Постанова

від 13.08.2024 по справі 906/102/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року Справа № 906/102/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: Гончар Л.В., адвоката, ордер серія СА № 1085143 від 07.05.2024

відповідача : Трофімов А.В. адвоката, ордер серія АМ № 1082747 від 22.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 25.04.24р. суддею Тимошенком О.М. о 12:02 у м.Житомирі, повний текст складено 01.05.24р. у справі № 906/102/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича

до Комунальної установи "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом , у якому просить зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" Житомирської обласної ради виконати умови Договору про закупівлю товару за публічні кошти №662 від 06.12.23 шляхом прийняття від Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича товар на суму 1330200,00 грн. відповідно до Специфікації до Договору №662 від 06.12.23 в порядку та на умовах визначених договором.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.04.2024 у справі №906/102/24 відмовлено в задоволенні позову.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст.509, 525, 526, 530, 627, 629, 631, 663, 712 ЦК України, ст.ст. 180, 193 ГК України, умови договору, вказав, що обов`язок поставити товар у позивача виникає лише після отримання від замовника заявки на поставки товару. Оскільки Заявки від відповідача не було, про що не заперечили сторони, у позивача не виникло обов`язку поставити товар, а отже у відповідача не виникло обов`язку прийняти та оплатити його. Строк дії Договору закінчився 31.12.23. Оскільки Договір закінчив свою дію, під час його дії зобов`язань у сторін не виникло, сторони не можуть вимагати виконувати його умови після припинення дії договору. А тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 25 квітня 2024 року у справі №906/102/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича до Комунальної установи "Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського" про зобов`язання вчинити дії. Постановити нове рішенням, яким зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради (ЄДРПОУ 01991406) виконати в натурі умови Договору про закупівлю товару за публічні кошти №662 від 06 грудня 2023 року в повному обсязі шляхом прийняття від Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) товару згідно Договору на загальну суму 1 330 200, 00 грн. без ПДВ відповідно до Специфікації до Договору №662 від 06 грудня 2023 року в порядку та на умовах, визначених договором. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради (ЄДРПОУ 01991406) на користь Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений позивачем судовий збір у суді першої та апеляційної інстанції та витрати на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції у розмірі 39 000 грн та витрати на правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції у розмірі 30 000 грн.

Вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме пропущення без поважних причин відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву, що не було враховано судом першої інстанції, при цьому відповідачем не надано будь якого обґрунтування пропуску строку із наданням підтверджуючих на це доказів.

Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, посилається на норми Цивільного Кодексу України та Господарського Кодексу України, що відповідач не подавав позивачу письмового повідомлення про зменшення договірної кількості товару, як то передбачено умовами п. п. 3.2. Договору.

Матеріали справи не містять додаткових угод до Договору, а також будь-якого листування сторін з приводу зменшення передбаченої Договором та Специфікацією кількості товару.

Вказує, що припинення строку дії Договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним, а тому не означає звільнення замовника від виконання обов`язку в натурі, у зв`язку з чим постачальник має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у Договорі для його виконання.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 по справі №910/1144/19.

Крім того, зауважує, що визнання за покупцем необмеженого у часі права надавати або не надавати заявку на партію товару за Договором фактично призводить до зміни ним умов Договору в односторонньому порядку або односторонньої відмови від виконання його умов.

На підтвердження своєї позиції посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, від 17.04.2019 №927/430/17, та від 27.02.2020 у справі №910/1121/19.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Разом з тим, на підтвердження своєї позиції щодо того, що у разі нездійснення покупцем заявки на поставку товару, зобов`язання у продавця щодо поставки товару не виникає, та не надає у продавця права вимагати прийняти товару покупцем, посилається на постанови Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції без змін та відмовити у стягненні витрат на правову допомогу за необґрунтованістю і неспівмірністю їх розміру.

В судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

06 грудня 2023 року між ФОП Ракоїд Віталієм Сергійовичем (постачальник/позивач) та Комунальним некомерційним підприємством "Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради (замовник/відповідач) укладено договір про закупівлю товарів за публічні кошти №662 (а.с.22).

Договір закупівлі був укладений за результатами проведення процедури публічної закупівлі, організатором якої виступило КНП "Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради, за результатами яких визначено переможцем торгів - фізичну особу-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича.

Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити Замовникові товари, зазначені в Специфікації до Договору (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1. Договору, ціна цього Договору становить 1 330 200 грн. 00 коп.

