Ухвала

від 06.11.2024 по справі 906/102/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 906/102/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - Ракоїд Л.В.,

відповідача - Трофімова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" Житомирської обласної ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 (головуючий суддя - Миханюк М.В., судді: Коломис В.В., Саврій В.А.)

у справі №906/102/24

за позовом фізичної особи-підприємця Ракоїда Віталія Сергійовича

до Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" Житомирської обласної ради

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Фізична особа-підприємець Ракоїд Віталій Сергійович (далі також - ФОП Ракоїд В.С.) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" Житомирської обласної ради (далі також - КНП "Обласна лікарня") про зобов`язання КНП "Обласна лікарня" виконати умови договору про закупівлю товару за публічні кошти від 06.12.2023 №662 шляхом прийняття від ФОП Ракоїд В.С. товару на суму 1 330 200 грн відповідно до специфікації до договору від 06.12.2023 №662 в порядку та на умовах, визначених договором.

1.2.Заперечення проти позову мотивовані тим, що (1) згідно з пунктом 5.1 договору обов`язковою умовою виникнення зобов`язання прийняти товар є наявність належним чином сформованої підтвердженої заявки замовника на поставку товару позивачем, оскільки кошти, які надходять від Національної служби здоров`я України, за правовим статусом не є бюджетним фінансуванням; (2) відповідач жодних заявок не надсилав; (3) саме від заявки залежать умови, строки поставки, прийняття та оплата товару; (4) відсутність заявки на товар виключає обов`язок відповідача приймати та оплачувати товар; (5) розмір заявлених витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки не відповідає складності справи, обсягу опрацьованих документів.

1.3.У відповіді на відзив позивач зазначив, що (1) підписуючи договір відповідач зобов`язався виконувати його умови по прийманню товару; (2) у договорі відсутня така підстава для відмови отримати товар як відсутність замовлення; (3) припинення строку дії договору не звільняє сторони від виконання його умов.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.06.12.2023 ФОП Ракоїд В.С. (постачальник) та КНП "Обласна лікарня" (замовник) уклали договір про закупівлю товарів за публічні кошти №662.

2.2.Цей договір був укладений за результатами проведення процедури публічної закупівлі, організатором якої виступило КНП "Обласна лікарня", за результатами яких визначено переможцем торгів - ФОП Ракоїда В.С.

2.3.Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити замовникові товари, зазначені в специфікації до договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах даного договору.

2.4.Ціна цього договору становить 1 330 200 грн (пункт 3.1 договору).

2.5.Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після поставки постачальником товару (товарів) протягом 30 робочих днів з моменту поставки товару, що встановлюється моментом підписання видаткової накладної обома сторонами, та пред`явлення документів.

2.6.Згідно з пунктами 5.1, 5.3 договору строк поставки товару, з моменту підписання договору, згідно заявок замовника - до 21.12.2023. Постачання товарів здійснюється на підставі письмових або усних заявок замовника на протязі 10 днів після одержання такої заявки транспортом постачальника.

2.7.Відповідно до пункту 5.4 договору поставка повинна бути здійснена в строк, зазначений в заявці замовника.

2.8.Договір діє до 31.12.2023 або до повного виконання обов`язків сторін (пункт 10.1 договору).

2.9.Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач замовив виготовлення товару для відповідача з метою недопущення прострочки поставки товару та направив відповідачу лист від 27.12.2023 №3 з проханням надати заявку на поставку товару, як це передбачено пунктом 5.3 договору.

2.10.У відповідь на вимогу позивача відповідач зазначив, що у позивача не виникає обов`язку поставити товар без отримання заявки замовника, а оскільки термін договору закінчився 21.12.2023 виконати умови договору неможливо.

2.11.Відмова відповідача отримати товар, який був виготовлений на замовлення ФОП Ракоїд В.С. на виконання умов договору від 06.12.2023 №662, стала підставою для звернення з цим позовом до суду.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Житомирської області рішенням від 25.04.2024 у справі №906/102/24 відмовив в задоволенні позову.

3.2.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що (1) обов`язок поставити товар у позивача виникає лише після отримання від замовника заявки на поставки товару; (2) оскільки заявки від відповідача не було, про що не заперечили сторони, у позивача не виникло обов`язку поставити товар, а отже, у відповідача не виникло обов`язку прийняти та оплатити його; (3) строк дії договору закінчився 31.12.2023 і під час його дії у сторін не виникло зобов`язань, сторони не можуть вимагати виконувати його умови після припинення дії договору.

