Рішення

від 13.08.2024 по справі 911/1313/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1313/24

За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя»

до 1) фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни;

2) фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни

про визнання договору недійсним,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Холод О. А.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Матвійчук Д. А.; Бойкініч Р. С.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до 1) фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни (далі - відповідач-1); 2) фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24 від 01.01.2024, укладений між фізичною особою-підприємцем Рубан-Федьків Аллою Валентинівною та фізичною особою-підприємцем Матвійчук Дар`єю Анатоліївною щодо нежитлового приміщення № 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 69.4 м2;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Матвійчук Дар`ю Анатоліївну звільнити орендоване приміщення № 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від особистих речей та повернути його фізичній особі-підприємцю Рубан-Федьків Аллі Валентинівні, шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення, що звільняється.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.3, 11, 12, 13, 16, 204, 215, 216, 228, 236, 509, 627 Цивільного кодексу України, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», обґрунтовані тим що, відповідач-2 здійснює ветеринарну діяльність у орендованому приміщенні №6 за адресою: АДРЕСА_1, порушуючи вимоги п.25 Ліцензійних умов та підпункту «п» пункту 5.40. «Нежитлові поверхи (приміщення) ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», що суперечить актам цивільного законодавства, також інтересам суспільства, його моральним засадам та є порушенням вимог ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України та підставою визнання такого договору недійсним згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

2. Стислий виклад позицій відповідача-1

Відповідач-1 у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подали до суду відзиву на позов, тобто не скористалися наданими їм процесуальними правами, передбаченим ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стислий виклад позицій відповідача-2

Відповідач-2 заперечує, щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що в спірному договорі відсутній пункт про здійснення відповідачем-2 господарської діяльності саме з ветеринарної практики, останній несе персональну відповідальність за здійснення господарської діяльності з порушенням вимог законодавства, позивач не зазначає, які саме пункти договору порушують права членів ОСББ та ним не доведено, які саме права членів ОСББ порушені внаслідок укладання договору оренди. Крім цього, посилаючись на постанову Верховного Суду від 007.12.2021 в справі №925/1147/19, вважає, що даний спір стосується саме цивільних прав та інтересів власників квартир багатоквартирного будинку, які є членами ОСББ, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

4. Процесуальні дії в справі

У позовній заяві позивач зазначає третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

31.05.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/1313/24 та призначено підготовче засідання на 25.06.2024.

12.06.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

24.06.2024 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 25.06.2024 з`явились представник позивача, відповідач-2 та його представник, відповідач-1 в засідання не з`явився, в матеріалах справи були відсутні відомості щодо його повідомлення про розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2024 відкладено підготовче засідання в справі 911/1313/24 на 09.07.2024 та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення ОСОБА_1 до участі справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

27.06.2024 від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

05.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

08.07.2024 від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2024 виправлено описку в повному тексті ухвали Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі №911/1313/24.

У підготовче засідання 09.07.2024 з`явились представники позивача, відповідач-2 та його представник, відповідач-1 у засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2024 відкладено підготовче засідання в справі 911/1313/24 на 23.07.2024 та витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України.

22.07.2024 від позивача на виконання вимог ухали суду надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 23.07.2024 з`явились представники позивача, відповідач-2 та його представник, відповідач-1 у засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від ухвалою від 23.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2024.

13.08.2024 від позивача надійшла заява про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000, 00 грн.

У судове засідання 13.08.2024 з`явились представники позивача, відповідач-2 та його представник, відповідач-1 у засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 13.08.2024 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.

Відповідач-2 та його представник у судовому засіданні 13.08.2024 надали пояснення по суті заперечень та просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 13.08.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

09.06.2017 проведено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (позивач).

Згідно з пунктом 1 розділу І статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», затвердженого рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку, оформленого протоколом №1 від 10.05.2017, створено відповідно до ЗУ «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку» та об`єднує власників квартир і нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного статуту метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежі, передбачених законодавством та цим статутом.

