Постанова

від 13.08.2024 по справі 299/2999/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/2999/19

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.08.2024 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.,

за участі секретаря: Форкоша Е.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2021 року, головуючий суддя Трагнюк В.Р., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Королівської селищної ради Виноградівського району Закарпатської області (правонаступник Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області), Виноградівської районної державної адміністрації, реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області, державного реєстратора Виноградівської державної нотаріальної контори Виноградівського районного нотаріального округу Боричок Катерини Василівни про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, скасування рішень державних реєстраторів та державної реєстрації земельних ділянок

В С Т А Н О В И В:

20.09.2019 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції Романік Н.Є., державного реєстратора Виноградівської державної нотаріальної контори Виноградівського районного нотаріального округу Боричок К.В. про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, скасування рішень державних реєстраторів та державної реєстрації земельних ділянок (а.с. 2-22).

Королівська селищна рада Виноградівського району Закарпатської області залучена до участі у справі як правонаступник Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області (а.с. 32-34 т. 2). За клопотанням представника позивача залучено співвідповідача реєстраційну службу Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області (а.с. 237-239 т. 1). Також за клопотанням представника позивача замінено відповідача - державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції Романік Н.Є. на Виноградівську районну державну адміністрацію (а.с. 248 т. 1).

Позивач за зміненим позовом просить визнати незаконними та скасувати рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, а саме: 1) рішення від 02.12.2009 року № 497 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)»; 2) рішення від 20.05.2010 року № 538 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)»; 3) рішення від 18.11.2014 року № 397 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 » (а.с.209-212 т.1).

Крім того, предметом позову є визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.08.2013 року, індексний номер: 8025542, свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 від 27.07.2016 року, скасування рішення державного реєстратора Романік Н.Є. від 15.08.2013 року, індексний номер: 5033032, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в с. Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212) та рішення державного реєстратора Боричок К.В. від 02.08.2016 року, індексний номер: 30730922, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2121285000:04:002:0031 площею 1,42 га, розташовану в с. Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559108121212), скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 серпня 2013 року № 2130322 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212), скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2016 року № 15684941 про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0031 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559108121212).

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що у 2013 році він придбав будівлю вівчарника загальною площею 903,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу від 13.11.2013 року та від 14.11.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області і зареєстрованих в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій відповідно за № 2454 та за № 2463.

29.12.2014 року він звернувся до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої у с. Теково Виноградівського району Закарпатської області в контурі 132. Рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 17.04.2015 року № 434 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.

У 2017 році він звернувся до фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 з приводу виготовлення даного проекту землеустрою. Листом від 20.10.2017 року вих. № 17 ОСОБА_6 повідомив йому про неможливість виготовлення землевпорядної документації у зв`язку з тим, що територію господарського двору, що знаходиться у АДРЕСА_1 , перетинають земельні ділянки з кадастровими номерами 2121285000:04:002:0013 та 2121285000:04:002:0031.

Накладання цих земельних ділянок на територію господарського двору, на якому знаходиться належна йому, позивачеві, будівля вівчарника, позбавляє його можливості реалізувати своє право на безоплатне одержання у власність відповідної земельної ділянки, яку він очікував отримати у власність згідно положень ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (далі ЗК України).

В частині підстав для скасування оспорюваних рішень сільської ради, документів на спірні земельні ділянки та реєстраційних дій, вчинених щодо земельних ділянок та права власності на них, позивач посилається на незаконність рішень сільської ради.

Зокрема, позивач вказує, що відповідачеві ОСОБА_2 рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 20.05.2010 року № 538 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)» виділено земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 166028 з видачею їй державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. На підставі даного рішення відповідачеві було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15.08.2013 року, індексний номер: 8025542. У подальшому державним реєстратором Романік Н.Є. прийнято рішення від 15.08.2013 року, індексний номер: 5033032, про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в с. Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212).

Позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 02.12.2009 року № 497 «Про виділення земельної частки паю) в натурі (на місцевості)» ОСОБА_5 було виділено земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0056179 з видачею їй державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 18.11.2014 року № 397 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 2121285000:04:002:0031 площею 1,42, розташовану в АДРЕСА_1 , та передано дану земельну ділянку у власність ОСОБА_5 У 2016 році ОСОБА_5 померла. Після її смерті земельну ділянку успадкувала відповідач ОСОБА_4 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину серії НВТ № 664055 від 27.07.2016 року. На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину державним реєстратором ОСОБА_7 прийнято рішення від 02.08.2016 року, індексний номер: 30730922, про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку.

Рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 20.05.2010 року № 538 та рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 02.12.2009 року № 497 є незаконними, оскільки прийняті на підставі заяв відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) на підставі витягу з рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 05.10.2004 року № 160, який було підроблено секретарем Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області ОСОБА_8 , що підтверджується ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04.12.2016 року в кримінальній справі № 299/3107/16-к про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК України), на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження № 42015070080000006.

У зв`язку з тим, що витяг з рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 05.10.2004 року № 160, згідно якого відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було включено до переліку осіб, яким мають видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), підроблений, відповідне рішення не приймалося сільською радою, то відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не належали до числа осіб, які мають право на земельну частку (пай).

З оглядуна те,що відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5 незаконно отрималиу власністьспірні земельніділянки,які накладаютьсяна земельнуділянку,котру позивачбажає отриматиу власність,оспорювані рішеннясільської ради,свідоцтво проправо власностіна нерухомемайно,видане відповідачеві ОСОБА_2 ,свідоцтво проправо наспадщину,видане відповідачеві ОСОБА_4 ,рішення державнихреєстраторів прореєстрацію прававласності відповідачівна земельніділянки тадержавна реєстраціяспірних земельнихділянок порушуютьйого,позивача,права тазаконні інтересита позбавляютьможливості реалізуватисвоє правона безоплатнеодержання увласність земельноїділянки,на якійзнаходиться належнайому будівля,тому підлягаютьскасуванню.

Рішенням Виноградівського районногосуду Закарпатськоїобласті від02березня 2021року змінений позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 02 грудня 2009 року № 497 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)».

Визнано незаконним та скасовано рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 20 травня 2010 року № 538 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)».

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року індексний номер: 8025542.

Визнано незаконним та скасовано рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 18 листопада 2014 року № 397 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 ».

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право на спадщину серії НВТ № 664055 від 27 липня 2016 року.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 серпня 2013 року № 2130322 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212).

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_9 від 15 серпня 2013 року індексний номер: 5033032 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212).

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2016 року № 15684941 про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0031 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559108121212).

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 від 02 серпня 2016 року індексний номер: 30730922 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0031 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559108121212).

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташованої у селі Теково Виноградівського району Закарпатської області.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0031 площею 1,42 га, розташованої у селі Теково Виноградівського району Закарпатської області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 в особі адвоката Ракущинець А.А. подала апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати Рішення Виноградівського районного суду від 02.03.2021р. по справі № 299/2999/19 в частині, що стосуються апелянта.

Підставами подання апеляційної скарги відповідач наводив, що судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, які слід було застосувати до спірних взаємовідносин, а саме ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла станом на 20.08.2005р., судом першої інстанції допущено невірне застосування норм процесуального права, а саме не застосовано норму Закону, яку слід було застосувати, а саме ст. ст. 10, 76, 77, 78, 82 Цивільного процесуального кодексу України. Також підставами подання апеляційної скарги апелянтом вказано неправильність установлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, встановленння обставини, які є недоведеними і мають значення для справи.

Зокрема,в апеляційнійскарзі якмотив їїподання зазначено,що позивач ОСОБА_3 придбавнерухоме майноу ОСОБА_10 ,який всвою чергунабув правовласності нанерухоме майно20.08.2005р.Відповідно дозаконодавства,що діялостаном на момент набуття права власності на майно ОСОБА_10 , останній міг набути права на земельну ділянку не автоматично, а тільки на підставі певного документу. Відсутність даного документу в матеріалах справи, а твердженням апелянта, виключає висновок суду про автоматичне набуття ним прав на земельну ділянку. Також зазначено, що ухвала Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року в кримінальній справі № 299/3107/16-к про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першоюстатті 366 Кримінального кодексу України, на підставістатті 49 КК Українита закриття кримінального провадження № 42015070080000006, відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України не має преюдиційного значення для даної справи. Спірна земельна ділянка не перебуває в межах забудови та під фундаментом нерухомого майна, що належить позивачу, позивач тільки має бажання оформлення земельних правовідносин на земельну ділянку, яка частково накладається на земельну ділянку, належну апелянту, а відтак права позивача не порушені. Також відповідач в апеляційній скарзі заперечив щодо права саме позивача подавати такий позов. Крім того, пропущений строк позовної давності, оскільки придбання позивачем нерухомого майна у 2013 році не є підставою для поновлення даного строку та не виступає підставою для переривання його перебігу, тому що спір стосується порушення прав попереднього власника.

