Ухвала

від 15.08.2024 по справі 991/10587/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

справа № 991/10587/23

провадження № 22-а/991/7/24

слідчий суддя: Ногачевський В.В.

доповідач: Чорна В.В.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Чорної В.В.,

суддів Никифорова А.С., Павлишина О.Ф.,

при секретарі судового засідання Мариняк Т.О.,

за участі представника Фонду державного майна України - Пономаренка В.С.,

представника Міністерства юстиції України - Сербін І.І.,

третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - адвоката Бабіча О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Вищого антикорупційного суду від 21.02.2024 р. в частині покладення обов`язку, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 21.02.2024 р. частково задоволено позовну заяву Міністерства юстиції України, застосовано, зокрема, до ОСОБА_2 санкцію, передбачену п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», та стягнуто в дохід держави зазначені у резолютивній частині судового рішення активи (рухоме і нерухоме майно), в тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що рішенням РНБО від 19.10.2022 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (уведеним в дію Указом Президента України № 726/2022 від 19.10.2022 р.) стосовно, зокрема, ОСОБА_2 , застосовано санкції у вигляді блокування активів та наразі вказані нормативно-правові акти чинні; ОСОБА_2 брав участь у створенні окупаційних адміністрацій та забезпеченні їх функціонування (п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 5-1 Закону) та сприяв збройній агресії проти України та окупації її території (п. п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 5-1 Закону), а також інформаційно сприяв завданню істотної шкоди національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, зокрема, шляхом організації, фінансування та безпосереднього здійснення таких публічних інформаційних дій (п. п. «в» п. 2 ч. 1 ст. 5-1 Закону); здійснював дії, які підпадають під визначення «терористичної діяльності», і така діяльність підпадає під визначення дій, передбачених п. п. «е», «є» п. 1, п. п. «а», «в» п. 2 ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про санкції».

З огляду на доведення підстав, передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про санкції», судом першої інстанції стягнуто в дохід держави активи, які належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, а також активи, з якими він може прямо або опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження через пов`язану особу - ОСОБА_3 . В іншій частині позову, що стосувалася стягнення активів, зареєстрованих на сина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , судом було відмовлено, оскільки обсяг та порядок набуття активів, вказаних у позові як власність ОСОБА_1 , не є настільки значними, щоб виключати можливість їх набуття, а відповідно і подальшого розпорядження, дорослою особою (чи її родиною) зі статками середнього рівня, а доказів на підтвердження того, що нерухоме майно, вказане у позові, було фактично придбане відповідачем ОСОБА_2 , а оформлене на його сина з метою завуалювання зв`язків відповідача з такими активами, або у тому, що станом на теперішній час він має можливість опосередковано контролювати їх, позивачем не надано.

Цим же рішенням суд першої інстанції зобов`язав Фонд державного майна України передати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у користування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з особами, на утриманні яких вона перебуває, до досягнення нею повноліття, тобто до 19.12.2031 року. Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині, суд послався на п.п. 1,2 ч. 6 ст. 246 КАС України, та зазначив, що виходить за межі позовних вимог задля захисту прав та інтересів малолітньої дитини.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 21.02.2024 р. сторонами по суті не оскаржувалось та набрало законної сили.