3.3.Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.08.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 25.04.24 у справі №906/102/24 скасував. Прийняв нове рішення. "1. Позов задовольнити. 2. Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) виконати в натурі умови Договору про закупівлю товару за публічні кошти №662 від 06 грудня 2023 року в повному обсязі шляхом прийняття від Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича товару згідно Договору на загальну суму 1 330 200, 00 грн. без ПДВ відповідно до Специфікації до Договору №662 від 06 грудня 2023 року в порядку та на умовах, визначених договором. 2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради (10002, м. Житомир, вул. Червоного Хреста, 3, код ЄДРПОУ 01991406) на користь Фізичної особи-підприємця Ракоїд Віталія Сергійовича 3 028 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову та 10 000,00 витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Видати наказ.". Стягнув з Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради на користь ФОП Ракоїда В.С. 4 542 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Стягнув з Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради на користь ФОП Ракоїда В.С. 10 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Господарському суду Житомирської області на виконання даної постанови видати накази.

3.4.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що (1) направлення замовлення згідно з умовами договору є правом покупця, яке мало бути реалізоване покупцем в межах строку дії договору, тобто у період з 06.12.2023 по 31.12.2023; (2) загальна кількість товару, ціна за одиницю та ціна договору визначені сторонами у самому договорі та специфікації до нього, в той час як визнання за покупцем необмеженого у часі права надавати або не надавати замовлення (замовлень) на партію товару за договором фактично призводить до зміни ним умов договору в односторонньому порядку або односторонньої відмови від виконання; (3) припинення строку дії договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним. Зазначене не ставиться у залежність від того, виконувала інша сторона дії, спрямовані на виконання умов договору, чи ні; (4) ті обставини, що протягом дії договору відповідач замовлення на поставку товару не робив та, що у відповідача відпала потреба у замовленні товару за договором не є підставою для припинення зобов`язань та звільнення покупця від отримання товару за договором; (5) припинення строку дії договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним та не означає звільнення боржника від виконання обов`язку в натурі, у зв`язку з чим кредитор має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у договорі для його виконання, (6) покупець не наділений необмеженим у часі правом надавати або не надавати замовлення на партію товару за договором, відповідно, з урахуванням закінчення строку дії договору, постачальник має право вимагати від покупця виконання ним своїх зобов`язань за договором у повному обсязі, у тому числі у судовому порядку. Постанова Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №910/1144/19; (7) відповідач не подавав позивачу письмового повідомлення про зменшення договірної кількості товару, як то передбачено умовами пунктом 3.2 договору, а матеріали не містять додаткових угод до договору, а також будь-якого листування сторін з приводу зменшення передбаченої договором та специфікацією кількості товару.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.КНП "Обласна лікарня" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 повністю і залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 25.04.2024 у справі №906/102/24.

4.2.Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), зазначаючи про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 07.03.2023 у справі №913/864/21, від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19, щодо застосування статей 5, 76-86, 91, 95, 236, 237 ГПК.

4.3.Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) за умовами договору строк та умови поставки товару, та, відповідно, строк його оплати залежать від направленої постачальнику заявки замовника на поставку товару. Оскільки заявки від відповідача не було, про що не заперечують сторони, у позивача не виникло обов`язку поставити товар, а отже, у відповідача не виникло обов`язку прийняти та оплатити його;

(2) в період з 18.12.2023 до фактичного звернення позивача до суду відповідач як сторона договору не здійснив жодних дій для настання реальних наслідків за вказаним договором. Водночас умови договору не містять будь-яких положень щодо продовження існування у відповідача обов`язків придбати будь-який обсяг товару в позивача як під час дії договору, так і після його закінчення. Пунктом 10.1 договору передбачено таку можливість лише в частині виконання саме зобов`язань;

(3) конструкція укладеного договору між сторонами вибудована таким чином, що фактично обов`язки прийняти товар у покупця виникають після реалізації свого права відповідачем, передбаченого пунктом 5.1 договору, і тільки зволікання в прийнятті замовленого товару може бути підставою для звернення до суду із спонуканням вчинити певні дії;

