Рішення

від 01.08.2024 по справі 910/3233/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2024Справа № 910/3233/24

За позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»

до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Данилюк М.Д.

Представники учасників справи:

від позивача Шендріков Д.О.;

від відповідача Риженко Л.І.

В судовому засіданні 01.08.2024 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 20.08.2024 року.

СУТЬ СПОРУ:

У березні 2024 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 15.03.2024 року до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (відповідач) про стягнення заборгованості за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 року у розмірі 64 741 059,99 грн., з них: основного боргу - 54 000 000,00 грн. (п`ятдесят чотири мільйони гривень), 3% річних - 2 802 458,12 грн. (два мільйони вісімсот дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім гривень 12 копійок) та інфляційного збільшення суми боргу - 7 938 601,87 грн. (сім мільйонів дев`ятсот тридцять вісім тисяч шістсот одна гривня 87 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним правочином у розмірі 54 000 000,00 грн., а також виникли підстави для стягнення з останнього інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/3233/24 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.04.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 року клопотання б/н від 17.04.2024 року «Про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву» Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» у справі № 910/3233/24 задоволено та продовжено Акціонерному товариству «Київський завод «Радар» строк для подання відзиву на позов до 22.04.2024 року включно.

25.04.2024 року через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість».

В підготовчому засіданні 25.04.2024 року судом було розглянуте та відхилене клопотання відповідача про залучення до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість». В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено з мотивів не доведення заявником, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» щодо однієї з сторін.

В підготовчому засіданні 25.04.2024 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 21.05.2024 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3233/24 до судового розгляду по суті на 04.07.2024 року.

03.06.2024 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» надійшла заява № UOP 2.2-4698 від 03.06.2024 року про залучення Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 року відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 16.07.2024 року.

16.07.2024 року через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» надійшло клопотання б/н від 16.07.2024 року про зменшення нарахувань за ст. 625 ЦК України.

В судовому засіданні 16.07.2024 року суд, на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України залишив без розгляду заяву № UOP 2.2-4698 від 03.06.2024 року Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» та клопотання клопотання б/н від 16.07.2024 року Акціонерного товариства «Київський завод «Радар».

Залишаючи вказані заяву та клопотання без розгляду суд виходив з наступного.

Статтею 194 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки подані заява та клопотання не містять обґрунтувань поважних причин, з яких такі не були заявлені в підготовчому провадженні, а також приймаючи до уваги, що вони подані після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, тому вказані заява та клопотання залишаються судом без розгляду.

В судовому засіданні 16.07.2024 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 01.08.2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 року між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (надалі - позивач, сторона-1) та Акціонерним товариством «Київський завод «Радар» (надалі - відповідач, сторона-2) укладено договір № USE-20/2-195-D-17 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 надає позику стороні-2, а сторона-2 зобов`язується повернути позику стороні-1 у визначений цим договором строк.

Відповідно до п. 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2018 року) сума позики за договором становить 54 000 000,00 грн.

Згідно з п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 05.09.2019 року) строк повернення позики - не пізніше 01.06.2020 року.

Договір набирає чинності з дати перерахування коштів стороною-1 стороні-2 та діє до повного виконання стороною-2 своїх обов`язків за договором (п. 7.1. договору).

На виконання умов договору № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 року позивач перерахував відповідача кошти у розмірі 54 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 3248 від 10.10.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 3497 від 02.11.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 3975 від 07.12.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 97 від 11.01.2018 року на суму 10 000 000,00 грн., № 526 від 05.03.2018 року на суму 14 000 000,00 грн.

Позивач вказує, що відповідач не повернув отриману позику, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 54 000 000,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 802 458,12 грн. та інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 938 601,87 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір новації, згідно з умовами якого зобов`язання відповідача з повернення позики, отриманої ним за договором № USE-20.2-195-D-17 від 09.10.2017 року, було замінено на зобов`язання за договором комісії № USE-20.2-79-D/К-15 від 29.04.2015 року.