05.03.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга Фонду державного майна України (далі - Фонд), який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, однак ставить питання про скасування рішення в частині зобов`язання Фонду передати вищевказану квартиру у користування ОСОБА_4 разом з особами, на утриманні яких вона перебуває, до досягнення нею повноліття, тобто до 19.12.2031 року.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Зокрема, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки законні представники малолітньої особи самостійних позовних вимог не заявляли, а лише заперечували проти задоволення позову в частині стягнення вказаної квартири у дохід держави, що свідчить про відсутність порушеного права, захист якого мав би здійснити суд. Активи, щодо яких ухвалено рішення про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону, підлягають передачі Фонду, оскільки саме він здійснює управління такими активами. Водночас, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що стягнення в дохід держави таких активів та подальша їх реалізація направлені на захист прав внутрішньо переміщених осіб та тих, хто втратив житло внаслідок збройної агресії РФ шляхом надання нового житла. Втім, в оскаржуваному рішенні не наведено доказів, які б підтверджували наявність у неповнолітньої ОСОБА_4 та її законних представників статусу внутрішньо переміщених осіб. Крім того, суд не взяв до уваги приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», якими визначено повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування надавати у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам соціальне житло. Однак, Фонд не відноситься до переліку таких органів. Натомість, він може передавати державне майно іншим особам у користування виключно шляхом надання його в оренду у встановленому законом порядку, а відтак суд, зобов`язавши передати квартиру у користування ОСОБА_4 до досягнення нею повноліття, порушив норми діючого законодавства. Крім того, оскаржуване рішення може мати наслідком безоплатне користування державним майном протягом тривалого часу, оскільки у ньому не конкретизовано, як саме має відбутися надання квартири у користування родині ОСОБА_5 . Отже, суд втрутився у дискреційні повноваження Фонду та самостійно визначив порядок та спосіб виконання рішення суду про застосування санкції. Більше того, своїм рішенням він поставив інтереси однієї людини вище за права і свободи інших людей з однаковим з нею статусом, оскільки наразі в Україні існує велика кількість внутрішньо переміщених осіб, які мають рівні права, та кожному з них держава має надати житло чи компенсацію за втрачене. Однак, законодавством не передбачено надання у користування майна, стягнутого в дохід держави як санкція. Окрім того, мотивувальна частина рішення про необхідність залишення квартири ОСОБА_2 у користуванні його малолітньої онуки містить посилання на ст. 378 КАС України, якою передбачено відстрочення і розстрочення виконання судового рішення. При цьому, судом проігноровано приписи ч. 5 вказаної статті, згідно з якими відстрочення виконання рішення не може перевищувати одного року з дня його ухвалення. Натомість суд, покладаючи на Фонд конкретні обов`язки, охопив період до 2031 року, що значно перевищує один рік. За таких обставин, суд вирішив замість Фонду, яким чином необхідно розпорядитися конфіскованими активами (т. 8 а.с. 1-16).

12.03.2024 року ухвалою колегії суддів за вищевказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу (т. 8 а.с. 25).

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу представник третіх без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - адвокат Бабіч О.І. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки її зміст суперечить законодавству України. Вважає, що твердження апелянта про вихід суду за межі позовних вимог та захист права, яке не було порушено, є хибним, оскільки з моменту народження онуки відповідача вона та її батьки отримали дозвіл на проживання у вказаній квартирі, що зумовлено необхідністю проходження неповнолітньою ОСОБА_4 медичного лікування у м. Києві. Враховуючи той факт, що зазначена квартира буде реалізована або передана на аукціон, суд цілком законно вийшов за межі позовних вимог для захисту прав та інтересів малолітньої особи. Також, представник не погоджується з доводами Фонду про втручання суду в його дискреційні повноваження, оскільки суть даної справи полягає у вжитті державою караючих заходів до осіб, які сприяли знищенню свого народу. Натомість, родина ОСОБА_1 , яка вимушено перебувала в період окупації в м. Нова Каховка, брала участь в антиросійських мітингах, а також зверталася до послів 22 країн світу, в яких описувала правду про злочини РФ. Після втечі з окупованої Херсонщини родина ОСОБА_1 проживає у вказаній квартирі, оскільки не має іншого житла. Крім того, родина ОСОБА_5 підтвердила свій статус переселенців. Враховуючи, що застосування санкцій є винятковим заходом, який обумовлений необхідністю досягнення цілей в умовах режиму воєнного стану, посилання апелянта на невірне визначення судом терміну відстрочки виконання рішення також є хибним, оскільки має існувати розумне співвідношення між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Мета санкцій - це захист суспільства, яке не може бути несправедливим до своїх же членів, які ризикували життям заради незалежної України (т. 8 а.с. 45-72).

У відзиві на апеляційну скаргу законний представник неповнолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд обґрунтовано визначив часові обмеження для Фонду задля забезпечення права дитини, яка постраждала від війни, на користування квартирою. Вважає, що позбавлення дитини, батьки якої виступили проти злочинів підсанкційної особи та яку вони засуджували з першого дня окупації Херсонщини, права користуватися житлом буде несправедливим та порушуватиме її інтереси. Суд, виходячи за межі позовних вимог, взяв до уваги не тільки норми закону, але і реальні життєві обставини неповнолітньої ОСОБА_4 та її законних представників. Зокрема, врахував, що до 2014 року вони проживали у м. Донецьку, проте після захоплення міста російськими силами вимушені були переїхати у м. Нова Каховка, де й перебували на момент повномасштабного вторгнення. Оскільки ОСОБА_4 від народження має важке захворювання, то до 24.02.2022 року вони постійно приїздили до м. Києва для її обстеження та лікування. У зв`язку з цим, з дозволу власника квартири ОСОБА_2 вони зупинялася у квартирі останнього по АДРЕСА_2 . Окремо зазначає, що ОСОБА_4 періодично втрачає свідомість через стрес. Це почалось після того, як вони виїхали через російські блокпости під звуки вибухів на підконтрольну Україні територію. Іншого житла у них немає, а тому позбавлення домівки та зміна школи призведе до чергового травмування психіки дитини, яка також є внутрішньо переміщеною особою (т. 9 а.с. 1-13).