Як убачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №374622310 від 17.04.2024 ОСОБА_1 належить право власності на нежитлове приміщення реєстраційний номер 1233906232224 загальною площею 69,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

01.01.2024 між ОСОБА_1 (далі - орендодавець) та відповідачем-1 (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №01-01/24 (далі - договір оренди), відповідно до п.1.1. якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування (оренду) приміщення (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням.

Згідно із пп.1.2., 1.3. договору оренди місцезнаходження об`єкта оренди: АДРЕСА_1, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Орендар має право здавати в приміщення в суборенду за згодою орендодавця (п.4.2.6. договору оренди).

Строк дію договору з 01.01.2024 по 31.11.2026 (п.1.6. договору оренди).

01.01.2024 між відповідачем-1 та відповідачем-2 (далі - суборендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24 (далі - договір суборенди), відповідно до п.1.1. якого орендар зобов`язується передати, а суборендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування приміщення (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням

Згідно із пп.1.2., 1.3. договору суборенди місцезнаходження об`єкта оренди: АДРЕСА_1, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Пунктом 2.1. договору суборенди сторони погодили, що передача об`єкта оренди в оренду та його повернення здійснюється згідно актів приймання-передачі.

Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, а також в односторонньому порядку стороною в порядку передбаченому договором (п.7.5. договору суборенди).

Кожна із сторін має право на одностороннє дострокове розірвання договору з вагомих причин. При цьому сторона, що бажає розірвати договір, має направити повідомлення про таке розірвання. Датою розірвання договору є 60-й день з дня направлення стороною повідомлення, якщо іншу дату не зазначено в самому повідомленні.

Строк дію договору з 01.01.2024 по 31.11.2026 (п.1.6. договору суборенди).

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта оренди від 01.01.2024 до договору суборенди орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування об`єкт оренди за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача-2 є ветеринарна діяльність.

Також у матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

Рішенням позачергового засідання членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», оформленого протоколом №1 від 07.01.2024, учасники постановили власнику вказаного вище приміщення розірвати договір оренди (найму) з ветеринарною клінікою «VetPoint» задля усунення порушень норм чинного законодавства України, щодо здійснення діяльності ветеринарною клінікою «VetPoint» в житловому будинку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», а саме вимог ДБН В2.2-15:2019.

Листом №11.2.3-7/2256 від 02.02.2024 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила про те, що Матвійчук Дар`я Анатоліївна (відповідач-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (далі - постанова №314), яка визначає спрощену процедуру отримання права на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини шляхом подання декларації, 09.09.2022 подала декларацію для отримання права провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

05.02.2024 позивач звернувся до Боярської міської ради Фастівського району Київської області з проханням про надання інформації щодо наявності у відповідача-2 дозволу на розміщення вивіски на фасаді та спорудах будинку АДРЕСА_1 .

Також депутат Боярської міської ради Фастівського району Київської області Дуднікова Л.І. звернулась до Боярської міської ради із депутатським зверненням зареєстрованим 05.02.2024 за вх.№01-0317, в якому просила вирішити питання щодо законності відкриття ветеринарної клініки «VetPoint» за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом за вих.№02-10/1153/01.19.1/24 від 28.02.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача, що Боярським міським головою підписане розпорядження від 07.02.2024 №02-03/31 «Про створення комісії з перевірки правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint».

12.02.2024 комісією було проведено обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 6 та складено відповідний акт.

За результатами роботи комісії встановлено, що діяльність ветеринарної клініки VetPoint», за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється з порушенням норм чинного законодавства

Так, актом проведення обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint» від 12.02.2024, зокрема, встановлено наступне:

1. приміщення ветеринарної клініки «VetPoint» орендується в підвальному приміщені багатоквартирного житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (відповідач-2);

2. клініка розташована в підвальному приміщенні будинку, вхід до клініки один та знаходиться в притул до дитячого майданчика;

3. ліцензія провадження господарської діяльності з ветеринарної практики за вказаною адресою - відсутня;

4. вентиляція механічна знаходиться лише в одній кімнаті та входить в загальну вентиляційну шахту багатоквартирного житлового будинку;

5. окремої каналізації немає, вона йде в загальнобудинкову каналізаційну систему;

6. місця для зберігання побутового інвентарю, медичного одягу для персоналу - відсутні;

7. дезкелимки - відсутні;

8. договорів про вивезення твердих відходів - не надано;

9. відомості про проведення дезінсекції та дератизації - не надано;

10. записи щодо прийому і лікування тварин, згідно амбулаторного журналу, журнал стерилізації інструментів та інших матеріалів - відсутні;

11. дозвіл на розміщення зовнішньої реклами ФОП Матвійчук Д.А. на діяльність ветеринарної клініки «VetPoint» на фасаді будинку, за адресою: АДРЕСА_1 виконавчим комітетом Боярської міської ради - не надавався.

Також листом за вих.№02-10/1231/01.10/24 від 01.03.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача про направлення звернення до КП «Боярська муніципальна варта» щодо прийняття міри та вжиття заходів щодо незаконного розміщення об`єкта зовнішньої реклами «VetPoint» на фасаді багатоквартирного будинку, за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: АДРЕСА_1, оформленого протоколом від 31.03.2024, вирішено подати до суду позовну заяву щодо діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», що ведеться з порушенням чинного законодавства.

05.04.2024 було складено акт відбору зразків /проб/ для проведення випробувань Фастівською районною філією Державної установи «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Листом від 10.04.2024 за вих.№378 Фастівською районною філією Державної установи «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» повідомлено позивача про результати лабораторних досліджень ґрунту, за якими показник грунту (пісок) не відповідають нормативним значенням (виявлено яйця геогельмінтів Тахосага) та надано протокол паразитального дослідження ґрунту №42.

30.04.2024 відповідачем-1 направлено відповідачу-2 повідомлення про розірвання спірного договору, в якому зазначено, що запланована дата розірвання договору - 12.05.2024.

Відповідач-2 визнає отримання вказаного повідомлення.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом вище 01.01.2024 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24, що за своєю суттю є договором суборенди, відповідно до якого відповідачем-1 передав, а відповідач-2 прийняв у тимчасове платне користування строком з 01.01.2024 по 31.11.2026 приміщення №6, площею 69,4 м2, за адресою: АДРЕСА_1, (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням, про що складено акт приймання-передачі об`єкта оренди від 01.01.2024

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить визнати недійсним вказаний вище договір суборенди та зобов`язати відповідача-2 звільнити вказане орендоване приміщення від особистих речей та повернути його відповідачу-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, відповідач-2 здійснюючи ветеринарну діяльність в орендованому приміщенні №6 за адресою: АДРЕСА_1, порушує вимоги п.25 Ліцензійних умов та підпункту «п» пункту 5.40 «Нежитлові поверхи (приміщення) ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», що суперечить актам цивільного законодавства, також інтересам суспільства, його моральним засадам та є порушенням вимог ч.1 ст.203 ЦК України і підставою визнання такого договору недійсним згідно ч.1 ст.215 ЦК України.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес у оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно з пунктом 1 розділу І статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (позивач), затвердженого рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку, оформленого протоколом №1 від 10.05.2017, створено відповідно до ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та об`єднує власників квартир і нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного статуту метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежі, передбачених законодавством та цим статутом.

Рішенням співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: АДРЕСА_1, оформленого протоколом від 31.03.2024, вирішено подати до суду позовну заяву щодо діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», що ведеться з порушенням чинного законодавства.

Посилання відповідача-2, що справа не підсудна господарському суду є безпідставними та необґрунтованими, оскільки предметом спору в даній справі є вимоги про визнання договору недійсним, який укладений між двома суб`єктами господарювання (відповідачами) та позивачем у даній справі є юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, яка звернулась до господарського суду з метою захисту прав співвласників.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача-2 на правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 07.12.2021 в справі №925/1147/19, оскільки правовідносини у вказаній справа не є подібними (тотожними, аналогічними, схожими) з даною справою.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Відповідно до підпункту п пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

Ці будівельні норми поширюються на проектування нових і реконструкцію, капітальний ремонт житлових будинків з умовною висотою до 73,5 м включно: одноквартирні та багатоквартирні, у тому числі спеціалізовані квартирні житлові будинки для осіб літнього віку і осіб з інвалідністю та гуртожитки. При проектуванні житлових будинків з умовною висотою більше 73,5 м слід керуватися вимогами розділів 4 і 5 цих норм та ДБН В.2.2-41.

Доказів того, що житловий будинок АДРЕСА_1 висотою більше 73,5 м матеріали справи не містять та сторонами, в передбаченому ГПК України порядку, суду не надано.

Рішенням позачергового засідання членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», оформленого протоколом №1 від 07.01.2024, учасники постановили власнику вказаного вище приміщення розірвати договір оренди (найму) з ветеринарною клінікою «VetPoint» задля усунення порушень норм чинного законодавства України, щодо здійснення діяльності ветеринарною клінікою «VetPoint» в житловому будинку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», а саме вимог ДБН В2.2-15:2019.

Листом №11.2.3-7/2256 від 02.02.2024 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила про те, що відповідач-2 отримала право на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини шляхом подання декларації та 09.09.2022 подала декларацію для отримання права провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» у період воєнного стану право на провадження господарської діяльності може набуватися суб`єктами господарювання на підставі безоплатного подання до органів ліцензування, дозвільних органів та суб`єктів надання публічних (електронних публічних) послуг декларації про провадження господарської діяльності (далі - декларація), що містить відомості згідно з додатком 1, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензій або інших результатів надання публічних послуг), крім видів господарської діяльності за переліком згідно з додатком 2.

У вказаній постанові зазначений перелік відомостей, які вносяться до декларації про провадження господарської діяльності, серед яких, зокрема, міститься

Відмітка про те, що суб`єкт господарювання ознайомлений з вимогами законодавства, якими встановлено вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, отриманню документа дозвільного характеру, іншого результату надання публічної послуги, на заміну якого подана декларація, та зобов`язується їх виконувати.

У матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження відповідачем-2 господарської діяльності з ветеринарної практики.

Для провадження господарської діяльності з ветеринарної практики приміщення клініки розташовуються в окремій будівлі, що не належить до житлового фонду, а амбулаторії ветеринарної медицини та приміщення пункту ветеринарної медицини можуть розміщуватися також у вбудованому (прибудованому) ізольованому приміщенні на першому поверсі будинку з окремим самостійним виходом (п.25 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з ветеринарної практики, затверджених постановою КМУ від 04.11.2015 №896).

05.02.2024 позивач звернувся до Боярської міської ради Фастівського району Київської області з проханням про надання інформації щодо наявності у відповідача-2 дозволу на розміщення вивіски на фасаді та спорудах будинку АДРЕСА_1.

Також депутат Боярської міської ради Фастівського району Київської області Дуднікова Л.І. звернулась до Боярської міської ради із депутатським зверненням зареєстрованим 05.02.2024 за вх.№01-0317, в якому просила вирішити питання щодо законності відкриття ветеринарної клініки «VetPoint» за адресою: АДРЕСА_1.

Листом за вих.№02-10/1153/01.19.1/24 від 28.02.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача, що Боярським міським головою підписане розпорядження від 07.02.2024 №02-03/31 «Про створення комісії з перевірки правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint».

12.02.2024 комісією було проведено обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 6 та складено відповідний акт.

За результатами роботи комісії встановлено, що діяльність ветеринарної клініки VetPoint», за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється з порушенням норм чинного законодавства

Крім цього, як встановлено судом вище і убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача-2 є ветеринарна діяльність.

Також у матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження відповідача-2 господарської діяльності з ветеринарної практики.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, 01.01.2024 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено спірний договір, відповідно до якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у тимчасове платне користування строком з 01.01.2024 по 31.11.2026 приміщення №6, площею 69,4 м2, за адресою: АДРЕСА_1 та відповідач-2 здійснює в ньому ветеринарну діяльність.

Враховуючи викладене вище та те, спірний договір не містить конкретизації виду господарської діяльності для якої орендується спірне приміщення, відповідачем-2, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів здійснення будь-якої іншої господарської діяльності, окрім як ветеринарної, суд дійшов висновку, що сторонами укладено спірний договір саме для здійснюється ветеринарної діяльність у приміщенні №6, площею 69,4 м2, за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, укладаючи спірний договір сторони порушили підпункт п пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, відповідно до яких, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Як зазначено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

У свою чергу, Цивільний кодекс України встановлює особливі правові наслідки недійсності правочинів.

У відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

30.04.2024 відповідачем-1 направлено відповідачу-2 повідомлення про розірвання спірного договору, в якому зазначено, що запланована дата розірвання договору - 12.05.2024.

Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, а також в односторонньому порядку стороною в порядку передбаченому договором (п.7.5. договору суборенди).

Оскільки, відповідач-2 визнає отримання вказаного повідомлення та враховуючи відсутність будь-яких заперечень на отримане повідомлення про розірвання спірного договору, суд дійшов висновку, що спірний договір розірваний 12.05.2024.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Пунктом 2.1. договору суборенди сторони погодили, що передача об`єкта оренди в оренду та його повернення здійснюється згідно актів приймання-передачі.

Доказів повернення спірного приміщення відповідачем-2 відповідачу-1 матеріали справи не містять та сторонами, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано, отже негативні наслідки укладеного відповідачами договору не усунуто.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №02-01/24 від 01.01.2024 і зобов`язання відповідача-2 звільнити орендоване приміщення за договором від особистих речей та повернути його відповідачу-1, шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення, що звільняється.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідачів в рівних частинах.

При цьому, згідно з абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів 19 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно із ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги №21/2024 від 11.04.2024, додатки №1-6 до вказаного договору, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3899 від 06.07.2021, ордер серії ВІ №1221557 від 31.05.2024, копію актів приймання-передачі наданих правничих послуг з описом робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги на загальну суму 19 000, 00 грн, копію рахунків згідно договору на загальну суму 19 000, 00 грн та копію платіжних інструкцій №561 від 11.06.2021, №562 від 11.06.2024, №581 від 12.08.2024, №582 від 12.08.2024, №583 від 12.08.2024,№580 від 12.08.2024 про оплату професійної правничої допомоги в загальній сумі 19 000, 00 грн.

Частини 1 та 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось, не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги.

При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.

Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв`язку з чим, судом покладаються порівну на відповідачів витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000, 00 грн.

Керуючись ст.73-74, 77-80, 86, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» до 1) фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни; 2) фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни про визнання договору недійсним задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 02-01/24 від 01.01.2024 року, укладений між фізичною особою-підприємцем Рубан-Федьків Аллою Валентинівною та фізичною особою-підприємцем Матвійчук Дар`єю Анатоліївною щодо нежитлового приміщення №6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 69.4 м2.

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Матвійчук Дар`ю Анатоліївну ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити орендоване приміщення №6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від особистих речей та повернути його фізичній особі-підприємцю Рубан-Федьків Аллі Валентинівні ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) шляхом підписання акта приймання-передачі приміщення, що звільняється.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (08150, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 41386776) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору, з кожного.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (08150, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 41386776) 9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. на професійну правничу допомогу, з кожного.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 20.08.2024.

Суддя В.М. Антонова