації права власності на неї, позивач набув статусу орендодавця за договором оренди землі від 13.01.2014 року, та до нього перейшли усі права та обов`язки передбачені цим договором.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Старосинявського районного суду від 13 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ТОВ СП «Нібулон» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі по 7500грн. з кожного.

Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що представником позивача до закінчення судових дебатів не зроблено заяви про те, що він просить стягнути на користь позивача з відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу, а також не зроблено заяви, що докази витрат на оплату послуг адвоката будуть надані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, адже вказане спростовується матеріалами справи. Так, позивач у тексті позовної заяви зазначив попередній розрахунок судових витрат, згодом у судових дебатах представник позивача заявив, що докази витрат позивача на правничу допомогу будуть надані після ухвалення рішення суду, та в подальшому, представник надіслав поштою докази витрат на правничу допомогу разом із відповідною заявою. На думку апелянта, відмова суду у прийнятті додаткового рішення є безпідставною, оскільки, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про стягнення судових витрат, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути лише у письмовій формі, чи зроблена на певній процесуальній стадії.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ СП «Нібулон» заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , вважає ухвалу Старосинявського районного суду від 13 травня 2024 року законною та обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін. Представник відповідача вважає обґрунтованою відмову суду в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, з підстав ненадання стороною позивача обґрунтування поважних причин неподанням доказів щодо розміру судових витрат до закінчення судових дебатів. Крім того, на думку відповідача, надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат є неналежними, а заявлений розмір таких витрат є неспівмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги ТОВ СП «Нібулон», вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ТОВ СП «Нібулон» - без задоволення. Позивач зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час дії арешту жодних дій, ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладенні арешту у разі незгоди із нею.

В судовому засіданні представник апелянта ТОВ СП «Нібулон» адвокат Дмитрієва Т.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала, просила її відхилити.

Представник ОСОБА_1 адвокат ЯцишинА.О.в судовомузасіданні підтримавдоводи апеляційноїскарги позивача,просив їїзадовольнити.Проти доводівапеляційної скарги ТОВ СП «Нібулон» заперечував, просив її відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст.376 ЦПК України).

Судом встановлено, що 13 січня 2014 року ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон» уклали договір оренди землі, за яким ОСОБА_2 передала ТОВ СП «Нібулон» у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,8707га, кадастровий номер: 6822487000:06:012:0084, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Сьомаківської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області, строком на 10 років, що підтверджується Договором оренди землі від 13.01.2014 року.

Згідно інформаційної довідки 350471760 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо вищезазначеної земельної ділянки Право оренди зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2014.

За деталізованою інформацію про обтяження вищезазначеної інформаційної довідки, на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 1,8707га кадастровий номер 6822487000:06:012:0084 накладено арешт, номер запису про обтяження 48378134 від 09.11.2022, на підставі постанови приватного виконавця Джубаби Д.О. № 70193211 від 09.11.2022.

19 січня 2023 року ТОВ СП «Нібулон» та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13.01.2014 року, про що державним реєстратором реєстраційної служби Старосинявського районного управління юстиції Хмельницької області внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_1 придбав зазначену земельну ділянку на аукціоні, згідно договору купівліпродажу, посвідченого 04.05.2023 року приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамакою О.В. 04.05.2023 року, реєстраційний номер: 1174.

04 травня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487000:06:012:0084, площею 1,8707га, номер відомостей про речове право: 50158798.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі№ 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від

10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом(див. пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним договору від 19 січня 2023 року про внесення змін до договору оренди землі від 13.01.2014 року, ОСОБА_1 , посилаючись на норми статті 228 ЦК України, зазначав, що вчинений 19 січня 2023 року спірний договір порушує правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права (у зв`язку із накладенням арешту), а тому з урахуванням вимог закону щодо державної реєстрації права оренди порушує публічний порядок і це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

З огляду на відсутність підстав вважати, що спірний правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний правочин не порушує публічний порядок.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності такого висновку суду.

Разом з тим, як на підставу заявленого позову ОСОБА_1 посилався на частину третю статті 228 ЦК України згідно з якою, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Результат аналізу вказаної норми права дає підстави для висновку, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та за умови визнання судом недійсним такого правочину можливо застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

Арешт майна - це процес, у якому майно особи передається під охорону державі або її уповноваженому представнику за рішенням суду, виконавчої служби, нотаріуса. Арешт майна є правовим механізмом, який використовується для забезпечення інтересів держави або третіх осіб, наприклад кредиторів або жертв злочину. Метою арешту є перешкодити власнику розпорядитися майном або передати його іншій особі, оскільки це може завдати шкоди інтересам держави або третіх осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 1,8707 га кадастровий номер 6822487000:06:012:0084 накладено арешт, номер запису про обтяження 48378134 від 09.11.2022, на підставі постанови приватного виконавця ДжубабиД.О. № 70193211 від 09.11.2022. За спірним договором від 19 січня 2023 року про внесення змін до договору оренди землі від 13.01.2014 року, строк дії договору збільшено на один рік з 10 до 11 років.

ТОВ СГ «Нібулон» після укладення з ОСОБА_2 спірного договору про внесення змін у встановленому законом порядку звернувся до державного реєстратора з заявою від 07.02.2023 року стосовно державної реєстрації змін щодо строку дії права оренди на підставі спірного договору про внесення змін, про що державним реєстратором, були внесені відповідні зміни до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, при наявності вищезазначеного обтяження, підстави передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» щодо реєстрації таких змін у державного реєстратора були відсутні.

Метою спірногодоговору єне розпорядженняабо передачаіншій особіобтяженого нерухомогомайна,а внесенозміни щодостроку оренди. Укладення спірного договору про внесення змін не призвело до порушень будь-яких прав та законних інтересів позивача, оскільки після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.05.2023 року та реєстрації права власності на неї, позивач набув статусу орендодавця за договором оренди землі від 13.01.2014 року, та до нього перейшли усі права та обов`язки передбачені цим договором.

При цьому колегія суддів враховує і те, що за обставинами цієї справи власником земельної ділянки була ОСОБА_2 , а не держава (територіальна громада). Тобто позивач не довів факту незаконного заволодіння майном держави, що давало б можливість кваліфікувати правочин щодо спірної земельної ділянки за статтею 228 ЦК України.

З огляду на зазначене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо ухвали Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року, якою відмовлено у прийнятті додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу за заявою ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ СП «Нібулон», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору оренди землі.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, понесені ним судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги слід покласти на нього.

З огляду на зазначене, ухвала Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року підлягає зміні, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні позову позивачу відмовлено, судовий збір сплачений ТОВ СГ «Нібулон» за подання апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн. слід покласти на ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалу Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» судовий збір в розмірі 1610,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повне судове рішення складено 20 серпня 2024 року.

Судді Т.О. Янчук

О.І. Талалай

О.І. Ярмолюк