(4) позивач не мотивував наявності підстав для подальшого поновлення виконання ним відповідного обов`язку після 21.12.2023;

(5) обов`язку прийняти товар від покупця згідно з договором на загальну суму 1 333 200 грн не випливає ні з договору, ні з закону;

(6) оскільки в зазначених скаржником постановах йдеться про універсальне застосування норм права, вони мали бути застосовані;

(7) суть позову фактично зводиться до того, що позивач закупив товар (докази у справі про це відсутні) і внаслідок того, що відповідач не реалізував своє право на придбання товару у позивача, останній нібито поніс збитки у вигляді нереалізованого товару. Якщо позивач вважає, що поніс збитки, то може звернутись з інших підстав.

4.4.ФОП Ракоїд В.С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, оскаржувану постанову апеляційного суду - залишити без змін.

4.5.За твердженнями позивача:

(1) суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права долучив до матеріалів справи відзив відповідача та поновив йому пропущений строк без будь-якого обґрунтування;

(2) оскільки підписуючи договір закупівлі та специфікацію, відповідач взяв на себе зобов`язання прийняти від позивача товар, позивач очікував виконання цього договору, за результатами чого товар буде прийнятий покупцем (замовником) та ним оплачений;

(3) відповідач не подавав позивачу письмового повідомлення про зменшення договірної кількості товару, як то передбачено умовами пункту 3.2 договору, а матеріали справи не містять додаткових угод до договору, а також будь-якого листування сторін з приводу зменшення передбаченої договором та специфікацією кількості товару;

(4) припинення строку дії договору не свідчить про припинення зобов`язань за ним, а тому не означає звільнення замовника від виконання обов`язку в натурі, у зв`язку з чим постачальник має право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у договорі для його виконання. Постанова Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №910/1144/19;

(5) строк дії договорів обумовлений не лише конкретною датою, а й вказівкою на дії сторін з повного виконання своїх зобов`язань;

(6) закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань покупця прийняти товар, оскільки згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України, такою умовою є виконання, проведене належним чином. Необхідно розрізняти припинення безпосередньої дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним;

(7) з аналізу умов договору вбачається відсутність такої підстави для відмови у прийнятті товару, як відсутність замовлення, що узгоджується із загальними принципами виконання господарських зобов`язань (обов`язковість та належність виконання). Після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом часу, коли існує відповідне зобов`язання;

(8) визнання за покупцем необмеженого у часі права надавати або не надавати заявку на партію товару за договором фактично призводить до зміни ним умов договору в односторонньому порядку або односторонньої відмови від виконання його умов;

(9) встановлені обставини ненадання відповідачем заявок на поставку обсягу товару, визначеного у специфікації - додатку №1 до договору про закупівлю, є зволіканням з прийняттям товару без достатніх підстав.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог, Верховний Суд відкрив на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.2.Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.3.Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4.При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.

5.5.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.6.Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.7.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

5.8.Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.9.Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

5.10.Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

5.11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12.При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

5.13.З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

5.14.У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.15.Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.16.Як зазначалось, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначив про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 07.03.2023 у справі №913/864/21, від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19, щодо застосування статей 5, 76-86, 91, 95, 236, 237 ГПК.

5.17.За текстом касаційної скаржник також вказує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню судова практика (із дублюванням наведених постанов Верховного Суду), відповідно до якої у разі нездійсненням покупцем заявки на поставку товару, зобов`язання у продавця щодо поставки товару не виникає та не дає йому права вимагати прийняття товару покупцем. У цих постановах йшлося про універсальне застосування норм права.

5.18.Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.

5.19.У справі №903/333/17 ПП "Фірма "Мізан" заявило вимоги до ТОВ "Світпапір" про стягнення попередньої оплати, пені, втрат внаслідок інфляції та 3% річних, вказуючи на те, що на виконання договору поставки та рахунку-фактури позивач перерахував відповідачу попередню оплату, однак відповідач в порушення своїх зобов`язань, отримавши 50% передплати вартості товару, в триденний строк його не поставив, внаслідок чого покупець вимагає повернення сплаченого авансу, з урахуванням відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК).