Позивач проти доводів заперечив, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір позики не містить вказівки на первинне і нове зобов`язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче зобов`язання і замінити його новим. Договір позики укладено у вигляді окремого самостійного правочину, який не пов`язувався з договором комісії від 29.04.2015 року № USE-20.2-79-D/К-15.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що укладений договір № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 року за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм глави 71 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором № USE-20/2-195-D-17 від 09.10.2017 року перерахував відповідачу кошти у розмірі 54 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 3248 від 10.10.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 3497 від 02.11.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 3975 від 07.12.2017 року на суму 10 000 000,00 грн., № 97 від 11.01.2018 року на суму 10 000 000,00 грн., № 526 від 05.03.2018 року на суму 14 000 000,00 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 05.09.2019 року) визначено, що строк повернення позики не пізніше 01.06.2020 року.

При цьому, доказів укладення між сторонами угоди про продовження вказаного строку матеріали справи не містять.

Доказів повернення позивачу позики у розмірі 54 000 000,00 грн. у визначені договором строки відповідач не надав.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 54 000 000,00 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2023 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.10.2023 року становить 54 000 000,00 грн.

В свою чергу, відповідач не визнає позовні вимоги, вважає, що не порушував прав позивача, оскільки на даний час відсутній обов`язок щодо повернення грошових коштів у зв`язку з тим, що (1) цільовим призначенням коштів, які були перераховані по договору від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 було та є виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору комісії № USE-20.2-79-D/К-15 від 29.04.2015 року; (2) договір від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 припинив свою дію, оскільки позивач своїм рішенням, яке викладене у листі від 30.08.2019 року № USE-20.2-10165 та підтверджено листом від 16.06.2020 року № USE-20.2-6302, припинив зобов`язання відповідача по договору позики з повернення коштів, визначивши їх юридичний статус як оплата по договору комісії від 29.04.2015 року № USE-20.2-79-D/К-15; (3) умови укладеної між сторонами угоди шляхом обміну листами, свідчать про укладення між позивачем та відповідачем договору новації, яким було замінено зобов`язання по договору позики зобов`язанням по договору комісії; (4) тобто зобов`язання щодо повернення коштів у розмірі 54 000 000,00 грн. по договору від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 відсутнє.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Зі змісту статті 604 Цивільного кодексу України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

До умов новації згідно з вимогами закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться у частині другій статті 604 Цивільного кодексу України, - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що виникає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання; допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.

Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2024 року у справі №924/232/22.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 921/301/17-г/11 зазначено, що застосування новації як способу припинення зобов`язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявності умов про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання.

Верховний Суд констатує, що новацією є заміна саме зобов`язання, яким є виконання особою певної дії на користь іншої сторони на нове, яким є виконання тією ж особою на користь тієї ж сторони іншої дії, характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання.

Таким чином, істотними умовами договору про заміну первинного зобов`язання є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку, що договір від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 не містить чіткої вказівки на намір сторін вчинити новацію, тобто не містить відомостей про припинення діючого договору від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 зобов`язанням по договору комісії від 29.04.2015 року № USE-20.2-79-D/К-15.

Отже, заперечення відповідача про відсутність обов`язку повернення грошових коштів є необґрунтованими зважаючи на відсутність обставин новації у розумінні положень статті 604 Цивільного кодексу України як способу припинення зобов`язань.

Враховуючи положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору позики, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 09.10.2017 року № USE-20.2-195-D-17 у розмірі 54 000 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 802 458,12 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 7 938 601,87 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу, в межах заявлених позивачем періодів, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відтак, суми інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунками позивача, становлять: 2 802 458,12 грн. - 3% річних та 7 938 601,87 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 776 892,72 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (ідентифікаційний код 14307274, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 35) на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (ідентифікаційний код 21655998, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) грошові кошти: основного боргу - 54 000 000,00 грн. (п`ятдесят чотири мільйони гривень), 3% річних - 2 802 458,12 грн. (два мільйони вісімсот дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім гривень 12 копійок), інфляційного збільшення суми боргу - 7 938 601,87 грн. (сім мільйонів дев`ятсот тридцять вісім тисяч шістсот одна гривня 87 копійок) та судовий збір - 776 892,72 грн. (сімсот сімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто дві гривні 72 копійки).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.08.2024р.

Суддя О.В. Котков