ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2024 року
м. Київ
справа №280/3862/20
адміністративне провадження № К/9901/23656/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 (суддя - Татаринов Д.В.), додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 (суддя - Татаринов Д.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 ( Добродняк І.Ю. , Бишевська Н.А., Семененко Я.В. )
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови та наказу
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним наказ Головного управління Держпраці у Запорізькій області про проведення інспекційного відвідування ТОВ «ВКП «Еталон-Сервіс» №106 від 20.01.2020;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладання штрафу уповноваженими особами на ТОВ «ВКП «Еталон-Сервіс» у сумі 1 039 060 грн. №ЗП 302/1990/АВ/П/ТД-ФС від 02.04.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків відповідача про використання праці найманих працівників без оформлення трудових відносин, оскільки з особами, вказаними в акті інспекційного відвідування, позивачем укладено цивільно-правові угоди про надання послуг, які належним чином виконано, що підтверджується наданою документацією. Ці договори не мають ознак трудових, більш того, не відповідають встановленим законом вимогам до трудових договорів та взагалі організації трудових правовідносин. Позивач вказує, що метою цих договорів було отримання певного матеріального результату (доставка виконавцем вантажу за місцем призначення). За цими договорами виконавці не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства позивача і вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик. Також сам наказ про проведення інспекційного відвідування є протиправним, оскільки законних підстав для проведення інспекційного відвідування ТОВ «ВКП ЕТАЛОН-СЕРВІС» у відповідача фактично не існувало і відповідач, діючи самовільно та всупереч положенням вищезгаданих нормативних актів, ініціював незаконний захід державного нагляду позивача, що привів до негативних наслідків у вигляді накладання безпідставних фінансових санкцій на нього
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» є юридичною особою, яке зареєстровано 23.02.2001, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до даних реєстру ЄДРПОУ та статистичної довідки, основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, тощо.
Відповідно до матеріалів справи, а також не заперечувалося сторонами по справі, юридична особа позивача має на балансі вантажні автомобільні транспортні засоби, які здійснюють перевезення вантажів територією України.
20.01.2020 на підставі інформації із Головного управління ПФУ у Запорізькій області від 05.05.2019 №6932-08 та від 05.03.2019 вх.№3776-08 Головним управління Держпраці у Запорізькій області видано наказ №106 «Про проведення заходу державного нагляду».
21.01.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області видано направлення №87 на проведення заходу державного нагляду (контролю) ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс».
23.01.2020 на адресу підприємства прибули інспектори ГУ Держпраці у Запорізькій області для проведення заходу державного нагляду (контролю), щодо дотримання підприємством позивача законодавства про працю.
23.01.2020 інспекторами ГУ Держпраці у Запорізькій області складено Акт №302/1990/АВ/НП про неможливість проведення інспекційного відвідування.
Разом з тим, 23.01.2020 винесено вимогу на подання документів у строк до 10 год.00 хв. 24.01.2020.
30.01.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЗП302/1990/АВ.
У висновках акту перевірки зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом керіваника підприємства та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленого Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги частини 3 статті 24 КЗпП України.
Надані висновки зазначені в акті інспекційного відвідування 03.02.2020 на які позивачем надані заперечення.
За результатами розгляду заперечень позивачу надано відповідь, відповідно до якої відповідач не прийняв доводи та зауваження позивача по суті перевірки і залишив їх без розгляду.
На підставі зазначеного акту відповідачем 14.02.2020 складений припис №ЗП302/1990/АВ/П.
02.04.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області стосовно ТОВ«Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» прийнято постанову №ЗП 302/1990/АВ/П/ТД-ФС від 02.04.2020, якою на позивача накладено штраф у сумі 1 039 60,00 грн.
Позивач не погоджуючись з наказом ГУ Держпраці у Запорізькій області про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» №106 від 20.01.2020 та постановою ГУ Держпраці у Запорізькій області №ЗП 302/1990/АВ/П/ТД-ФС від 02.04.2020, звернувся до суду.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 позов задоволено.
Визнано протиправним наказ Головного управління Держпраці у Запорізькій області про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» №106 від 20.01.2020.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладання штрафу уповноваженими особами на ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» у сумі 1 039 060 грн. № ЗП 302/1990/АВ/П/ТД-ФС від 02.04.2020.