5.20.Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову і передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій при вирішення цього спору не врахували вимог частини першої статті 693 та статті 538 ЦК, а звідси не врахували того, що за зазначеними вимогами закону, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникало, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

5.21.У справі №904/10083/15 ПАТ "Укрсоцбанк" в межах справи про банкрутство ТОВ "Дніпропетровський завод бурового обладнання" заявило вимоги до боржника та іншого кредитора у справі - Стіл Індастріал Компані ЛЛП про визнання недійсним контракту.

5.212Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про задоволення заяви та визнання недійсним з моменту укладення оспорюваного контракту, врахував, що (1) з умов спірного контракту вбачається, що Steel Industrial зобов`язався поставити товар, а боржник прийняти його та оплатити в строк до 03.08.2015: (2) судами попередніх інстанцій також правильно встановлено, що компанія Steel Industrial після реєстрації 07.08.2012 та укладення спірного контракту з боржником 06.12.2012, ніякої господарської діяльності не вела, а з поданої фінансової звітності останньої за 2013 - 2015 роки не вбачається інформації щодо наявності у компанії будь-яких правовідносин, у тому числі невиконаних зобов`язань, за спірним контрактом; (3) з моменту укладання спірного контакту у 2012 році по сьогоднішній день, тобто протягом п`яти років, жодних значимих дій, спрямованих на реальне виконання контракту зі сторони контрагентів вчинено не було, оскільки перерахування боржником незначної суми попередньої оплати в кінці 2015 року не свідчить про наявність двосторонніх дій, спрямованих на взаємне виконання чи не виконання умов спірного контракту; (4) матеріалами справи підтверджується, що з моменту укладання спірного правочину в 2012 році сторонами не здійснено реальних заходів, спрямованих на виконання контракту. Наявність переписки сторін з приводу умов виконання контракту не містить вхідних реєстраційних номерів, квитанцій відділення поштового зв`язку, журналів реєстрації вхідної та вихідної кореспонденцій.

5.23.Процитувавши норми статей 693, 538 ЦК, Верховний Суд зазначив, що в зв`язку з відсутністю передоплати за договором, стягнення її з боржника можливе лише в разі постачання продавцем товару.

5.24.У справі 908/523/18 ТОВ "Укрелком ЛТД" заявило вимоги до ТОВ "ТС АІК-ЕКО" про стягнення заборгованості за договором поставки, мотивуючи свої вимоги тим, що (1) на виконання цього договору покупець перерахував на рахунок постачальника передплату в сумі 304 500 грн, що становить 30,91% вартості товару за договором; (2) позивач двічі надсилав на адресу відповідача лист про готовність товару до відвантаження разом з рахунком на оплату; (3) неналежне виконання відповідачем умов пункту 2.5 договору щодо оплати товару (69,09% вартості товару) відповідно до статей 526, 530, 533, 610, 611, 625 ЦК, статей 193, 198, 216-218 ГК є підставою для стягнення з відповідача 734 368,37 грн.

5.25.Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інтенції про задоволення позову та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд врахував, що у пункті 2.5 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 15.12.2017, сторони погодили такий порядок оплати товару: покупець здійснює оплату товару шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника в такому порядку: 30% вартості товару - попередня оплата протягом 3 банківських днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури; - 70% вартості товару - протягом 10 банківських днів з моменту отримання покупцем листа про готовність товару до відвантаження та рахунку на оплату від постачальника, а відтак, виходячи із правової природи цього договору (в редакції додаткової угоди №1) та його змісту, дійшов висновку, що у такому випадку має місце зустрічне виконання зобов`язання, яке за встановленими статтею 538 ЦК правилами, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

5.26.Процитувавши норму частини третьої статтю 538 ЦК, відповідно до якої у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі, Верховний Суд зазначив, що це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання.

5.27.З огляду на зазначене, Верховний Суд вважав, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що обов`язок покупця з оплати товару (70% вартості товару) пов`язаний з обов`язком продавця повідомити про готовність товару до відвантаження.

5.28.Крім цього, Верховний Суд зазначив, що здійснивши належний аналіз статті 693 ЦК, врахувавши умови пункту 4.2 договору, пункту 2.5 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 15.12.2017), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що сума 734 368,37 грн є саме попередньою оплатою за товар (70% вартості товару), відтак вважав, що за зазначеними вимогами закону (стаття 538 ЦК), у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару - 70% вартості товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 14.03.2018 у справі №903/333/17).