У відзиві представник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Від представника ОСОБА_1 та сільського голови Королівської селищної ради надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Інші учасники в черговий раз в судове засідання не з`явився, хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, задовольняючи позовну вимогу позивача про визнання незаконним та скасування рішення Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 20 травня 2010 року № 538 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)»; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року індексний номер: 8025542; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину серії НВТ № 664055 від 27 липня 2016 року; скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 серпня 2013 року № 2130322 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212); скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_9 від 15 серпня 2013 року індексний номер: 5033032 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташовану в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 133984321212); скасування державної реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером: 2121285000:04:002:0013 площею 1,42 га, розташованої у селі Теково Виноградівського району Закарпатської області, - місцевий суд виходив із її обґрунтованості та доведеності, проте колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки такого суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини перші статей15,16 ЦК України).

Як свідчить тлумаченняст. 526 ЦК Україницивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до Цивільного кодексу України, Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Позивач придбав нерухоме майно на підставі укладених договорів з ОСОБА_10 , укладених 13.11.2013р. будівлі вівчарника та 14.11.2013р. будівлі вівчарника. ОСОБА_10 , як зазначено у вказаних договорах, набув право власності на вищенаведене нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу вівчарника від 20.08.2005р. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 213101755 від 18.06.2020р., реєстрація нерухомого майна будівлі вівчарника була здійснена 22.08.2005р. Виноградівською державною нотаріальною конторою.

За приписамист. 120 Земельного кодексу Українив редакції від 25.10.2001р., що діяв в період з 01.01.2002р. до 20.06.2007р., при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку у разі наявності відповідної угоди на це.

Станом надень укладеннядоговору між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ,норма ст.120Земельного кодексуУкраїни діялав редакції,що визначала:У разінабуття прававласності нажилий будинок,будівлю абоспоруду,що перебуваютьу власності,користуванні іншоїособи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Жодних документів, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_12 або його правопопередник ОСОБА_10 мали у власності або користуванні земельну ділянку в розмірі, який би накладався на земельну ділянку, що належить відповідачу ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Відповіднодо ст. 126 Земельного кодексу Україниправо власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, зокрема, на земельну ділянку,здійснюється державним реєстратором речових прав на нерухоме майнопісля подання відповідних документів, які підтверджують право особи на реєстрацію даної земельної ділянки. Тобто внаслідок проведення таких реєстраційних дій речове право набувається, змінюється або припиняється. Окрім того, державна реєстрація прав на земельну ділянку може здійснюватись безпосередньонотаріусом,який укладає договір щодо набуття або припинення права власності на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (N 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).

Крім того, ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року в кримінальній справі № 299/3107/16-к працівника сільради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першоюстатті 366 Кримінального кодексу України, на підставістатті 49 КК Українита закрито кримінальне провадження № 42015070080000006.

Відповідно до ч. 6 і 7 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Не заперечуючи факт закриття кримінального провадження та факт правопорушення особою, стосовно якої було відкрито, а потім закрито кримінальне провадження в справі № 299/3107/16-к, висновок суду в кримінальному провадженні є обов`язковим для суду в даній справі, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, оскільки судом в кримінальному провадженні не досліджувалось питання та не встановлювались судові висновки щодо факту підробки документів, судом прийнято заяву особи про визнання такого факту та заяву про закриття кримінального провадження за спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу,як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушенняцивільних правта інтересів або ж їх відновлювати.По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у судовому провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їхцивільних правза допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного документу судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але йчи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом,повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме:має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьомувідсутність порушення прав та законних інтересів позивачає самостійною, достатньою підставою для відмови у позові(така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі№ 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено,що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У рішенні ЄСПЛ у справі«Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст.12, частин 1,6ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання колегії суддів позовна вимога позивача пред`явлена з підстав, що не знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та ця вимога не була належним чином обґрунтована та доведена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин оскаржене рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимогст. 376 ЦПК України, підлягає до скасування в межах перегляду апеляційної скарги з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02 березня 2021 року скасувати в частині позовних вимог щодо ОСОБА_2 .

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, скасування рішень державних реєстраторів та державної реєстрації земельних ділянок відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 20 серпня 2024 року.

Головуючий

Судді