Додатковим рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області судові витрати, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 300, 00 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 та додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 у справі №280/3862/20 залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що інспекційне відвідування здійснено з порушеннями чинного законодавства, а саме за відсутності у відповідача на це законних підстав, враховуючи що наказ про проведення інспекційного відвідування винесено з власної ініціативи керівника Головного управління Держпраці у Запорізькій області, тобто всупереч пункту 5 Порядку №823.
Крім того, суди виходили з того, що порушення, визначені у акті інспекційного відвідування, не підтверджуються матеріалами справи.
Зокрема, суди виходили з того, що чинне законодавство не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, сторони договору (роботодавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. В спірному випадку, відповідачем не встановлено фактів, що фізичні особи, з якими позивачем укладені відповідні цивільно-правові договори, не мали наміру укладати договори саме такого виду.
З огляду на зміст і предмет укладених договорів, вони відповідають вимогам чинного законодавства України, дії позивача як замовника та фізичних осіб як виконавців за цими договорами направлені на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів таких видів. Вказаними договорами встановлені умови, за якими отримання винагороди виконавцями здійснюється за конкретно виконані послуги на підставі підписаних сторонами актів прийому-передачі, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня; виконавці самостійно організовують процес надання послуг без застосування режиму праці замовника; вказаними договорами встановлено надання певних послуг, без фіксації конкретного графіку роботи з обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцями певного трудового розпорядку; у договорах відсутня будь-яка регламентація та організація трудової діяльності, обсяги та строки виконання конкретних робіт (послуг) встановлені та погоджені сторонами згідно умов договорів; особи, з якими позивачем укладені відповідні договори про надання послуг, не підпорядковувались жодному керівнику підприємства, організовували свою роботу та виконували її на власний ризик.
Крім того, суди виходили з того, що укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину. В той же час інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення на користь ТОВ «Виробниче комерційне підприємство «Еталон-Сервіс» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області судові витрати, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 300, 00 грн., суди виходили з того, що в межах розгляду даної справи представником позивача здійснено представництво та надано інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано: договір на надання правничої допомоги б/н від 03.05.2020; Акт приймання передачі послуг б/н від 30.09.2020; рахунок від 30.09.2020; Акт розписку про передачу грошових коштів від 01.10.2020. Зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема покликається на те, що у відповідача були законні підстави для проведення перевірки, а саме інформація отримана від ГУ Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 24.04.2019 щодо роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів, що відповідає приписам п. 5 Порядку №823.
Також покликається на те, що саме на етапі допуску до перевірки можна поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення захисту державного контролю. Враховуючи, що позивачем інспектора праці було допущено до проведення перевірки, покликання позивача на незаконність проведення інспекційного відвідування є безпідставним.
Покликається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу, зміст і характер відносин, які виникли між позивачем та фізичними особами, вказаними у акті про інспекційне відвідування Товариства, а тому відповідача вважає помилковим викладений у оскаржуваних судових рішеннях висновок про те, що такі відносини є цивільно-правовими.
На переконання відповідача, предметом цивільно-правових договорів, укладених між позивачем та зазначеними фізичними особами є процес праці, що є характерною ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його строною конкретно визначеного обсягу робі. У даному випадку особи виконували конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалась в процесі виконання трудової функції (не мала кінцевого результату, носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною); оплата праці залежала від відпрацьованого часу протягом місяця, що відповідає вимогам ст. 97 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про оплату праці», що притаманне саме трудовим відносинам; з деякими фізичними особами договори укладались неодноразово, а деякі систематично переукладались.
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №804/6962/17, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 12.03.2020 у справі №400/1821/19, від 25.11.2019 у справі №620/392/19, від 20.02.2018 у справі №826/1205/16, від 17.04.2018 у справі №826/12612/17, від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.09.2020 у справі №160/8039/18, від 07.09.2020 у справі №520/526/19, від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
В частині оскарження додатково судового рішення покликається на неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. Копію ухвали про відкриття касаційного провадження та касаційної скарги, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримано позивачем 19.07.2021.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Як свідчать матеріали справи, в ході розгляду справи, крім іншого, позивач покликався на порушення позивачем процедури призначення інспекційного відвідування відносно нього, оскільки таке призначено без наявності визначеним чинним законодавством підстав для його проведення.
Таким чином, першочерговим у даній справі є питання наявності правових підстав для проведення інспекційного відвідування позивача.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон №877-V).