5.29.У справі 910/2849/18 ТОВ "Фінансова компанія Смарт Груп" заявило вимоги до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення 38 880 000 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач на підставі договору факторингу набув право вимоги стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 38 880 000 грн, що є простроченим грошовим зобов`язанням у вигляді попередньої оплати у розмірі 30% від вартості товару, який ТОВ "НВК "Дніпроспецмаш" зобов`язане поставити на користь ПАТ "Українська залізниця" відповідно до договору про закупівлю транспортних засобів, який визнано укладеним в судовому порядку.

5.30.В свою чергу ПАТ "Українська залізниця" заявило зустрічні вимоги до ТОВ "Фінансова компанія Смарт Груп" про визнання недійсним договору факторингу, мотивуючи свої вимоги тим, що (1) оспорюваний договір не відповідає положенням статей 203, 207, 215 ЦК; (2) на момент укладення оспорюваного договору було відсутнє право грошової вимоги за договором про закупівлю транспортних засобів; (3) оспорюваним договором порушуються права ПАТ "Українська залізниця"; (4) оспорюваний договір укладено з дефектом форми, оскільки такий договір повинен був бути укладений за рішенням суду, як і договір про закупівлю транспортних засобів.

5.31.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову з передачею справи на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи припинив свою дію договір про закупівлю і, відповідно, чи був наявний на момент укладення договору факторингу у ПАТ "Українська залізниця" обов`язок, передбачений пунктом 7.2 договору про закупівлю та, як наслідок, чи існувало на момент укладення договору факторингу у ТОВ "НВК "Дніпроспецмаш" (первісного кредитора) право вимоги від ПАТ "Українська залізниця" сплати попередньої оплати за договором про закупівлю, та чи могло таке право первісного кредитора перейти до ТОВ "Фінансова компанія Смарт Груп" (нового кредитора).

5.32.Також Верховний Суд зауважив, що поза увагою судів залишились приписи статті 693 ЦК, відповідно до частини першої якої у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

5.33.Процитувавши норми статті 538 ЦК, верховний Суд зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не досліджено питання можливості передачі права вимоги сплати попередньої оплати, оскільки, цивільним законодавством не передбачено право особи (продавця, постачальника тощо) вимагати попередньої оплати товару у разі невиконання іншою особою (покупцем) такого обов`язку.

5.34.У справі №903/154/19 ПАТ "Волинська фондова компанія" заявило вимоги до ФГ "Західний Буг" ОСОБА_1 про стягнення основної заборгованості, пені та 3% річних, мотивуючи свої вимоги невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань в частині внесення повної та вчасної оплати за товар, який має бути поставлений згідно з договором поставки, яким сторони передбачили стовідсоткову попередню оплату за товар.

5.35.Відповідач за первісним позовом заявив вимоги до позивача за первісним позовом про визнання договору поставки та договору оренди удаваними, обґрунтовуючи свої вимог тим, що на момент підписання договору поставки та договору оренди у позивача за первісним позовом було відсутнє необхідне для укладення відповідних договорів право власності на товар. Специфічні умови договорів поставки та оренди є удаваними та мають на меті приховання іншого правочину, а саме фінансового лізингу.

5.36.Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову, Верховний Суд врахував, що (1) сторони договору поставки узгодили порядок оплати за товар у формі попередньої оплати - останній платіж, згідно з пунктом 1.3 договору, повинен був бути здійснений відповідачем за первісним позовом до 20.10.2017; (2) сторонами погоджено умови і базис постачання товару покупцю - протягом 5 банківських днів з моменту надходження повної оплати згідно з пунктом 1.3 договору на розрахунковий рахунок покупця та прибуття товару на склад продавця. У випадку прострочення покупцем оплати товару термін постачання товару може бути перенесений продавцем; (3) із правової природи договору поставки та його змісту (пункти 1.3, 1.7, 1.8 договору) можна дійти висновку, що його сторонами визначено зустрічне виконання зобов`язання; (4) з огляду на правила зустрічного виконання зобов`язання, встановлені статтею 538 ЦК, які мають загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання, обов`язок покупця з оплати товару (100% вартості товару - пункт 1.3 договору) пов`язаний з обов`язком продавця поставити товар (пункт 1.7 договору); (5) виходячи з положень статті 693 ЦК та встановлених судом першої інстанції обставин ставного того, що сторони в пункті 1.3 договору узгодили, що оплата товару здійснюється у формі попередньої оплати, заявлена до стягнення в позові сума заборгованості є саме попередньою оплатою за товар і ця оплата мала бути здійснена до прийняття товару покупцем.