У судовому засіданні представник Фонду державного майна України Пономаренко В.С. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково зазначив, що наразі працівниками Фонду дії щодо виселення чи позбавлення права користування вказаним майном не вчинялись, а відтак суд захистив ще не порушені права. Крім того, суд втрутився у дискреційні повноваження Фонду, оскільки останній позбавлений можливості надавати будь-яке державне приміщення у безоплатне користування, оскільки до його повноважень належить оренда та приватизація державного майна. При цьому, оренда не є тотожним користуванню, оскільки надання майна у користування передбачає безаукціонний метод, в той же час, оренда за загальним правилом відбувається у відповідності до порядку, визначеного Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який передбачає торги в електронній торговій системі «Prozorro. Продажі». Виключень для внутрішньо переміщених осіб у цій процедурі законом не передбачено. Окремо наголосив, що суд не дотримався і положень ст. 378 КАС України, оскільки відстрочення виконання судового рішення передбачено не більше ніж на 1 рік.

Представник третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - адвокат Бабіч О.І. заперечив проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що Фонд керувався формальними вимогами законодавства. Натомість, оскаржуване рішення є справедливим і законним, оскільки у даній справі є виключні обставини. Дійсно, згадана квартира належить підсанкційній особі ОСОБА_2 , у якого в 2010 році народилась онука ОСОБА_4 , яка з дитинства має проблеми зі здоров`ям, що зумовило родину періодично відвідувати м. Київ та проживати у вказаній квартирі. Власник квартири ОСОБА_2 надав згоду на користування квартирою, відтак, вони набули право користування нею. Вперше ОСОБА_4 втратила своє фактичне місце проживання під час окупації м. Донецька та набула статусу внутрішньо переміщеної особи, після чого зі своїми батьками переїхала до м. Нова Каховка. Під час повномасштабного вторгнення, коли ОСОБА_1 стало відомо, що його батько зробив вибір на користь РФ і очолив окупаційну адміністрацію, він висловлював свою активну позицію на підтримку України, організував мітинги в м. Нова Каховка та вчиняв інші дії як громадянин України. Слід також врахувати, що Печерський районний суд м. Києва зняв арешт з цієї квартири та надав можливість родині ОСОБА_5 користуватися нею. Відтак, до постановлення оскаржуваного рішення Вищого антикорупційного суду малолітня дитина та її батьки мали законне право користування нею, тоді як матеріальний стан родини та велика домашня тварина унеможливлює орендувати житло. Окрім того, в матеріалах справи наявні медичні документи, згідно з якими зміна місця проживання та навчання негативно відобразиться на стані здоров`я дитини. Представник також зауважив, що суд не порушив дискреційні повноваження Фонду, оскільки своїм рішенням лише встановив певні часові рамки його виконання, а спосіб і порядок виконання рішення залишаються за Фондом і КМУ.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законні інтереси малолітньої дитини - його доньки, яка також є внутрішньо переміщеною особою. Наголосив, що коли російські війська зайшли до м. Нова Каховка, він розіслав всім друзям повідомлення про те, що потрібно виходити на мітинг, оскільки йому добре відомо, як було в Донецьку. Коли його батьку ОСОБА_2 стало відомо про його участь у мітингах, він зателефонував і попередив, що такі його дії матимуть негативні наслідки. Пропозиції батька працювати на РФ він категорично відкинув, після чого вивіз свою родину з Херсонщини до м. Києва.