Згідно п. 4.1. Договору, розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після поставки Постачальником товару (товарів) протягом 30 робочих днів з моменту поставки товару, що встановлюється моментом підписання видаткової накладної обома сторонами, та пред`явлення документів.

Згідно п.5.1, п. 5.3 Договору, строк поставки товару, з моменту підписання договору, згідно Заявок замовника - до 21.12.2023. Постачання товарів здійснюється на підставі письмових або усних заявок замовника на протязі 10 днів після одержання такої заявки транспортом постачальника.

Згідно п.5.4 Договору, поставки повинна бути здійснена в строк, зазначений в заявці замовника.

За п.10.1 договору, договір діє до 31.12.23, або до повного виконання обов`язків сторін.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач замовив виготовлення товару для відповідача з метою недопущення прострочки поставки товару та направив відповідачу лист №3 від 27.12.23 з проханням надати Заявку на поставку товару, як це передбачено п.5.3 Договору (а.с.31).

У відповідь на вимогу позивача, відповідач зазначив, що у позивача не виникає обов`язку поставити товар без отримання заявки замовника, а оскільки термін договору закінчився 21.12.23 виконати умови договору неможливо (а.с.34).

Відмова Комунальної установи "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" отримати товар, який був виготовлений на замовлення ФОП Ракоїд В.С. на виконання умов договору №662 від 06.12.23 стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про закупівлю товарів за публічні кошти № 662 від 06.12.2023, який за своєю природою є договором поставки.

Відповідно до приписів статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Приписами статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як унормовано приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вказувалося вище, позивач зазначав, що на виконання умов договору позивач замовив виготовлення товару для відповідача з метою недопущення прострочки поставки товару та направив відповідачу лист №3 від 27.12.23 з проханням надати Заявку на поставку товару, як це передбачено п.5.3 Договору (а.с.31).

У відповідь на вимогу позивача, відповідач зазначив, що виконати умови п.п.5.1 і 5.3 договору після 21.12.202 неможливо, а тому господарські зобов`язання між сторонами наразі відсутні. У строк до 21.12.2023 позивачу від КНП «Обласна лікарня» не надіслано письмової або усної заявки на постачання товарів, а тому у позивача не виникло обов`язку здійснювати постачання товарів на виконання договору, а у КНП «Обласна лікарня» не виникло обов`язку приймати будь-які товари та здійснювати будь-яку оплату в тому числі не виникло обов`язку компенсувати позивачу будь-якій витрати (а.с.34).

Щодо вказаних доводів відповідача, суд апеляційної інстанції зауважує таке.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини сьомої статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Приписи статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання, як закінчення строку дії договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, направлення замовлення згідно з умовами Договору є правом покупця, яке мало бути реалізоване покупцем в межах строку дії Договору, тобто у період з 06.12.2023 по 31.12.2023. При цьому загальна кількість товару, ціна за одиницю та ціна Договору визначені сторонами у самому Договорі та Специфікації до нього. Визнання за покупцем необмеженого у часі права надавати або не надавати замовлення (замовлень) на партію товару за Договором фактично призводить до зміни ним умов Договору в односторонньому порядку або односторонньої відмови від виконання.

Крім того, колегія суддів зауважує, що припинення строку дії Договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним. Зазначене не ставиться у залежність від того, виконувала інша сторона дії, спрямовані на виконання умов Договору чи ні. Наведеним спростовується довід відповідача про те, що права та обов`язки сторін за Договором є припиненими, оскільки строк дії Договору закінчився.

Разом з тим, посилання відповідача на припинення зобов`язання за договором, у зв`язку з неможливістю його виконання відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки протягом дії договору відповідач замовлення на поставку товару не робив. Крім того, наведена обставина не є підставою для припинення зобов`язань та звільнення покупця від отримання товару за договором.

Щодо посилання відповідача на припинення зобов`язання за Договором, у зв`язку з тим, що відпала потреба у замовленні товару за Договором колегія суддів зазначає, що наведена обставина не є підставою для припинення зобов`язань та звільнення покупця від отримання товару за Договором.