5.37.З огляду на наведене, Верховний Суд виснував, що за зазначеними вимогами закону (стаття 538 ЦК), у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18).

5.38.У справі №922/1705/19 ПрАТ "НЕК "Укренерго" заявило вимоги до ТОВ НВП "Кор-Мет" про стягнення попередньої оплати, пені, 3% річних та інфляційних втрат, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачем умов договору щодо здійснення 100% оплати товару та вивезення товару.

5.39.ТОВ НВП "Кор-Мет" заявило зустрічні вимоги до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про розірвання договору, обґрунтовуючи свої вимоги (1) відсутністю коштів на розрахунковому рахунку для належного виконання зобов`язань з попередньої оплати за договором; (2) введенням воєнного стану на території України, внаслідок чого у контрагентів товариства виникла криза платежів та товариство було позбавлено можливості належним чином виконати свої зобов`язання з попередньої оплати товару; (3) зниженням вартості відпрацьованих акумуляторів; (4) недосягненням згоди щодо зміни вартості товару та в подальшому про розірвання договору тощо.

5.40.Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що (1) сторони договору, відповідно до пункту 3.1.1, узгодили порядок оплати за товар у формі 100% попередньої оплати; (2) сторонами у пункті 4.3 договору погоджено, що передача покупцю товару проводиться після здійснення ним оплати згідно із пунктом 3.1.1 договору на підставі тристоронніх актів приймання-передачі товару; (3) із правової природи договору та його змісту (пункти 3.1.1, 4.3 договору) можна дійти висновку, що його сторонами визначено зустрічне виконання зобов`язання; (4) обов`язок покупця з оплати товару (100% вартості товару - пункт 3.1.1 договору) пов`язаний з обов`язком продавця передати товар (пункт 4.3 договору); (5) сторони в пункті 3.1.1 договору узгодили, що оплата товару здійснюється у формі попередньої оплати, тому заявлена до стягнення в позові сума заборгованості (150 200,00 грн) є саме попередньою оплатою за товар і ця оплата мала бути здійснена до прийняття товару покупцем.

5.41.З огляду на наведене, Верховний Суд виснував, що за вимогами закону (стаття 538 ЦК), у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19).

5.42.У справі №913/864/21 ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" заявило вимоги до ТОВ "НВО "СЗХНО" про стягнення заборгованості з оплати товару, пені, 10% річних та інфляційних втрат, а також зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором), мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, зокрема в частині проведення розрахунків та прийняття товару від позивача, повідомлення про готовність товару до відвантаження/постачання.

5.43.Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд врахував встановлені судами обставини стосовно того, що сторони погодили (1) порядок поставки товару шляхом передачі покупцю товару на складі постачальника (самовивіз) та (2) поставку товару на умовах часткової попередньої оплати, а також щодо того, що (3) відповідач (покупець за договором) не виконав зобов`язання щодо оплати 30% вартості товару на суму 617 227,50 грн і сплатив лише 300 000 грн.

5.44.Верховний Суд зазначив, що з огляду на зміст додаткової угоди, сторони встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і постачальника, виконання зустрічних зобов`язань поділено на три етапи. Як встановили суди, першим етапом визначено перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 30% вартості товару по даній додатковій угоді до 30.09.2019. Усі подальші дії обох сторін (у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами) фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем вищевказаного обов`язку на першому етапі.

5.45.З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та враховуючи те, що відповідач (покупець) виконав зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати несвоєчасно і не в повному обсязі, виходячи з умов погоджених сторонами у договорі та додатковій угоді до нього, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що порушення покупцем строків попередньої оплати унеможливило виникнення у сторін зустрічних зобов`язань у визначені додатковою угодою строки.

5.46.При цьому Суд зазначив, що висновки Верховного Суду про застосування статей 693 та 538 ЦК мають загальний характер. Таким чином у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (подібна за змістом правова викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19).