Представник Мін`юсту Сербін І.І. вирішення апеляційної скарги залишила на розсуд колегії суддів та зазначила, що суд першої інстанції взяв до уваги доводи родини ОСОБА_1 та ретельно вивчив медичні документи, які надала мати дитини. Вважає, що у даній справі судом фактично встановлено виключні обставини, проте це належним чином не викладено у рішенні. Наголосила, що як представник Мін`юсту завжди бореться за кожен актив підсанкційних осіб, проте у даному випадку, з урахуванням активної проукраїнської позиції ОСОБА_1 під час окупації Херсонщини, вважає, що загальний підхід для справи даної категорії є неприйнятним, водночас, в оскаржуваному рішенні слід було детальніше описати виключність даної справи.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст. 268 цього Кодексу, у судове засідання не з`явився, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Неявка в судове засідання учасників справи та їх представників, повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не може бути підставою для зупинення строків її розгляду, відкладення засідання на іншу дату або оголошення перерви в судовому засіданні.

Враховуючи, що судом вжито всіх необхідних та можливих заходів щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце апеляційного розгляду, апеляційну скаргу розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_2 , а також інших учасників провадження, чиїх інтересів, прав та обов`язків апеляційна скарга не стосується - зокрема, відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ТОВ «Укртранснадра», ПП «Багатогалузева фірма «Садко», ОСОБА_12 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Фонду державного майна України та Міністерства юстиції України, заперечення ОСОБА_1 та його представника адвоката Бабіча О.І., перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.

Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Виходячи з наведеного, необхідною умовою, за наявності якої особа, яка не брала участі у справі, набуває право на апеляційне оскарження рішення суду, є вирішення судом першої інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Як вже зазначалося вище, рішенням Вищого антикорупційного суду від 21.02.2024 р. на Фонд державного майна України, який не брав участі у розгляді даної справи, покладено обов`язок передати у користування малолітній ОСОБА_4 разом з особами, на утриманні яких вона перебуває, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до досягнення нею повноліття, тобто до 19.12.2031 року.

Згідно ч. 3 ст. 5-1 Закону України «Про санкції», судове рішення про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, в день набрання ним законної сили надсилається Фонду державного майна України для здійснення повноважень у сфері управління активами, щодо яких ухвалено судове рішення про застосування санкції.

Отже, Фонд державного майна України за законом здійснює повноваження з управління активами, щодо яких ухвалено судове рішення про застосування санкцій. У даному випадку, суд першої інстанції за результатом розгляду справи не лише направив рішення до Фонду державного майна України, але й поклав на нього, як управителя майном, додатковий обов`язок. Відтак, за апеляційною скаргою Фонду в цій частині було відкрито апеляційне провадження.

Під час апеляційного розгляду постало питання щодо стану виконання рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки саме незгодою із визначеним судом способом і порядком його виконання Фонд обґрунтовував доводи своєї апеляційної скарги. В судовому засіданні 09.04.2024 року представник Фонду зазначив, що йому невідомо, чи проведено перереєстрацію права власності кв. АДРЕСА_3 , належної підсанкційній особі ОСОБА_2 , за державою, та пояснив, що у разі, якщо конкретний актив чи майно перебуває під арештом, Фонд звертається до відповідного суду з клопотанням про його зняття, а вже після цього здійснює реєстрацію такого майна як державний власник. У подальшому таке майно виставляється на приватизацію або ставиться на баланс якогось підприємства (т. 9 а.с. 35-45).

З урахуванням наведених пояснень, з метою з`ясувати, на які саме права чи обов`язки Фонду та яким чином впливає оскаржуване рішення суду, колегією суддів витребувано у апелянта документи щодо реєстрації права власності на вищевказане майно за державою.

В судовому засіданні 16.05.2024 року представник Фонду повідомив, що на виконання протокольної ухвали суду від 09.04.2024 р. він звернувся до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за державою. Втім, з`ясувалося, що квартира знаходиться під арештом, який накладено ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 06.06.2022 р. у справі № 758/3953/22 за клопотанням слідчого СВ Подільського УП ГУНП в м. Києві в межах кримінального провадження № 42022102070000107 від 11.04.2022 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України. Крім того, у ході здійснення аналізу відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що на вказану квартиру також накладено арешт на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2022 р. у справі № 757/35253/22 та ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2023 р. у справі № 757/14534/23 за клопотанням старшого слідчого в ОВС ГСУ НП в межах кримінального провадження № 42022102070000107 від 11.04.2022 р. У подальшому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.04.2023 р. у справі № 757/12014/23 арешт на вказану квартиру, що був накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2022 р. у справі № 757/3553/22, скасовано в частині, та надано ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 право користування вищевказаною квартирою, при цьому арешт в частині заборони відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном залишено в силі. Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 48950675 від 11.01.2023 р., внесений на державним реєстратором на підставі постанови про арешт майна боржника у ВП № 70723385 від 11.01.2023 р., виданої Подільським відділом ДВС Центрального міжрегіонального управління юстиції. З огляду на встановлені обставини, Фонд державного майна України звернувся до Подільського та Печерського районних судів м. Києва з відповідними клопотаннями про зняття арештів. Однак, на даний час реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за державою не проведено, оскільки арешти не зняті. Також, Фондом було направлено лист до Державної виконавчої служби з метою з`ясувати підставу для накладення обтяження, оскільки із запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цього не вбачається. На підтвердження наведених обставин надав відповідні підтверджуючі документи (т. 9 а.с. 75-99).

За таких обставин, Фонду державного майна України було надано додатковий час для завершення процедури державної реєстрації нерухомого майна за державою в особі Фонду. При цьому, за клопотанням представника Фонду судове засідання відкладено на більш тривалий термін, оскільки, за його твердженням, розгляд клопотань про зняття арешту в Печерському районному суді м. Києва завжди триває довше, ніж це визначено законодавством.

В судовому засіданні 15.08.2024 року представник Фонду повідомив, що 06.06.2024 року Печерським районним судом м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання Фонду про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2023 р. у справі № 757/35253/22, оскільки обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022000000000265 від 22.03.2022 р., який об`єднано з кримінальним провадженням № 42022102070000107 від 11.04.2022 р., наразі направлено до суду для розгляду по суті, а відтак, вирішення питання про зняття арешту не належить до повноважень слідчого судді. У зв`язку з чим, Фондом повторно направлено вказані клопотання до Печерського районного суду м. Києва, втім, вже не до слідчого судді, а до колегії суддів, яка розглядає обвинувальний акт по суті. Наразі зазначені клопотання не розглянуто. На підтвердження наведених обставин надав відповідні підтверджуючі документи (т. 9 а.с. 130-167).

Під час апеляційного розгляду представник Фонду також зазначив, що ним вчиняються дії щодо зняття арештів та перереєстрації права власності на нерухоме майно за державою, але в цілому Фонд вважає, що державна реєстрація є лише посвідченням факту набуття права власності, тоді як згідно оскаржуваного рішення суду держава вже є власником даного майна.

Колегія суддів, встановивши вищенаведені обставини та дослідивши питання переходу права власності на нерухоме майно, не може погодитися з такими доводами.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 вказаного Закону визначено порядок державної реєстрації прав, зокрема: 1) прийняття документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Після чого, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (ст. 26 зазначеного Закону).

З системного аналізу наведених положень закону вбачається, що державна реєстрація за своєю суттю є фактом публічного визнання державою відповідного права особи на нерухоме майно шляхом внесення відомостей про це до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно («Реєстр»). Ця інформація є публічною, перевірити дані Реєстру щодо будь-якої нерухомості може кожна особа онлайн.

Отже, чинне законодавство України пов`язує перехід права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, з днем такої реєстрації. Наведене означає, що до моменту такої реєстрації право власності не виникає, навіть якщо у особи є відповідні правовстановлюючі документи.

Відтак, посилання апелянта на те, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує державою вже набуте особою право, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

З урахуванням встановлених обставин, наразі держава Україна в особі Фонду державного майна України не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тому покладений оскаржуваним рішенням обов`язок Фонду передати її у користування ОСОБА_4 разом з особами, на утриманні яких вона перебуває, до досягнення нею повноліття, на даний час жодним чином не впливає на його права, свободи, інтереси або обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через вирішення судом питання про її право, інтерес або обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися.

Враховуючи, що після відкриття апеляційного провадження колегією суддів встановлено, що права та інтереси Фонду державного майна України оскаржуваним рішенням суду від 21.02.2024 р. наразі жодним чином не зачіпаються, апеляційну скаргу подано передчасно, тому провадження за його апеляційною скаргою підлягає закриттю. З урахуванням наведеного висновку, інші доводи апеляційної скарги колегією суддів не розглядаються та їм не надається правова оцінка.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 283-1, 305, 317, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Вищого антикорупційного суду від 21.02.2024 р. - закрити.

Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Чорна

судді А.С. Никифоров

О.Ф. Павлишин