Колегія суддів зауважує, що припинення строку дії Договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним та не означає звільнення боржника від виконання обов`язку в натурі, у зв`язку з чим кредитор має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у Договорі для його виконання, тому доводи відповідача про те, що права та обов`язки сторін за Договором є припиненими внаслідок закінчення строку дії Договору, а права позивача не є порушеними, відхиляються судом апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідач не враховує зміст договору поставки та того, що покупець не наділений необмеженим у часі правом надавати або не надавати замовлення на партію товару за Договором і залишає поза увагою те, що з урахуванням закінчення строку дії Договору, постачальник має право вимагати від покупця виконання ним своїх зобов`язань за Договором у повному обсязі, у тому числі, у судовому порядку.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 21.12.2020 у справі №910/1144/19.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку із тим, що заявки від відповідача не було, про що не заперечити сторони, у позивача не виникло обов`язку поставити товар, а отже у відповідача не виникло обов`язку прийняти та оплатити його, а оскільки договір закінчив свою дію, під час його дії зобов`язань у сторін не виникло, сторони не можуть вимагати виконувати його умови після припинення дії договору є помилковим та спростовується наведеним вище.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач не подавав позивачу письмового повідомлення про зменшення договірної кількості товару, як то передбачено умовами п. п. 3.2. Договору.

Матеріали справи не містять додаткових угод до Договору, а також будь-якого листування сторін з приводу зменшення передбаченої Договором та Специфікацією кількості товару.

При цьому щодо посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 як на підтвердження своєї позиції щодо того, що у разі нездійснення покупцем заявки на поставку товару, зобов`язання у продавця щодо поставки товару не виникає, та не надає у продавця права вимагати прийняти товару покупцем, колегія суддів зазначає, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини та обставини вказані у них є не релевантними до даної справи.

Так, у справі №922/1705/19 предметом позову було стягнення попередньої оплати у розмірі 150 200,00 грн, пені у розмірі 107 676,94 грн, 3% річних у розмірі 1901,16 грн та інфляційних втрат у розмірі 4806,40 грн за договором від 15.11.2018 № 11/2861-18 та розірвання вказаного договору №11/2861-18 від 15.11.2018. Верховний суд у даній справі вказав, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

У справі №903/154/19 предметом позову є стягнення 4 443 930,17 грн, з них: 2 486 044,29 грн - основна заборгованість, 1 791 592,28 грн - пеня, 166 293,60 грн - 3% річних та визнання договору поставки №252/Т від 12.07.2017 та договору оренди №24 від 12.07.2017 удаваними. Верховний суд у даній справі прийшов до висновку, що обраний відповідачем за первісним позовом спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним.

У справі №910/2849/18 предметом позову є стягнення 38 880 000,00 грн та визнання недійсним договору факторингу. У даній справі Верховний Суд вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано, чи припинив свою дію Договір про закупівлю і, відповідно, чи був наявний на момент укладення Договору факторингу у Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" обов`язок, передбачений пунктом 7.2 Договору про закупівлю та, як наслідок, чи існувало на момент укладення Договору факторингу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробничий комплекс "Дніпроспецмаш" (первісного кредитора) право вимоги від Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" сплати попередньої оплати за Договором про закупівлю, та чи могло таке право первісного кредитора перейти до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Смарт Груп" (нового кредитора).

У справі №908/523/18 предметом позову є стягнення 734 368,37 грн заборгованості за договором поставки № 28 від 05.09.2017. Верховний Суд у даній справі вказав, що перерахування відповідачем позивачу 70 % вартості товару є попередньою оплатою не змінює її правової природи як попередньої оплати за товар, оскільки ця оплата мала бути здійснена до прийняття товару покупцем.

У справі №904/10083/15 предметом спору є визнання недійсним контракту від 06.12.2012 №37682380/12.

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зазначені обставини підтверджують те, що боржником прийнято на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, в результаті чого в нього виникла необґрунтована кредиторська заборгованість.

У справі №903/333/17 предметом позову є стягнення 61 440 грн попередньої оплати, 3 715,45 грн пені, 848,87 грн втрат внаслідок інфляції та 690,98 грн. 3 % річних. Верховний Суд вказав, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникало, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

За наведеного, колегія суддів зауважує, що відносини у вказаних вище справах стосуються здійснення попередньої оплати за товар, що є відмінним від правовідносин у даній справі, а тому не можуть бути застосовані судом апеляційної інстанції при вирішення вказаного спору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, позов Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.04.2024 у справі №906/102/24 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

У зв`язку із наведеним, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та суді апеляційної інстанції.

Розглядаючи заяву Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та суді апеляційної інстанції у справі № 906/102/24 колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, серед іншого, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Як вбачається, із матеріалів справи у позовній заяві позивачем було вказано про попередній розрахунок судових витрат у розмірі 24000,00 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі в суді апеляційної інстанції було вказано, що на даний момент понесені витрати складають 69 000,00 грн, а саме просить стягнути з відповідача на користь позивача 39000,00 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та 30 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Так, як убачається із поданих документів, 08.01.2024 між адвокатським бюро «Людмили Гончар» був укладений договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого п.п. 1.1.,1.2. клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим Договором та домовленістю Сторін, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного Договору.

Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження щодо підготовки та подачі позовної заяви до господарського суду Житомирської області до Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради про зобов`язання виконати в натурі умови договору, а також участь в судових засіданнях.

Відповідно до п. 4.4. договору сума гонорару за даним договором становить 24000,00 грн складення та подання позовної заяви до суду; 3000 грн за участь в кожному судовому засіданні.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.05.2024 сторони виклали п.4.4. у наступній редакції: «4.4. Сума гонорару за даним Договором становить: 24 000 грн (двадцять чотири тисячі гривень) - складення та подання позовної заяви до суду, 3 000 грн (три тисячі гривень) за участь в кожному судовому засіданні, 30 000 грн (тридцять тисяч гривень) - складення та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 25 квітня 2024 року у справі №906/102/24».

У розрахунку сум судових витрат вказано детальний опис виконаних робіт адвокатом, а саме підготовка та подання позовної заяви -1 - 24000,00 грн, участь у судових засіданнях - 5 -15 000,00 грн, підготовка, складення та подання апеляційної скарги - 1- 30 000,00 грн.

Загальна вартість послуг адвоката з правової допомоги за договором - 69000,00 грн.

Колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У даній справі відповідач у відзиві просив повністю відмовити у стягненні витрат на правову допомогу за необґрунтованістю та неспівмірністю.

Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у своїх додаткових постановах від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 вказує наступне:

"Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права."

Проаналізувавши надані заявником в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 69 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, колегія суддів бере до уваги незмінність позиції позивача (його адвоката) у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у даній справі, враховуючи, що представник позивача - адвокат Гончар Л.В., забезпечувала правовий (правничий) супровід даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, а тому обізнана в усіх обставинах та доказах справи, що свідчить про те, що правова позиція сторін спору була сформована ще до апеляційного розгляду справи.

Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, складання позовної заяви та апеляційної скарги з огляду на його правовий зміст не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей.

При цьому, колегія суддів бере до уваги те, що враховуючи, предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Разом з тим, щодо послуг адвоката таких як вивчення договору, аналіз договірних правовідносин, надання консультації, дослідження судової практики, отримання інформації щодо практики Верховного Суду, то апеляційний господарський суд вважає, що такі послуги є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва - формування вірної правової позиції клієнта, що знаходить своє відображення у позовній заяві. А тому такі послуги охоплюються послугою зі здійснення підготовки та подачі позовної заяви.

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та не потребувала значної інтелектуальної підтримки зі сторони адвоката зважаючи на його професійний рівень, беручи до уваги обсяг наданих адвокатських послуг, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на наявність в адвоката повної вищої юридичної освіти, та відсутність значного обсягу юридичної та технічної роботи, а також враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язана з розглядом справи №906/102/24 в сумі 69 000,00 грн (39000,00 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, 30 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції), є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати у сумі 10 000,00 грн у суді першої інстанції та 10 000,00 грн у суді апеляційної інстанції, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, у відшкодуванні понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат в розмірі 49 000,00 грн слід відмовити.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.

Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокат обумовили в договорі від 08.01.2024 та додатковій угоді №1 до договору від 01.05.2024.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги від 08.01.2024, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цими договорами не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відсутність доказів оплати послуг адвоката не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Таку правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича на рішення господарського суду Житомирської області від 25.04.24 у справі № 906/102/24 задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 25.04.24 у справі №906/102/24 скасувати. Прийняти нове рішення.

« 1. Позов задоволити.

2. Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) виконати в натурі умови Договору про закупівлю товару за публічні кошти №662 від 06 грудня 2023 року в повному обсязі шляхом прийняття від Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) товару згідно Договору на загальну суму 1 330 200, 00 грн. без ПДВ відповідно до Специфікації до Договору №662 від 06 грудня 2023 року в порядку та на умовах, визначених договором.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) на користь Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3028 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову та 10 000,00 витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Видати наказ.»

3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) на користь Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4542 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) на користь Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Житомирської області на виконання даної постанови видати накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

7. Справу №906/102/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "20" серпня 2024 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.