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом №877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону №877-V органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» КЗпП України.
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24.06.2021 у справі №200/5877/19-а та від 28.09.2021 у справі №520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок здійснення державного контроль за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року №1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Відповідно до пункту 2 цього Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до п. 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є:
1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) рішення суду;
5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин;
6) інформація:
Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;
ДПС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб`єкта господарювання;
Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:
- роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної;
- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;
- роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилася на 20 і більше відсотків;
- фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;
- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився;
- роботодавців, в яких протягом року не проводилася індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;
- роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів;
- роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;
7) інформація профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлені у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;
8) доручення Прем`єр-міністра України;
9) звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
10) запит народного депутата України;
11) невиконання вимог припису інспектора праці.
У постанові від 19.09.2018 (справа №804/2956/17) Верховний Суд висловив позицію, відповідно до якої, даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності, власне вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з`ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки. У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб`єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в порушення вимог пункту 5 Порядку №823 інспекційне відвідування позивача призначено та проведено відповідачем з порушеннями вимог чинного законодавства за відсутності передбачених законом підстав для його проведення.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що листи ГУ Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які вказані в оскаржуваному наказі як підстава для проведення інспекційного відвідування та додатки до них, не містять вимоги про необхідність перевірки позивача.
Покликання відповідача, як на підставу призначення інспекційного відвідування, на наявний в матеріалах справи лист ГУ Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24.04.2019 №7399/04 є безпідставним, оскільки в оскаржуваному наказі про призначення інспекційного відвідування позивача відсутня інформація про те, що підставою для її призначення є зазначений лист.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 04.02.2019 у справі №807/242/14, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу, порушення контролюючим органом будь-яких вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Враховуючи викладене, призначення інспекційного відвідування позивача за відсутності визначених Порядком №823 підстав для його проведення, є порушенням порядку призначення та проведення заходу контролю (інспекційного відвідування) та самостійною підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки незаконний захід контролю не може породжувати виникнення законних підстав для застосування до суб`єкта господарювання санкцій.
За таких обставин суди попередніх інстанцій прийняли правильне по суті рішення про задоволення позвоних вимог, однак з частково неправильних мотивів, які підлягають зміні.
Щодо оскарження додаткового судового рішення.
За правилами частини першої статті 143 КАС України питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі.
Як виключення з цього правила, частиною 3 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.
Відповідно до абзаців другого, третього частини 7 статті 139 КАС України докази сплати судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування зазначених норм.
Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:
«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем було додано лише попередній орієнтовний розрахунок понесених судових витрат.
Акт приймання-передачі прослуг від 30.09.2020, рахунок від 30.09.2020, а також акт-розписку від 01.10.2020 про передачу грошових коштів за надані послуги за договором про надання правничої допомоги від 03.05.2020 позивачем додано лише до заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
При цьому, причин, з яких такі докази не могли бути надані до ухвалення рішення, зазначено не було.
Іншої заяви в порядку абзаців другого та третього частини 7 статті 139 КАС України позивачем чи його представниками до постановлення судового рішення надано не було. Не містить вимоги про відшкодування витрат на професійну допомогу і сама позовна заява. В свою чергу, доданий до позовної заяви орієнтовний попередній розрахунок понесених судових витрат не може вважатись заявою, поданою в розумінні ч. 7 ст. 139 КАС України.
Визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.
Таким чином, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду можна зробити висновок, що позивач зазначив лише загальні відомості щодо розміру судових витрат, що будуть понесені ним в ході розгляду справи; до ухвалення у справі рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
Наведене вище дає підстави вважати, що позивач не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України давала суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підставі передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.
За таких обставин, підстави для задоволення заяви про постановлення додаткового судового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні.
Частиною 3 ст. 341 КАС України передбачено, що Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2020 підлягають зміні в частині мотивів задоволення позовних вимог, а в решті залишенню без змін; додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 підлягає скасуванню із залишенням заяви про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог, виклавши їх в редакції цієї постанови.
В решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 залишити без змін.
Додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2020 скасувати.
Заяву ТОВ «Еталон-сервіс» про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 20.08.2024 |
Оприлюднено | 21.08.2024 |
Номер документу | 121113320 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення, у тому числі праці |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Стародуб О.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні