Рішення

від 14.08.2024 по справі 700/398/24

ЛИСЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/398/24

Провадження № 2/700/222/24

14 серпня 2024 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі: головуючого судді: Пічкура С.Д., за участю секретаря судового засідання: Нетребенко В.О., представника позивача: адвоката Олійник Н.О., прокурора: Джугана В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в селищі Лисянка, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

установив:

До Лисянського районного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що є спадкоємцем за заповітом після смерті баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 склала заповіт на позивача, який був посвідчений Хижинською сільською радою №3 від 20.01.1997 року. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 29.12.2022 року справа №700/757/22, провадження 2/700/286/22 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з дня набрання законної сили рішенням суду. 17.02.203 року він звернувся до Лисянської державної нотаріальної контори, однак постановою від 30.03.2024 року №467/02-31 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин, що дана земельна ділянка на даний момент є власністю Лисянської селищної ради на підставі рішення Лисянського районної суду від 27.04.2017 року. За таких обставин, він змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача, Лисянської селищної ради у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Прокурор у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.Лисянським районним судом Черкаської області 27.04.2017 розглянуто справу № 700/202/17 за заявою Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хижинської сільської ради про визнання спадкового майна безхазяйним. Судом під час розгляду справи встановлено, що згідно з наданою відділом у Лисянському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області інформацією ОСОБА_3 на підставі сертифіката серії ЧР № 0100286 належала земельна ділянка площею 3,87 умовних кадастрових гектарів, вартістю 111 924 грн. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 222 та довідкою виконкому Хижинської сільської ради від 02.03.2017.

За інформацією Хижинської сільської ради ОСОБА_3 проживала одиноко, спадкоємці відсутні та після її смерті спадщину ніхто не прийняв. Ррішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 27.04.2017 у справі № 700/202/17 задоволено заяву Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хижинської сільської ради про визнання спадкового майна безхазяйним. Визнано спадщину (земельну ділянку площею 3,87 умовних кадастрових гектарів, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0100286 в адміністративних межах Хижинської сільської ради, вартістю 111 924 грн, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 ) безхазяйним майном та передано у власність територіальної громади с. Хижинці Хижинської сільської ради.

При цьому, вказаним рішенням встановлено порядок його оскарження в апеляційному порядку, зокрема і для осіб, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Апеляційного суду Черкаської області (наразі Черкаській апеляційний суд) протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У подальшому 06.02.2023 на підставі рішення Лисянської селищної ради від 07.12.2020 № 1-8/VIII «Про реорганізацію сільських рад, що об`єднались та входять до складу Лисянської селищної ради» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 7122887600:03:001:0289, площею 3,6853, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, за Лисянською селищною радою, номер відомостей про речове право 49158254.

На даний час рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27.04.2017 у справі № 700/202/17 в апеляційному порядку не оскаржувалось, судом апеляційної інстанції не скасовано, дата набрання законної сили рішенням обліковується в ЄДРСР 22.05.2017, відповідно вказане рішення є чинним, а отже породжені ним правові наслідки, в даному випадку - передача спірної земельної ділянки у комунальну власність, - є законними.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 7122887600:03:001:0289 площею 3,6853 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області перейшла у власність Лисянської селищної ради у передбачені законом порядок та спосіб та законно перебуває у володінні останньої.

Вислухавши учасників судового розгляду, встановивши обставини справи та відповідні до них правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно свідоцтва про смерть від 27 грудня 1999 року підтверджується, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За заповітом який був посвідчений Хижинською сільською радою 20 січня 1997 року в реєстрі № 3 ОСОБА_4 на випадок смерті заповіла ОСОБА_1 належний їй будинок з усіма надвірними спорудами, який знаходиться у с. Хижинці Лисянського району.

Інше будь-яке майно чи майнові права заповітом не охоплені. Отож, позивач має право за заповітом лише на належний померлій житловий будинок.

Крім цього, ім`я заповідача вказано як ОСОБА_5 , а згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , що юридично є різними особами, а рішення суду чи іншого документа про встановлення факту належності померлій заповіту суду не надано.

Згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) від 16 грудня 1996 року серії ЧР № 0100286 ОСОБА_4 має право на земельну частку (пай) в розмірі 3,87 в умовних кадастрових гектарах. Тобто, даний документ теж виписаний на іншу особу, а не ту яка вказана у свідоцтві про смерть та заповіті.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року справа № 700/202/17 земельна ділянка згідно вказаного сертифіката правомірно передана у власність територіальної громади.

Рішенням Лисянського районного суду від 29 грудня 2022 року ОСОБА_1 визначено додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 . В той же час, 02 квітня 2024 року позивач звернувся до Лисянської державної нотаріальної контори, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою від 30.03.2024 року №467/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин, що дана земельна ділянка на даний момент є власністю Лисянської селищної ради на підставі рішення Лисянського районної суду Черкаської області від 27.04.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи в день смерті спадкодавця.

Статтею 14 Конституції України передбачено, шо земля перебуває під особливою охороною держави, оскільки є основним національним багатством. Право власноті набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положення ст. 1277 ЦК України про те, шо у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою застосовується лише до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності ЦК України - з 1 січня 2004 року (ст. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української PCP.

З огляду на вищенаведене, суд вважав за можливе застосувати до правовідносин правила ЦК УРСР 1963 року. Згідно з п.п. 2,5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР 1963 року спадкове майно за правом спадкоємця переходить до держави, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, та якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

За ч. 2 ст. 4 ЗК України 1990 року суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 137 ЦК УРСР 1963 року майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу. Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше як через один рік після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконавчим комітетом селищної, сільської Ради народних депутатів.

Згідно ст. 387 ЦК України, витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, тому, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, якщо буде доведено, що майно вибуло з володіння власника чи особи, якій він передав майно, не з їхньої волі (як у його випадку, про наявність заповіту він не знав, тому і не з власної волі пропустив терміни вступу в спадщину та своєчасно не оформив право власності на вищезгадану земельну ділянку).

У якості підстав для звернення ним до суду саме з віндикаційним позовом, вважає обставини, які підтверджують правомірність його вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

У постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 зазначено, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в п. 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в п. 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (п. 72).

Пунктом 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 передбачено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Верховний Суд України в листі «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 01.07.2013визначив, що у процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.

Постановою Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 463/6829/21 встановлено, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Після смерті ОСОБА_2 у встановлений законом строк спадщину ніхто не прийняв. Особисто померлій земельна ділянка яку просить витребувати позивач, на праві власності не належала. Померла мала лише право на земельну частку (пай), проте це право ніким успадковано не було та заповітом теж не охоплено. За таких обставин, суд не має законних підстав для витребування земельної ділянки у територіальної громади на користь позвиача.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що права позивача не є порушеними з боку відповідача, а тому вони не підлягають судовому захисту у спосіб, що запропонований ним у позовній заяві, тобто, шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Отже, суд, дійшовши висновку про відсутність порушення прав позивача, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість з мотивів, що наведені ним вище.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 5, 12, 13, 71, 74, 81, 142, 200, 211, 258, 259, 263, 265, 273, ЦПК України, суд ,

ухвалив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Звенигородська окружна прокуратура, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 серпня 2024 року.

Суддя С. Д. Пічкур