5.47.Отже, у всіх вищенаведених справах, на неврахуванням висновків в яких вказує скаржник, Верховний Суд зазначив, що виходячи з вимог статті 538 ЦК, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

5.48.При цьому Суд зауважує, що відповідні висновки Верховного Суду залежали виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, зокрема щодо узгодження / неузгодження сторонами зустрічного виконання зобов`язання, яке пов`язує обов`язок продавця передати товару з обов`язком покупця здійснити оплату / попередню оплату, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

5.49.Проте, на відміну від вищезазначених справ, у цій справі №906/102/24 суди попередніх інстанцій не встановлювати обставин узгодження / неузгодження сторонами зустрічного виконання зобов`язання, яке пов`язує обов`язок продавця передати товар з обов`язком покупця здійснити оплату / попередню оплату. Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконання відповідачем свого обов`язку щодо прийняття від позивача товару в порядку та на умовах, визначених договором.

5.50.Відхиляючи доводи відповідача стосовно невиникнення у позивача обов`язку поставити товар, а у відповідача, відповідно, прийняти та оплатити його з огляду на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо подання заявки на постачання товару, апеляційний суд виходив з того, що направлення замовлення згідно з умовами договору є правом покупця, яке мало бути реалізоване покупцем в межах строку дії договору, тобто у період з 06.12.2023 по 31.12.2023. Апеляційний Суд зауважив, що відповідач не враховує зміст договору поставки та того, що покупець не наділений необмеженим у часі правом надавати або не надавати замовлення на партію товару за договором і залишає поза увагою те, що з урахуванням закінчення строку дії договору, постачальник має право вимагати від покупця виконання ним своїх зобов`язань за договором у повному обсязі, у тому числі, у судовому порядку.

5.51.Тобто, на відміну від вищенаведених справ, на неврахування висновків в яких посилається скаржник, апеляційний суд не встановив погодження сторонами в умовах відповідного договору не лише зустрічного виконання зобов`язання, яке пов`язує обов`язок продавця передати товар з обов`язком покупця здійснити оплату / попередню оплату, про що виснував Верховний Суд, а зустрічного виконання зобов`язання, яке пов`язує обов`язок позивача поставити товар, а відповідача - прийняти та оплатити такий товар з поданням заявки на постачання товару.

5.52.Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не застосовував ні норми статті 538 ЦК, ні статті 693 ЦК, щодо яких виснував Верховний Суд у постановах, на неврахування висновків в яких скаржник посилається, зокрема, зазначаючи, що у цих постановах йшлося про універсальне застосування норм права.

5.53.Тож, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах, і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

5.54. Суд також враховує, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі №927/211/22 дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування статті 538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19.

5.55.Так, об`єднана палата зазначила, що:

(1) наведене в цих постановах тлумачення приписів частини третьої статті 538 ЦК є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони;

(2) вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання;

(3) таке тлумачення приписів статті 538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця;

(4) продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків;

(5) покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника);

(6) така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин третьої, четвертої статті 538, частин третьої, четвертої статі 292 ЦК та умовам договору.

5.56.Отже, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/1705/19, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 висновки щодо застосування положень статті 538 ЦК України, є не лише нерелевантними до спірних правовідносин у цій справі, а й неактуальними, як і в інших наведених скаржником постановах, висновки в яких є аналогічними з висновками від яких відступила об`єднана палата у постанові від 18.08.2023 у справі №927/211/22.

5.57.Крім цього, Суд враховує, що визначаючи в касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду, скаржник зазначив про неврахування останнім висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, щодо застосування статей 5, 76-86, 91, 95, 236, 237 ГПК, щодо яких у цих постановах Верховний Суд не виснував, та порушення яких апеляційним судом скаржник належним чином не доводить.

5.58.Наведене свідчить, що визначена скаржником - КНП "Обласна лікарня" підстава касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 у справі №906/102/24, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КНП "Обласна лікарня" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 у справі №906/102/24.

7. Розподіл судових витрат

7.1.З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою КНП "Обласна лікарня" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 у справі №906/102/24, сплачений ним за подання цієї касаційної скарги судовий збір в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф.Гербачевського" Житомирської обласної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 у справі №906/102/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець